“140 децибелів тиші” скорочено

Андрій Бачинський “140 децибелів тиші” читати скорочено варто, щоб згадати як життя дитини змінилося в один в день. Короткий зміст твору “140 децибелів тиші” не донесе всіх переживань дитини, яка втратила всю сім’ю та змушена жити в інтернаті.

“140 децибелів тиші” скорочено читати

Сергію снився сон про те, як він з батьками та шестирічною сестрою Іринкою стояли на переїзді, а  на них на величезній швидкості мчав поїзд… Цей сон мучив хлопця уже рік, не даючи забути той  день, який назавжди змінив його життя…

Розділ 1 “Усе минає, а музика — вічна?”

Сергій Петрина народився у родині музикантів: мати вчила дітей грати на скрипці, а батько грав на кларнеті у філармонії. Коли хлопчикові виповнилося шість років, батьки посварилися щодо вибору музичного інструменту для сина. Вони обрали фортепіано, хоча Сергійко хотів займатися карате. Спершу він приховував своє навчання у музичній школі, плакав, просив віддати його на карате, але батьки хотіли, щоб син став музикантом. Через 4 роки Сергійко все ж досяг успіху і переміг в обласному конкурсі юних піаністів, отримавши право на участь у міжнародному конкурсі в Польщі. У школі він відчував себе зіркою після цієї перемоги.

Однак, незадовго до конкурсу, Сергійко вивихнув руку під час гри у футбол. Це унеможливило його участь у конкурсі. Сергійко та мама дуже засмутилися. Проте батько підтримав їх, сказав, що наступного року буде ще конкурс і Серій матиме час краще підготуватися. Тато запропонував родині поїхати на море на їх новому сріблястому Ланосі. Мама була проти, адже коштів у них не було. Тому було вирішено поселитися у наметовому містечку біля моря. 1 липня о п’ятій ранку батьки взяли необхідні речі, продукти і вирушили в дорогу.

Через деякий час вони зупинилися на залізничному переїзді. Через п’ять хвилин очікування мала Іринка почала скаржитися на спеку, вона втомилася від дороги. Батько заспокоював доньку, мама говорила з подругою по телефону, а Сергійко дрімав на задньому сидінні.

Черга з машин на переїзді зібралася велика. Позаду водій зеленої фури нервово сигналив, ніби міг пришвидшити потяг. А потім порушуючи правила, виїхав на зустрічну смугу і почав обганяти чергу. Він майже доїхав до колії, коли з’явився потяг. Водій вантажівки різко загальмував, через це його навантажений причіп перехилило й понесло праворуч. В результаті аварії «Ланос» Сергія та його родини виявився на колії перед потягом, що наближався на великій швидкості.

Розділ 2 “Лікарня”

Сергійко отямився в лікарні, але не міг зрозуміти, що відбувається: він не чув звуків і не міг говорити. Після обстеження лікарі з’ясовують, що у хлопця, окрім численних травм, пошкоджено слуховий та мовний центри мозку.

“Під час зіткнення з поїздом рівень шуму міг досягати 140 децибелів. Від такого органи слуху в дітей взагалі руйнуються.”

Лікарі обговорюють майбутнє Сергійка, розуміючи, що в нього немає близьких родичів, які могли б взяти на себе опіку. Всьому персоналу лікарні дуже шкода хлопця. Лікар-психотерапевт Оксана Василівна намагається допомогти хлопцю прийняти ситуацію, спілкується з ним записками. Сергійко поволі одужує фізично, але втрати слуху та мовлення залишаються. Коли через місяць він уже почав сам потроху ходити Оксана Василівна написала йому страшну правду про те, що ніхто з його рідних не вижив.

«Сергію, будь мужнім. Твої батьки і сестра не вижили після аварії. Мені дуже шкода. Вибач».

Сергій хотів кричати від болю, але навіть цього зробити не міг.

Ще через два місяці Сергій Петрина одужав, проте ніхто з родичів не хоче взяти його до себе. Сергійка переводять до школи-інтернату для глухих дітей, де він змушений почати нове життя.

Розділ 3 “Нова домівка”

В інтернат Сергія привезли вранці, коли інші діти були на заняттях. Вихователька Наталя Іванівна показала хлопцю його кімнату, територію та познайомила його з Миколою Павловичем, завучем та учителем-сурдологом (він вчив дітей жестовій мові).

Сергій, який раніше жив в оточенні звуків та музики, тепер відчував себе покинутим та чужим. Він болісно переживав втрату родини, плакав. Коли завуч намагався його заспокоїтися Сергійко вибіг на вулицю. Побачивши на дорозі зелену вантажівку він повернувся у той день коли втратив родину, він не хотів жити, не розмів, чому він не поруч з рідними. Сергій чекав появи наступної вантажівки…  Микола Павлович, вчасно помітивши небезпеку, врятував Сергія і зміг переконати його, що життя продовжується, що світ глухих теж цікавий.

На першому уроці Микола Павлович почав навчати Сергія основам жестової мови і дактильній абетці. Після уроку Наталя Іванівна познайомила його з сусідами по кімнаті — Андрієм і Володею. Андрій народився з вадами слуху, а Володя майже повністю втратив слух після хвороби. Хлопці почали розмову з новеньким, але Сергій не розумів їх, вони були для нього чужі. Він ліг на ліжко, відвернувся і вдав, ніби спить.

Ввечері, коли настав відбій, Андрій і Володя продовжували спілкування жестами при світлі телефонів. Сергій спостерігав за ними і з болем усвідомлював, що його сусіди мають батьків, які їх підтримують, тоді як він залишився сам. Заснувши, Сергій знову бачив ту страшну аварію, яка забрала його родину.

Розділ 4 “Вітьок”

Наступного дня учителька познайомила Сергія з класом. Вона намагалася підтримати Сергія, бо він зовсім не хотів ні вчитися, ні слухатися. Для нього життя не мало сенсу без звуків та музики. Ніякі слова не могли твамувати його біль.

Під час обіду в їдальні Сергія принизив старшокласник Віктор, коли поставив йому підніжку. Сергій впав, забруднився їжею і зреагував агресивно, перекинувши посуд на кривдника. Це призвело до бійки, яку зупинив кухар Іван Іванович. Виявилося, що Віктор, відомий як Вітьок, має складний характер та погану репутацію, як і його матір, що колись теж навчалася в інтернаті. Ні вчителі, на дирекція не могли вплинути на Вітька, він всіх дітей лякав, гроші забирав у них, бився.

Уночі Вітьок прийшов до кімнати шестикласників, знайшов Сергія і побив його, хотів забрати його гроші, але у Сергія ніяких цінностей не було. Тоді Вітьок змусив бідолагу випрати свої шкарпетки. Сергій зі зі сльозами на очах виправ їх, а Вітьок сказав, що це потрібно буде робити кожного дня, або платити сто гривень на місяць, або він його буде постійно бити.

Сергій почувався безпорадним і згадав, як колись його батько захищав його від нападників, але тепер він залишився один без захисту. Хотілося плакати, але сліз уже не лишилося…

Вночі Сергійку снився сон про те, як тато врятував його від трьох хуліганів. Та прокинувшись, він усвідомив, що ніхто більше йому не прийде на допомогу.

Розділ 6 “А музика вічна!”

Наближався Новий рік, але через брак коштів святкування не планували. В інтернаті залишилися лише шестикласник Сергій і першокласниця Яринка. Їх не було кому забирати…  Микола Павлович вирішив зробити для них сюрприз, влаштувавши невелике святкування. Він запросив дітей до актового залу, де стояла прикрашена ялинка, а на столі — солодощі та фрукти. Сергій сумував, згадував святкування з батьками та Іринкою.

Сергій розглядав актовий зал і помітив фортепіано, сів за нього та почав грати вальс Шопена. Хоча він нічого не чав,  проте пальці пам’ятали мелодію. Яринка, відчуваючи вібрації інструмента, підійшла ближче і притулилася до фортепіано, відчуваючи ритм.  Микола Павлович не вірив своїм очам. Він зрозумів, що дівчинка щось трохи чує.

Вночі Сергієві снилося, як мама, тато, він та Іринка святкували Новий рік. Вони були такими щасливими. Прокинувшись хлопець знову почувався самотнім і покинутим. Але не довго. Він згадав свою вчорашню гру на фортепіано, емоції Яринки. І вперше після аварії на його обличчі з’явилася усмішка.

Розділ 7 “Нерозлучні друзі”

Директор дізнався про те, що Сергій досі може грати на фортепіано, а Яринка, яка вважалася глухою, вловлювала вібрації музики. Він вирішує влаштувати дівчинці обстеження в Києві  Сергію дозволили грати на фортепіано у вільний час.

Після канікул діти повернулися в школу. Сергій приходив грати на фортепіано після обіду, а Яринка слухала його, притулившись до інструменту, вловлюючи вібрації. Яринка була записана на обстеження в Києві на червень, а Микола Павлович проводив з нею заняття, проте мова жестів їй важко давалась.

Сергій і Яринка стали нерозлучними друзями, проводили багато часу разом і розуміли одне одного без слів. Вона нагадувала йому сестру Іринку. З іншими їм було важко спілкуватися.

Після канікул відновилися уроки танців і заняття хором. Там діти не співали, а виконували пісні мовою жестів під музику. Сергій відмовився акомпанувати хору, грав лише для Яринки.

Одного дня Вітьок, разом із своїми товаришами, напав на Сергія і Яринку. Вітьок наказав Сергію принести гроші за три місяці, а Яринку міцно тримали його друзі. Він погрожував побити дівчинку, якщо гроші швидко не опиняться у його руках.

Грошей у Сергія не було, він почав у розпачі шукати їх по кишенях сусідів та інших дітей. У цей час його побачив директор інтернату Василь Степанович. Він і подумати не міг, що Сергій на таке здатен. Жестами хлопець не зміг нічого пояснити директору, тому написав йому записку про напад Вітька.

Директор наказав виховательці викликати міліцію, а сам схопив лопату й побіг на вулицю. Сергій теж не зміг сидіти в кімнаті. Він схопив вогнегасник і побіг за директором. Хлопчик побачив, що друг Вітька уже звалив директора в сніг і вибив з його рук лопату. Тоді Сергій обійшов будівлю інтернату з іншого боку і направив вогнегасник на хуліганів, зірвав кільце і струмінь газу вмить накрив нападників. Директор скористався їхньою розгубленістю, підвівся і кількома влучними ударами відправив одного в нокаут, а Вітьку скрутив руки за спину. Третій хуліган відпустив Яринку і втік.

Міліція арештувала Вітька, який вже був у розшуку за пограбування. Його відправили в колонії.

Розділ 8 “Розлука і втеча”

Батько Яринки у травні виходить з колонії, і хоче повернути опіку над донькою. Це викликає хвилю переживань у працівників інтернату, де живе дівчинка. Всі розуміли, що батько буде пити, ще й знущатиметься над дитиною. Василь Степанович, директор інтернату, разом із іншими працівниками намагається знайти спосіб залишити Яринку під їхньою опікою, але юридично вони безсилі перед рішенням суду.

В інтернаті триває підготовка до святкового концерту, де Яринка має виконувати танець разом із Сергієм. Діти довго репетирують, готується. Але під час генеральної репетиції 25 травня приходить звістка, що наступного дня Яринку заберуть до батька в карпатське село. Дівчинка була в розпачі, коли дізналася про це. Вона втекла від директора, знайшли її в сльозах у кімнаті, де сушили білизну. Директор теж був проти повернення дівчинки до батька, але проти рішення суду нічого вдіяти не міг.

Коли Сергій дізнається, що Яринку забрали, він відмовляється виступати на концерті і влаштовує сцену в кабінеті директора. Після концерту Сергій тікає з інтернату з наміром знайти Яринку і врятувати її від батька. Він переховується на вокзалі, де його зустрічають двоє хуліганів. Незнайомці штовхають та ображають Сергія, він шкодує, що не знає карате, щоб дати відсіч. Його рятує поява міліціонерів, від яких незнайомці втікають. Сергій теж уникає зустрічі з міліцією, яка може повернути його в інтернат. Він намагається доїхати до Івано-Франківська, але сідає не в той поїзд і замість цього їде до Львова. У поїзді хлопця затримує контролер за безквитковий проїзд  і доставляє у міліційний відділок Львова. Спочатку міліціянт не вірить, що хлопець глухонімий, але згодом це стає очевидним.

Міліціонер вирішує, що глухонімий Сергій може бути одним із підопічних місцевого кримінального авторитета на прізвисько Санька-Глухар, який експлуатує дітей для збирання милостині. Прапорщик викликає Глухаря до відділку і той стверджує, що Сергій — один із його новеньких підопічних. Після короткої розмови прапорщик змушує Саньку заплатити додаткову «данину» за те, що він не передав Сергія у відділ у справах неповнолітніх.

Санька-Глухар забирає Сергія з відділку.

Розділ 9 “Санька-Глухар”

Санька-Глухар народився майже глухим через алкогольну залежність матері, а пізніше став кульгавим через нещасний випадок. Навчався він в інтернаті, де був змушений навчатися боротися з жорстокістю однолітків.

Згодом Сашко зустрічає кишенькового злодія, який залучає його до злочинного світу. Навчившись красти, хлопець поступово стає частиною злочинного середовища. Через роки, після кількох строків у колонії, Сашко, відомий як Санька-Глухар, стає авторитетом серед злочинців і керує групою, що складається переважно з глухих дітей та підлітків, які торгували в потягах, жебракували або займалися злодійством.

Глухар вміє маніпулювати людьми та використовує їх для власних цілей. Він розуміє, що Сергій, який опинився у складних життєвих обставинах, може стати хорошим злодієм, має швидкі руки. Сергій думає, що Глухар може допомогти йому знайти Яринку та викрасти її від батька через свої зв’язки в міліції. Тому хлопець погоджується на навчання злодійству, бо й гроші йому потрібні, щоб дістатись до села Яринки. Глухар вчить Сергія красти, він розуміє, що інтелігентний вигляд хлопця не викличе у пасажирів підозр. Сергій спочатку піддається на маніпуляції Глухаря, але згодом розуміє, що не хоче ставати злочинцем.

Санька-Глухар, лідер банди, що викрадав дітей, попередив Сергія, щоб той не нюхав клей, хоча розумів, що діти роблять це для короткого щастя. Глухар виправдовувався, що дбає про дітей, але Сергій розумів, що той лише хоче використовувати їх для своїх цілей. Хлопець відчуває огиду до чоловіка, який змушує дітей жити в таких умовах, відбирає всі гроші до копійки.

Глухар обіцяє Сергієві велике майбутнє, каже що передасть йому свою справу. Сергій вдає, що погоджується, але думає, як втекти, заробивши достатньо грошей.

Розділ 11 “Життя вокзальне”

Сергій активно вчиться злодійським навичкам під керівництвом Глухаря. Щоранку він виходить на вокзал разом з іншими дітьми, вчиться, як обирати жертву та непомітно красти гаманці. Увечері Сергій тренувався на інших дітях, відпрацьовуючи навички злодія. Спершу Сергій відчуває сором, але поступово стає більш упевненим.

Через два тижні Сергію довірили самостійно вкрасти гаманець на залізничному вокзалі. Він успішно виконав завдання, але відчував сильний сором і огиду до себе за вчинений злочин. Після цього Санька-Глухар пригощав Сергія варениками у кафе з нагоди його успіху. Хоча всі діти в підвалі їли лише кашу та хліб. Солодощі вони могли з’їсти, лише якщо їх хтось пригощав, коли вони просили милостиню.

Згодом Сергій став повноцінним членом банди кишенькових злодіїв. Він навчився визначати “лоха” в натовпі і красти його речі. Глухар у захваті, бо хлопець вправно крав, він обіцяв, що відкладає частину зароблених грошей на Сергіїв рахунок у банку, хоча Сергій не вірив цим обіцянкам. Він на відміну від інших дітей сиріт, знав, що таке справжня любов та турбота

Сергій розуміє, що серед дітей лише Ромчик, розуміє справжню природу Глухаря, але він не має іншого вибору, тому живе за правилами в підвалі.

Одного разу Сергій пропонує Ромчику втекти з підвалу. Але хлопець без рук розуміє, що він безпомічний у цьому світі, що його крім жебрацтва нічого не чекає. Тоді Сергій просить його допомогти зібрати гроші на втечу. Роман погоджується спробувати. Вони вирішили забирати частину вкрадених грошей собі, коли працюватимуть в парі

Через кілька днів Сергій саме мав працювати з Романом. Проте день був невдалий, у вихідний було мало перехожих та туристів, тому діти змогли вкрасти лише 100 грн. Але біля вокзалу Сергій бачить натовп, який зібрав наперсточник. Сергій ніби зачарований не може піти й починає з ним грати. Одна гра 50 грн. Кілька разів Сергій виграє, але Роману наказують забрати товариша, бо той їм не дає заробити на довірливих перехожих, ще й сам заробіток відбирає. Починається бійка і хлопці тікають, втративши усі гроші.

Увечері до підвалу, хлопці повертаються без грошей. Глухар підозрює, що Сергій та Ромчик щось приховують, тому вирішує допитати їх окремо. Ромчик намагається прикрити їх обох, але Глухар продовжує допитувати Сергія, намагаючись дізнатися правду. Сергій не знає чи розповів Роман про його план втечі, чи про втрачений заробіток. Хлопець не знає як виправдатись, тому просто тікає.

Розділ 12 “Світ не без добрих людей”

Сергій не знав де зупинитися, був голодний. Вирішив не красти у перехожих, пішов на продуктовий ринок, втамував голод недоїдками. Там він натрапив на п’яничку, який пригостив його смердючою самогонкою, від чого хлопцеві стало зле. Вночі йому знову приснився страшний день аварії.

Наступного ранку, блукаючи Львовом, він побачив старе фортепіано на площі та почав грати улюблену мелодію. Його музика привернула увагу чоловіка з собакою, йому сподобалася гра хлопця, але він просив його не грати о 7 ранку. Сергій пояснював жестами, що він глухонімий. Незнайомець запросив його до себе.

Вдома чоловік, Вадим Андрійович, професор права, запропонував Сергію помитися та пообіцяв допомогти. Вадим Андрійович запросив свого колишнього студента і адвоката Анатолія, який знав жестову мову, для полегшення спілкування з Сергієм. Після сніданку Сергій розповів свою історію. Він сподівався, що професор права зможе йому допомогти.

Вадим і Анатолій думали, як допомогти хлопцеві та його сестрі Яринці. Вадим Андрійович запропонував дізнатися про ситуацію з дівчинкою, тоді як Анатолій наполягав на повідомленні адміністрації інтернату. Вадим вирішив діяти поступово, плануючи скористатися своїми зв’язками для допомоги Сергію та Яринці. Анатолій теж був вражений історією Сергія, він розумів, що глухонімі приречені на бідність, жебрацтво, алкоголізм. Молодий чоловік хотів змінити систему, щоб освіта та хороша робота стала доступна для людей з обмеженими можливостями. Але планував все робити по закону.