«Зарізана голубка й водограй» аналіз

«Зарізана голубка й водограй» аналіз вірша

Вірш «Зарізана голубка й водограй» написаний 1914 під впливом подій Першої світової війни. Вірш був надрукований за півроку до смерті Г. Аполлінера, у квітні 1918 р., в збірці «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Поет сприйняв війну як всесвітній апокаліпсис, що поставив під загрозу життя людства. Тому він відгукнувся на трагічні події схвильованим ліричним монологом, сповненим невимовного болю й глибокої тривоги за теперішнє і майбутнє.

Твір побудовано за принципом антитези: з одного боку, природне життя — голубка, водограй, люди, а з іншого – кров і насильство.

…олеандри всі в крові 
І сонце ранене в траві 
На багрянистім горизонті 
(Переклад М. Лукаша)

«Ранене» сонце на «багрянистім горизонті» стає символом загальної трагедії й надає твору попереджувального характеру – автор застерігає людство від небезпеки самознищення.

Вірш має форму звернення до сучасників, яких розкидала по світу війна або забрала до себе смерть. Поета хвилює доля дівчат, що розцвітали для життя й кохання, але їм не судилося бути щасливими.

О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє

Антитеза, побудована на паралелізмі (убиті — розквітлі), з особливою силою підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання: «Де ви дівчата Я вас питаю» залишається без відповіді. Образ водограю набуває значення символу скорботи, гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих. Печаль душі не виплакати, як не може скінчитися вода у водограї. Внутрішня емоційна напруга зростає у другій і третій строфах, де згадуються друзі поета.

Душа моя в тремкій напрузі 
Де ви солдати мої друзі 
Де ви Бійї Даліз Реналь 
Печальні ваші імена 
Як у церквах ходи луна

Звертання до друзів теж залишається без відповіді, бо мертві не можуть говорити. І знову «рида водограй», а «душа ятриться з непокою». У четвертій строфі виникає слабка надія: «А як вони іще живі десь б’ються на Північнім фронті», однак її заступає образ закривавленого сонця.
У кінці вірша поєднуються глибокий трагізм і віра поета у можливість спасіння людства. Олеандри «всі в крові», але сонце не померло, воно — «ранене», а значить, його, як і світ, ще можна врятувати.

Опорно-логічна схему поезії Ґ. Аполлінера «Зарізана голубка й водограй»

зарізана голубка

Символіка образів «Зарізана голубка й водограй»

Голубка — символ миру, чистоти. Але голубка «зарізана», тобто мертва. Голубка, «груди якої», у дослівному перекладі, «пробиті кинджалом» — символізує рану, яку заподіяла війна; біль, туга, надія; символ жіночості, яка дає життя.

Водограй — вода, чистота, життя, невпинний рух. Водограй асоціюється з плачем, що збігається з настроєм ліричного героя («біля водограю, що плаче», «і водограй рида зі мною»); вічна пам’ять, сльози, але ж водограй (вода) здатний омити і сльози, і кров. Зрошуючи спалену землю, вода дає можливість відродитися.

Голубка над струменями фонтана — це символ вічного плачу за тими, хто загинув у Першій світовій війні.

 «Сонна» вода — це статичність, зупинка руху, смерть. Зупиняється рух води  — це війна, яка все знищує. . «Ви в сонну воду глядитесь».

Горизонт — символ межі між життям і смертю.

Сонце ранене — трагедія, абсурд, війна не тільки вбиває все живе, а перевертає основи Всесвіту (місце сонця не в траві, а в небі). Але воно ранене, а не вбите. Є ще надія, є ще іскра життя.

Філософський сенс вірша: поєднання особистого і епохального, особистісного і загальнолюдського; викрито протиприродну сутність війни; усвідомлено страшну трагедію та філософське розуміння цінності життя.

Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що символізує мир в очах сучасного людства.

Вірш «Зарізана голубка й водограй» — втілення трагічного фронтового досвіду поета. Водночас поет піднімається до узагальнення заперечення війни як такої, що несе смерть і страждання

В основі вірша   — антитеза життя — смерть, звернення до дівчат: «о дорогі розквітлі губи — убиті любі»; біля водограю, який символізує життя, бо «вода грає», вмирає голубка.

Образ голубки у вірші символізує жіночність, яка дає життя. Жінка — джерело життя на землі, тому водограй плаче і кличе голубку, без якої вода перестане грати. Але жінка не зможе продовжити життя на землі без чоловіка, вони поєднані в єдине ціле.

Звертається поет до дівчат і чоловіків, називаючи на ім’я, бо кожен у всесвіті має своє призначення.

Мить, коли зупиняється рух води, яка символізує життя, пов’язана з війною, яка все знищує. Але вода є, хоча й «сонна». Поет у глибині душі залишає надію, що рух зупинився лише на мить (мить усесвітнього масштабу). І ця надія підтверджується запитанням в останній строфі: «А як вони ще живі?»

Метафоричність мови («ранене сонце», «багряний горизонт») поєднує червоний колір крові та смерті із зеленим кольором життя. Слово «горизонт» ніби підтверджує наші думки: людство перебуває на межі між життям і смертю, «червоним» і «зеленим».

Душа ліричного героя тремтить від печалі, перебуває в «напрузі», «ятриться з непокою» за всіх. Вона обіймає весь світ, підвівшись «над» реаліями життя, і виростає до поняття «світова душа», яка розуміє, що людина сама поставила знак запитання щодо свого існування і життя на планеті загалом.

Розмова про дівчат утілена в голові птаха (саме там розміщується дзьоб — «розквітлі губи»). Шия поєднує голівку з тулубом, основою тіла, якій довірено роздуми про чоловіків. Крила піднімають душу ліричного героя над землею, дають можливість побачити, що діється на землі. Хвіст знов нагадує губи, тож і залишається надія, що мир і спокій повернуться до дому, в якому живе людина.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *