Аналіз твору “Жартівливі коломийки”
Жанр – гумористична коломийка
Тема: зображення у жартівливому тоні повсякденного життя молоді, її стосунків і трудової діяльності.
Ідея: засудження ліні, легковажності, намагання скористатися чужим майном.
Основна думка: тільки повсякденна праця облагороджує людину, прикрашає її як зовні, так і внутрішньо; бездіяльність нівечить людину, робить її не пристосованою до будь-якої господарської діяльності.
Композиція
Даний цикл складається з двадцяти куплетів по два рядки.
Більша частина коломийок присвячена розповіді про Івана-Подоляна, його неординарну діяльність; шкоду, яку він учинив городині, решта — розповідь про ледачих Андрія та його дівку.
У “Жартівливих коломийках” розповідається про:
• лінь;
• красу зовнішню і внутрішню;
• невміння виконувати домашню роботу;
• шкоду, завдану городині (гарбузинню);
• надмірну балакучість (плітки);
• намагання скористатися чужим.
“Жартівливі коломийки” художні засоби
- Епітети: зеленій полонині, баран чорний, файна дівка, файний легінь, Олена прибілена, добрі люди, мій миленький, молоденький
- Метафора: під припічком наорав, гарбузи латати,
- Персоніфікація: украла муха, ворона вкрала.
- Пестливі слова: дівчинонько, дівчаточка, паличенька, молоденький
- Повтори: Ой мала я миленького, ой мала я, мала; файна дівка, файна, Когут піє, когут піє.
- Порівняння: нікому так не добре, як мені самому; дується, як квочка; Маю носик, як цибулю; до неї хлопці ходять, як діти до школи.
- Протиставлення (антитеза): Чужі жони їдять сіно, а моя солому, До півночі за дівками, до полудня — спати, вміє гуляти, А не вміє коло плота кілок затесати, На роботі — замерзає, коло миски — пріє.
- Звертання: Ой скажіте, добрі люди; Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці.
“Жартівливі коломийки” читати повністю
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив ґачі (штани) дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —
А по мені четвертий раз: — Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з’їла.
Закувала зозулиця та й сіла на ґанок,
Ішов Іван від Марії, загубив топанок (черевичок).
Я гадала, що то сито, а то обичайка (обід сита, решета, бубна),
Я гадала, що то хлопець, а то величайка (хвалько).
Ой скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой нікому так не добре, як мені самому:
Чужі жони їдять сіно, а моя солому.
Ой Юрику молоденький, щось в коморі шкребче,
Біжи, біжи виганяти — кіт молоко хлебче.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
У зеленій полонині паса баран чорний,
Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже говорний.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня — спати.
Егей, файна дівка, файна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п’ятої мила.
Когут піє, когут піє, а курка кокоче,
Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче.
Є у мене файний легінь, ім’я йому Митер,
Лінується до ня прийти один кілометер.
Такий у ня, мамко, любко, що вміє гуляти,
А не вміє коло плота кілок затесати.
Ой Олена прибілена красно ся вбувала,
Коровиці не доїла — хвоста ся бояла.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула — вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі — замерзає, коло миски — пріє.
Коломийки заспіваймо, хай почують всюди,
Най з ледаря і п’яниці посміються люди.
