«Земля» О. Кобилянська образи

Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті.

Головні герої «Земля» Кобилянська: Івоніка Федорчук та його дружина Марічка, їхні діти — Михайло Федорчук та Сава Федорчук, циганка Рахіра, її батько Григорій, заможний ґазда Василь Чоп’як, його дружина Докія і дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика, наймичка Анна. Проведемо характеристику героїв «Земля» О. Кобилянська.

«Земля» О. Кобилянська образи

Головним персоніфікованим образом повісті є земля. Вона подається письменницею у філософському вимірі, як архетипний (первісний) образ, навколо неї концентруються сюжетні лінії, вона групує героїв і зумовлює їхнє світосприймання. Земля у повісті — це й життєдайна сила, яка містить у собі вітаїстичну енергію утвердження добра, є матір’ю, що дарує життя, але водночас вона є й домовиною, що приймає до себе назад, фатальною силою зла, що руйнує душі людей; земля — це початок і кінець кожної живої істоти, відтак вона буває і доброю, і поганою, бо дає і забирає одночасно. Для селянина-українця земля — ніби жива істота, що диктує людині свою волю. Вона потребує турботи і праці, та не завжди віддає сторицею. Годуючи людину, земля одночасно виховує її. Земля дає повагу, авторитет, вона є метою і сенсом усього селянського буття, але разом із тим вона поглинає, ніби молох, всі думки й почуття, весь час, усе життя селянина. Розрив із землею, відступництво від неї тягне за собою кару і катастрофу. Жах трагедії, що розігралася в повісті, вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів.

Івоніка Федорчук — буковинський селянин — працелюбний, чесний, дбайливий. Така ж і дружина Івоніки Марійка. Вони, поки стали власниками свого поля, багато витерпіли. Всю свою силу, все життя віддали землі. Тепер вони також важко працюють, але втома поєднується й з радістю, бо хліборобство приносить достаток, заспокоює серце. Селянин щасливий, бо сусіди називають його добрим господарем. Тому Федорчуки навіть гадки не мають про якийсь спочинок, вони, «наче чорні воли», тягнуть свого плуга з ранку до ночі, лиш би віддячити землі-годувальниці за хліб і щастя, які вона дає. Праця на землі — це сенс їхнього життя. Найщиріші сподівання батьків пов’язані з тим, щоб і обидва сини так само шанували землю, ревно працювали на ній.

Все найкраще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло — батькова надія і гордість. Образ цей письменниця розкриває на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною — цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання. Михайло, як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська. Сцена зустрічі Івоніки з сином у казармі — одна з найзворушливіших у повісті.

Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові й Анні, змальовані темними барвами. Сава не хоче йти шляхом батьків, ревно трудитися на землі. Помітивши, що він байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба, батько переймається тривогою. Все ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі. Відповідно до вироблених селянством моральних норм, Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом — правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми. Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. Докори брата Михайла за зв’язок із злодійкуватою Рахірою розлютовують Саву. Він тягнувся до Рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім’ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. Все ж Рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. Ясно, що трагедія одним махом зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечуване страждання. Влада землі жорстоко поглумилася над господарями. Як не дивно, але безмежне горе викликало в батька вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом», і тоді Івоніка «ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п’ястуком: «Не смійся!!»

Образ Сави «Земля» О. Кобилянська

Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.

Але він — то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!

Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року — на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м’ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра…

Образ Михайла «Земля» О. Кобилянська

І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.

Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.

Сава про нього так казав:»Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м’яке, як тісто!..».

 земля кобилянська

Образ Івоніка та Марійка Федорчуки «Земля» О. Кобилянська

Івоніка та Марійка Федорчуки — уособлення цінностей народної моралі. Вони:

  •  З трепетом ставляться до землі, невтомно на ній працюють.
  •  Люблять своїх дітей, дбають про них, наставляють на правильний життєвий шлях.
  •  Коли сталося горе, дбають про бідних, підгодовують обідами; сина Анни наділяють полем у пам’ять про Михайла.
  •  Івоніка усвідомлює свою провину за недогляд у вихованні синів; Марійка дуже жалкує, що відштовхнула Михайлове дитя і його дівчину.
  •  Івоніка, захистивши Саву від суду, сам покарав його, не давши землі, не прийшовши на весілля.

Івоніка був надто поблажливим до Михайла й суворим до Сави, протиставляв їх, викликаючи в молодшого сина заздрість та ненависть. Марійка жорстоко поставилася до Анни, її дітей і сама себе прирекла на беззмістовне існування, гірку старість; у неї від любові до ненависті — один крок.

Образ Сави і Рахіри «Земля» О. Кобилянська

Сава і Рахіра — втілення духовної деградації людини.

Духовна деградація – поступовий занепад, втрата моральних цінностей. До неї належать злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо.

Їхній зв’язок уже сам по собі був гріховним, тому що вони — близькі родичі. Рахіра мала багато спадкових вад — злодійкуватість, жорстокість, нечесність,  заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим прив’язала його до себе. Сава, не маючи твердого морального підґрунтя, пішов на братовбивство й також занапастив себе.

Образ Анни «Земля» О. Кобилянська

 Образ Анни — це трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких умовах тогочасного села. Доведіть або спростуйте це й поміркуйте, хто винен у цій трагедії.

Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов’ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей.

Отже, вина Анни в її нещастях очевидна, але не меншою є вина тогочасного суспільства (бідність, відсутність можливості освіти, для жінки працювати), а також матері й брата, що знайшли в особі дівчини покірне джерело для своїх прибутків.

Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.

Символічними образами в цій повісті є сусідній ліс, теля, місяць і зорі, обірвана струна на весіллі,закривавлені вогняні шмати з розжареними очима

Сподіваємося характеристика образів «Земля» Кобилянської допомогли вам зрозуміти внутрішній світ героїв, їх риси характеру та поведінку.

Коментарі:
  1. 2 года ago
  2. 10 месяцев ago
  3. 10 месяцев ago
  4. 9 месяцев ago
  5. 1 месяц ago
  6. 4 недели ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *