5 “СЛІВ” Серапіона Печерського. Повчання преподобного Серапіона

5 "СЛІВ" Серапіона Печерського Серапіон Печерський

Святий Серапіон Печерський — український письменник Києво-Печерської лаври XIII ст. Найбезсумнівнішими в плані приналежності до творчості св. Серапіона є п’ять його повчань до пастви. Загальноприйнято відносити перше з них до київського періоду творчості св. Серапіона, а чотири останніх — до володимирського.

Переклад Ірини Жиленко

1 слово: Слово преподобного отця нашого Серапіона. Господи, благослови, отче!

Чули, братіє, самого Господа, Котрий говорить у Євангелії: “І в останні літа будуть знамення на сонці, і на місяці, і на зірках, і землетруси в [різних] місцях, і голодомори”. Тоді проречене Господом нашим нині збулося — за нас, за останніх людей. Скільки [разів бо] бачили, як сонце загибало і місяць затьмарювався, і зорі змінювалися! Нині ж трус землі своїми очима узріли: земля, від початку [світу] утверджена й непорушна, повелінням Божим нині рухається, гріхами нашими коливається, беззаконня нашого зносити не може. Не послухалися Євангелії, не послухалися Апостола, не послухалися пророків, не послухалися світил великих, маю на увазі: Василія та Григорія Богословця, Іоанна Золотовустого; інших святителів святих, якими була утверджена Віра, відігнані єретики, й Бог усіма народами спізнаний був. І ті навчають нас безперестанку, а ми — всеєдино беззаконня тримаємося! Ось уже навчає нас Бог знаменнями, землі трусом [за] Його велінням: не каже вустами, але справою показує. [Проте,] усім караючи нас, [і тим] Бог не знищив поганих звичаїв. Нині землю трусить і коливає, чисельні гріхи беззаконня з землі струсити бажаючи, немов листя з дерева. Якщо хто каже: “Раніше [також] землетруси були, і війни, і пожежі”, — відповім: “Так є. Але що по тому було нам? Чи не голод? Чи не моровиці? Чи не війни чисельні?. Ми ж однак не покаялися, доки не прийшов на нас, попущенням Божим, народ немилостивий, і землю нашу спустошив, і городи наші полонив, і церкви святі розорив, батьків та братів наших вибив, матерів наших і сестер збезчестив”.

Нині ж, брати, це знаючи, побоїмося покарання цього страшного, і припадемо до Господа Свого, сповідаючись, аби не викликати ще більшого гніву Господнього, не навести на себе покарання сильнішого від першого. Ще трохи [Бог] чекатиме нашого покаяння, чекатиме нашого навернення. Якщо відкинемо погані й немилостиві суди, якщо відвернемося від неправедного лихварства та усіляких грабунків, крадіжок, розбоїв і нечистих перелюбів, які відлучають від Бога; сварливих слів, брехнів, неправедних звинувачень та наклепів, інших справ сатанинських — якщо від цього відвернемося, добре знаю: [за те] благодать отримаємо не лише в цьому віці, [але й] у майбутньому. Сам бо Господь каже: “Якщо навернетеся до Мене — навернуся до вас. Відступите від усіх — Я [також] відступлю, караючи вас”. Доколи не відступимося від гріхів наших? Пощадімо себе і дітей своїх: в які [ще] часи такі смерті раптові бачили? Деякі не встигли в домі своєму порядок навести — забрані були, інші з вечора здорові лігши — ранком не встали. Побійтеся, молю вас, цього раптового розлучення [душі з тілом]! Якщо бо підемо [далі] по волі Господній — всіма втіхами заспокоїть нас Бог Небесний, як синів помилує нас, печаль земну забере у нас, мирний перехід до іншого життя подасть нам, де радістю і веселощами безкінечними насолодимося з угодниками Божими.

Багато говорив вам, брати й чада, але бачу: мало [і з того] беруть [до серця], не слухаються повчань наших. Багато хто ж [взагалі] не чує, дрімаючи, ніби безсмертним [є]. Боюся, аби не збулося на них слово, сказане Господом: “Якби не говорив до них — гріха б не мали; нині ж прощення не матимуть у грісі своєму”. Багато бо [разів] говорив вам: якщо не змінитеся — прощення не матимете перед Богом! Я бо, грішний ваш пастир, повелене Господом сотворив, слово Його передаючи, ви ж знайте, як набуток Господній помножити. Коли бо прийде судити Всесвіт і воздати кожному за справами його, тоді спитає з вас чи помножили талант, і прославить вас у Славі Отця Свого, з Пресвятим Духом і нині, [і] повсякчас, [і у] віки [вічні]!

2 слово: Повчання преподобного Серапіона

Велику печаль в серці своєму маю задля вас, чада, оскільки [аж] ніяк не бачу, аби ви відвернулися від справ неналежних. Не таку скорботу має мати, бачачи дітей своїх хворими, як же я, грішний отець ваш, бачачи вас хворими на беззаконні справи. Багато разів звертався до вас, бажаючи відвернути вас від поганих звичаїв — [проте] не бачу в вас жодних змін. Якщо хто з вас розбійник — розбишакувати не припиняє, якщо хто краде — крадіжок не лишає, якщо хто ненависть до іншого має — ворогує невтомно, якщо хто [кого] обижає й хапає, грабуючи — не насититься, якщо хто лихвар — відсотків брати не перестає. Проте, за Пророком: “Дарма метається: збирає, не знаючи кому збирає“. Окаянний і [не] подумає, що нагим народився — так і піде, нічого не взявши, крім прокляття вічного.

Якщо хто розпусник — любасів не відлучиться, лайливець і п’яниця свого звичаю не кине.

Як утішуся, бачачи, що ви від Бога відлучилися? Як зрадію? Повсякчас засіваю ниву сердець ваших сім’ям божественним, [та] ніколи не бачу, аби проросло і плід зродило. Молю вас, брати й сини: змініться на краще, обновіться добрим оновленням, перестаньте погане творити, побійтеся Бога, Творця нашого, затремтіть перед Судом Його страшним! Куди йдемо, до кого наближаємося, пішовши зі світу цього? Що кажемо, що відповідаємо? Страшно, чада, підпасти під гнів Божий. Чому не думаємо про те, що чигає на нас, [доки] ще в цьому житті є? Якої [біди] ще не накликали на себе? Якого покарання від Бога не отримали? Чи не полонена була земля наша? Чи не взяті були міста наші? Чи давно впали отці та брати наші мерцями на землю? Чи не ведені були жони й діти наші в полон? Чи не поневолені були ті, хто лишився, гірким іноплемінним рабством? Ось уже до 40 років наближається страждання та мука, й данини тяжкі не припиняються, голод, мори на худобу нашу, і досхочу хліба свого наїстися не можемо, і зітхання наші та печаль сушать кості наші. Хто ж нас до цього довів? Наше беззаконня та наші гріхи, наш неслух, наша непокаянність!

Молю вас, брати, кожного з вас: вникніть у думки ваші, перегляньте сердечними очима справи ваші. Зненавидіть їх і відкинувши їх, до покаяння прийдете. Гнів Божий припиниться і милість Господня виллється на нас, ми ж у радості поживемо на землі нашій, по відшесті ж зі світу цього прийдемо, радіючи, як діти до батька, до Бога свого і успадкуємо Царство Небесне, задля якого створені Господом. Великими бо Господь сотворив нас, ми ж непослухом малими стали. Не погубімо, брати, величі нашої. Не ті, хто чув про закон і справи [належні] спасуться, але ті, хто творить [те]. Якщо ж чим і спокусилися, знову до покаяння прийдімо, любов до Бога принесімо, прослізимося, милостиню жебракам по силі сотворімо, [бо якщо] бідним допомогти можете — від бід вибавляйте [ї х]! Якщо не будемо такими — гнів Божий буде на нас, завше в любові перебуваючи — мирно житимемо. Чули бо [про] Ниневію-град: була велика безліччю людей, сповнена ж беззаконня. Бог хотів [її] знищити, як Содом і Гоморру. Йону-пророка послав, аби проповідував погибель граду їхнього. Вони ж, почувши, не чекали, але швидко відреклися від гріхів своїх, і кожен від шляху свого поганого, й перебороли беззаконня своє покаянням, постом, молитвою і плачем, [не лише] від старців до дітей, до немовлят, [бо]і тих від молока відлучили на 3 дні, але й до худоби: і коням, і всім тваринам піст зробили. І вмолили Господа, і від покарання Його звільнилися, гнів Божий перемінили на милосердя й погибелі уникнули. Йонине пророцтво даремним виявилось, аж стуживши, дорікнув Богу, ремствуючи за безчестя пророцтв своїх: адже місто не загинуло! Йона, як людина, загибелі міста чекав. Бог [же], побачивши їхні серця, котрі воістину покаялися, відвернулися кожне від свого зла справою та думкою, помилував нещасних. Ми ж що таке кажемо? Чого не бачили? Чого над нами не сотворилося? Чим ще не карає нас Господь Бог наш, бажаючи нас відвернути від беззаконнь наших? Жодного літа чи зими не пройшло, коли не були карані Богом — і ніяк не втратимо поганого нашого звичаю: але хто в якому грісі зав’яз — в тому перебуває, до покаяння ніхто не тягнеться, ніхто правдиво не обіцяє Богу поганого не творити. Якої кари не зазнаємо в цей вік, і в наступному — вогонь невгасимий?!

Від сьогодні перестаньте Бога гнівити, молю вас! Багато бо хто між вами є істинними рабами Божими, але на цьому світі нарівні з грішниками Богом карані, аби ще світліших від Господа вінців сподобилися, грішникам же — більша мука [вготована], що праведники покарані були за їхнє беззаконня.

Це чувши, побійтеся, затремтіть, перестаньте [творити] зло, творіть добро. Сам бо Господь каже: “Повернітесь до Мене, і Я повернусь до вас”. Чекає нашого покаяння, помилувати нас хоче, від біди вибавити хоче, від зла хоче порятувати! Ми ж з Давидом кажімо: “Господи, бачиш смирення наше, відпусти всі гріхи наші, наверни нас, Боже, Спасителю наш, відверни гнів Свій від нас, аби увік не прогнівався на нас, ні простер гнів свій від роду в рід!” Ти бо єси Бог Небесний, і Тебе прославляємо з безначальним Отцем і з Пречистим Духом і нині, і повсякчас, [і] у віки [віків].

3 слово (без назви)

Здивуємось, брати, чоловіколюбству Бога нашого. Як нас приводить до себе? Якими словами наставляє нас? Якими погрозами не грозить нам? Ми ж ніяк до Нього не навернемося!

Побачивши наші беззаконня, що помножилися, побачивши, як ми заповіді Його відкинули, безліч знамень показавши, багато страху напускав, багато рабами своїми повчав — і нічим на добро не наставилися! Тоді навів на нас народ немилостивий, народ лютий, народ, який не щадить краси юних, немочі старих, молодості дітей — воздвигли бо на себе гнів Бога нашого, за Давидом:“Небавом розгориться гнів Його на нас”. Сплюндровано божественні церкви, осквернено посудини священні й чесні хрести, і святі книги, потоптано святі місця, святителі харчем для меча стали, плоті преподобних мнихів птицям на поживу кинуті були, кров батьків і братів наших, як вода рясна, землю напоїла, міць князів наших, воєвод щезла. Витязі наші, страхом виповнившись, тікали, чисельні ж брати та діти наші в полон ведені були, городів безліч спустіло, села наші бур’яном поросли і велич наша змирилася, краса наша загинула, багатство наше їм на користь пішло, [плоди] праці нашої погані успадкували, земля наша стала власністю іноплемінних, в приниженні перед тими, хто живе на краю землі нашої, в посміх були ворогам нашим, бо звели на себе, як дощ з неба, гнів Господень! Викликали гнів Його на себе і відвернули велику Його милість — і не дали наглядати нас милосердними очима.

Не було покарання, яке б минуло нас, і нині без перестанку карані, не навернулися до Господа, не покаялися у беззаконнях наших, не відступили від поганих звичаїв наших, не очистилися від бруду гріховного, забули покарання страшні на всю землю нашу: малими ставши, великими себе вважаємо. Тому не перестають зла мучити нас: заздрість помножилася, злість перемогла нас, на величання вознесло розум наш, ненависть до інших вселилася в серця наші, неситість до майна перемогла нас, не дає милувати нам сиріт, не дає набути людського єства — але, як звірі жадають наситися плоттю, так і ми жадаємо всіх погубити, а гірке те майно й криваве собі заграбастати, і не припиняємо [того]; звірі, ївши, насичуються, ми ж насититися не можемо: того набувши, іншого бажаємо! За праведне багатство Бог не гнівається на нас, але, як сказано пророком: “З небес наглядає Господь, аби бачити, чи є хто, [котрий] думає про Бога чи шукає [Його, але] всі ухилися [від Його шляху] сукупно”, і [ще] Пророче: “Чи думають всі, котрі творять беззаконня, [котрі] з’їдають людей Моїх замість хліба?”. Апостол же Павло безперестанку вигукує, говорячи: “Брати, не торкайтеся справ поганих і темних, бо лихварі-грабіжники з ідолослужителями засуджені будуть”Мойсеєві ж каже Бог: “Якщо обідою обидите вдову й сироту, заволають до Мене, слухом почую крик їхній, і розгнівавшись яро, погублю вас мечем”. І нині збулося на вас проречена: чи не від меча загублені, і не раз, і не два?

Пом’яніть чесно написану в Божественних книгах найбільшу Заповідь Владики нашого: любити один одного, милувати кожну людину, любити ближнього свого, як себе, тіло чистим зберегти, а не оскверненим розпустою — якщо ж оскверниш його, то очисти покаянням; не будь горделивим, не воздавай ні в чому злом за зло. Так ненавидить Господь нас — злопам’ятливих людей. Як говоримо: “Отче наш, відпусти нам гріхи наші”, а самі не відпускаємо [іншим]? “Якою бо, — сказано, — мірою мірите, відміриться вам”\8\.

Богу нашому [слава].

4 слово: Повчання преподобного Серапіона

Недовго радів за вас, чада, бачачи вашу любов і послух до нашої малості, і думаючи, що вже утвердилися і з радістю приймете Божественне Писання: “На раду нечестивих не ходіть і на зібраннях погибельних не сидіть”. Якщо ж поганського звичаю тримаєтесь: у чарівництво вірите і спалюєте вогнем невинних людей — і наводите на всю общину та місто [гріх] вбивства: якщо [бо] хто і не братиме участь в смертогубстві, але разом бувши в однодумстві — убивцею став. Чи міг допомогти, але не поміг — [то] ніби сам убити повелів. В котрих книгах чи з яких писань дізналися, що від чарування голодомори бувають на землі, і знову чарами жита помножувалися? То, якщо в це віруєте, то чому спалюєте їх? Моліться і вшановуйте їх, дари приносьте їм — хай управляють общиною, дощ викликають, тепло приводять, землі плодоносити велять! Ось нині три роки хліб не вродив, не лише в Русі, але й серед латин. Чи це волхви сотворили? А чи не Бог управляє своїми творіннями, як захоче, за гріхи нас мучачи? Бачив я в божественних книгах, як чарівниці і чарівники-біси впливають на рід людський і на худобу, і знищити можуть: на тих діють, котрі їм вірять. Бог попущає — біси діють; попущає Бог [діяти їм над тими], хто їх боїться, а хто твердо вірує у Бога — над тим чарівники не владні. Печалюсь за вашим безумством, молю вас: відступіть від справ поганських! Якщо хочете місто очистити від беззаконних людей, радію тому; очищайте, як Давид пророк і цар винищував у місті Єрусалимі всіх беззаконних: одних убиваючи, інших ув’язнюючи, інших до темниці кидаючи; постійно місто Господнє очищав від гріхів. [Проте] хто бо такий був судія, як Давид? Страхом Божим судив, Духом Святим бачив і правдиво відповідь давав. Ви ж як засуджуєте на смерть, самі пристрастями виповнені? І правдиво не судите: один із ворожості творить, інший гіркого того прибутку жадаючи, а інший, розуму не виповнений, тільки бажає убити, пограбувати, а за що і кого убити — того не знає. Правила божественні велять багатьма свідками засуджувати на смерть людину. Ви ж воду свідком ставите і говорите: якщо втопати почне, невинним є; якщо ж попливе — волхв є. Чи не може диявол, бачачи ваше маловірство, підтримати, аби не занурився, щоб навернути [вас] на душогубство. Як, не зважаючи на свідоцтво сотвореної Богом людини, ідете до бездушного єства — до води, [аби] отримати свідоцтво на прогнівлення Бога?

Чули покарання, послані від Бога з перших родів: до потопу на гігантів вогнем, за потопу — водою, за Содому — сіркою, за фараона — десятьма карами, за ханаанян — шершнями, камінням вогняним з небес; за суддів — війнами; за Давида — моровицею, за Тита — полоном, потім же землетрусом і сплюндруванням міста. За нашого ж народу чого не бачили? Війни, голодомори, моровиці й труси; нарешті віддані були іноплемінним не лише на смерть, але й у полон, в гірке рабство. Це ж усе від Бога буває і цим [Він] нам Спасіння здійснює. Нині ж, молю вас, покайтесь у попередньому безумстві і не будьте звідсьгодні немов тростина, яка вітром коливається. Але якщо почули якісь вигадки людські — до Божественного письма вдайтеся, аби враг наш, диявол, побачивши ваш розум і міцнодушність, не міг змусити вас до гріха, але посоромленим відійшов. Бачу бо вас, котрі з великою любов’ю йдете до церкви і стоїте з благоговінням; до того ж, якщо б я міг кожному з вас наповнити серце та утробу розумом божественним! Але не втомлююсь повчати вас і врозумляти, наставляючи. Жалію бо я дуже, що ви такого життя не отримаєте, і Божого Світла не побачите; не може бо пастух втішатися, бачачи овець вовком розкрадених, то як я втішусь, якщо когось із вас вкраде злий вовк — диявол? Але поминаючи тут нашу любов, задля вашого Спасіння постарайтеся вгодити Богу, Який нас сотворив, Йому ж всяка слава, [і] честь [і поклоніння у віки віків. Амінь.]

5 слово: Слово блаженного Серапіона про маловір’я.

Вельми печалюсь за вас, чада. Ніяк не переміните поганого звичаю свого, всіляке зло творите на ненависть Богу, на згубу душі своїй. Правду облишили, любові не маєте, заздрість і обман процвітає у вас, і вознісся розум ваш. Звичай поганський маєте: волхвам вірите і палите вогнем невинних людей. Де це є в Писанні, аби люди володіли статками і нестатками; давали чи дощ, чи тепло? О, нерозумні! Все Бог творить за Своїм бажанням: біди й нестатки посилає за гріхи наші і [тим] навчаючи нас, приводить до покаяння. О, маловірні! Чули про Божі кари: у перших родах [до] потопу гіганти вогнем попалені, а содомляни також вогнем спалені, а за фараона — десять кар на Єгипет, за ханаанян — каміння [Бог] вогняне з небес скинув, за суддів — раті навів, за Давида — моровицю на людей, за Тита — полон на Єрусалим, потім трус землі і сплюндрування міста. І в наші літа чого [ще] не бачили поганого? Великі біди та скорботи, війни, голод, насилля поганих. Але ніяк не змінимо своїх поганих звичаїв! Нині ж, гнів Божий бачачи, вигадуєте: [коли] хто поховав удавленника чи утопленика — викопаєте, аби не погубив людей тутешніх. О погане безумство! О, маловір’я! Виповнені ми зла, [і] в тому не каємося. Потоп був за Ноя не через удавленого, ні через утопленика, але через людську неправду, [як] і інші кари незчисленні. Драч-місто 4 роки стояв, морем затоплений, і нині в морі є. В ляхах від великого дощу 600 чоловік потонуло, а інших у Перемишлі- граді 200 потонуло, і голод був 4 літа. Там же це все було в наш час за гріхи наші. О, люди, чи це є ваше покаяння?! Чи цим Бога умилостивите, якщо утопленика чи удавленника викопаєте? Чи цим Боже покарання хочете втишити? Краще, брати, облишимо зло; відринемо всі справи погані: розбій, грабунки, п’янство, перелюби, скупість, лихварство, обіди, крадіжки, неправдиві свідчення, гнів, злість, злопам’ятність, брехні, наклепи. Я бо, грішний, повсякчас навчаю вас, чада, велю вам каятися. Ви ж не припиняєте погані справи [творити]. Коли яка від вас кара Божа прийде, то [ще більше] прогніваємо [Бога], прикмети придумуючи: тому — бездощів’я, від цього — дощ, тому хліб не родить. Управляєте Божим сотворінням, а над безумством своїм чому не плачетеся? Погани бо, Закону Божого не відаючи, не вбивають одновірців своїх, не грабують, не звинувачують [неправедно], не зводять наклепи, не вкрадуть, не жадають чужого; кожен поганин брата свого не продасть, але, [якщо] когось із них настигне біда, то викуплять його й на обзаведення дадуть йому; а знайдене на торгу показують. А ми, вважаючись вірними, хрещені в Ім’я Боже, і Заповіді Його чувши, завше неправди виповненій заздрости, немилосердя; братів своїх грабуємо, убиваємо, до поган продаємо; доносами, заздрістю, коли б могли, з’їли один одного, але всіх Бог боронить. Чи вельможа, чи простий — кожен добутку жадає, якби обидити когось. Окаянний, кого з’їдаєш? Чи не таку ж людину, як і ти? Не звір бо, не іновірний. Чому плач і прокляття на себе накликаєш? Чи безсмертним є? Чи не чаєш Суду Божого, ні воздання кожному по справах його? Прокинувшись бо, не на молитву думку спрямовуєш, але як би кого образити, брехнями перемогти кого. Якщо не облишите цього, то [ще] гірші біди отримаєте по тому. Але, просячи, кажу вам: приймемо покаяння до серця, аби Бог втишив гнів свій і відвернемось від усіх поганих справ, аби Господь Богповернувся до нас. Це знаючи, я повчаю вас, оскільки [й] за мої гріхи біди ці діються. Прийдіть зі мною до покаяння, аби вмолили Бога. Знаю бо: якщо покаємося — будемо помилувані; якщо не облишите безумство та неправду, побачите [ще] гірше наостанок. Богу ж нашому [слава].

Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.

Оцініть статтю
Додати коментар