ЧИСТИЛИЩЕ
ПІСНЯ ПЕРША Вступ. — Чотири зірки. — Катон
3. Страшна пучина — Пекло, опис якого становить сюжет першої частини Дантового твору.
4. Друге царство — Чистилище, розташоване кільцями по схилах величезної гори, що височить серед океану, який, згідно з уявленнями Птолемеєвої системи, вкриває всю південну півкулю Землі. На пласкому версі цієї гори — Земний Рай, де жили до гріхопадіння Адам і Єва (Бібл.).
9. Калліопа — муза епічної поезії (ант. міф.).
11. Сороки — обернені на птахів смертні сестри пієриди — дочки фесалійського царя Пієра, що мали зухвалість викликати муз на змагання в мистецтві співу і зазнали поразки (Метам. V).
19. Ясна планета — Венера.
21. Риби — зодіакальне сузір’я.
23. Зір чотири — мабуть, не видне на небі північної півкулі сузір’я Південного Хреста, про яке Данте міг дізнатися з розповідей мандрівників, або хоч з “Книги” Марка Поло, чи з “Альмагеста”, основного твору великого астронома античності Птолемея. Деякі коментатори вважають, що ці чотири зірки символізують чотири “основні” (природні) чесноти стародавнього світу (мудрість, справедливість, мужність і поміркованість).
31. Стара людина — державний діяч Римської республіки Катон Молодший (95-46 pp. до н. є.), який, дізнавшись про перемогу свого політичного ворога Юлія Цезаря, вкоротив собі віку. Данте робить його, язичника, наглядачем суто християнського Чистилища, мабуть, через його репутацію дуже справедливої людини, або, може, й під впливом Луканової “Фарсалії”.
40. Хмура струмина — струмок, уздовж якого Віргілій і Данте пройшли з Пекла на берег гори Чистилища.
53. Жона небесна — Беатріче.
77. Мінос — у грецькій міфології — справедливий цар-законодавець Криту. Після смерті він став одним з трьох суддів потойбічного світу (разом з Еаком і Радамантом) (див. П. V).
79. Марція — Катонова дружина, що разом з Віргілієм та більшістю відомих своїми чеснотами дохристиянських діячів не потрапила до Раю (див. П. IV, 128).
82. Твоїх сім царств — тобто сім кіл Чистилища.
88. Хвилі злі — хвилі Ахерону, що омивають Пекло.
90. Коли закон знайшов мене в імлі. — Згідно з християнськими легендами, Ісус Христос, за час між стратою на Голгофі і воскресінням, зійшов до Пекла і вивів звідти біблійних і античних праведників, між ними і Катона, якого поставив наглядачем над створеним у той час Чистилищем. Мета Чистилища — очищення душ християн-грішників, які звернулися до Бога.
96. Комишем його підпережи. — Комиш вважався символом смирення.
ПІСНЯ ДРУГА Передчистилище. — Ангел-стерничий. — Каселла
1-3. Згідно з середньовічними географічними уявленнями, що їх поділяв Данте, на протилежному кінці земного діаметра, проведеного з гори Чистилища, розташоване на горі Сіоні святе місто іудеїв і християн — Єрусалим. Оскільки і гора Чистилища, і Єрусалим мають спільний горизонт, то в описуваний час сонце в Єрусалимі саме заходило, щоб незабаром з’явитися над Чистилищем.
4-6. / ніч… спливла із Гангу, терези тримавши. — Єрусалим, за середньовічною географією, лежить у центрі суходолу. На крайньому сході цього суходолу — в Індії річка Ганг, на крайньому ж заході — Геркулесові стовпи (Гібралтар), Іспанія і Марокко. Коли в Єрусалимі заходить сонце, то від Гангу насувається ніч. В описувану пору року, тобто в час весняного рівнодення, вона тримає в руках терези, тобто перебуває в сузір’ї Терезів, протистоячи сонцю, що перебуває в сузір’ї Барана. Після ж літнього сонцестояння, як меншать день почне, ніч вийде з сузір’я Терезів, тобто кине їх.
46. “В ісходе Ізраїлеве…” (церк.) — “Коли Ізраїль виходив з Єгипту”
(початок 114 псалма).
57. З півнеба вже прогнала Козерога. — У мить сходу сонця сузір’я Козерога було на меридіані, а тепер стало наближатися до заходу.
91. Касета. — Каселла да Пістойя — відомий свого часу співак і композитор, друг Данте.
94-105. Каселла розповідає поетові, що душі тих, що шлях їм не лежить на Ахерон, тобто не засуджених на муки Пекла, злітаються після смерті до гирла Тібру, звідки ангел відвозить їх у човні на острів Чистилища. Він довго не брав з собою Каселлу, але той не бачить у цьому кривди, бо ангел-перевізник робить це не сам, а справедливій підлягає волі. Папа Боніфацій VIII проголосив різдво 1299 року початком першого церковного “ювілею” — річного строку, протягом якого католицька церква обіцяла всякі посмертні пільги й розгрішення всім, хто прийде на прощу до Рима. Дія “Чистилища”, за обчисленнями коментаторів, відбувається навесні 1300 року, тобто якраз через три місяці. Тому ось уже три місяці ангел вантажить до свого човна тих,, хто бере в цьому “ювілеї” участь (натурою або, переважно, грішми й дарунками на церкву). 112. “Любов, що думці промовля моїй…” — канцона Данте з третьої книги його твору “Бенкет”. 119. Старий — Катон.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Передчистилище. — Душі вмерлих, не примирених з церквою. — Король Сицилії Манфред
25-27. Тіло Віргілія, який помер 19 року до н. є. в Бріндізі, було поховане, за повелінням Августа, в Неаполі — де нині вечір.
36. Як три особи містять суть одну — натяк на християнський догмат про триєдиність Бога.
37. Quia (“тому що”) — латинський термін середньовічної схоластики, що означає опис життєвих явищ без дослідження їх причинних зв’язків, яке позначалося терміном “propter quia” (“через що”) Зміст Віргілієвих слів: “Людський рід не повинен заглиблюватись у з’ясовування причин життєвих явищ. Слід обмежуватись тільки зверхнім описом навколишньої дійсності”.
39. То понести не мусила б Марія — тобто Христос не мав би потреби для спасіння людства сходити на землю у вигляді Маріїного сина Ісуса.
40-44. Віргілій згадує дохристиянських мудреців та філософів, таких як Арістотель, Платон та інші (між ними й сам Віргілій), які волею Закона, тобто Бога, не змогли спізнати істини.
49. Турбія і Ле’річі — крайні пункти гористої місцевості між Генуєю і Ніццою на побережжі Лігурійського моря.
103-145. Манфред (1231-1266) — король Неаполя й Сицилії (з 1258 р. до смерті), син Фрідріха II, внук імператора Генріха VI і Костанци, непримиренний ворог папства, відлучений від церкви. Загинув під Бе-невенто у бою з Карлом І Анжуйським, посланим проти нього папою. 115-116. У доні будь… — дочка Манфреда, на ім’я також Костанца, вдова Педро III Арагонського, мати королів Арагону і обох Сицилій (від неї народився блиск Арагону і Сицилій блиск).
117. І правді всій допоможи розкриться — тобто розвій тьму брехень про те, що Манфред, нібито як відлучений від церкви, перебуває в Пеклі. Дуже показово і характерно для послідовно гібелінської позиції Данте, що серед душ Чистилища, які рано чи пізно неодмінно всі ввійдуть у Рай, поет ставить на перше місце серед військових і державних діячів саме проклятого римською курією Манфреда.
124-131. Манфреда було поховано побіля мосту Беневенто. Кожен воїн королівського війська поклав камінь на його могилу, так що виріс цілий пагорб і король спочивав під вартою важенного каміння. Архієпископ міста Козенци, Бартоломео Піньятелло, виконуючи заборону папи Климента IV давати притулок навіть трупові відлученого Манфреда, наказав вийняти його з-під каміння й перенести за межу архієпископської парафії на другий берег річки Верде.
132. Із тягарем обернених свічок. — Під час обряду відлучування священики гасили свічки, швидко обертаючи їх ґнотом униз.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
Передчистилище. — Сходження нагору. — Бельаква
6. Душі наші полумінь єдна. — Таку думку поділяли деякі філософські школи, як-от платоніки та інші.
25-26. Сан-Лео, Нолі, Бісмантова — назви горяних місцевостей в Італії з крутими сходженнями і вузькими проходами.
57. Ранковий промінь десь ізліва. — Перебуваючи в південній півкулі і повернувшись обличчям на схід, Данте бачить вранішнє сонце зліва від себе.
60. Аквілон — північний вітер. Тут — північ.
61-66. Зміст Віргілієвих слів: “Якби сонце (дзеркало) було зараз у сузір’ї Близнят, ти бачив би, що “світлий зодіак” (та частина його, де перебуває сонце) ще ближче підійшов би до північних сузір’їв Возів”. Інакше кажучи: “У червні ти бачив би сонце ще нижче над горизонтом у північному напрямі”.
68. Сіон — гора в Єрусалимі (див. прим. Ч. II, 1-3).
72. Де коні гнав бездольний Фаетон. — Фаетон — син бога сонця, Феба, взявся правити батьковою колісницею, але не стримав коней і ледве не спалив неба й землі; Юпітер убив його блискавкою (Метам. II).
98-124. Бельаква — знайомий Данте флорентійський майстер музичних інструментів; відзначався пасивною вдачею.
104. Багато душ нудних. — Це недбайливі, які до самої смерті дляли-ся з покаянням.
128. Господній птах — ангел при брамі.
139. Ніч уже ступає на Марокко — біля західного краю суходолу (див. прим. Ч. II, 4-6).
ПІСНЯ П’ЯТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю 24. “Помилуй мя”. — “Помилуй мене (Боже)” — початок покаянного псалма.
38. І промені, які несуть нам суш — серпневе пекуче сонце. 64-84. Сказав один — це Якопо дель Кассеро (або Кассаро), народжений у місті Фано, в Анконській області, що лежала між Романьєю і Неаполітанським королівством, де тоді владарював Карл II. Року 1298-го, їдучи до Мілана, Якопо, щоб обминути володіння свого ворога, маркіза Фер-рарського Адзо VIII д’Есте, обрав шлях крізь землі, що належали Падуї, але рушив не на місто Міру, а на Ор ‘яко, і тут його вбили найманці д’Есте. 75. В онуків Антенора — тобто падуанців. — За стародавньою легендою, місто Падую заснував Енеїв супутник троянець Антенор. 79. Міра — місто між Ор’яко і Падуєю.
85-129. Бонконте — син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвель-фами (серед яких, між іншим,-був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.
89. Джованна — дружина Бонконте. 95. Арк’яно — притока Арно, річка в області Казентіно. 104-108. Господній ангел взяв мене… — Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей (“підвезти візка”) тлінному (тобто тілу, трупові).
130-136. Пія із сьєнського роду Гвастеллоні після смерті чоловіка, одного з Толомеїв, другим шлюбом вийшла за Нелло, або Паганелло деї Паннок’єскі, який убив її з ревнощів у своєму замку в Мареммі, по дорозі між Пізою і Сьєною.
ПІСНЯ ШОСТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю. — Сорделло. — Звернення до Італії
1. “Цари” — популярна тоді азартна гра в кості.
13-14. Аретинець — суддя Бенінкаса да Латеріна, якому відрубав голову титулований розбійник із сьєнської знаті Гіно ді Такко.
15. Хто впав при втечі до протоки — також аретинець Гуччо (він же Лючйо, або Чаччо, або Чакко) з роду Тарлаті да П’єтра Мала, який потонув, чи переслідуючи ворога, чи тікаючи від нього.
16-17. Новелло Федеріго — син графа Гвідо Новелло; його вбив Форнайоло Босталі з Ареццо.
17-18. Той пізанець — Фаріната деллі Скорніджані (або Скровід-жані), батько якого, великодушний Марцукко, пробачив убивці, Беччо да Капрона, що й наробило значного розголосу за тих часів неподільного панування кривавої помсти.
19. Графа Орсо Маньйона вбив його двоюрідний брат. Орсо був сином Наполеоне, одного з тих двох братів, що вбили один одного.
19-24. П’єр де ла Брочча (де ла Бросс) — придворний французького короля Філіппа III і його улюбленець, страчений через наклепи жінки короля, Марії Брабантської, якій Данте радить вчасно (вона на той час ще жила) дбати що є сили спокутувати цей свій злочин, шоб не потрапити до Пекла.
28. Десь-то у рядках своїх… — “Волю несхитну богів не надійся змінити молінням” (Ен. VI, 376).
38. Вогонь любові — тобто гаряча молитва живих.
40. Коли ж писав я слово це просте — тобто в язичеському світі.
56. Той верне — сонце.
61. Ломбардська душа — Сорделло да Вісконті, видатний поет XIII століття, народився, як і Віргілій, у Мантуанській області; писав провансальською мовою.
88-89. Юстініан (483-565) — візантійський імператор (з 527 р. до смерті), за якого створено кодекс законів Римської держави, чим, на думку Данте, надіто вузду на людність. Тепер в сідлі ж нема нікого — тобто на престолі немає самодержця. Порівняння народу з конем, державця, владаря — з вершником, а законів — з вуздою було для Данте звичайним (див. хоч би “Бенкет”, IV).
91-92. Кесаря нового та посадили б до його сідла — натяк на відомий євангельський вислів: “Віддайте кесареве кесареві, а Богове — Богові” (Матв., XXII, 21), один з найпопулярніших аргументів у пропагандистській боротьбі гібелінів проти зазіхань папства на світську владу.
97-117. Німець Альберт — Альбрехт Габсбург (1248-1308), син Рудольфа (див. Ч. VII, 91-96 і прим.), як і батько, носив номінальний титул “короля римлян”, але фактичної влади над Італією не мав.
105. Сад імперії — Італія.
106-107. Монтеккі і Капелетті — гібеліни з Верони, Мональді і Філіпескі — з Орв’єто.
111. Сантафйор сплюндрований. — Папа Боніфацій VIII завоював більшу частину графства Сантафйор у Сьєнській Мареммі.
118. Скажи, Юпітере — звичайна для тих часів плутанина античної міфології з християнською: згадування Юпітера замість Христа.
118-123. Цим терцинам гнівного осуду Божої бездіяльності й байдужості до людських справ разюче відповідає таке саме гнівне звертання до Бога в Шевченковому “Юродивому”:
А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока…
І не осліпло. Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко! Ти спиш в кіоті!
Та ще у його вірші “Якби ви знали, паничі…”:
А може, й сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами Як править миром!
Збіг цей пояснюється не тільки тим, що великий український поет добре знав твори великого поета італійського й глибоко шанував його (порівняймо численні згадки про Данте у віршах та у “Щоденнику” Кобзаря), а ще й схожістю суспільно-політичних умов у обох країнах, що викликало і однакову реакцію обох геніальних представників своєї епохи й свого народу.
125. Марцелл — політичний ворог Юлія Цезаря. Тут у розумінні: впливовий противник імператорської влади.
ПІСНЯ СЬОМА
Передчистилище. — Долина земних владарів
4-5. Шлях достойним душам показав Спаситель — див. прим.Ч. І, 90. 6. Октавіан (63 р. до н. є. — 14 р. н. є.). — імператор римський Август.
28. Внизу місцина є. — Це Лімб (лат. limbus — кайма), перше коло католицького Пекла, де, за церковним вченням, перебувають душі вет-хозавітних праведників і деяких славетних людей античного світу і куди прямують душі немовлят, що померли без хрещення (див. П. IV, 25-151).
35. Три священні шляхи — так звані богословські (християнські) чесноти: віра, надія і любов.
74. Ебен — тропічне дерево з темною, часто чорною деревиною.
83. Тіні, що присіли на квітках і травах — душі земних владарів, які, захоплені мирськими справами, забували про спасіння своєї душі.
91-96. Рудольф Габсбург (1212-1291) — імператор Священної Римської імперії, який свого часу мав змогу зцілить хворе тіло Італії, але не схотів допомогти їй (див. прим. Ч. VI, 97-117).
97-100. А цей… Оттокар (Пржемисл) II — король чеський, лютий ворог Рудольфа, загинув на війні з ним 1278 року.
101-102. Ледащо з бородою — Венцеслав IV (1270-1305) — король
Чехії, Польщі та Угорщини.
103-105. Кирпань — французький король Філіпп III Сміливий (1245— 1285), батько короля французького Філіппа IV Гарного (що був на троні 1282-1314 pp.), вмер після поразки в війні: з Педро III Ара-гонським (вмираючи, лілеї вкрив ганьбою).
104. Дух з добрістю в лиці — Генріх Наваррський, прозваний Товстим (пом. 1274), тесть того ж Філіппа IV Гарного.
112. Той, що видається моцаком — Педро III Арагонський (1236— 1285) — чоловік дочки Манфреда Костанци (див. в тексті і в прим. 116— 120), зруйнував Пулью (Неаполітанське королівство) і Прованс, 1282 року був обраний королем Сицилії після повстання в Палермо проти французів (“Сицилійська вечерня”).
113. Носач — Карл І Анжуйський (докладніше див. прим. Ч. XX, 62 і 67).
116-120. Юнак — Альфонсо III, старший син Педро і Костанци, помер у 26-літньому віці (1291 p.); дальші діти цього ж шлюбу — Феде-ріго II Сицилійський (пом. 1337) і Джакомо II Арагонський (пом. 1327) — були, на думку Данте, не такі вдатні, бо не успадкували батькової доблесті (найкращого із спадку в них нема).
129. Беатріче і Маргеріта — перша й друга дружини Карла І Ан-
жуйського.
130-132. Найтихший владар. — Найбільше з усіх присутніх тут вінценосців щастя в дітях мав, на оцінку Данте, англійський король Генріх III (пом. 1272), син Іоанна Безземельного.
133-136. А той, що очі звів… Гульєльмо Спадалунга (пом. 1292), маркіз Монферратський і Канавезький. Повставши проти нього, жителі міста Алессандрії взяли його в полон і посадили в залізну клітку, в якій він і помер. Його син ще довго вів невдалу війну проти Алессандрії.
ПІСНЯ ВОСЬМА
Передчистилище. — Долина земних владарів. — Ангели-охоронці. — Змій
53. Ніно — Ніно де Вісконті з Пізи (пом. 1296) — “суддя” (правитель) Галлури, одного з чотирьох округів підвладної Пізі Сардинії (з 1275 р. до смерті), внук і суперник графа Уголіно (пізанського державного діяча), друг Данте з юних літ.
65. Куррадо (Коррадо) Маласпіна Молодший — маркіз Луніджани (пом. бл. 1294). Маркізи Маласпіни гостинно прийняли в себе в 1306 році вигнанця Данте.
70. Джованна — малолітня тоді дочка Ніно Вісконті.
73-81. Беатріче д’Есте, дружина Ніно, недовго після смерті чоловіка носила вдовиний убір і вдруге вийшла (до речі, нещасливо) за мілан-ця Галеаццо Вісконті, помінявши, отже, герб Вісконті пізанських (півник) на герб міланських Вісконті єхидну (тобто змію), що пожирає дитину.
89. Три побачив зірки — мабуть, сузір’я Південний трикутник, відоме в ті часи з “Альмагеста” (див. прим. Ч. І, 23). Три зірки символізують “богословські” чесноти: віру, надію і любов.
99. Змій, що смерть приніс людині — натяк на гріхопадіння Адама і Єви, спокушених змієм (Бібл.).
116. Вальдімагра — долина річки Магри в Луніджані.
131. Лихий глава — Папа Римський.
133-135. Зміст цих слів: “Сонце ще сім разів не опиниться в сузір’ї Барана, де воно стоїть нині (тобто не мине семи років), як ти сам переконаєшся в нашій гостинності, раз уже має набути чинності вирок долі, що прирікає тебе на поневіряння”.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА
Передчистилище. — Долина земних владарів. — Сон Данте. — Брама Чистилища. — Вхід до першого кола
3. Кохана ветхого Тіфона. — Богиня світанку Аврора, закохавшись у юнака Тіфона, випросила у Юпітера безсмертя коханому, але забула попросити йому й вічну молодість. Тіфон поступово обернувся на кволого, але невмирущого діда (ант. міф.).
5. Холодної тварини вид — тої пори року світанок починався в сузір’ї Скорпіона.
7. Ніч два кроки вгору вже зробила — тобто минуло дві нічні години.
8. Де п’ять… — тобто Данте, Віргілій, Сорделло, Ніно Вісконті і Коррадо Маласпіна.
10. Коли знемігсь я, мов усі живі. — Данте втомився, але Віргілій та інші тіні не знають втоми.
14. Коли сумує ластівка — нещасна царівна Філомела, обернена на ластівку. Фракійський цар Терей силою оволодів Філомелою, сестрою своєї дружини Прокни, а щоб вона не могла розповісти про його злочин, відрізав їй язика. Філомела виткала на убранні кілька слів, з яких Прокна дізналася про все. Щоб помститись, сестри вбили Ітіса, сина царя, і його м’ясом нагодували Терея. Коли він погнався за ними з сокирою, боги обернули Філомелу на ластівку, Прокну — на солов’я, а Терея — на одуда (Метам. VI).
23. Де Ганімед… — на горі їді Фрігійській, де Юпітер, обернувшись на орла, викрав юнака Ганімеда, щоб зробити його своїм виночерпієм (ант. міф.).
ЗО. Негаснучий огонь — сфера вогню; тоді вважали, що вона лежить між сферою повітря і небом Місяця.
34-39. Так, певно, затремтів Ахілл… — На початку Троянської війни богиня Фетіда, Ахіллова мати, бажаючи врятувати сина від неминучої смерті, взяла його від вихователя Хірона і перенесла сонним на острів Скірос, але Одіссей і Діомед знайшли його і там.
55. Лючія — християнська свята, алегорично — “просвіщаюча благодать” (лат. lux — світло).
112. “Глаголь” — назва церковнослов’янської літери “г” (початок слова “гріх”). Ангел позначає на чолі Данте емблеми семи смертних гріхів, від яких поет має очиститися в міру сходження на гору Чистилища.
136-138. Тарпейська брама в римському Капітали, де містилася державна скарбниця. У добу падіння Римської республіки охоронцем скарбниці був прихильник республіканської партії Люцій Цецілій Метелл, якого Цезар усунув і арештував, захопивши державні скарби.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
Чистилище. — Перше коло. — Пихаті. — Приклади смирення 20. Досягли ми площини… — тобто першого кола Чистилища, де
спокутується гріх пихи.
32. Поліклет (друга половина V сторіччя до н. є.) — старогрецький скульптор і теоретик мистецтва, автор так званого “канону”, тобто вчення про ідеальні співвідношення частин людського тіла і про його пропорції.
34-45. Перший барельєф зображує євангельську легенду про благо-
віщення, коли до діви Марії з’явився ангел і провістив, що вона стане
матір’ю Ісуса Христа, і діва слухняно і з смиренням прийняла цю вість.
55-56. Натяк на біблійний міф про Озу, який нагло вмер, коли
хотів торкнутися ковчега.
65-69. Другий барельєф змальовує смирення біблійного царя Давида, чоловіка Мелхоли, під час перевезення ковчега.
73-93. Третій барельєф відтворює легенду про те, як імператор Траян смиренно вислухав докори вдови і вчинив правий суд.
75. За середньовічною легендою, папа Григорій виблагав у Бога спасіння для душі прославленого своєю справедливістю й добротою римського імператора Траяна (75-117). Траян був визволений з Пекла, жив удруге, як християнин і досяг райського блаженства. Душі навіть найви-датніших своїми чеснотами нехристиян мусили перебувати, за уявленнями Данте і його сучасників, у першому колі Пекла. 94. Для кого не існує новини — тобто для бога. 125. Метелик ангельський — людська душа.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Перше коло. — Пихаті. — Молитва. — Одерізі д ‘Агобйо 59-72. Омберто Альдобрандеско, граф Сантафйоре, забитий 1259 року, коли сьєнці, не стерпівши його кривд і насильств, взяли в облогу його замок Кампаньятіко.
64. Спільна мати — земля.
74-103. Одерізі з Агобйо (пом. 1299) — глава урбінської школи мініатюристів; про нього, як і про далі згадуваних художників Франка, Чімабуе, Джотто — див.: В. Н. Лазар є в, “Происхождение итальянского Возрождения”, М., Изд-ю AH CCCP, І, 1956, II, 1959, за покажчиками імен.
81. “Освітлювання в книзі” — так за тих часів називалося мистецтво оздоблювання книг (тоді, звичайно, ще рукописних) малюнками, що пояснювали, “проливали світло”, “освітлювали” текст (термін походить від латинських слів {“lumen”, “lustro”, що означають “світло”, звідси й сучасні “ілюстрація”, “ілюмінація”, тобто розфарбування умовних позначок на планах, картах тощо).
83. Франко з Болоньї — мініатюрист, сучасник Данте.
94-96. Чімабуе (бл. 1240 — бл. 1302) — славетний флорентійський живописець.
95. Джотто (1266 або 1276-1337) — великий флорентійський художник, засновник реалістичного напряму в мистецтві Відродження, друг Данте.
97. Цей Гвідо… злото… — Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософ і поет, друг Данте, один з найвидатніших представників “dolce stil nuovo”.
98. Як з тим зрівнять — Гвідо Гвініцеллі (між 1230 і 1240-1276) — італійський поет, якого Данте вважав своїм батьком у поезії (див. Ч. XXVI і прим. 92).
109-138. Провенцано Сальвані — ватажок сьєнських гібелінів; спочатку успішно воював проти флорентійських гвельфів (битва під Мон-таперті, 1260 року), але врешті зазнав поразки в бою при Колле ді Валь-дельса 1269 року, коли потрапив у полон і був скараний на горло. Він колись, ставши на сьєнській площі навколішки, смиренно благав городян допомогти йому зібрати гроші для друга, якого король Карл І Ан-жуйський ув’язнив, жадаючи викупу. Полоненик був викуплений. За цей вчинок сумирності і смирення Провенцано не відбував свого строку у Передчистилищі.
140-141. Зміст цих слів Одерізі: “Ти скоро зрозумієш, що означає це слово (тремтівши тілом перед усіма), бо про це подбають твої співго-родяни (коли виженуть тебе з Флоренції і змусять у вигнанні вдаватися до чужої допомоги)”.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
Перше коло. — Пихаті. — Приклади покараної пихи. — Сходження у
друге коло
13-14. Опусти-но очі… — Після різьблених на стіні прикладів смирення й покори Данте описує малюнки на дорозі, що зображують випадки покараної ще на землі пихи й гордощів, узяті з давньоєврейської і античної міфології та історії.
25. Впізнав я отого… — сатану.
28. Бріарей — гігант, ударений Зевсовою блискавкою (ант. міф.). В “Енеїді” Віргілій зобразив його сторуким.
31. Паллада, Марс, Феб — боги, діти Юпітера, які брали участь у переможній війні божественного їх батька проти повсталих гігантів (ант. міф.).
34. Впізнав Немврода. — Немврод був на чолі вавилонян, які в місті Сеннаарі почали будувати вежу, щоб досягти неба, але Бог, змішавши їхні мови, припинив цей замір (Бібл.).
37. Тебе, Ніобо… — Ніоба, дружина Амфіона, пишалася численністю свого потомства (сім синів і сім дочок) і глумилася з богині Латони, шо мала всього лише двох близнят — Аполлона і Діану. Ці боги убили стрілами всіх дітей Ніоби, яка закам’яніла з горя (ант. міф.).
40. Тебе, Сауле… — Зазнавши поразки, цар Саул укоротив собі віку, кинувшись на меч на гірській верховині Гелвуї, грунт якої після цього став сухим і неродючим (Бібл.).
43. Арахна — майстерна ткаля, яка пишалася своєю вмілістю і насмілилася змагатися в цьому мистецтві з Мінервою. За таку пиху боги обернули її на павука (ант. міф.).
46. Ровоам — жорстокий ізраїльський цар, який урятувався втечею від повсталого народу (Бібл.).
50. Алкмеон — син аргоського царя Амфіарая і Еріфіли. Син Едіпа, Полінік, шукаючи собі союзників, щоб відвоювати Фіви у свого брата Етеокла, подарував пихатій цариці Еріфілі намисто Гармонії, що приносило нещастя усім його власницям. Цариця вказала Полінікові місце, де притаївся її чоловік, бо знав, що його вб’ють, коли він вирушить у цей похід. Коли Амфіарай загинув під Фівами, його син Алкмеон убив свою матір (ант. міф.).
53. Сеннахеріб — гордовитий ассірійський цар. Його вбили власні сини, коли він приносив жертву в храмі (Бібл.).
55. З яким тріумфом Кіру… — Геродот розповідає, що скіфська цариця Тамірі, перемігши персидського царя Кіра, відрубала йому голову і вкинула в мішок, наповнений кров’ю.
58-59. Як… утекло все ассірійське військо. — Коли Юдіф убила ассірійського полководця Олоферна, його військо розбіглося (Бібл.). 62. Іліон — укріплена частина (фортеця) малоазійського міста Трої, облогу якого змальовує Гомер у “Іліаді”.
80. Служниця ж шоста дня — шоста година після сходу сонця, тобто полуденна пора.
100. В місті із відмінним ладом — так іронічно називає Данте Флоренцію.
105. Ні книг, ні мір не гидили ще плями. — Міст Рубаконте і сходи до храму Сан Міньято споруджені до голосних шахрайств, що їх вчинили державні діячі Флоренції, зробивши підчистки в нотаріальних книгах і зменшивши вміст казенних мір.
110. “Блаженні духом нищії” (церк.) — блаженні сумирні. Одна з заповідей так званої “нагірної проповіді” Ісуса Христа (Євангелія).
121. Помахом крил ангел стер з Дантового чола перший, найбільший “глаголь” на знак очищення від гріха пихи.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
Друге коло. — Заздрісні. — Приклади великодушності
29. Тут лунають голоси, що нагадують про великодушні вчинки. Перший: “Вина не імуть” (церк.) — слова Христової Матері до Сина на весіллі в Кані Галілейській (Єванг.).
32. Другий вигук: “Орест — це я!” — взято з грецької міфології. Коли вороги Агамемнонового сина Ореста схопили замість нього його друга Пілада, той, жертвуючи собою в ім’я дружби, назвався його ім’ям, але в останню мить перед стратою з’явився справжній Орест, і вражені великодушністю судді помилували обох.
36. “Любіть того…” — слова Ісуса перед смертю на хресті (Єванг.).
39-40. Бичем служать приклади любові, вуздою ж мають служити приклади покараної заздрості (див. далі, Ч. XIV).
62. Стіни розгрішних пожадань — тобто церкви.
106-129. “Була я сьєнка…” — Сапія, дружина Гінібальдо Сараччіні, тітка Провенцано Сальвані (див. прим. Ч. XI., 109-138), яка під час фатальної для нього битви при Колле ді Вальдельса раділа поразці своїх співгромадян.
109-110. Ім’я Сапія. — Це ім’я зіставляється з італійським прикметником savia (по-староіталійськи sapid), тобто “мудра”.
122. Мов дрізд в одлигу… — натяк на італійську народну казку.
127. П’єр Гребінник — П’єр Петтінайо, проповідник, що мав у Сьєнні репутацію святого, був за професією гребінником.
151. Пустоголових стан — Сьєна, де з ініціативи офіційних осіб серйозно обговорювали і навіть починали здійснювати фантастичні плани: купівлю та будівництво морського порту в містечку Таламоне або розшуки підземної річки Дьяни, водою якої сьєнці гадали забезпечити місто. Вислів “адмірали” коментатори тлумачать різно: 1) ті, хто сподівався стати адміралами; 2) начальники портових робіт; 3) підрядчики цих робіт.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА Друге коло. — Заздрісні. — Приклади покараних заздрощів
1-6. Розмовляють душі двох представників знатних сімей з області Романьї: гібелін Гвідо дель Дука (перша терцина) і гвельф Ріньєрі да Кальболі.
17. Фальтерона — гора в Апеннінах на схід од Флоренції.
31. Пелоро (нині Фаро) — найближчий до Італії мис острова Си-цилії, яка, на думку середньовічних учених, колись одірвалась од материка.
42. Цірцея — чарівниця, яка обертала людей на тварин (ант. міф.).
43. Спочатку в перченім… — спочатку Арно тече долиною Казенті-но, маєтками графів Твіді, володарів Ромени й Порчано.
48. Далі, біля Ареццо, річка круто повертає на захід. 51. Вовки — флорентійці.
53. Лиси — жителі Пізи, перед якою Арно проходить старовинним каналом.
59. Твій племінник — Фульчері да Кальболі, флорентійський подеста з 1303 року, жорстоко переслідував недобитки “білих” і гібелінів.
93. Між По й горою… — тобто у Романьї.
97. Де добрий Ліцйо… — Тут і в наступних рядках старий Гвідо згадує імена романців, які відзначались колись, на його думку, зразковою чес-нотливістю.
107. Тут і далі Гвідо перелічує замки й маєтки занепалих знатних родів.
119. Демон — прізвисько Магінардо Пагані да Сузінана (пом. 1302), відомого політичною безпринципністю.
133. “Хто стрінеться — мене забити має!” — слова Каїна, який із заздрощів убив свого брата Авеля (Бібл.).
139. “Я — Аглавра…” — Аглавра заздрила своїй сестрі Ерсі, яку любив бог Марс, і той обернув заздрісницю на камінь (ант. міф.).
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
Друге коло. — Заздрісні. — Третє коло. — Гнівливі. — Приклади лагідності
1 —6. Сонце мало пройти до горизонту таку саму частку окружності, на яку до третьої години дня (лічачи від сходу) встигає повернутися
сфера жартівлива, мов дитина, тобто небо Сонця, вічно рухливе. Інакше кажучи, до заходу сонця лишалося три години.
4-6. Тут — у Чистилищі; вдома — в Італії.
86-92. Епізод з дитинства Ісуса Христа, коли дванадцятирічний Ісус розмовляв у храмі з учителями (Єванг.).
94-105. Епізод з античної (написаної Валерієм Максімом) біографії афінського тирана Пісістрата (бл. 600-527 pp. до н. є.). Юнак, закоханий у дочку Пісістрата, прилюдно поцілував її. Пісістрат не послухався своєї дружини, яка вимагала, щоб зухвалець був покараний, і все закінчилося весіллям.
97-98. Міста, що бились за його ім’я боги. — Посейдон і Афіна сперечалися про те, чиїм ім’ям слід назвати місто. Перемогла Афіна.
106-114. Я бачив шал нестямної юрби… — Йдеться про вбивство молодого християнина Стефана (Новий завіт).
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
Третє коло. — Гнівливі. — Ломбардець Марко 27. Календи — назва першого дня кожного місяця в староримському календарі.
46-144. Я був ломбардець, Марко на ім’я. — Венеціанець Марко, який жив у XIII ст. і служив при дворах різних італійських володарів. Дехто з коментаторів вважає, що визначення “Ломбардо” вказує на його прізвище, а один навіть ототожнює його з прославленим “придворним” і мандрівником Марком Поло, хоч той умер пізніше за Данте.
54-83. Знов у мене сумніви знялись. — Сумніви й непевність Данте, збуджені словами Гвідо дель Дука про моральний занепад і нехтування чеснот в Італії, подвоюються після слів Марка, і виникає запитання, хто ж у цьому явищі винен: чи несприятливий вплив зірок, як твердили тодішні астрологи, чи сама людина, яка має свободну волю? Марко висловлюється на користь другого припущення.
98-99. Хоч жує і ремигає, — він, проте, без ратиць. — У Біблії чистими проголошуються ті тварини, що ремиґають і мають ратиці. Християнські богослови пояснювали цей образ символічно: ремиґання — роздуми над Святим письмом і правильне його тлумачення, роздвоєність копит — розрізнення деяких глибоких понять, наприклад добра і зла. Данте хоче сказати: “Римський Папа і чистий і нечистий; хоч він авторитетний у питаннях релігії, але не розрізняє духовного від світського, намагається знищити “ратиці” — двоїстість влади церковної і світської”. 107. Два сонця — папа і імператор.
109. Та перевищило одне — папська влада взяла гору над імператорською.
115. Де поять Адідже із По рівнину, — тобто в Ломбардії, на батьківщині промовця.
117. Федеріго — імператор Фрідріх II (1194-1250), що мав славу небезпечного єретика.
124. Коррадо да Палаццо з Брешії.
125. Герардо да Каміно — генеральний капітан Тревізо.
125. Гвідо да Кастель, який у себе в Реджо гостинно приймав мандрівників.
132. Левієві чада — потомки Леві, тобто давньоєврейські священики, що не мали доступу до світських посад.
140. Гая — чеснотлива дочка Герардо да Каміно.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
Третє коло. — Гнівливі. — Вихід з диму. — Сходження в четверте коло
19. Обернення на пташку нечестиве — натяк на міф про обернення Прокни на солов’я (див. прим. Ч. IX, 14).
28-33. А поруч грізний Артаксеркс сидів… — Аман, наближений персидського царя Артаксеркса, гнівний на Мардохея, задумав його повісити і вигубити всіх іудеїв. Але цариця Есфір, іудеянка, зламала його задум, і цар велів розіпнути Амана на дереві, призначеному для Мардохея (Бібл.).
34-39. Лавінія, дочка Амати і царя Лацію — Латіна. Батько посватав її за троянського вождя Енея, а мати хотіла видати за Турна, царя ру-тулів. Дивлячись на битву троянців з рутулами і гадаючи, що Турна вбито, Амата повісилась (Ен. VII, 249-474; XII, 593-613).
91-114. Віргілій викладає вчення про любов як джерело добра і зла.
115-139. Схема побудови Чистилища:
Кола І, II, III — любов, що завдає зла іншим (пиха, заздрощі, гнів).
Коло IV — недостатня любов до істинного блага (байдужість).
Кола V, VI, VII — надмірна любов до несправжніх благ (користолюбство, обжерливість, любострастя).
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
Четверте коло. — Ледачі. — Приклади рідкісної швидкості і жалюгідних лінощів
17-18. Сліпоокі, що іншим стали за поводирів — епікурейці.
80-81. Де сонце йде тонуть… між сардів з корсами… — Місяць уставав у зодіакальному сузір’ї Скорпіона і йшов тією ж тропою, як і сонце, коли воно сходить у цьому сузір’ї, а сідає, як здається, в Римі, десь між Сардинією і Корсикою.
82. П’єтола — село в Мантуанській області, в якому народився Віргілій.
91-93. Aeon та Ісмена — річки в Беотії, на берегах яких жителі Фів буйними ігрищами вшановували Вакха.
100. Марія в гори квапилася йти. — Зразу ж після Благовіщення Марія вирушила в гори, щоб привітати свою родичку Єлисавету, яка зачала сина (Єванг.).
101-102. Цезар, не затримавшись в Марсільї, в Ілерду поспішає… — Цезар, витіснивши Помпея з Італії, швидко рушив у Галлію, залишивши частину війська вести облогу Марсільї (сучасний Марсель), з суші і з моря, вступив в Іспанію і біля Ілерди (сучасна Леріда) примусив пом-пеянців здатися (49 р. до н. є.).
118-126. Сан-Дзено — монастир у Вероні. Ім’я абата, що тут говорить, остаточно не з’ясовано.
119-120. При добрім Барбароссі… — імператор Священної Римської імперії Фрідріх І (1125-1190), який 1162 року зруйнував Мілан.
121-126. Той, кому ногою довелося в могилу стать — владар Верони Альберто делла Скала (пом. 1301) незаконно призначив абатом у Сан-Дзено свого нешлюбного сина Джузеппе, кульгавого і розпусного (пом. 1313).
133-135. Ті… в мандрах полягли, Йордан же сприймуть юні дчі й уші. — Євреї, що вийшли з Єгипту по дну Червоного моря, побоялися вступити в обітовану землю. За це всі повнолітні засуджені були померти в пустелі, і тільки діти їхні через сорок років побачили Йордан (Бібл.).
136-138. Ті, що відмовились і утекли… — Частина троянців, що вийшли з Енеєм із сплюндрованої батьківщини, лишилась у Сицилії (Ен. V, 700-778).
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
Четверте коло. — Ледачі. — Символічний сон Данте. — Сходження в п ‘яте коло
1-3. Зміст: “У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна…”
5. Геоманти — ті з середньовічних чаклунів і знахарів, що ворожили з допомогою випадково поставлених крапок. Найщасливіша фігура (“Велика Фортуна”) була схожа на крайні зірки сузір’я Водолія разом з найближчими зірками Риб. Данте хоче сказати, що вже зійшли Водолій і частково Риби, тобто до сходу сонця лишилося близько трьох годин.
7-9. Жінка, що приснилася Данте, уособлює ті гріхи, які спокутуються в трьох верхніх колах: користолюбство, обжерливість, любострастя (пор. рядки 58-59).
12-15. Під зором тим… — Зміст: “Тільки наші очі і увага надають зачарування всякій потворності і гріху”.
70. У п’ятому колі спокутується гріх скупості, зажерливості й марнотратства.
74. “Прильпне душа моя землі” (церк.) — “прилипне душа моя до землі”.
98-99. Переклад: “Хай тобі буде відомо, що я був наступником апостола Петра” (церк.), тобто Римським Папою. Це папа Адріан V (раніш кардинал Оттобоно Ф’єскі, граф да Лаванья), який помер 1276 року через 38 днів після обрання.
100-102. Річка Лаванья і місто з тією ж назвою, звідки походив рід папи Адріана V, лежать близько до невеличких міст Сьєстрі і К’явері, що на березі Генуезької затоки.
136-137. Посилаючись на євангельський текст: “У потойбічному світі не женяться і не виходять заміж”, Адріан хоче сказати, шо після смерті він перестав бути папою (“чоловіком церкви”) і став такий самий, як усі мерці.
143. Аладжа да Лаванья, дружина Мороелло Маласпіна, який 1302 року очолив війська “чорних” у війні проти Пістойї.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
П’яте коло. — Скупі. — Приклади бідності, щедрості та огидних скупощів. — Туго Капет. — Двигтіння гори
3. Взять губку, не насичену доволі… — тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості.
8. Зло, яким укритий цілий світ — користолюбство.
10. Вовчиця давніх літ — звір, що уособлює користолюбство.
22-24. Ми ясно бачим ясла у повітці… — натяк на євангельську легенду про обставини народження Христового.
25-27. Гай Фабріцій Люсцін — римський консул III ст. до н. є., прославився своєю безкорисливістю.
31-33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай — натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії.
40-123. Це Гуго Капет (пом. 956) — граф Паризький, засновник французької королівської династії Капетінгів. Незнатний з походження (дід в Парижі м ‘ясом торгував), він став правителем держави за останніх представників каролінгської династії, а коли вона вимерла вся (Людовік V помер 987 року), сина Гуго, також Гуго, було обрано на вільний французький престол.
43. Я коренем триклятого був зілля — тобто родоначальником французької королівської династії.
48. Брюгге, Гент, Дує та Лілль — міста у Фландрії, сплюндровані французькими королями. Той, що говорить, хотів би, щоб Фландрія помстилася над його нащадком Філіппом IV Гарним (див. прим. Ч. VII, 103 і 104) за всі кривди. 1302 року фламандське народне ополчення справді розгромило французів.
54. А з них останній рясу надягав. — Очевидно, Данте сплутав останнього Каролінга з останнім Меровінгом, Хільдеріком III, який 751 року був скинутий з престолу і пострижений у ченці.
61. Кров мою — тобто моє потомство.
62. Прованська, взята в посаг, оболонь. — Карл І Анжуйський (1220— 1285), син французького короля Людовіка VIII, взяв 1246 року в посаг багатющі землі Провансу.
66. Понтьє, Нормандія, Гасконь — різні частини сучасної Франції, тоді окремі невеличкі держави.
67. До вас Карл вдерся. — Після вдалого шлюбу Карл І Анжуйський, охоплений жадобою розширювати свою державу, завоював багато земель на території сучасної Франції і Бельгії, а потім втрутився в боротьбу пап за світську владу в Італії і захопив Неаполь та Сицилію. Відзначався величезною зажерливістю, жорстокістю й нерозбірливістю в засобах та способах для збагачення. Але монархічні погляди Данте примусили поета вмістити цього “розбійника й грабіжника”, як називають Карла І італійські історики, в Чистилище (див. Ч. VII) , отже, дати певну надію на перехід його до вічного блаженства і цілковите розгрішення.
68. Вбив Куррадіно. — Перемігши при Тальякоццо останнього Го-генштауфена, шістнадцятирічного імператора Конрадіно (1268), Карл І відрубав йому голову.
68-69. Фому вернув на небо. — За поширеними переказами, Карл І звелів отруїти Фому Аквінського (1225-1274), найвидатнішого представника середньовічної схоластики, одного з головних ідеологів католицької церкви, яка й досі вважає його вчення (“томізм”) єдиною істинною філософією.
71. Новий французький Карл. — Карл Валуа, так званий Безземельний, брат Філіппа IV. Вступивши, на прохання папи Боніфація VIII, в 1301 році з мирними гаслами, але зі збройною силою у Флоренцію, сприяв розгромові й вигнанню “білих”, серед них і Данте. Потім зробив невдалий похід у Сицилію, після чого вернувся у Францію (1302). Помер 1325 року.
79-81. Той, хто… в морі полонений…, доню продає… — Син Карла І, Карл II Анжуйський, король неаполітанський (з 1285 до 1309 p., який під час морського бою в 1284 році потрапив у полон, у 1305 році віддав дочку за старого Адзо VIII д’Есте, маркіза Феррарського, взявши за це великі гроші.
86-90. Христа в заміснику ув ‘язнюють в Аланьї квіти лілій. — Натяк на один з найдраматичніших епізодів боротьби між папством і світською владою, коли представники французького короля Філіппа IV під його гербом (“лілії”) вдерлися (7 вересня 1303 року) до папської резиденції в Аланьї (тепер Ананьї) і піддали Боніфація VIII жорстоким образам і знущанню. Данте з цього приводу згадує обставини страти Ісуса Христа, як вони описані в Євангеліях. Боніфацій з тяжкої душевної урази невдовзі помер.
91-93. Новітнього Пілата… — тобто Філіппа IV, який байдуже, мов євангельський Понтій Пілат, дивився на розправу з папою.
93. Де здобич в храмі блискотить багата. — Філіпп IV розгромив і пограбував рицарський орден храмівників (тамплієрів), закатувавши і стративши більшість із них (1307-1314).
97-98. Звертання ж до єдиної дружини Святого Духа — тобто до Діви Марії.
103-105. Першим із прикладів скупості й пожадливості, взятих з античної, давньоєврейської і християнської літератури та міфології, йде тірський цар Пігмаліон, який по-зрадницьки забив Сіхея, чоловіка своєї сестри — майбутньої карфагенської цариці Дідони, що був йому за батька, аби загарбати його владу й скарби (Ен. І, 340-368).
106-108. Мідас — фрігійський цар, що випросив у Вакха здібність обертати на золото все, чого він торкався. Через те що на золото обертались їжа і питво царя, Вакх пожалів його і велів йому омитися в водах Пактола. Річка після цього “стала золотоносною, а Мідас захворів на скудоумство. Коли під час музичного змагання Пана з Аполлоном він віддав перевагу Панові, Аполлон наділив його ослячими вухами (Метам. XI).
109-111. Ахан з війська Ісуса Навіна викрав частину воєнної здобичі. За це був побитий каменями і спалений разом з синами і дочками
(Бібл.).
112. Сапфіра з чоловіком Ананієм, члени однієї з перших християнських громад, притаїли частку із спільної каси і були покарані смертю
(Новий завіт).
113. Хвалу коню, що збив Геліодора. — Коли Геліодор, посланець сирійського царя Селевка, увійшов у єрусалимський храм по скарби, таємничий вершник стоптав його своїм конем, а двоє небесних юнаків побили бичами (Бібл.).
115. Поліместор — вбивця Полідора. — Останній троянський цар Пріам на випадок поразки у війні з греками сховав свого найменшого сина Полідора зі скарбницею у фракійського царя Поліместора, а той забив хлопця і привласнив багатства (Метам. XIII).
116-117. Красові — римському полководцю (відомому своєю зажерливістю багатієві), коли він зазнав поразки у битві проти парфян, переможці залили горло розтопленим золотом (53 р. до н. є.).
130-132. Згідно з античними міфами, острів Делос плавав у морі, аж поки на ньому Латана не породила двох близнят — Аполлона і Діану (два ока небесам — Сонце і Місяць).
136. “Слава в вишніх Богу” — початок того гімну ангелів на народження Ісуса Христа, що його перші почули пастухи (Єванг.).
151. Од незнання терпівши — Данте не розуміє, що означають цей землетрус і ця пісня, яка пролунала над горою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША П’яте коло. — Скупі. — Стацій. — Пояснення причини землетрусу
1. Природної тієї спраги сила — жадоба знання. 2-3. Вода — “жива вода” істини, якої в євангельській легенді просить самарянка в Ісуса Христа.
7. Як у Луки воскреслий. — В Євангелії від Луки (XXIV) описано з’явлення воскреслого Христа двом учням.
10. Так нам явився дух — тінь Публія Папінія Стація (бл. 40— бл. 96), видатного римського поета-епіка віргіліївської школи, автора поем “Фіваїда” (похід Сімох проти Фів) і незакінченої “Ахіллеїди”. Збірка його творів “Сільви” у часи Данте не була відома.
25-27. Та, що пряде вам нить — тобто одна з парок, Лахезіс, яка пряде з куделі нитку людського життя. Клотб намотує нитку на веретено. Третя парка, Атропос, перерізує цю нитку.
44-45. Пояснення землетрусу в тому, що коли якась душа закінчує строк свого перебування на горі Чистилища і Бог заводить своє (тобто розгрішену душу) в свою оселю, тобто на небо, то ця подія щоразу відмічається отим поштовхом і спільними співами тіней (див. рядки 58-72).
51. Тавманта дочка — Іріда, вісниця богів, головно Юнони, уособлення веселки.
52. Сухої пари… струмки — за Арістотелем, породжують вітер.
56. Вітер глибочінь земну лиша. — За Арістотелем, підземні вітри, виходячи на поверхню, викликають землетруси.
58-59. Душа підводиться — тобто залишає Чистилище і переходить у Рай.
82-84. Як добрий Tim карати йшов… — Римський полководець Тіт, син імператора Веспасіана і його наслідник, зруйнував Єрусалим у 70 р. н. є., нібито покаравши іудеїв за розп’яття Христа.
85. Я титул ніс незмінний і великий — титул поета.
89. Мене, тулузця… — За часів Данте ще не було знайдено віршів Стація, де він указував місце свого народження — Неаполь. У Тулузі народився інший Стацій — Люцій Стацій Урсул — теж римський поет.
93. В дорозі впав під другим твором. — Стацій помер, не дописавши своєї другої поеми “Ахіллеїда”.
102. Сонцевий строк — тобто рік.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Сходження в шосте коло. — Прославлені персонажі Лімбу. — Шосте коло. — Обжерливі. — Приклади здержливості
14. Ювенал (нар. в 60-і pp.— п. після 127 р.) — прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник.
23. На скупості спіткнувся. — Віргілій чув від Адріана V (Ч. XIX, 115-126), що в п’ятому колі, де був і Стацій (Ч. XXI, 67-69), душі очищаються від гріха користолюбства.
40-41. Чом не керуєш… — Цей досить двозначний рядок “Енеїаи” (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення.
42. Я б мав кружляти в люті і клясти — тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники.
46. О, скільки лисих встане з домовин — у “Пеклі”, VII, наведено саме таку покару за скупість.
55-56. Ти… оспівав… сліз Йокастиних подвійний струм — тобто у своїй “Фіваїді” оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа.
57. Співець пастушачої пісні — тобто Віргілій, автор пастушачих пісень — “буколік”.
58. Кліо — муза історії, до якої звертається Стацій у поемі “Фіваїда”. 61. Яке ж то сонце чи світило… — тобто, як ти дійшов до християнської віри.
63. На човен рибаря — човен апостола Петра, тобто християнство.
65. Парнаська верховина — гора Аполлона і муз, де протікає Кас-тальське джерело, що дарує поетичне натхнення.
70-72. “Час оновлення гряде…” — Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих “Буколік”. У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Пол-ліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.
83. Доміціан — римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором.
88-89. Ще вів своїх я греків… — тобто ще не писав дев’ятої пісні своєї поеми “Фіваїда”.
97-99. Де Теренцій давній… — Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. є.), Плавта (III-II ст. до н. є.), Варрона (II-І ст. до н. є.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (І ст. н. є.).
101. Із нами й грек… — тобто Гомер.
103. В першім колі хмурої темниці — в пекельному Лімбі (П. IV).
104-105. До гори — Парнасу (див. прим. 65).
106-108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.
109-114. З тих, що оспівав ти… — Віргілій називає героїнь Стаці-євих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):
Антігона — дочка Едіпа та Иокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55-56);
Аргія — дружина Полініка;
Деїфіла — дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;
Ісмена — сестра Антігони;
Дочка Тіресія — Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в “Пеклі” (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;
Фетіда — богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;
Деїдамія між її сестер — дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.
112. Ще й няньку… — натяк на епізод з “Фіваїди” (IV, 716 — V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство Йєменському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її.
118-120. Служницям першим дня вже вийшов строк — тобто минуло чотири денних години і п ‘ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.
124. За звичкою… — поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.
142-144. На святі не своїм устам… — натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.
146. Даниїл-звіздар — біблійний пророк Данипі.
148-150. Для голоду був жолудь… — наводиться антична легенда про золотий вік.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Шосте коло. — Обжерливі. — Форезе Донаті
11. “О Господи, устні мої!” (церк.) — “О Господи, уста мої!”
26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII).
ЗО. Коли Марія з’їла хлопчака… — Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. є.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з’їла своє немовля (Йосиф Флавій, “Іудейська війна”, VI, 3).
32. Хто ж “ОМО” бачить… — Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати “Homo Dei” (“людина Божа”): очі зображують два “О”, брови й ніс — букву “М”.
41-133. Цікава тінь… — Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті.
60. В думках про це не вимовиш того — тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше.
73. Ця ж воля… — тобто воля до страждання.
74. “Боже мій!” — передсмертний зойк Христа під час страти.
84. Де покуту рік за рік здають — тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128-132).
86. Нема — дружина Форезе.
94-96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі — через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі.
120. Лик цього сестри — тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сон-ця — Діана, богиня Місяця.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Шосте коло. — Обжерливі. — Ще одне таємниче дерево. — Приклади нездержливості
10. Піккарда — сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям.
14. Святкує на Олімпі між святих… — тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології).
20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 — 6л. 1300) — поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52-54).
22-24. Того, хто взяв із церквою вінці… — “чоловік церкви”, папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція).
24. Больсенську рибку… — у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена.
28-33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф ‘єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року.
31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі.
35. Зупинивсь на тому, з Лукки — тобто на Бонаджунті (див. прим. 20).
37-48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 p.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондо-ра. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій “Комедії”.
51. “Ви, донни…” — початок першої канцони “Нового життя” Данте.
52-54. Що від любові я чував… — Данте формулює психологічну
основу як своєї поетики, так і взагалі “нового солодкого стилю”, “dolce
stil nuovo” (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що
наслідувала провансальські зразки, і так званій “ученій” школі.
56. Гвіттоне д’Ареццо (бл.” 1230 — бл. 1294) — глава “ученої” школи; нотар — Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) — поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194— 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії.
58. Ваші пера — представників “dolce stil nuovo”: Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін.
64. Птаство, що летить до нільських хвиль — тобто журавлі. 79. Місто, де життя у мене гине — Флоренція. 82-87. Мерзощів оплот — Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських “чорних” і керівник розгрому “білих” у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає^усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив’язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла.
117. Колись-то Єва куштувала з нього… — з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.).
121-122. П’яниці прокляті із кодла Хмари… — Сини Хмари (Нефе-ли) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII).
124-126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, “в вигоді пив”, тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не “в вигоді”, тобто стоячи і з пригорщі
(Бібл.).
148. Такий відчув я повів на чолі — ангел стер ще одну літеру з чола Данте.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА
Сходження в сьоме коло. — Сьоме коло. — Любострасні. — Приклади чистоти
1-3. Зміст: “У північній півкулі було дві години після півночі, а в південній — дві години після полудня”.
22-24. Мелеагр — син калідонського царя Ойнея і Алфеї. Коли він народився, парки поклали в огонь поліно, напророчивши, що Мелеагр житиме, поки воно все не згорить. Алфея загасила його і сховала. Коли Мелеагр убив братів своєї матері, вона, помщаючись за них, кинула головню в огонь, і Мелеагр помер (Метам. VIII). Цим прикладом Віргілій хоче пояснити, що душі можуть чахнути без видимої, здавалося б, причини.
25-26. Як рухами дзеркала рух віддають ваш… — так і оболонка душ відображає їх внутрішній стан.
45. В природний келих — в матку.
48. З місця досконалого — з серця.
63. Мудріша й вченіша, ніж ти, людина — видатний арабський середньовічний філософ Ібн-Рошд (латинізоване Аверроес) (1128-1198), послідовник Арістотеля.
65. Можливий розум — схоластичний термін, що означав пізнавальну здібність.
79. Лахезіс — див. прим. Ч. XXI, 25-27.
86. На берег падає — до гирла Тібру або до берега Ахерону (див. прим. Ч. II, 94-105).
93. Розкішні різноколірні сувої — тобто веселка.
128. “Не знаю мужа” — слова Діви Марії під час Благовіщення (Єванг.).
130-132. Діана… в гаю Геліки не лишила. — Богиня Діана вигнала з свого гаю німфу Геліку (Каллісто), яка кохалася з Юпітером. Ревнива Юнона обернула Геліку на ведмедицю, але Юпітер узяв її на небо разом з її сином Аркадом (Метам. II).
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА Сьоме коло. — Любострасні і содоміти. — Приклади любострастя
17. З пошани — до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду.
40. Гоморра і Содом — за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів.
41-42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев’яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.).
45. Чи буде це Ріфей… — Ріфейські гори на півночі.
77-78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська “цариці” і глузування під час галльського тріумфу.
82-87. Був двостатевим гріх… — “Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю”.
92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет “ученої школи”, найближчий попередник “dolce slil nuovo” (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52-54).
94-95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню.
105. Не міг не вірить другий — тобто Гвініцеллі.
113. Поки буде вірш нової мірки… — поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст.
115-117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200).
119-120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII — початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області.
124. Гвіттоне — див. прим. Ч. XXIV, 56.
140-147. Арнаут в оригіналі говорить провансальською мовою. Його слова передаються діалектом.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
Сьоме коло. — Любострасні. — Перехід крізь полум ‘я. — Сходження в Земний Рай. — Останні слова Віргілія
1-5. Над горою Чистилища звечоріло, і сонце стало в тому місці, де воно сходить в Єрусалимі, зокрема над Голгофою, на якій був страчений Христос; у цю хвилину на крайньому заході суходолу, в Іспанії, де тече річка Ебро, північ проходить сузір’ям Терезів, а на крайньому сході, в Індії — якраз полудень (див. прим. Ч. II, 1-3, 4-6).
18. Поетові, мабуть, згадалося ще й те, що його самого заочно засуджено до спалення живцем.
23. На плечах Геріона. — Віргілій нагадує епізод з сімнадцятої пісні “Пекла”, коли обидва поети спускалися в глибини на Геріоні, тритілому
і триголовому велетні.
37-39. Не знайшовши своєї коханої Фісби на місці побачення й вирішивши, що її пошматував хижий звір, молодий вавілонянин Пірам заколов себе мечем. Він уже конав, коли надійшла Фісба і своїм ніжним голосом продовжила йому життя на кілька хвилин. Кров його забарвила шовковицю, і її ягоди почорніли (Метам. IV).
94. Цітера — тут ранкова зоря.
97-108. Лія і Рахіль, біблійні персонажі. Лія — символ життя діяльного, — прообраз Мательди, яку Данте зустріне в Земному Раї. Рахіль — символ життя споглядального — прообраз Беатріче.
124. Закінчивши сходження на гору Чистилища, поети вийшли до Земного Раю, де колись, до гріхопадіння, жили Адам і Єва.
136-137. Тобто Беатріче.
142. Корона й митра — символи верховної — світської і церковної — влади, які має прийняти Данте як знак повної влади над собою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА Земний Рай. — Мательда. — Божественний ліс
20. Над К’яссі в соснику — в сосновому лісі (Pineta) на березі Адрі-атичного моря, на південь від Равенни. Ця місцевість має назву Chiassi, або Classe (від лат. classis — флот), тому що в часи імператорського Риму тут був морський порт (Portus Classis) Равенни. Згодом море відступило на схід. У цьому сосновому лісі Данте, який останні роки свого життя перебував у сім’ї равеннського синьйора Гвідо да Полента, творив терцини “Божественної комедії”.
21. Еол — цар вітрів, який тримав їх на прикові в печері і випускав на своє бажання. Сірокко— південно-східний вітер з Африки.
25. Річка — Лета.
40. Жінка йшла мені устріч. — 3 уст Беатріче (Ч. ХХХШ, 119) ми взнаємо її ім’я: Мательда, втілення діяльної любові.
49-51. Прозерпіну, дочку Юпітера і Церери, підземний бог Плутон викрав у той момент, коли вона збирала квіти на лузі (Метам. V).
65-66. В Венери… коли влучав у матір син-пустун. — Венера палко покохала Адоніса, коли її син Купідон ненароком торкнув стрілою її
груди (Метам. X).
71-72. Геллеспонт… — Персидський цар Ксеркс, навівши мости, з величезним військом, єдиний в античну епоху, перейшов Геллеспонт (нині Дарданельська протока) і вторгнувся в Грецію (в 480 р. до н. є. ).
Зазнавши поразки, він під час втечі переплив його назад у рибальському човні.
73-74. Герой грецької легенди Леандр, який жив у Абідосі, на азіатському березі Геллеспонту, щоночі перепливав протоку, щоб побачитися з Геро, своєю коханою, яка жила на європейському березі, в Сесті. Якось одної ночі, перепливаючи Геллеспонт, він потонув.
76-77. Усміх цей… в такій місцині — тобто посеред Земного Раю, назавжди втраченого для людства.
85-87. Данте, пам’ятаючи сказане Стадієм (Ч. XXI, 46-54), дивується, побачивши воду і вітер у Земному Раї.
97-108. Згідно з Арістотелевою фізикою, вологою парою породжуються атмосферні опади, а сухою парою — вітер. Мательда пояснює, що випари води й землі йдуть знизу вгору з теплотою (під впливом сонячного тепла). На горі ж Чистилища од брами аж до саду на шпилі немає вітрів. Тут відчувається тільки рівномірний круговорот земної атмосфери зі сходу на захід, що виникав через обертання Першого Рушія, тобто дев’ятого неба, яке приводить у рух замкнені в ньому вісім небес.
121-133. Потік, що тече в Земному Раї, поділяється на два (двома річками далі протіка). Вліво струмує Лета, яка знищує пам’ять про вчинені гріхи: вправо — Євноя (“добра пам’ять”), що воскрешає в людині спомин про всі її добрі діла.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА Земний Рай. — Алегорична процесія, або Тріумф церкви
28-ЗО. Зміст: “Якби Єва не скинула з лиця покрову слухняності, я б теж жив у цьому раї”.
37. Святі дівчата — музи.
40. Гелікон — гора муз, де течуть джерела Пппокрена і Аганіппа, які дають натхнення поетам.
41. Уранія (небесна) — муза небесної науки (астрономії). Данте згадує її тому, що дальша дія його поеми відбувається на небі.
43-50. Тут починається алегорична процесія, що зображає християнське святе письмо. Світники — сім дарів Духа Святого.
60. Так повільно, що їх догнали й молоді б жінки. — За тих часів недавно одружені жінки ходили, мабуть, дуже повільно, щоб додержати скромності й серйозності або, можливо, щоб не попсувати вбрання чи прикрас.
78. Перев ‘язь — Делії, а Сонцю — лук. — Згідно з античною міфологією, з веселки зроблено перев’язь у богині Місяця (Діани — Делії) і лук у бога Сонця (Аполлона).
83. Двадцять чотири діди — книги Старого завіту (крім пророків) або, за іншими тлумаченнями, старі, згадувані в “Апокаліпсисі”.
92. Четверо тварин — чотири Євангелія.
96. Стоокому Аргусові Юнона доручила невсипуще стерегти Іо, кохану Юпітера, але хитрий Меркурій розповідями про пригоди німфи Сірінги приспав Аргуса і вбив його (Метам. І).
100-105. Читай Єзекіїля… — Опис подібних чотирьох крилатих тварин подано в книзі пророка Єзекіїля (Біблія) і в “Апокаліпсисі” Іоанна (Новий завіт). У Єзекіїля у них чотири крила, у Іоанна — шість, як і у Данте.
106. Святковий повіз — колісниця, що символізує християнську церкву.
107. Грифон (лев з орлиними крилами і орлиною головою) — алегорія боголюдини, Ісуса Христа.
116. Октавіан — див. прим. Ч. VII, 6.
118. Сонця повіз… — див. прим. Ч. IV, 72.
121-129. При правім колесі ішло три жінки. — Праве колесо — Новий завіт. При ньому три “богословські” чесноти: червона — любов, зелена — надія, біла — віра.
130-132. Ліворуч… четверо жінок. — Ліве колесо — Старий завіт. Чотири жінки — чотири “основні” (“природні”) чесноти античного світу: мудрість, справедливість, мужність і поміркованість. З них у мудрості — три ока, якими вона оглядає минуле, теперішнє і майбутнє.
133-141. Йшло двоє… старих — Один уособлює “Діяння апостолів”, приписувані апостолові Луці, за переказами — лікареві, тому й одягнутому, як учень школи грецького лікаря Гіппократа. Другий — “Послання апостола Павла”, якого завжди зображували з мечем.
142-144. Ще бачив скромних чотирьох дідів — “Послання” апостолів
Іакова, Петра, Іоанна і Іуди.
144. Самотній в даль проникливо глядів. — “Апокаліпсис” Іоанна. 154. Біля корогов — біля семи світників.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
Земний Рай. — Поява Беатріче і зникнення Віргілія 1-7. Зміст: “Коли це семизір’я в вищім небі (сім світників, що зійшли з десятого неба, нічого не беручи на себе, окрім гріха), яке зійшло вказувати усім учасникам процесії, що саме треба їм робити, подібно до того, як нижче семизір’я восьмого неба (Малий Віз з його Полярною зіркою) вказує весляреві дорогу на морі — спинилося…”
11. “Гряди, невісто, от Лівана!” — слова з “Пісні пісень” царя Со-ломона; в перекладі з церковнослов’янської: “Іди, наречена, з Лівану!”
16. Сотні тих, хто ширить благодать — тобто ангелів.
17. Єгда прорік премудрий (церк.). — Коли сказав мудрець. 19. “Благословен грядий!” (церк.). — Благословен той, хто йде.
21. “Наповнюйте лілеями кошниці!” — трохи змінений рядок з Віргілія
(Ен. VI, 883).
32. Явилась жінка — Беатріче.
42. Ранила, як змалку ще, мене. — Данте побачив уперше Беатріче, коли йому було дев’ять років.
52. Сад, зчужілий матері старій. — Рай, що був заборонений Єві
після гріхопадіння.
54. На вмитій росами щоці моїй… — Це було коло підніжжя гори
Чистилища (І, 121-129).
69. В Мінервиному листі — тобто в віттях оливи (ряд. 31).
83. “На тя, Всевишній, уповаю” (церк.). — Ангели співають початок псалма: “На тебе, Всевишній, покладаю надії”.
84. “Стопи моя” (церк.). — мої ступні (слова із цього ж псалма). 87. Того, що родить славів, краю — краю славів, тобто Славонії,
звідки на Італію віяли холодні північні вітри.
88-89. Тече в жарких грунтах безтінних — тобто в Африці, де опівдні
зникає тінь.
92. Крилатих спів… — спів ангелів.
115. В новім житті — тобто у своїй молодості, про яку Данте писав у книзі, названій “Нове життя”.
124-125. Тільки я поріг лишила свій до віку другого — Беатріче вмерла, коли їй минуло двадцять п’ять літ.
126. Піддався суєті земній… — Данте був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості.
133. їв яв, і в снах — тобто у видіннях, про які Данте розповідає в “Новому житті”.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША Земний Рай. — Лета
3. їх лезом — тобто гостротою слів, звернених до Данте (Ч. XXX, 103-145).
11-12. Поки Лети хвилі не змили болісної тяготи — тобто пам’яті про заблудження Данте.
42. Точило кружить вістрю встріч — тобто притупляється меч правосуддя.
45. Сирен зачувши — піддавшись оманливій принаді земних благ (пор. Ч. XIX, 19).
71. Наський вітер — в Італії північний вітер, вітер, що віє з нашої країни.
72. З краю Ярби — з Африки, де царював Ярба (Ен. IV, 196). 77. Первістки творіння — ангели.
81. На звірі двоєдиного коріння — на грифоні (див. прим. Ч. XXIX, 107).
92. Жінка, давній мій водій — жінка Мательда (Ч. XXVIII, 67). 98. “Окропи мя” (церк.) — слова псалма.
102. Я води ковтнув. — Данте напився води з річки Лети, яка дає забуття гріхів.
103. Між чотирма жінками чарівними… — Див. Ч. XXIX, 130-132 і прим.
106. Зірки ми — в прірвах тьми… — Див. прим. Ч. І, 23.
111. Ці троє, зором знамениті — тобто три “богословські” чесноти.
123. Вид то орлій, то левиний — то орла (божества), то лева (людини).
138. Ще другу красоту єства твого. — Друга краса Беатріче — її уста. Перша — її очі, які Данте уже побачив (ряд. 115-123).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
Земний Рай. — Символічне дерево. — Перетворення колісниці. — Повія
і велетень
2. З десятирічної жаги — побачити Беатріче, яка вмерла за десять років до 1300 року.
9. Трьох богинь — тобто трьох “богословських” чеснот.
16-17. Вправо враз пішло славетне військо… — Містична процесія повернула на схід.
28. Прекрасна, що скеровувала хід за колесом… — Мательда з поетами йде за правим колесом, а колісниця повертає вправо.
35. До дерева сухого — до біблійного “дерева пізнання добра і зла”, заборонені плоди якого вкусили Єва (Ч. XXIV, 115-117) і Адам. Це всохле дерево Данте перетворює на символ імперії.
43-44. Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом ти дерева — тобто хвала тобі, Христе, що не зазіхаєш на світську владу.
49-60. Алегоричний зміст цього епізоду: грифон (Христос) прип ‘яв вузлом дишель (хрест) колісниці (церкви) до яблуні (імперії), об’єднав їх (запровадження християнської релігії в Римській імперії), і це мало благодійний вплив на дерево (імперія розквітла).
53-54. Коли ж велике світло йде в промінні — тобто коли сонце сходить у сузір’ї, наступному після Риб (небесної плотви), — інакше кажучи, навесні.
65. Повість про Сірінгу. — Див. прим. Ч. XXIX, 96. 72. Голос вигукнув — голос Мательди (див. 83-84). 73-81. Зміст: “Як — у євангельській легенді — апостоли Петро, Іоанн та Іаков, пробудившись від Божого голосу, який має владу і над кріпшим сном (тобто над смертю), побачили, що на Фаворі немає Мой-сея та Іллі, а сам Господь явився в новім уборі, і впали ниць, вражені Преображенням Христа…”
83. Побожниця — Мательда. 97. Німф сімох — сімохчеснот. 99. Австр — південний вітер; Аквілон — північний. 101-102. В Римі, куди Христос як римлянин ввійшов… — У небі, куди Христос увійшов як повноправний громадянин.
109-117. Орел (птах Юпітерів), що злетів на колісницю з вершини дерева, якому він при цьому шкодить, уособлює римських імператорів, що переслідували християнську церкву на шкоду — як гадає Данте — самій імперії.
118-123. Лиса, лисиця — символізує єресь, що її подолала теологія (Беатріче).
124-129. Далі Данте побачив, як знову на колісницю сів орел і насипав пір’я з себе повний кіш. Це багатства, якими християнські імператори обдаровували церкву, і головним чином — “дар Константина”: імператор Константин (з 306 до 337 p.), переносячи свою столицю в Візантію, нібито передавав папі Сильвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності “Константинового дару”, фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви. Тому й чується з неба жалібний голос: “Мій човнику, який вантаж поганий!”
131-141. Змій (диявол) потрощив у колісниці подення — моральні підвалини церкви — дух смирення й бідності. Недоломки колісниці (повозу) враз пір’ям вкрились — обросли багатствами.
142-147. Перната колісниця обертається на апокаліптичне семиго-лове страховище. Автор “Апокаліпсиса” змалював язичеський Рим у вигляді “великої блудниці”, що сидить на семиголовому і десятирогому потворному звірі.
148-160. До поламаної і спотвореної колісниці (церкви) сходить бридка у стиді своєму повія (тобто папство), яка нахабними очима вишукує собі друзів. Поряд стоїть ревнивий велет (король французький Філіпп IV, який іноді ладив з Боніфацієм VIII, але кінчив тим, що жорстоко його образив в Ананьї (див. прим. Ч. XX, 86-90). Як тільки вона кинула погляд на прихильника імперії, він б’є її, відв’язує страшидло від дерева і тягне, разом з повією, що на ньому сидить, у гущину лісу (перенесення папського престолу з Рима у французьке місто Авіньйон, при папі Клименті V, в 1309 році).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Земний Рай. — Пророцтво Беатріче. — П’ятсот, десять і п ‘ять. —
Хвилі Євної
1. “Язиці приїдоша, Боже” (церк.) — “Прийшли народи, Боже”.
10-12. “Ви емалі…” (церк.) — “Недовго ще, і не будете бачити мене.., і ще недовго і знову побачите мене”. Цими словами (цитата з Євангелія) Беатріче висловлює впевненість у тому, що викрадена велетом колісниця буде повернута і набере свого колишнього вигляду.
13. Сімох вперед послала — сім чеснот, що несуть світники.
14. Я, й мудрець, і жінка — Данте, Стацій і Мательда.
34-35. Те подення, що змій зламав, було й нема — колісниця, у якої змій потрощив подення (Ч. XXXII, 130-135) — це страхітливо зруйнована церква, що перестала бути собою.
36. Божа мста до їх байдужа страв. — Натяк на тодішній флорентійський звичай, коли вбивця або його близькі, щоб уникнути кривавої помсти родичів забитого, повинні були на його могилі дев’ять днів підряд з’їдати хліб, политий вином. Беатріче хоче сказати: “Ніщо не захистить злочинців від Божого суду”, — Бог байдужий до їхніх страв.
37. Безліч внуків буде завжди в птиці — тобто імперія існуватиме й далі.
43. П’ятсот, і десять, і п’ятірка — загадкове позначення майбутнього рятівника церкви і відновника імперії, який заб’є кралю (повію пісні XXXII, що посіла чуже місце) і велета (французького короля). Число DXV утворює при перестановці знаків, слово DVX (вождь) і найдавніші коментатори так його й тлумачать.
47-51. Сфінкс — у античному міфі — крилата почвара, що жила біля Фів і вбивала всіх, хто не міг розгадати її загадку. Коли Едіп (Лай-яд) її розгадав, Сфінкс кинувся зі скелі і розбився на смерть. Помщаю-чись за нього, провісниця Феміда наслала на фівян хижого звіра, який вигублював ниви і стада (Метам. VII). У старовинних списках “Метаморфоз” замість Laiades (син Лайя, Едіп) читалося Naiade, і розв’язання загадки Данте приписав наядам. Зміст рядків 49-51: “Події покажуть, хто такий “П’ятсот, десять, п’ять”, але розгадка цієї загадки приведе не до бідувань, а до миру”.
57. Дерево… зогиджене аж двічі — Адамом, що вкусив його плодів і став першою мученою душею (ряд. 62), та велетом, що відв’язав від нього колісницю.
67. Коли б не вгруз, як в Ельсу… — Предмети, опущені у вапнисту воду Ельси (притоки Арно), відразу вкриваються твердою оболонкою.
68-69. Ти б не плямив свій розум, мов Шрам шовковиць соки. — Див. прим. Ч. XXVII, 37-39.
78. Як пілігрим несе ціпок святий. — Беатріче хоче, щоб Данте, повернувшись до людей, передав їм її слова, навіть не зрозумівши їх суті, а хоч би просто зберігши їх у пам’яті, як ціпок.
90. Круг, що перший закрутивсь — дія Першого Рушія.
98-99. Зміст: “Сама твоя забутливість доводить, що, коли б це був не гріх, Лета не змила б цього спогаду”.
112-114. З одного витоку набравши ходу. — Лета і Євноя, що розтікаються з одного джерела, нагадують поетові Тігр і Євфрат. Середньовічні географи вважали, що ці річки течуть з спільного джерела.
118. Відповідь була — тобто відповіла Беатріче.
119. “Питай Мательду…” — Тут вперше названа на ім’я прекрасна жінка, що зустріла поета в Земному Раю.
121. Про це ж— найпаче… — Див. Ч. XXVIII, 121-133.
129. Сили підупалі — тобто сили пам’яті про добрі діла (див. прим. Ч. XXVIII, 121-133).
139-140. Сторінки для другої частини уже я всі заповнив. — У побудові “Божественної комедії” Данте додержує точної симетрії. У кожній з трьох її частин (кантик) — по 33 пісні; “Пекло” має, крім того, ще одну пісню, що становить вступ до всієї поеми. Обсяг кожної із ста пісень приблизно однаковий.
142. Я вийшов з прохолодного струмка — тобто оновлений духовно.
