Західноукраїнські землі наприкінці 18 — у першій половині 19 ст

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVIII — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

ІІриєднання західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії

Галичина в 1772 р. відійшла до Андрії внаслідок першого поділу Польщі, іуди ж у 1774 р. — Буковина. Закарпаття ще раніше належало Угорщині, а вона — теж входила до складу Австрійської імперії.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель. Фактично Закарпаття управлялося з Буди (Будапешта) Угорщиною — Братиславське намісництво Угорського королівства. Буковина у 1787 р. була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй знову було надано статус окремої провінції (краю). Інші українські землі були об’єднані разом з польськими у «Королівство Галичини і Лодомерії». На соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці займали найнижчий щабель.

Реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ й українські землі

 Австрійці застали в Галичині необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості та торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого, закріпаченого населення. Тому австрійська влада у 70-80-х рр. XVIII ст. проводила реформи, це припало на часи імператриці Марії-Терезії ( 1740-1780 рр.) та її сина Йосифа II (1780-1790 рр.):

  •  аграрна реформа
  •  адміністративна реформа
  •  освітня реформа
  •  релігійна реформа

Наслідки реформ:

  •  позитивний вплив на політичну модернізацію краю;
  •  посилення німецького впливу, українці, як і раніше, усунуті від участі в управлінні;
  •  у той час, коли Йосиф II ліквідовував найогидніші вияви кріпацтва, Катерина II запроваджувала його для мільйонів українських селян, позитивні зміни в становищі селян і греко-католицької церкви;
  •  поширення серед селян і греко-католицького духівництва прихильного ставлення до Габсбургів.

Наслідки політики Австрійської імперії щодо західноукраїнських земель

Реформи позитивно позначилися на господарському житті Західної України, але вони були не настільки глибокими, щоб суттєво змінити ситуацію.

Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, з яким було пов’язане життя майже всього населення. Початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії дуже негативно вплинув на галицьку промисловість.

Загалом західноукраїнські землі перетворювалися на аграрний придаток вказаних провінцій Австрії. Українцями управляли іноземці: в Галичині — польська шляхта, на Буковині — румунські бояри, в Закарпатті — угорські пани.

Форми соціального протесту населення

Відповіддю на посилення кріпацтва в західноукраїнських землях Австрійської імперії (причини антикріпосницького руху) стали виступи селян. Масові заворушення спалахнули на Буковині в 1843-1844 рр. під проводом Л. Кобилиці та в 1846 р. у Галичині.

Традиційною формою відкритої збройної боротьби у Прикарпатті був рух опришків, особливо поширений у 1810-1825 рр. Найбільшу популярність серед їхніх ватажків мав М. Штолюк.

У Закарпатті в 1810-1815 і 1831 рр. відбулися так звані «холерні бунти».

Значення антикріпосницького руху — свідчив про збереження волелюбності українського народу, спричинив певне послаблення гноблення українського населення.

Початок національного відродження

 Внаслідок імператорських реформ у Західній Україні виросла суспільна верства, яка виявилася в змозі очолити національне відродження у краї. Нею стали греко-католицькі священики. І. Могильннцький у Перемишлі в 1816 р. створив освітнє товариство галицьких греко-католицьких священиків. Це місто стало осередком першої хвилі відродження під покровительством єпископа М. Левицького. У 30-х рр. XIX ст. центр українського відродження в Галичині перемістився до Львова.

Діяльність «Руської трійці». Переломною подією в історії національного відродження стала діяльність «Руської трійці» (1833-1837 рр.), до якої належали молоді студенти богослов’я М. Шашкевнч, І. Вагилевнч і Я. Головацький. Головною постаттю був М. Шашкевич, який у 1836 р. виголосив першу публічну промову українською мовою в музеї духовної семінарії перед духівництвом і запрошеними гостями, інші дії:

  •  збирання українського народного фольклору;
  •  підтримка використання української мови у побуті інтелігенції;
  •  підготовка М. Шашкепичем першої української «Читанки» (1836 р., сам термін належить, ІІІашкевичу);
  •  підготовка до друку збірки поезій народною мовою, у якій виразно звучав заклик до єднання народу, до національного пробудження. В 1837 р. цю збірку (альманах) під назвою «Русалка Дністрова» вдалося видати у Буді (Будапешті). Фактично альманах став політичним маніфестом українського національного руху, основні ідеї — визнання єдності українського народу, пропаганда ідеї власної державності, уславлення народних борців за національне визволення.

Очолило український рух греко-католицьке духовенство — єдина освічена соціальна група українців, яка не була зденаціоналізована.

Перебіг національного руху в Галичині під час революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії.

У 1848 р. європейські народи повстали проти режиму самовладдя монархів, вимагали демократії, політичної рівноправності всіх класів і станів. Активними учасниками революції стали українці Галичини, Буковини за Закарпаття. 15 березня 1848 р. австрійський цісар Фердинанд І проголосив конституцію. У Галичині вже в квітні 1848 р. відбулося скасування панщини (селянська реформа), раніше, ніж в інших провінціях імперії (у Буковині — в серпні 1848 р., а в Закарпатті — аж у 1853 р.). За скасування панщини поміщики отримали грошові відшкодування від держави і звільнення від низки податків.

Діяльність Головної руської ради

Галицькі поляки першими скористалися демократичними свободами, проголошеними революцією. Вони організували в Львові Центральну раду народову. У відповідь на дії поляків українська інтелігенція 2 травня 1848 р. заснувала у Львові свій орган — Головну руську раду, яка мала відстоювати інтереси українського населення Галичини. Це була перша політична організація українців у Галичині. Програмні вимоги:

  •  викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою;
  •  забезпечення для українців рівних можливостей обіймати урядові посади:
  •  запровадження української мови у діловодстві краю;
  •  об’єднання українських земель Австрійської імперії в одну провінцію;
  •  поділ Галичини на дві окремі адміністративні одиниці: східну—українську і західну — польську.
  •  Заходи Головної руської ради (ГРР):
  •  ініціатор видання першої газети, друкованої українською народною мовою — «Зорі Галицької»;
  •  затвердила рішення про створення «Галицько-руської матиці», яка мала відати організацією видання дешевих підручників і книг для народу українською мовою;
  • відкриття у Львові Народного дому з українською бібліотекою, музеєм і народним клубом;
  •  створення близько 50-ти місцевих рад у містах і селах;
  •  перше використання національної символіки — жовто-блакитного прапора і герба із зображенням золотого лева на синьому тлі (герб Галицько-Волинського князівства);
  • участь у роботі Слов’янського з’їзду (червень 1848 р., Прага), ухвалення рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність всіх національностей і віросповідань;
  • уперше заявлено про національну єдність галичан і українців Наддніпрянщини;
  •  у Львівському університеті наприкінці року влада відкрила кафедру української мови та літератури, першім завідувачем якої став Я. Головацький;
  • 19 жовтня 1848 р. Собор руських учених у Львові окреслив широку програму організації української науки та народної освіти, схвалив єдину граматику української мови, заявив про впровадження рідної мови в усі школи;
  • організація української національної гвардії, а на Закарпатті — Народної самооборони і гірських стрільців.

Ще 10 липня 1848 р. у Відні розпочав роботу загальноімперський парламент. Інтереси українців представляли 39 депутатів, з них 27 були селянами. Вони запропонували парламентові розглянути питання про національно-територіальний поділ Галичини. Уряд пообіцяв це зробити, але до самого розпаду цієї держави обіцянка не була виконана. Парламент було розпущено у березні 1849 р.

1-2 листопада 1848 р. у Львові відбулося повстання, в якому брали участь польська й українська національна гвардія (розпущені після нього), студентство, міська біднота. Було придушено, в місті запровадили стан облоги. Селянське повстання на Буковині (1848-1850 рр.) очолював відомий селянський ватажок Л. Кобилиця, який був депутатом австрійського парламенту. Рух там набув найбільшого розмаху, але після арешту керівника був придушений. На західноукраїнські землі прийшла урядова реакція. Влітку 1851 р влада заборонила діяльність Головної руської ради.

Значення подій 1848-1849 рр.:

  •  скасування панщини і початок запровадження в життя засад конституційного правління;
  •  визнання існування в Галичині українського народу з власними національними потребами;
  •  виникнення першої в XIX ст. української політичної організації (ГРР), захисника прав українців;
  •  уперше українці сформулювали власні політичні програми й усвідомили себе єдиним народом;
  •  західні українці досягли суттєвих результатів порівняно з іншими народами імперії.

Хронологічний довідник: Західноукраїнські землі наприкінці 18 — у першій половині 19 ст

Персоналії: Західноукраїнські землі наприкінці 18 — у першій половині 19 ст

Терміни та поняття: Західноукраїнські землі наприкінці 18 — у першій половині 19 ст

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Україна в 18-19 ст.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *