«Жовтий князь» головні герої

«Жовтий князь» головні герої роману Василя Барки — сім’я  Катранників, які переживають голодомор.

«Жовтий князь» характеристика героїв

  • Мирон Данилович Катранник — чоловік Дарії
  • Дарія Олександрівна Катранник — дружина Мирона
  • Микола Миронович Катранник — первісток Дарії і Мирона
  • Олена Миронівна Катранник — донька Дарії і Мирона
  • Андрій Миронович Катранник — наймолодший син Дарії і Мирона
  • Харитина Григорівна Катранник — матір Мирона

«Жовтий князь» характеристика Мирона

Головний герой Мирон Катранник є носієм авторської ідеї нескореності духу українця. Мирона — типовий представник українського народу, якому властиві риси національного характеру — лагідність, покірність, беззастережна віра в Бога, в долю, жага до життя, повага до жінки, любов до дітей. Він ввібрав у себе мудрість усього хліборобського роду, християнсько-моральні принципи своїх пращурів.

Коли голод чорною примарою став на порозі рідної оселі, загрожуючи життю його рідних, Мирон найрізноманітнішими способами намагається прогодувати свою родину. Він до останнього залишається годувальником своєї родини. Його смерть дуже символічна — він помирає від голоду на порозі рідного будинку з хлібиною в торбі, яку приніс для своєї сім’ї.

Один з кульмінаційних моментів роману — пошуки партійцями захованої церковної чаші, допит і тортури за неї Мирона Даниловича. Його змушують зізнатися, де вона захована, спокушають мішком з борошном, на який Мирон Данилович «дивився безвиразно». Отже, честь для Мирона — понад усе. Він до останнього подиху продовжує шукати власні внутрішні сили, щоб не зламатися перед жовтим князем, не впустити в свою душу його руйнівний дух. Але коли партійці на чолі з Отроходіним розкривають перед Катранником ще один мішок з борошном, він не стримується: і дивиться на нього й насолоджується чарівним видивом. Письменник зазирає в душу героя, передає найтоншими мазками чутгєві порухи згасаючої свідомості. «Ще ніколи за життя таким диким зойком, нікому не чутним, проте безмірно пекучим, не рвалася в душі жадоба».

Наділений жагою до життя, Мирон Катранник, доведений до смертної межі, не перестає боротися за нього. І лише повністю вичерпавши фізичні та духовні сили, він помирає.

«Жовтий князь» характеристика бабусі Харитини

Небагатьма словами схарактеризовано бабусю Харитину, але якими яскравими та влучними. «Була їм стара, як великий янгол: тільки ними жила і для них була в неї вся думка і праця», «була мати — як світло з височини, і втратилося…» Замолоду пізнала горе — залишилася вдовою: чоловіка забрали на німецьку війну, і він не повернувся. «За всіх думала і втішала кожного», невсипущою працею додавала достатку в сім’ю, виховувала дітей. З невісткою жила дружно, була їй за матір, створюючи в домі атмосферу добра і злагоди. Разом берегли звичаї і віру: «Їхня хата, ще прадідівська, з сволоками в старовинних знаках, різьблених і свічами палених, була завжди біла. Харитина Григорівна і невістка так порались, так гляділи, щоб зберегти добрий вигляд зокола і всередині». Хоч і бідні, але одяг охайний, чистий: бабуся «у чорному; просторно і рівно держиться одежа після прасування. Хустка біла, далеко вперед нависла…»

Але головне те, що Харитина Григорівна серцем і душею сприймала Божі заповіді, жила за ними і хотіла б, щоб цього дотримувалися онуки. Чорне лихоліття, голод вона сприймає як кару Божу, згадуючи, що тепер робиться в селі: пиячать, б’ються, пліткують, насміхаються один з одного. Картає й себе, що за роботою мало приділяє уваги молитві.

«Жовтий князь» характеристика Дарії

Дарія Олександрівна така ж тиха, спокійна, так же намагається не впускати до серця злобу й роздратування. Усю душу віддає сім’ї, дітям. Їй хочеться, щоб сини і донька не піддавалися чужому впливові, вміли розрізняти добро і зло. Мати користується давньою, віками вивіреною народною педагогікою, яка підказує, коли дитину полаяти, а коли й похвалити: «В неї [матері] сумнів: чи не розлінується доня ще раз і дужче, ніж попереду, коли похвалити? Хай старається без нагороди. Але — чи гаразд отак проминути доньчин знак? То ж від пошани до мами».

Діти глибоко шанують старших, бояться завдати їм прикрощів, переймаються їхніми турботами, намагаються допомогти. Оленка ще маленька, але переживає свою невдачу в навчанні, старається виправитися, щоб принести радість матері. «Потім старалося і принесло найкращі оцінки. Раділо за маму, якій неодмінно треба бачити гарні знаки в зошиті. Видно, так і не тямило до кінця, чому — треба». Стійко, без скарг, переносить дівчинка голод, щоб не засмучувати батьків. І згасає безневинна душа страшним докором несправедливій, жорстокій системі…

Дарія Олександрівна продовжує боротися за життя сина, тепер уже єдиного. Ще й раніше вона, собі майже нічого не залишаючи, якимсь чудом тримаючись, старалася нагодувати дітей. Коли ж вирушила на розшуки Андрійка, не витримала, впала і померла від надмірного виснаження, тримаючи в руках дорогу для неї річ — доньчин зошит. І в цей момент вона була прекрасна, мучениця і праведниця. «Риси обличчя, блідого, мов хліб, що лежав на темному рукаві, такі строгі і гарні, при всій жахливій худорлявості, мов вирізьблені в світлому камені».

У боротьбі за виживання прийняли мученицьку смерть тихі, добрі та лагідні Микола й Оленка Катранники. Із родини залишився живим тільки Андрійко. І це символічно. Він збереже коштовну церковну чашу, він понесе далі в життя все те добре і світле, чого навчили його батьки, він — запорука того, що народ відродиться.

«Жовтий князь» характеристика Отроходіна

Григорій Отроходін усі свої життєві сили спрямував на досягнення будь-якою ціною партійної кар’єри. Дістатися до вершин партійного керівництва й одержати «великориб’ячу луску: ордени, «путьовки», абонементи на видовища, грошеві конверти…» — ось його заповітна мрія. Його віра — партійно-більшовицька, віра в Сталіна, який, нищачи цілий народ, забезпечує «світле комуністичне життя» таким, як Отроходін. Він з презирством ставиться до селян, його навіть обурює «непокірність дядьків: відмовилися мовчки відходити в землю». Йому подобається принижувати і залякувати людей, ламати їхню волю. І це вже не «за інструкцією», а заради власного задоволення.

Отроходін та інші «уповноважені» — люди без честі і совісті, без роду й племені. їх девіз — виконувати постанови будь-якою ціною, навіть всупереч здоровому глузду, бо це єдиний шлях «просунутися» до «смачних місць, зайнятих рибищами». Отроходін і йому подібні — це людиноненависники, вони дикі і жорстокі. Недаремно автор ніде не згадує ні про сім’ю цих персонажів, ні про любов. Єдине своє захоплення секретаркою обкому Григорій вважав прикрою помилкою. Майже ніде письменник не називає представників влади людьми. Для нього вони «зайди», «здобичники», «супостати», «напасники», «обдиралыгаки», «не люди, а гаки — тягни хліб». Немає селянам ні від кого захисту: навіть міліціонери — «охоронці правопорядку» — «скрізь запускають причіпливі п’ятірні, що звикли до одного зусилля: грабежу останніх харчів людських».

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 11 клас

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *