РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
Вступ. — Звернення до Аполлона. — Піднесення Данте й Беатріче в
сферу вогню. — Міркування Беатріче з цього приводу
4. Небо… — десяте, Палаюче небо, яке середньовічне церковне учення розміщувало над дев’ятьма небесними сферами Птолемеєвої системи, оселя Бога.
5-6. Те, чого віддати… — за словами апостола Павла, якась людина, живцем потрапивши до Раю, чула там невимовну мову, якої люди не спроможні відтворити.
13.0 добрий Аполлоне… — Поет звертається до Аполлона увостаннє, бо ця, третя, частина поеми — кінцева.
17-18. Уславлена здавна “гора мистецтв” Парнас (у Фокіді, Середня Греція) має два верхи, один з яких присвячений був Аполлонові, другий — музам. На початку попередніх частин поеми, Данте звертається з проханням по допомогу до муз, тепер же, з огляду на важливість і поважність сюжету, — до самого бога Аполлона.
21. Марсієве тіло. — Марсій — міфічний флейтист, який насмілився викликати на змагання Аполлона, і той після перемоги здер з нього шкіру (витяг з піхов… тіло).
25. Під своїм галуззям рідним… — під лавровим гіллям. 31. Дельфи — давньогрецьке місто на схилі Парнасу, відоме своїм святилищем Аполлона і ораісулом.
33. Пенейського гіллястого намета — тобто лаврового дерева, в яке нібито обернулась дочка річкового бога Пенея, німфа Дафна, рятуючись від переслідування закоханого Аполлона.
36. Кірра — за одними джерелами, стародавнє місто у Фокіді, що правило Дельфам за гавань, а за іншими — один з двох верхів гори Парнасу; в усякому разі, ця географічна назва пов’язана з культом Аполлона, а тому поет метонімічно вжив її тут замість імені бога мистецтв. 37-42. Лампада світу — сонце, яке, залежно від пори року, сходить над землею через різні брами (тобто в різних місцях горизонту), під час весняного рівнодення, коли чотири обводи (горизонту, екватора, зодіаку й рівноденного колурію) заплітаються трьома хрестами, гарнішає, бо починається найкраща пора року — весна, і разом із сонцем гарнішає його зоря — сузір’я Барана, де воно тоді буває, і це дозволяє йому робити сприятливий вплив на людське життя (втиски в воску світовім). 44. В нас… — У північній півкулі, бо в південній, де лежить Земний Рай, сонце сходить над обрієм.
46-48. Беатріче споглядає сонце на сході з чолом, ліворуч звернутим, бо вона перебуває в південній півкулі Землі.
68. Овідій розповідає в “Метаморфозах”, як єврейський рибалка Главк, поївши чудодійної трави, став морським богом.
70. Онадлюдинення — перетворення на щось більше, ніж людина.
76. Колесу — тобто всій сукупності небесних сфер.
100. Вона ж — Беатріче.
116. В серці смертному — тварини.
118. Лук цей — порив, згаданий вище (114-117), цей інстинкт.
122-123. Незрушна твердь — десяте, Палаюче небо; ту, що зазнав… — небо дев’яте, Кристалічне.
ПІСНЯ ДРУГА
Зачин. — Піднесення на перше, Місяцеве небо. — Плями на Місяці. —
Вплив небес
8. Бог співців — Аполлон.
16-18. Як ваш… — Зміст: дух у вас (у тих, хто попливе слідом за моїм кораблем, який перший мчить в незвіданім просторі з обслугою з міфічних божеств, тобто, простіше, хто читатиме мій “Рай”) зчудує далеко більше, аніж було у смілих мореплавців-аргонавтів, коли їх ватажок Ясон, як пастух, погнав огнедишних биків зорати поле, дане йому тестем, колхідським царем Еетом, батьком його молодої дружини Медеї (а потім засіяв це поле зубами драконів і згодом перебив потвор, що виросли з землі).
31-36. Беатріче і Дайте досягни першої, найближчої до Землі зірки — Місяця — й заглибились у ньому.
49-50. Знаки на цьому тілі… — плями, видимі на Місяці.
51. Про Каїна пригадує всілякий… — Народна фантазія бачила в плямах на Місяці постать Каїна з оберемком хмизу на плечах.
59-60. Данте викладає за Аверроесом пояснення різної освітленості поверхні Місяця неоднаковою щільністю будови планети, уже висловлене раніше у “Бенкеті”, II, 13(14). Але Беатріче далі спростовує цю думку як помилкову.
64. У восьмім небі… — небі Зірному (див. далі Р. XXIII-XXVII).
78. В цій книзі… — в цьому небесному тілі.
79. У першім разі… — тобто якби Місяць був щілинний, у деяких місцях наскрізь.
112. Під небом… — нерухомим та безтілесним десятим, Палаючим.
113. Велике тіло… — дев’яте, Кристалічне небо.
115. А ближче небо… — восьме, Зірне.
116. Різні сутності… — зірки і нижче розміщені небеса.
129. Рушіїв блаженних — ангелів, що далі дістають назви: висока мисль (131), розум (136) та ін.
140. З коштовним тілом… — з небесним світилом; всяка сила й міць, яких “рушій” восьмого неба надає зіркам.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Перше, Місяцеве небо. — Духи, що зламали обітницю. — Піккарда Донаті. — Імператриця Констанца
17-18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. — Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки.
49. Піккарда Донаті — родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 p.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 p.), ватажка флорентійських “чорних”, керівника акції проти “білих” 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж. 97-98. Великого діяння й благостині… жінка… — Клара Ассізька (1193-1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда.
118-120. Те сяєво — Констанца видатна… — Констанца (1154-1198), дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 p.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гоген-штауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194-1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125-1190), а третього — Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминушість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була— черницею, насильно виданою заміж.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
Перше, Місяцеве небо. — Сумніви Данте, які Беатріче вгадує та розв ‘язує. — Нове запитання Данте: чи можна виправити зламані обіти?
13-15. Беатріче, схожа з Даниїлом… — За Біблією, вавилонські мудреці не могли витлумачити царю Навуходоносорові забутий ним сон, і він велів стратити їх, але гнів його вгамувався, коли пророк Даниїл нагадав йому цей сон і пояснив його значення. Так і Беатріче вгадала і розв’язала поетові сумніви.
23. Бачив ти у мудрому Платоні… — За вченням Платона, людські душі до свого втілення містяться на зірках, куди й повертаються, коли людина вмирає.
27. У глибшій жовчі тоне. — Беатріче вважає небезпечнішим другий сумнів поета (див. 22-24).
28. Вбожествлений найбільше серафим… — тобто найглибше занурений у споглядання божества.
30. З Йоанном, тим чи тим… — чи з Іоанном Хрестителем, чи з євангелістом Іоанном.
31-32. Всі у спільній дії із духами… — тобто всі вони перебувають у тому ж небі, що й душі, які з’являлися тоді на Місяці.
34. Окраса кола першого… — десятого, Палаючого неба.
47-48. Того, що Товію… — архангела Рафаїла, який, згідно з біблійною легендою, повернув Товієві зір, поклавши йому на очі замішану з слиною землю — грязиво.
49. “Тімей” — назва Платанового діалогу, де мова йде про повернення душ на зірки: тут вжито замість імені його автора — Платона.
58-60. Сказав би він… — Зміст: якщо Платон думає про вплив зірок на людські душі й вбачає в ньому причину гідних та ганебних вчинків, то він почасти має рацію.
62-63. Юпітеру тоді, Меркурію і Марсу… — Люди стали давати планетам імення богів, які нібито на них живуть, і вклонятися їм. 64. А другий сумнів… — див. 19-21.
83. Лаврентій — легендарний римський диякон III століття, буцімто спалений на залізних ґратах.
84. Муцій Сцевола — за римськими переказами, юнак, який, показуючи на допиті зневагу до катувань і смерті, сам спалив собі праву руку.
103. За давньогрецьким міфом, син аргоського царя Амфіарая — Алкмеон, виконуючи батьків заповіт, убив свою матір Еріфілу за те, що вона, спокусившись на коштовне намисто, виказала місце перебування чоловіка і тим сприяла його загибелі.
107. З насильством воля примирилась… — тобто насильству сприяла поступлива воля потерпілого.
114. / істина одна в обох була — отже, і в тій, про яку йшла мова вище (100-111).
ПІСНЯ П’ЯТА
Перше, Місяцеве небо. — Незрушність обіту і можливість його заміни. — Піднесення на друге, Меркурієве небо. — Юстініан
4. Бачення зроста… — зростає у Беатріче.
29. Здаєш ти скарб… — свободну волю.
35. Зміни — звільнення від обіту.
57. Поки ключі не зрушні — з жовтим білий — поки заміни обіту не дозволить церква. Білий і жовтий (срібний і золотий) ключі — символ церковної влади.
60. Як чотири у шести. — Новий обіт має бути суворіший проти попереднього.
66-68. Як сталось Ієвфаєві-судді… — За біблійною легендою, Ієвфай, суддя ізраїльський, дав обітницю Богові в разі перемоги над ворогами принести в жертву перше, що вийде йому назустріч з брами його двору. Назустріч судді вийшла його єдина дочка, яку він, виконуючи обітницю, і віддав смерті. Багато хто з середньовічних богословів (серед них Амвросій, Прокопій, Фома Аквінський та ін.) засуджували цей його вчинок.
69-72. Грецький вождь — Агамемнон, який приніс у жертву свою дочку Іфігенію, щоб боги послали потрібний йому вітер для походу проти Трої.
80. Як пориватиме вас хіть на зле… — як хіть до перемоги керувала Ієвфаєм і Агамемноном (пор. вище, прим, до 66-68 і 69-72).
87. Світ, яскравим сяйвом взятий… — схід.
93. Друге царство — Меркурієве небо.
95. Цієї сфери… — планети Меркурія.
117. До закінчення земного бою — тобто поки ти ще живий.
127-129. На просторім цім місці… — на Меркурії, закритому сонячним промінням од Землі.
ПІСНЯ ШОСТА
Друге, Меркурієве небо. — Життя імператора Юстініана. — Історія римського орла. — Уступ проти гібелінів. — Духи Меркурієвого неба. —
Ромео
1-9. Відколи Константин орла у небі… — Зміст: імператор Константан переніс (330 р.) столицю своєї держави з Рима до Візантії, і opeji,
емблема римської влади, перелетів з заходу на схід, навпроти маршрутові родоначальника римлян Енея, який, прибувши після падіння Трої до Італії, взяв за себе Лавінію, дочку царя Націю Латіна. Римський орел сто літ, і сто і більше… жив на кінці Європи, на березі Босфору край Троади, звідкіль колись злетів з Енеєм, і тут, у Візантії, передавав з рук в руки від однієї особи до другої берло й сан, аж поки вони дісталися Юстініанові у 527 р. (Отже, між двома згаданими подіями проминуло всього 197 p., а не понад двісті років, як чомусь нарахував такий скрупульозно уважний до деталей поет.)
10. Юстініан — римський імператор (483-565), за якого була проведена славетна кодифікація римського права і відвойована у остготів Італія.
11. Огнем… першої любові… — Святого Духа.
16. Агапіт І — Римський Папа (з 533 до 536 p.), їздив у Візантію до Юстініана в справі миру з остготами.
24. Величний труд — труд законодавця.
25. Велізарій (490-565) — Юстініанів полководець.
31. Хто з них всю правду знає… — сказано іронічно.
32. Знак святий — знак римського орла.
33. Прикріплює, чи… знімає… — Гібеліни пристосовують ідеї імперії до своїх цілей, а гвельфи ці ідеї відкидають зовсім.
36. Паллант — один з героїв “Ене’іди”, спільник Енея (Ен. X, 302— 509).
38. Альба — Альба Лонга, місто в Лаціумі, засноване, за переказом, Асканієм, сином Енея.
39. Три з трьома зійшлись… — За легендою, коли три Горації, римські воїни, перемогли альбанських Куріаціїв, влада над усім Лаціумом перейшла від Альби до Риму.
40-41. Од злих… бід… — від викрадення сабінок за Ромула до самогубства зганьбленої Лукреції за Тарквінія Гордого, останнього римського царя.
44. Бренн — вождь галлів (IV ст. до н. є.); Пірр — епірський цар (IV— III ст. до н. є.).
46-48. Квінтій (на прізвисько Кошлатий — Цінцінат) — римський консул і диктатор V ст. до н. є., прославлений суворістю своїх звичаїв; Фабії — рід, що залишив помітний слід у римській історії, Торкват — римський полководець IV ст. до н. є.; Деції — троє полководців — дід, син і внук.
49-51. Араби — так названо карфагенян, яких у середньовічній Європі вважали за предків арабських племен, бо вони також жили в Північній Африці. Карфагеняни в 128 р. до н. є. вдерлись в Італію через Альпи. ,
52-53. Сціпіон Африканський (235-183 pp. до н. є.) і Гней Помпей Великий (106-48 pp. до н. є.) — прославлені полководці і державні діячі.
53. Твою він рідну гору… — під якою лежить місто Ф’єзоле, на захист якого засновано Флоренцію, де народився Данте.
55-56. Коли ж у небі здумали в ту пору… — незадовго до епохи Августа, коли можна було вважати, що небо надумалося дати тишу всій землі, встановивши скрізь (на свій монархічний зразок) мир і єдиновладдя.
57. Тут починається вихваляння подвигів Гая Юлія Цезаря (100— 44 pp. до н. є.), якого вважали засновником імператорської влади в Римі, а тому ідеалом монархічного правителя.
58. Ізара — притока Рони; Ера — нині Луара.
60. До Рейну й Вару… — тобто в Трансальпійській Галлії.
62. Рубіконського стрибка. — Рубікон — річка, що впадає в Адріа-тичне море на південь від Равенни. Переходом її (стрибком) Цезар 49 р. до н. є. розпочав громадянську війну, що привела до єдиновладдя.
64-66. Іспанія, Дураццо, Фарсала — місця боротьби Цезаря з пом-пеянцями. Після поразки під Фарсалою (48 р. до н. є.) Помпей втік до Єгипту і там був підступно забитий, на що й натякають слова: “Скрута й Ніл одвідала гірка”.
67-68. Римський поет І ст. н. є. Лукан пише в поемі “Фарсалія” (IX, 950-999), що Цезар після фарсальської перемоги відвідав Антандр — приморське місто, звідки відплив Еней (Ен. III, 6), сусідню річку Сімо-ент, Троаду. Всі ці місця — батьківщина римського орла.
69. Губити Птолемея… — Цезар скинув молодого єгипетського царя Птолемея XII і посадив на престол його сестру Клеопатру (51 р. до н. є.).
70. Юба — цар Нумідії, держави на півночі Африки, на захід від Карфагена; прибічник помпеянців, якого Цезар переміг, після чого цар убив себе (46 р. до н. є.).
71. До вас, на захід… — в Іспанію, де Цезар переміг останні сили помпеянців (45 р. до н. є.).
74. З Кассієм скавчить у Пеклі Брут… — Кассій і Брут — убивці Цезаря. Данте прирівнював їх вчинок — убивство земного царя — до злочину Іуди Іскаріота, який згубив царя небесного. Данте описав, як у самій глибині Пекла, на його дні, Сатана в своїй страшній пащі безперестанно пережовує цих трьох найбільших у всьому світі за всі часи грішників.
75. Близько від Модени Октавіан, майбутній (з 27 р. до н. є. — до 14 р. н. є.) римський імператор Август, переміг Марка Антонія (43 р. до н. є.); Перуджу він зруйнував 41 р. до н. є.
76-78. Клеопатра, втікши під час морського бою під Акцією (31 р. до н. є.) і далі даремно намагаючись привабити Октавіана, зрештою вкоротила собі життя, давши вкусити себе гадюці.
79. Досяг він моря… — Октавіан Август завоював увесь Єгипет аж до Червоного моря.
81. Храм замкнувся Януса ясного. — У цьому храмі двері були відчинені тільки під час війни.
86. Третій цезар… — рахуючи від Юлія Цезаря, тобто Тіберій (з 14 до 37 p.).
88-93. Жива-бо Правда із руки того… — Зміст: за Тіберія Бог (жива Правда) поклав на римського орла, в особі римської влади в Іудеї, славу неугавну помсти, палом гнівання свого, за Адамів гріх розп’яттям Христа. А потім — і це може здатися дивним — той же римський орел, уже в руках у Тіта, знову з Божої волі відомстив іудеям цю мсту за гріх днедавній, зруйнувавши Єрусалим (70 р. н. є.).
94-96. Карл Великий, франкський король (з 768 до 814 р.) згодом (з 800 р.) імператор, виступив на захист папи Адріана І в його боротьбі з лангобардським королем Дезідерієм, який і зазнав поразки (774).
100. Лілеї золоті — гвельфи борються з імперським орлом в інтересах анжуйського дому, що має в гербі три золоті лілеї.
101. Собі його грабують… — так чинять гібеліни. 106. Новий той Карл… — Карл II Анжуйський. 127. На всю перлину… — на весь Меркурій.
128-142. Ромео — Ромей де Вільньов (бл. 1170-1250), міністр, конетабль і великий сенешаль останнього графа Прованського Раймун-да Беренгарія IV, або Рамондо Берінг’єра. Він був правителем його спадшини і, ставши опікуном його четвертої дочки, Беатріси, одружив її з Карлом Анжуйським і тим дав йому привід претендувати на дуже знесилений і зруйнований альбігойськими війнами Прованс (про деякі наслідки цього шлюбу див. далі, прим. Р. І, 93). Такі історичні факти. Проте можливо, що під впливом італійського значення імені Ромео (тобто пілігрима до римських святинь) склалася легенда, нібито Ромео прийшов до двору графа Прованського убогим прочанином, упорядкував його майнові справи, видав його чотирьох дочок за королів, але заздрісні придворні обмовили його, і граф зажадав від Ромео звіту в управлінні; той передав графові його збільшені багатства і пішов геть таким же убогим, яким прийшов. Схаменувшись, граф стратив обмовників.
138. Здав… за десять п’ять і сім… — подаючи звіт, Ромео показав такою мірою більші багатства, ніж вимагалось, в якій дванадцять (п ‘ять і сім) більші за десять.
ПІСНЯ СЬОМА Друге, Меркурієве небо. — Спасіння
5. Ця сутність… — тобто душа Юстініана.
13. До БЕ й до ІЧЕ… — Поет побожно тремтить уже від звуків, що складають початок і закінчення імені Беатріче.
20-21. Хіба за люту справедливу мсту теж справедливо люто відом-щатись? — Див. Р. VI, 88-93 та прим.
25. Той, що не народився… — Адам.
50. Справедлива мста… — зруйнування Єрусалима.
67. Те, що до вас іде від неї прямо… — все те, що Бог створює безпосередньо.
71. Сторонніх впливів… — створених сил.
76. Людина з благом схожа найповніш… — Зміст: людина має безсмертя (68), свободу (71) і схожість до Бога (73-75);
86. Ще з зародку… — тобто в особі Адама.
105. Чи то одним, чи то двома шляхами — або шляхом милосердя, або шляхом правосуддя, або ж обома цими шляхами.
122. Вагання кожне роз’ясню твоє… — на додаток до сказаного вище (67-69) про вічність усього, що створило безпосередньо божество.
132. Всі первісно сотворені вони — тобто їх створив безпосередньо Бог, а тому вони й досконалі.
136. Сотворено — створено безпосередньо божеством.
ПІСНЯ ВОСЬМА
Піднесення на третє, Венерине небо. — Духи велелюбних. — Карл
Мартелл. — Король Роберт. — Питання: чому діти рідко коли
скидаються на батьків?
1. Народи, нині зниклі… — тобто античні язичники.
3. Кіпріда — Венера, народжена на о. Кіпрі; в третім епіциклі — згідно з ученням Птолемея, планети обертаються навкруг Землі не просто по коловій орбіті, а кожна по якомусь малому колу, епіциклу, а вже центр його здійснює коловий рух навколо Землі, чим і пояснюється їх петлеподібний шлях. Венера, як третя від Землі планета, обертається в третім епіциклі.
9. На руки… Дідоні. — Щоб прихилити серце вдови, карфагенської цариці Дідони, до Енея, бог кохання Купідон, з напучення матері Венери, набрав вигляду його сина Асканія і сів до неї на коліна (Ен. І, 657— 722).
19-21. Помітні стали… — У глибині світної планети Данте бачить кружіння інших світил. Це душі велелюбних. Вони рухаються з різною швидкістю, і поет висловлює припущення, що вона залежить від ступеня щасливого їх зору, тобто доступного їм споглядання Бога.
27. Де линуть серафими — у десятому небі.
34. Стежками Начал… — Начала — ангельський чин, що керує третьою сферою (Венериним небом).
37. “Ви, хто думками водить в третім небі…” — початковий рядок першої канцони Дантового “Бенкету”.
49-50. Мені дісталось недовго жить… — Йдеться про Карла Мар-телла (1271-1295), старшого сина Карла II Анжуйського. У 1294 р. він відвідав Флоренцію, де познайомився і навіть подружив з Данте.
58. Лівий берег… — Прованс, що тоді вже належав анжуйському домові.
61-63. Ріг Авзонський… — південь Авзонії (Італії), тодішнє Неаполітанське королівство з містами Катаною, Гаетою й Барі. Річки Тронто й Верде становили його північний кордон.
65. Земель, де ллє Дунай… — Карл Мартелл був коронований на угорського короля, але не правив.
67-70. Трінакрія (грецьке слово: триверхова) — Сицилія. З мису Пакіно (Пассаро) до мису Пелоро (Фаро), уздовж берега, відкритого жорстокому Беру (східному вітру), вона млиста не тому, що з-під Етни дихає замкнений там гігант Тіфей (Тіфон), а тому, що надра вулкана Етни багаті на сірку.
71-75. Зміст: Сицилія звикла б як до своїх державців до потомків Карла Мартелла (батьком якого був Карл II, а тестем — імператор Рудольф І), якби свавілля Карла І з його французами не викликало в Палермо повстання 1282 p., яке позбавило анжуйський дім влади над островом.
76-78. Коли б дививсь мій брат вперед… — Коли б наймолодший брат Карла Мартелла, Роберт (королював у Неаполі після смерті Карла II, з 1309 до 1343 p.), був більш передбачливий, він не оточував би себе злиденними й жадібними каталонцями, які з його приходом до влади почнуть утискувати людність.
93. Чом плід гіркий в солодкого насіння — тобто як від щедрого батька (Карла II) міг народитися жадібний син (Роберт).
103. Кидається луком… — впливом світил (порух, згаданий у 99).
109-ПО. Сталість, що водить ці зірки… — ангели (див. прим. Р. II, 129).
120. Ваш мудрець — Арістотель, який доводив потрібність поділу праці для суспільного благоустрою.
123. Різний плід на різному корінні — тобто схильності і здібності.
124-126. Ксеркс (персидський цар V ст. до н. є.) — тип воїтеля; Солон (афінський законодавець VII ст. до н. є.) — тип державного діяча; Мельхіседек (біблійний священнослужитель) — тип церковника; …той самий, чий син… — міфічний архітектор Дедал, батько Ікара, тип учено-го-винахідника й митця.
127-129. Круговорот природи… — Зміст: кружіння світил, що впливає на людську природу, виконує своє призначення, не звертаючи уваги на походження людини.
130-131. Ще в материній утробі Ісав (з Біблії) не скидався на свого брата-близнюка Якова (пор. нижче, прим. Р. XXXII, 68).
132. Квірин. — Ромул, легендарний перший римський цар, був сином незнаного батька, але вважали його за сина бога Марса.
133-135. Народжена природа… — Зміст: потомки були б усім схожі на предків, коли б не втручання небесного промислу.
138.1 думку ще одну скажу мою — вивершуючи знання, що ти набув з моєї науки.
145. Призначеного на воєнну славу… — натяк на другого сина Карла II, Людовіка, для якого батько обрав церковну кар’єру.
147. Молитвенику… — Натяк на наймолодшого сина Карла II, Ро-берта (див. вище, прим. 76-78), який полюбляв проповіді та молитви.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА
Третє, Венерине небо. — Духи велелюбних. — Куніцца да Романо. — Марселець Фолько. — Раава. — Римський двір
1. Клеменца. — Більшість коментаторів, наводячи різні докази, погоджується на тому, що це дочка, а не дружина Карла Мартелла, яка мала таке саме ім’я і була дочісою угорського короля.
2. Скільки зла його сім’ї… — Права його сина Карла-Роберта на неаполітанський трон перехопив дядько, Роберт.
13. Ще блиск себе до нас наблизив… — Куніцца да Романо (1198— бл. 1279), сестра Едзеліно (див. нижче, прим. 29-30), що уславилася своєю непорядною поведінкою (мала трьох чоловіків і багатьох коханців, серед яких був і провансальський трубадур Сорделло, з яким поет зустрівся в Передчистилищі), а на старості звернулася до справ милосердя і в 1265 р. у Флоренції відпустила на волю всіх кріпаків, що дістались їй у спадок від батька й братів.
26-27. На землях… — це Тревізанська марка (область), розташована між землями Венеції, з її головним островом Ріальто, і горами, з яких стікають річки Брента й П’ява.
28. Не така й велика… — невисока гора з замком Романо.
29-30. Факел — падуанський тиран Едзеліно да Романо (1194-1259). Існували перекази, що його матері наснилося, ніби вона народила запалений факел, який попалив усю Тревізанську марку.
37. А цей… — тобто Фолько Марсельський (див. далі 67-142).
40. Цей сотий рік зросте у п’ять разів — п’ять разів, у розумінні багато разів, настане, як нині (1300), останній рік століття.
42. Друге… життя… — посмертну славу.
44. Між Тальяменто зі сходу й Адідже з заходу — в Тревізанській марці.
46-48. Зміст: ворожі імперії падуанці біля вірної Генріхові VII Вічен-ци, яку вони обложать, заповнять своїми тілами і кров’ю болото Бак-кільйоне (в твані інакшою водою підпливе), бо проти них виступить імперський намісник Кангранде делла Скала (в 1314 p.).
49-51. Де збіглись води в Сілі та Каньяні… — в Тревізо, де безтурботно править Ріццардо або Ріккардо да Каміно, якого підступно вб’ють в 1312 р. З його тестем Ніно ді Вісконті поет відновив давню дружбу в Передчистилищі (Ч. VIII, 52-84), а в колі гнівливих чув гарні слова про його батька — “добряка Герардо” (Ч. XVI, 124 і далі).
52-60. Зло таке учинить пастир нечестивий… — Алессандро Но-велло, єпископ міста Фельтро, видасть гвельфам феррарських емігрантів, які звірилися на його слово, і їх буде страчено (1314).
54. Мальта — папська в’язниця (загальна назва).
61-63. Престоли — ангельський чин (див. далі Р. XXVIII, 104).
67. Інша радість… — інша радіюча душа. Це — Фолько (Фолькет) Марсельський, провансальський трубадур, виходець з купецтва, який, втративши під старість усіх своїх титулованих і вінценосних покровителів, особливо покровительок, став ченцем, а з 1205 р. єпископом тулузьким; виступав як один з найлютіших переслідувачів альбігойців (жорстоко придушений в 1209-1229 pp. “єретичний” рух безправних і убогих народних мас у Південній Франції). Вмер 1231 р.
72. Унизу — у Пеклі.
77. Кожне полум’я благословенне… — серафими.
82-87. Найбільший діл… — Зміст: Середземне море так далеко заходить на захід, що небесне коло, яке становить в його західній частині крайнебо, у східній частині стає меридіаном. Середньовічна географія вважала, що воно поширюється на 90 градусів довготи.
88-90. Марсель, де жив Фолько, лежить посередині між гирлами Ебро і Магри.
91-92. Місто Буджея (араб. Беджая) на африканському березі лежить майже на одному меридіані з Марселем.
93. Де кров ще й досі хвилі зогріває. — За більшістю давніх коментаторів, натяк на морську перемогу Деціма Юнія Брута (49 р. до н. є.); але новітні дослідники згадують з цього приводу набагато пізніший епізод, що відбувся вже на самому початку другої половини XIII ст., безпосередньо перед народженням Данте: невдалий опір Марселя та інших прованських міст на чолі з останнім місцевим трубадуром Боніфасом де Кастелланом проти нового владаря Карла Анжуйського, який з’явився на півдні сучасної Франції після свого одруження з Беатрісою, дочкою останнього графа Прованського Раймунда Беренгарія IV (пор. прим. Р. VI, 128-142), щоб підкорити збройною рукою “свій посаг” і приєднати його до родових земель, ліквідувавши незалежність Провансу. Подія ця, звичайно, більше ніж стародавня пригода, могла імпонувати нашому поетові, хвилювати його, особливо як згадати його ненависть до всіх ворогів єдиної Священної Римської імперії, зокрема до Карла, якого він картав при всякій нагоді.
97. Белова дочка — Дідона (див. вище, Р. VIII, 9), яка своєю любов’ю до Енея зганьбила пам’ять вмерлого свого чоловіка Сіхея, а також Креуси, теж покійної Енеєвої дружини.
100-101. Ні зведена дівчина… — легендарна фракійська царівна Філлі-да, яка жила недалеко від Родопських гір; вона повісилася, коли її наречений, афінський царевич Демофонт, довго не повертався з подорожі на батьківщину.
101. Алкід — Геркулес, прославлений герой давньогрецьких міфів, якому його жінка, ревнуючи до Іоли, дала отруєну одежу кентавра Нес-са, і Геркулес загинув.
116. Раава — біблійний персонаж, блудниця з філістимського міста Ієрихона, яку християнська церква вшановує за те, що з любові до Бога “єдиного, вічного” (тобто єврейського) вона зневажила земні минущі чесноти — любов до батьківщини й до свого народу — і допомогою шпигунам з війська Ісуса Навіна (який, ставши Мойсеевим наступником, завойовував “філістимську землю”, тобто Палестину) сприяла черговій його перемозі й руйнуванню свого рідного міста.
123. Звитяги, що здобув, прип’явши кисті… — розіп’ятий на хресті.
124-125. Славі… Ісусовій… — тобто Ісуса Навіна (див. вище, прим. 116).
128. Того, хто перший встав проти Творця… — тобто проти диявола.
130. Проклята квітка ця… — золотий флорин з викарбуваною на одному боці лілеєю (гербом Флоренції).
134. Звід Декреталій… — старанно вивчаються лише папські декре-талії (на той час папи Боніфацій VIII та Іоанн XXII, яких так не любив Данте, випустили шосту і сьому збірку їх), тобто постанови, що регулюють церковне право, на яких духівництво намагається мати якнайбільше вигід.
135. Це на їхніх берегах почуто — з великої кількості додатків, дописів та приміток.
137. Байдужий їм той Назарет… — тобто те, що Палестина під владою магометан. До Назарета, за євангельською легендою, архангел Гав-риїл прилітав сповістити Діву Марію, що вона народить Христа.
142. У себе скоро винищать весь блуд — незабаром будуть визволені з-під влади поганих пап, які забувають, що вони “чоловіки церкви”, і віддають своє серце жадобі й любові до скарбів.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
Піднесення на четверте, Сонцеве небо. — Духи учених. — Фома з Аквіно. — Схоластичні і давні богослови та мудреці
7-9. Зведи, читачу, зір свій на висоти… — Зміст: підведи погляд до небесних сфер і зупини його у точці перетину екватора й зодіаку, де певний рух стрічає рух навпроти, тобто добовий рух світил зі сходу на захід і річний рух планет з заходу на схід.
11. Митець — Бог.
14. Похилий круг — зодіак.
16-18. Якби планети йшли не в площі дуг… — Зміст: якби площина зодіаку збігалася з площиною екватора, то сил у небі зникло б вщент немало, бо вплив планет (разом з ними й Сонця) охопив би на Землі тільки вузьку смугу, і на землі загибло б все навкруг, біля екватора від спеки, у помірних поясах — від одноманітності сезонів року, у полярних — від холоду.
28. Природи величавий майордом… — Сонце; майордом — вища службова особа у ранньосередньовічній державі.
31-33. Із перехрестям, що списав я вище (див. рядок. 8)… — Перебуваючи у дану пору року, тобто незабаром після весняного рівнодення, недалеко від перетину екватора і зодіаку, сонце наблизилось до тропіка Рака, рухаючись (як поясняв Птолемей) гвинтоподібно, і з кожним днем усе раніше сходило над земним обрієм.
34. І я з ним був… — тобто: я вже вступив у Сонце.
63. Мою суцільну мисль дрібнив на кришку. — Поетова мисль під впливом погляду Беатріче звертається також на навколишнє оточення.
69. Дочка Латони — тобто Діана, богиня Місяця.
82. Одне з них почало… — Це душа Фоми Аквінського, схоластичного філософа і богослова (1225-1274) , вчення якого на той час римська церква засуджувала, але згодом воно стало за основу найреакційніших течій у католицизмі (“томізму”).
94. Я — в отарі був ягня дрібне… — тобто був ченцем домініканського ордену (пор. далі Р. XII, 31-102).
96. Живитимуться всі, хто не схибне… — знайдуть внутрішню досконалість (пор. далі Р. XI, 25, 139).
97-99. Альберт з Колони (Кельна) — Альберт Великий, богослов і філософ (1193-1280), одним з учнів якого був Фома Аквінський.
103-105. Граціан — Франческо Граціано, законознавець XII ст., автор так званих “Граціанових декретів”, де зроблено спробу узгодити тези церковного й світського права, на що й вказують слова: “Присвятив життя обом правам”.
107-108. Був тим Петром… — П’єтро Ломбардський, богослов (пом. 1164). У передмові до своїх “Сентенцій” порівнював себе з убогою євангельською удовицею, яка пожертвувала на храм останню лепту.
109-111. З нас найгарніше п ятий промениться… — цар ізраїльсько-іудейської держави Соломон (бл. 976-935 pp. до н. є.), царював з 960 до 935 р. до н. є., гаданий автор кількох біблійних творів, вважався мудрим. …Юрба людських сердець вгорі на нього мріє подивиться, бо не знає, чи не засуджений він за свої численні гріхи.
115-117. Світоч — Діонісій Ареопагіт (І ст. н. є.), якому в часи Данте приписувано твір грецькою мовою “Про небесну ієрархію” невідомого сирійського містика кінця V ст. (можливо, єпископа грузинського походження Петра Івера (див. Р. XXVIII, 130).
118-120. Блаженний вогник… — Коментатори не можуть поки що остаточно назвати його ім’я: чи це Павел Орозій (IV — V ст.), автор творів з всесвітньої історії, де він виступав захисником і апологетом християнства, чи Амвросій Медіоланський, чи Лактанцій, чи хтось іще.
125-129. Душа свята — Аніцій Боецій (480-524), римський філо-соф-неоплатоник, математик, теоретик музики і державний діяч. Маючи на нього підозру в замаху проти остготського владарювання, Тео-доріх (бл. 454-521) посадив його до в’язниці у Павії, де він і загинув. У в’язниці написав філософську працю “Про втішання філософією”. За середніх віків його безпідставно вважали християнином.
128. Чельдавро — назва церкви св. Петра в Павії, де стеля була вкрита нині майже зруйнованою золотою мозаїкою (“Золоте небо”).
131-132. Ізідоро Севільський — іспанський богослов та енциклопедист (560-636); Беда Вельмишановний — англійський богослов, історик і граматик (674-735); Рішар з паризького абатства Сан-Віктор — богослов-містик XII ст.
133-138. Сігер Брабантський (бл. 1226 — між 1282 і 1284) — славетний філософ, професор Паризького університету, будівлі якого розташовані в Солом’яному Кутку (назва походить від солом’яних мат, на яких сиділи студенти під час лекцій). Звинувачений в аверроїстській єресі та засуджений паризьким архієпископом і інквізицією, він звернувся до папського суду і прибув в Орв’єто, де його вбив його власний секретар.
140. Дружина Божа — церква.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Четверте, Сонцеве небо. — Марнота земних турбот. — Два сумніви. — Життя Франціска Ассізького. — Переродження ченців
2. Який нікчемний кожен силогізм… — тобто які мізерні усі ті докази, що спрямовують людську волю на досягнення нікчемних цілей.
4. “Афоризм”. — “Афоризми” — назва одного з медичних творів Гіппократа.
25. Од слів: “Живитимуться всі…” — див. Р. X, 96 і прим.
26. Од дальших слів: “Не бачено таких…” — див. Р. X, 114.
35. Двох вожаїв… — тобто Франціска Ассізького, який навчає церкву вірності, і Домініка, що дає їй упевненість у собі.
40. Скажу про одного… — а саме про Франціска Ассізького (1182-1226).
43-48. Проміж річок Тупіно і К’яшо, що ллє води з невисокої гори Агобйо (Губйо), любої для відлюдника Убальдо, який у XII ст. побудував там свій скит, лежить Ассізі, рідне місто Франціска, розташоване на західних відрогах гори Субазйо, яка шле то спеку, то холод на місто Перуджу, звернуте до неї своєю східною брамою (брамою Сонця). По той бік гори (ззаду) лежать міста Ночера і Гвальдо. Те, що вони слізьми сходять, нісши іго зле, залежить або від холодних вітрів, або, імовірніше, від утисків неаполітанських королів.
50. Сонце світові зійшло… — тобто народився Франціск.
51. Як наше з Гангу нам щоранку сходить… — за середньовічними географічними уявленнями, гирло Гангу лежить на східному краї населеної суші.
53. Ашезі — старовинна назва міста Ассізі.
59. За жінку… — за убогість.
61-62. Перед судом в єпископальнім залі… — За словами легенди, батько Франціска, П’єтро Бернардоне, незадоволений з його щедрості, звернувся до церковного суду. Перед єпископом і перед батьком Франціск зрікся прав на спадщину і, знявши з себе одяг, повернув його батькові. Це були його “заручини з убогістю”.
64. В журбі за першим мужем… — за Христом.
67-69. Амікл — рибалка у поемі Лукана “Фарсалія” (V, 121 і далі), який жив на східному березі Адріатичного моря так убого й злиденно, що не злякався Юлія Цезаря, коли той зайшов до нього в хатину з вимогою перевезти його з військом до Італії.
79. Бернард — Бернардо ді Квінтавалле, багатий і знатний мешканець Ассізі, перший послідовник Франціска (1209 p.).
83. Егідій — третій учень Франціска (про другото, П’єтро, Данте, мабуть, не знав, автора “Золотих ключів”; Сільвестр, за середньовічною легендою, ассізький священик, такий жадібний, що здер удруге з Франціска за камінь для відбудови церкви; пізніше він публічно розкаявся і пішов до Франціска в учні.
93. Перший той дає закон… — папа Інокентій III (з 1198 до 1216 р.) затвердив (1210 р.) тимчасовий статут ордену міноритів (францисканців). 97-99. Прихильна духа вічного увага… — Папа Гонорій ///остаточно затвердив статут ордену (1223 p.).
101. Перед султаном пишним… — У 1219 р. Франціск їздив на Схід, де невдало намагався навернути до християнства єгипетського султана.
106. МіжАрно й Тібром на шпилі… — на горі Альвернія у Казентіно.
107. Він у Христа останні взяв печаті… — це так звані стигмати, рани, що, за переказами, виникли на руках і ногах у Франціска, як і в Христа, після палких, екстатичних молитов.
117. Інших мар для тіла не творити — ніж обійми убогості. За переказами, Франціск, умираючи, ліг голим на землю.
118. Яка ж душа була, помисли, та… — тобто Домінік (див. Р. XII).
120. Петрова барка — християнська церква, першим єпископом якої, за переказами, був апостол Петро.
121. Отцем у нас він був благословенним… — заснував домініканський орден, до якого належав і Фома Аквінський.
136. Ти вдоволив бажання, скільки міг… — див. вище, рядки 22-26. 139. “Живитимуться…” — див. Р. X, 96, і прим.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
Четверте, Сонцеве небо. — Другий вінець блаженних духів. — Життя Домініка. — Докір францисканцям. — Бонавентура. — Його оточення
3. Жорно те священне… — коло з дванадцяти мудреців.
11. Така ж і кольорами, й кривиною… — над однією веселкою друга, так само забарвлена і концентрична з першою.
13-15. Але породжувана основною… — Зміст: поділяючи погляди вчених свого часу, Дайте вважав, що в явищі подвійної веселки зовнішня дуга — відбиток внутрішньої, нібито її луна, подібно до мови німфи Ехо, яка, змарнівши з жаги до Нарциса, втратила тіло, так що від неї лишився тільки голос (Метам. III, 246-510).
29. Злетіла річ… — душа францисканця Бонавентури.
30. Мов голку компаса притягує Полярна зірка.
32. Того вождя… — тобто Домініка (1170-1221), який заснував орден проповідників (домініканців).
46. У тій землі… — в Іспанії.
52. Каларога (ісп. Каларуега) — місто в Старій Кастилії; вона щаслива тим, що в ній народився Домінік.
53-54. Захищена великими щитами… — гербами Кастилії і Леону, де в чотирьох частинах щита зображені наперехрест два замки і два леви.
70. З ім’ям Господній — Домінік — латинською мовою означає “господній”.
79. Щасливий — значення латинського імення “Фелікс” (італ. Фе-ліче).
80. Йоанна — давньоєврейською мовою (по-італійськи — Джован-на) означає: угодна Богові.
83. Остіець — кардинал Енріко ді Суза, з 1261 до 1271 р. єпископ остійський, перед тим — викладач церковного права в Болоньї і Парижі, коментатор Декреталій (пом. 1271); Таддео, або Таддео д’Альде-ротто, — флорентієць, славетний лікар (пом. 1295).
88. В престолу… — у папського престолу; Домінік звернувся до папи з своїм проханням 1205 р.
90. Виродок — папа Боніфацій VIII (бл. 1231-1303) — римський папа, один з найзапекліших борців за світську владу католицької курії, непримиренним ворогом якого Данте лишався до самої смерті.
93. Десятина — обов’язковий для віруючих податок на користь церкви в розмірі десятої частини всіх прибутків, що частково мав витрачатися на допомогу вбогим.
95. Сім ‘я двадцяти чотирьох квітів… — під двадцятьма чотирма квітами, що зросли з сім’я віри, поет розуміє двадцятьох чотирьох мудреців, які оточують його подвійним вінком.
100. Єретичний сухостій — альбігойська єресь (див. прим. Р. IX, 67), проти якої люто боровся Домінік.
106. Одне з коліс… — тобто Домінік.
110. Круг другого (колеса)… — Франціска Ассізького.
119-120. До житниць… — Зміст: погані францисканці (бур’ян) стануть обурюватись, побачивши, що вони не потраплять до небесних житниць.
121-123. В томі нашому… — у францисканському ордені. Одну по одній… сторінки — переглядаючи окремих ченців.
124-126. З Касале родом був Убертіно да Касале (пом. 1338), який стояв на чолі “ревнителів”, що вимагали якнайсуворішого статуту; з Акваспарти походив Маттео д’Акваспарта (пом. 1302), генерал францисканського ордену, який зменшив суворість його статуту.
127-128. Бонавентура Джованні Фаданца да Баньйореджо (1221— 1274) — богослов, генерал ордену францисканців, кардинал і єпископ Альбано, автор “Життя святого Франціска”.
129. Лівий зиск… — мирські турботи.
130. Августин з Іллюмінатом — одні з перших послідовників Франціска Ассізького, перший помер в одну годину з учителем, другий — у глибокій старості (1288 p.).
133. Туго (1097-1141) — містик-богослов, канонік монастиря святого Віктора в Парижі.
134-135. З Петром їдцем… — французьким богословом XII ст., що своє прізвисько дістав за жадібність, з якою він поглинав священні книги; помер у тому ж монастирі в 1179; з Петром Іспанським — лікарем і богословом, згодом папою Іоанном XXI (1276-1277), автором поділеного на дванадцять книг трактату з логіки, яким Данте користувався в свій час.
136-137. Натан-пророк — біблійний персонаж часів Давида й Со-ломона; Хризостом (що значить Златоуст) — константинопольський патріарх Іоанн Златоуст (347-407).
137. Ансельм (1033-1093) — прославлений богослов, архієпископ кентерберійський; з Донатом — Елій Донат, римський письменник IV ст., автор коментарів до Теренція й Віргілія та латинської граматики, учитель св. Ієроніма.
139. З Рабаном… — Рабан Мавр (776-856), богослов, абат фуль-дійський, потім архієпископ майнцський, коментатор Біблії.
140. Калабрійський пастир Джоакін (бл. 1103-1202) — абат монастиря у Флорі, в Калабрії, автор містичних творів. Хоч “багато його тез на той час церква засуджувала, як і в Сігера і навіть у Фоми Аквінського (як і за нескінченні гріхи Соломона), Данте вміщує їх усіх до Раю, в коло мудреців.
144. Це брат Фома… — Зміст: домініканець Фома Аквінський своїми похвалами Франціскові спонукав мене, францисканця Бонавентуру, позаздрити благородними заздрощами, а тому — й воздати хвалу такому господньому паладинові, як Домінік (паладинами називались дванадцять рицарів Карла Великого).
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
Четверте, Сонцеве небо. — Новий танок, новий спів. — Мудрість
Соломона і мудрість Христа. — Неспроможність людська вивчати й
розуміти Святе письмо та міркувати про будь-чиє спасіння
4. П’ятнадцять зір… — Середньовічні арабські учені налічували п’ятнадцять найяскравіших зір; коли ж до них додати згадані далі сім зір Великого Воза й дві крайні Малого, то разом буде двадцять чотири — кількість мудреців, які оточують поета.
7-9. Віз — сузір’я Великого Воза, дишель якого ніколи не меншає й на риску, бо це сузіря в європейських широтах ніколи не заходить за обрій.
10-12. Рога рот… — дві крайні зорі Малого Воза, що нагадують ріг, вістря якого йде від незрушного оплоту (кінця небесної осі); навколо нього обертається перше коло (Перворушій).
18. Немов один… — ці двадцять чотири яскраві зорі утворюють у небі два знаки, схожі на вінець Аріадни, Міноєвоі (Міносової) дочки, обернутий на сузір’я (Метам. VIII, 174-182), і ці два концентричні вінці рухаються в протилежних напрямах.
23. К’яна — річка в Тоскані, що в часи Данте текла дуже повільно.
25. Пеани — гімни Аполлонові.
32. Той пломінь… — Фома Аквінський.
34-36. Раз впорано вже перший сніп… — Зміст: якщо один з твоїх сумнівів (див. Р. XI, 25) усунено і в твоєму розумі лишилась істина, я готовий роз’яснити і другий (див. Р. XI, 26). Я сказав про Соломона (див. Р. X, 114): “Не бачено таких, як цей мудрець”, і ти дивуєшся: невже він мудріший за Адама, створеного не природою, а безпосередньо Богом, і мудріший за Христа?
37. Ти думаєш, що в груди… — в груди Адама.
38-39. Щічок-краль — тобто щік Єви, на створення якої взято ребро з Адамових грудей, глотка якої, приваблена забороненим плодом, принесла людям численні страждання (обійшлась багато).
40. їв ті (груди)… — груди Христа.
42. Одна із шаль у терезах долі з місця зрушилась унаслідок самопожертви Христа.
48. Захований… — дух Соломона, захований у п ‘яте сяйво слав серед дванадцяти мудреців першого хороводу (див. Р. X, 109).
59. Дев’ять сфер — дев’ять ангельських чинів.
89. Мудрість в нього… — в Соломона.
93. На клич “Проси!”… — За біблійною легендою, Бог сказав Соломонові: “Проси, що дати тобі”, — і той попросив собі мудре серце, щоб судити народ, а не знання з астрономії (97), логіки (98-99), фізики (100) й геометрії (101-102).
97. Число зірок правдиве… — тобто скільки на небі насправді зірок.
98-99. Чи вийде неминучість та, як з неминучим в засновку можливе — чи можна дістати неминучий висновок у силогізмі, де один засновок — неминуче, а другий — можливе.
106. “Не бачено” — див. вище прим. 34-36.
111. І праотцеві, й любому нам Слову — Адамові і Христу.
125. Брісс, Парменід, Мелісс — давньогрецькі філософи.
127. Савелій (III ст.) і Арій (280-336) — засновники “лжеучень”.
139. Донно Берто й сер Мартіне… — тобто перші зустрічні.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
Четверте, Сонцеве небо. — Блиск блаженних після відродження тіл. —
Піднесення на п ‘яте, Марсове небо. — Духи військових у вигляді
світного хреста. — Гармонійні співи. — Захват Данте
4. Згадалися ті образи… — бо промова Фоми була спрямована від краю (з хороводу) до центру, а мова Беатріче — навпаки.
13. Вогонь… — Тут це слово вжито в буквальному розумінні, не фігурально.
16-17. Якщо ж це буде так… — тобто якщо, згідно з церковною догмою, мертві воскреснуть і душі з’єднаються з тілами.
20. Кола осяйні… — дві гірлянди мудреців і учених.
27. Свіжість вічного дощу… — райське блаженство.
28-31. Один, два, три… — вічний триєдиний Бог.
35. У меншім колі… — у ближчому до поета, складеному з перших дванадцяти мудреців; голос той ласкавий — на думку деяких авторитетних дослідників, належить Соломонові, а за деякими коментаторами — П’єтро Ломбардському.
62. “Амінь” — давньоєврейською мовою означає: хай буде так. 75. Обидва… попередні шари — описані вище дві корони з мудреців. 84. У вищі перенесено краї — у вище, п’яте небо планети Марс. 86. З палаючого усміху зорі… — тобто планети Марс. 89. Я справив Богові усеспаління… — приніс подячну жертву, в даному разі — словесну.
99. Од мудрих затулившись… — становлячи загадку для тодішніх учених.
102. В колі між квадрантами осів — грані стичних квадрантів (чвертей) кола утворюють знак хреста.
131. Очі… багаті… — очі Беатріче.
133-134. Живі печаті краси… — на думку різних коментаторів, або небеса, або блаженні душі, або очі Беатріче.
135. На них… — див. попередню примітку. Данте, захоплений видінням хреста, ні разу не глянув ні на що інше.
138. Святий екстаз — екстаз Данте не підлягає вогню, а тому не зникає з думок.
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
П’яте, Марсове небо. — Хрестоносець Каччагвіда. — Стародавня Флоренція
18. Жоден пломінь… — тобто кількість постійних зір лишається без змін, хоч ступінь яскравості кожної окремої зорі не сталий і може підпадати певним змінам.
20. Світило вогняне — душа Каччагвіди (жив у XII ст.), Дантового прапрадіда.
25-27. Як вірити найбільшій… — коли вірити Віргілієві, дух Анхіза радо вітав Енея, який відвідав Елісій, царство мертвих (Ен. VI, 679-693).
28-ЗО. О кровь моя! О лучшая стократ… — Каччагвіда розмовляє латинською мовою (Данте передає його слова у перекладі, крім першої фрази), і це досі викликає багато дискусій серед коментаторів. Найімовірніше, що поет мав на меті надати цій мові старого хрестоносця більшої урочистості (див. далі, P. XV1I, 35).
30. Отверстих паки… врат — бо для всіх смертних ця брама відчиняється один тільки раз, після смерті, а для Данте, крім того, ще раз, вдруге (паки) за життя.
49. Прагнення — бажання бачити тебе.
50. В великій… книзі… — у книзі провидіння. 53. Та… — Беатріче.
56-57. Як п’ять і шість… — тобто як із знання одиниці походить знання будь-якого числа.
82. Тож серцем… — не словами.
91-92. Той, хто для своїх утворень… — син Каччагвіди Альдіг’єро, або Аліг’єро, за ім’ям якого його потомки дістали прізвище Аліг’єрі. Здається, що його ім’я читалось Аллаг’єрі (так принаймні стоїть в одному документі 1189 p.). Він ще був живий у 1201 р. Мав синів Белло та Беллінчоне, серед п’ятьох синів якого один, Альдіг’єро, був батьком Данте.
93. Йде по горі уступом упокорень… — вкруг гори чистилища по першому уступу, де спокутують свій гріх пихаті.
95. Тож треба… — треба, щоб ти добрими ділами скоротив час його перебування в Чистилищі.
97. Між мурами старими… — в межах старого міського муру, побудованого, за переказами, за часів Карла Великого. У XII ст. місто оточене було другим муром, в епоху Дайте — третім, ще ширшим.
98. Де лік видзвонюється терц і нон… — дзвін церкви Бадія у старому місті точніше за інші відбивав час. Терца — дев’ята година ранку, нона — третя після полудня.
105. Бо віку й він було у міру пишних — тобто віно (посаг) не бувало надмірно великим, а вік нареченої — занадто раннім.
107-108. Сарданапал — ассирійський цар, що лишився у пам’яті потемків як уособлення розкошів і розпусти.
109-111. Не перевершив… — з гори Монтемало (Монтемарйо) відкривається краєвид на Рим, а з Учеллатойо — на Флоренцію. Зміст цих рядків: Флоренція ще не перевищує Рима пишнотою будов, але колись п занепад буде ще більший, ніж занепад Рима.
112. Беллінчоне Берті деї Равіньяні — знатний і впливовий флорентієць XII ст., батько Гвальдради, дружини графа Гвідо Старого, яка вважалася взірцем усяких чеснот.
112-113. З ремінцем і кісткою (замість пояса) — ознака тодішньої простоти й скромності.
115. Веккйо (Векк’єтті) й Нерлі — глави знатних флорентійських родів.
118. Своя була труна… — у рідному місті, а не десь на чужині або у вигнанні.
120. З-за Франції… — куди чоловіки тепер виїжджають у справах.
127. Лапо Сальтерелло — флорентієць, Дантів сучасник, юрист і поет, жив дуже розкішно (див. нижче, прим. Р. XVII, 61-65).
128. Чангелла — флорентійка часів Данте, знатна вдова, прославлена своєю зухвалою поведінкою й легковажними звичаями.
129. Цінцінат — див. прим. Р. VI, 46-48; Корнелія — дочка Сціпіона Африканського й мати Гракхів, прославлена ще з античних часів як взірець чеснотливої жінки.
133. Та, що… — богородиця діва Марія.
134. В ваш древній храм…. — флорентійська хрещальня, баптистерій Сан-Джованні.
136. Моронто й Елізео… — Про братів Каччагвіди нічого не відомо. Чи не нащадкам Елізео належав будинок у найстарішій частині міста, дім Елізео, біля брами Сан-П’єро (див. Р. XVI, 41-42 і прим.)?
137. З-над Ладо… — з долини річки По.
138. Вона лишила прізвище всім. вам. — За словами Боккаччо, Кач-чагвіда одружився з дівчиною з роду феррарських Альдіг’єрі, і одному із своїх синів вони дали ім’я Альдіг’єро, звідки й пішло фамільне ім’я його потомків, змінившися згодом на Аліг’єрі (див. прим. 91-92).
139. Куррадо — імператор Конрад III, який 1147 р. разом з французьким королем Людовіком VII розпочав другий хрестовий похід, до якого долучився дехто з флорентійців.
144. Пастирів… — римських пап.
145. / ці поганські племена звільнили… — від тілесних пут.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
П’яте, Марсове небо. — Марність шляхетного походження. — Каччагвіда і його сучасники. — Давнє і новітнє населення Флоренції
7. Як той плащ… — довгий і широкий плащ був ознакою людей поважних і сановних.
10. На “ви”, як перший звик звертатись Рим… — Вважалося, що звертатись на “ви” вперше стали в Римі до Юлія Цезаря. Данте в усій своїй поемі, крім Каччагвіди, звертається на “ви” ще до шістьох персонажів: Беатріче, Фарінати, Кавальканті, Брунетто Латіні, Адріана V і Гвініцеллі.
14-15. Мов та… — у середньовічному романі про Ланчелота придворна дама, на ім’я Мальйо, значуще кашлянула, спостерігаючи ніжну розмову королеви Джіневри з закоханим героєм. 25. Йоаннову кошару… — Флоренцію.
33. Наріччям не цілком сучасним… — Каччагвіда весь час розмовляє латинню (див. Р. XV, 18-20, і прим.), яка має з мовою Данте дещо спільне, але й дуже відрізняється від неї.
34-39. Відколи вість приніс благу… — За флорентійським літочисленням, яке велося від “втілення Христового” (25 березня), до дня народження Каччагвіди, планета Марс увійшла в сузір’я Лева 553 рази. Через те, що тодішні вчені, зокрема арабські, тривалість обертання Марса вважали рівною приблизно двом земним рокам, Каччагвіда мав народитися десь у 1106 р.
41-42. Оселя кам’яна стояла рідна… — де біля брами Сан-П’єро на щорічних перегонах вершники опиняються в останній з шести міських округ. Будинки у цій найстарішій частині міста належали найстаровинні-шим флорентійським родам (між іншими там був “дім Елізео” — див. прим. Р. XV, 136), отже, цілком можливо, що й сімейству Каччагвіди, тобто Аліг’єрі, теж.
43-45. Та й годі з тим… — Каччагвіда, який перейшов у потойбічний світ, вільний уже від земної марнославності, не хоче збуджувати цих почуттів у ще живому своєму праправнукові.
47. Від Марса до Хрестителя… — від старовинної статуї Марса до баптистерію, тобто з південного кінця міста до північного.
49-50. Фіггіне (Фільїне), Чертальдо — невеличкі містечка недалеко від Флоренції.
54. Галущо — містечко за дві милі від Флоренції. 55-56. Селюк — городянин з діда-прадіда, Данте ніде не приховує неприязні до вихідців із сільських місцевостей, і треба визнати, що він слушно обирає об’єкти для конкретизації своїх почуттів: із Агульйоне (поблизу від Флоренції) походив, напр., Бальдо д’Агульйоне, юрист, що робив усякі нечесні махінації в нотаріальних книгах, а в 1311 р. складав закон про амністію, до якої Данте не ввійшов; з Сіньєю — з містечком в околицях Флоренції. Звідси був родом Фацйо деї Морубальдіні де Сінья, також доктор прав, безчесна людина: бувши “чорним” гвельфом, люто переслідував “білих”.
58-69. Коли б народ, що робить хибний крок… — Зміст: якби духовенство не сперечалося проти імператорських прав і тим не сприяло чварам, що роздирають Італію, то багато хто лишився б жити на давніх місцях і Флоренція не потерпіла б від прибульців.
61-62. В Сіміфонте… котрийсь із… торгашів… — мабуть, Ліппо Веллуті, діяч партії “чорних”.
64. Монтемурло — замок між Пістойєю і Пунто, що належав графам Гвіді.
65. Черкі — вихідці з Аконе, у 1300 р. очолювали “білих”.
66. Бондельмонте, після зруйнування в XII ст. флорентійським військом їх замку Монтебоні на річці Греве (на південь од Флоренції), оселились у старій частині міста (див. далі 136-145).
70. Бик сліпий… — ремінісценція з Біблії (видіння Ісайї).
72. Єдина шпага б’є певніш за п’ять — натяк на те, що з того часу місто зросло вп’ятеро (див. вище, 47-48).
73-74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Маг-ри, та Урбісалья (в Аконській марці) — колись квітучі міста, в часи Дан-те давно уже зруйновані.
75. К’юзі, етруське місто в Вальдік’яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте.
88-93. Я бачив Кателліні славний стан… — перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли.
94-96. Край брами Сан-П’єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97-99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення “Установлень правосуддя” (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. P.XVI1, 48).
97-99. Равіньяні — Беллінчонс Ьерті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім’я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті.
101-102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання.
103. Білячий стовп. — У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра.
105. Згодом з мірок в них палали щоки. — Рід К’ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К’ярамонтезе, підробляв урядові мірки.
106. Кальфуччі — споріднені з Донаті.
109. В ганьбі кінчали… — Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин.
110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів. 112-114. Такі були й батьки старезні… — тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи.
115. Стоклятий рід — Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Каві-чуллі, конфіскував “для громади” а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії.
119. Убертін Донато — чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97-99).
121-122. Капонсакко — Капонсаккі, знатні ф’єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку).
125-126. Заходили тоді ще… — одна з брам старого міста мала назву за ім’ям делла Пера.
127-132. Хто ходить з пишними гербами великого барона… — Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором “Установлень правосуддя” 1293 р.
133-135. Гвальтеротті й Імпортуні — жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті).
136-141. Дім, де вам вчинилось зло в житті… — родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де’ Бондельмонті зламав слово, дане дочці Лам-бертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті.
Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори — гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других — Уберті.
143. Ема — притока річки Греве (див. прим. 66).
145. На кам’яній плиті… — на уламку статуї Марса біля в’їзду на Старий міст (див. прим. 136-141).
152-153. Лілея ж гордо маяла до хмар… — тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю.
154. Й не стала ще червоною від чвар. — Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
П’яте Марсове небо. — Злигодні вигнання. — Горювання й радість Данте. — Мужність істини
2. Клімена — смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748-II, 328).
4. Таким я був… — прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю.
5. Світець священний… — дух Каччагвіди. 13. Стовбуре мій… — мій предку.
15. Двох тупих в трикутник не вмістити… — тобто у трикутнику не може бути двох тупих кутів.
29. Побажання Беатріче… — яке вона висловила вище, див. 7-12.
31-32. Було це в звичках вчителів основ — вчителі основ (релігійних) завжди, навіть ще за життя Ісуса Христа, мали таку звичку (казати все не манівцями і не таємниче), яку поет засуджує.
43. А звідти… — від “правічного ока”.
46-47. Іполит — у грецьких міфах син Тезея, на якого звела наклеп його мачуха Федра, і він був примушений залишити свої рідні Афіни.
48. Ти ж мусиш із Флоренції піти. — У своїх намаганнях підкорити Тоскану папа Боніфацій VIII, спільно з місцевою партією “чорних”, послав до Флоренції французьке військо на чолі з Карлом Валуа ніби для того, щоб примирити ворогуючих городян. Увійшовши до міста 1 листопада 1301 p., він зараз же розгромив “білих”. Багатьох із них засуджено до вигнання, серед них і Данте (27 січня 1302 p.), але поет встиг вчасно зникнути. Незабаром (10 березня) йому було заочно ухвалено новий присуд — до спалення.
49-51. Так схоче… — тобто у продажній папській курії в Римі, де флорентійські “чорні” успішно інтригуватимуть проти “білих” емігрантів.
55-57. Ти кинеш все… — Справді Данте кинув у Флоренції дружину, дітей і все майно.
58. Який солоний хліб… — Ці рядки любив повторювати засуджений царським урядом Тарас Шевченко (лист до Бр. Залеського між 3/VII і 15/ІХ 1856 p.).
61-65. Але найтяжче… — Мова йде про незгоди Данте з “білими”, які теж опинились у вигнанні, такими, наприклад, як от Лапо Сальтерелло (див. вище, Р. XV, 127) або графи Ромена — Гвідо II, Алессанд-ро І та інші, душі яких після смерті опинилися за дуже тяжкий гріх — підробку золотих флоринів — на самому дні передостаннього кола Пекла (див. П. XXX, 77).
66. Зачервоніють скроні… — тобто будуть скривавлені. Мабуть, натяк на невдале намагання “білих” та гібелінів у липні 1304 р. силоміць повернутися на батьківщину. У цьому замаху Дайте, що на той час уже розірвав з “білими”, участі не брав.
69. Що партію свою складеш ти — з себе. — Тобто єдиним своїм спільником будеш ти сам.
71. В великого Ломбардця… — Бартоломео делла Скала, синьйора Верони з 1301 р. (пом. 1304).
76. Уздриш того з ним… — Кангранде делла Скала, молодшого брата Бартоломео (народився 1291, правив Вероною з 1312 до своєї смерті — 1329).
77. З цієї зірки… — від войовничої планети Марс.
82-83. Гасконець — папа Климент V, який вітав вступ високого Арріго (Генріха VII) до Італії, а потім розпочав з ним боротьбу (див. далі Р. XXX, 133-148 і прим. 137).
98-99. Бо ще подовжиться життя твоє… — Як відомо, більша частина пророкувань “Божественної комедії” справдилася, й це дуже просто пояснюється тим, що пророковані події вже відбулись у відрізок часу між умовною датою фантастичної подорожі автора по загробному світу і датою фактичного написання цього тексту. З іншими пророкуваннями справа гірша. Так і тут: Данте не дожив до палко очікуваної перемоги своїх спільників і помер на чужині убогим вигнанцем.
118-120. І якщо я… — Зміст: я побоююсь, що коли не писатиму одверто й сміливо, то моя творчість не дійде до наступних поколінь.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
П’яте, Марсове небо. — Осяйні духи Марсового хреста. — Піднесення
на шосте, Юпітерове небо. — “Любіте правосудіє…”. — Імперський
орел. — Скупість пап
5-6. Що я… — Беатріче втішає поета, нагадуючи, щоб його не так бентежили пророкування Каччагвіди, бо вона перебуває недалеко від Бога й завжди прийде на допомогу в разі потреби.
28. На гілці п’ятій… — на Марсовому небі, п’ятому щаблі раю.
37. Ім’я Навіна… — див. вище, прим. Р. IX, 116.
40. Маккавей Іуда — ватажок іудейського повстання проти сирій-ської неволі (II ст. до н. є.).
43. Перед Великим Карпом та Орландом… — у імператора Карла Великого (див. вище. прим. Р. VI, 94-96), згідно з середньовічними легендами й давньофранцузькою народною поезією, був племінник, славетний своєю мужністю й силою рицар Роланд (італійська вимова — Орландо).
46. Гульєльмо (Гійом), граф Оранський, і Реноард (Ренуар) — герої середньовічного французького епосу.
47. Герцог Готтіфред… — Годфруа, герцог Бульйонський, вождь першого хрестового походу (пом. 1100).
48. Руберт Гвіскард — Роберт Пекар, норманський рицар, з 1058 р. герцог Пульї (Неаполя) й Калабрії, очистив од сарацинів південь Італії й Сицилію (пом. 1120).
67. Очі невсипучі… — очі Беатріче.
69. На шостій зірці… — на планеті Юпітері.
82. Пегасея — загальна назва муз, яким слугує крилатий кінь Пегас.
91-93. “Любіте правосудіє…” — цими словами, складеними з 35 літер (у сімках п ‘ять), у Біблії починається так звана книга Премудрості Соломонової.
100-102. Як із удареної головні… — натяк на давній обряд ворожіння по іскрах, що злітають з палаючої головні.
113. На букву “М” — давньороманська літера своєю формою нагадує геральдичну лілею.
114. Й в коротку мить закінчила ескіз. — Після того, як вогні, злетівши на вершки М, обернулись на голову і шию геральдичного орла, інші вогні склали пташині тулуб і крила, а нижче закінчили ескіз, тобто надали всій фігурі образу імперської емблеми.
115. О ніжна зоре!.. — планета Юпітер.
120. Звідкіль на промінь твій той дим іде — це папська курія, що не дає землі освітитися променем справедливості.
129. Тепер грабують хліб… — тобто тепер папа (див. наступну примітку) веде війну інтердиктами і відлученнями.
130. Ти, хто пишеш, щоб-стирать… — Давні дослідники вбачали в рядках 130-136 звернення до католицького духівництва взагалі, але далі стали конкретизувати зміст цих терцин, прив’язуючи його до якоїсь певної особи, аж поки зупинилися на “каорсинці” (див. далі Р. XXVII, 58 і прим.), папі Іоанні XXII (з 1316 до 1334 p.), який став відомим своєю користолюбністю і безперестанними відлучуваннями від церкви, що їх потім скасовував за великі хабарі.
133-136. Ти, певно, скажеш… — Зміст: “Я дуже люблю Іоанна Хрестителя, який самотньо жив у пустелі й загинув від танців Саломеї, що зажадала в нагороду його голову, тобто я тільки й прагну добувати золоті флорини з його зображенням і зовсім забувся про Павла з Рибарем (з апостолом Петром), якими ти мені загрожуєш”.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
Шосте, Юпітерове небо. — Промова небесного орла. — Потрібність віри для спасіння. — Віра без діл
11-12. “Я” та “мій”… — імперський орел, певний своєї винятковості, могутності й ваги, промовляє так, ніби уособлює все людство. 13. Я жив… — тобто я складаюсь із душ, що на землі жили побожно
й незухвало…
28. Інше царство… — див. вище. Р. IX, 61-62.
32-35. Який той сумнів… — У чому полягає цей сумнів, з’ясовується нижче (див. 70-78).
46-48. Перший той гордливець… — Люцифер, який раніше належав до одного з найвищих ангельських чинів і не мав терпцю дочекатися Божої волі.
101-102. Не забувши знака… — тобто, як і давніше, зберігаючи обриси орла.
111. Хто розкошує, хто жаровні лиже — нагороджені вічним блаженством або засуджені на вічні муки.
115-141. Затямлять там…. — Варто звернути увагу на віртуозну побудову цих терцин, в яких робиться побіжний огляд тодішніх вінценосців Західної Європи (“що скажуть нехристиянські народи — арапи, перси про наших християнських владарів?”); крім того, що в них автор застосовує прийом потрійної строфічної анафори, він ще з літер кожної трійки терцин утворює акростих слова “Іие”, що означає “чума”, “зараза”, влучно характеризуючи єдиним виразом зміст цих рядків, непривабливі постаті європейських монархів. Наш переклад в міру змоги намагається відтворити цю особливість оригіналу.
115-117. Альбертове діяння — Альберт, Альбрехт І, син Рудольфа Габсбурзького, імператор (з 1298 до 1308 p.), який у 1304 р. розорив Чехію (празькі землі).
120. Той, хто на ловах знайде смерть собі — французький король Філіпп IV (з 1285 до 1314 p.), який весь час провадив завзяту боротьбу проти Священної Римської імперії, за що Данте люто ненавидів і всіляко ганьбив його; розладнав народне господарство випуском низькопробної монети; загинув од нещасливого випадку на полюванні.
122. Шотландець (Роберт Брюс, з 1306 до 1329 р.) і англієць (Еду-ард І, з 1272 до 1307 p., або Едуард II, з 1307 до 1327 р.) — весь час воювали один з одним.
125. Іспанець — Фердінанд IV Кастильський (з 1295 до 1312 p.), богемець — Венцеслав IV Чеський (з 1278 до 1305 p.).
127-129. Кульга — Карл II Анжуйський, прозваний Кульгою, дістав у спадок від батька титул короля єрусалимського. Тут поет обіцяє, що його чесноти будуть оцінені в одиницю, а вади — у тисячу (в оригіналі ці числа позначені римськими літерами — / та М).
131. Із острова вулкана й спеки зразу — сицилійський король Феде-ріго II (з 1296 до 1337 p.; пор. далі Р. XX, 63).
132. Анхіз — батько Енеїв (див. прим. Р. XV, 25-27), помер, за Віргілієм, у Сицилії, по дорозі з Трої до Італії (Ен. III, 707-714).
136. Дядько короля Федеріго II — балеарський король Яків (з 1262 до 1311 p.); брат — арагонський король Яків II (з 1291 до 1327 p.).
139. Португалець — Дініш І Орач (з 1279 до 1325 p.); норвежець — Гакон V Довгоногий (з 1299 до 1319 p.).
140. Далмат — володар князівства Рашки (Рашії), до якого входили, за даними західних учених, Далмація, Кроація, Боснія і Західна Сербія, Стефан Урош II Мілутін (з 1282 до 1321 p.); карбував низькопробну монету, схожу з венеціанською.
142-143. Пощастить Угорщині… — коли вона відшкодує лихо, завдане їй попередніми королями.
143-144. Й пощастить Наваррі… — якщо відгородиться своїми горами від Франції, яка загрожує її поглинути.
145-148. Засторогою Наваррі може стати доля Нікозіїі Фамагости, головних міст на острові Кіпрі, де панує король, француз за походженням, Генріх II Лузініан, з левом (звіром) у гербі; він найбільше спілкується з французьким королем Філіппом IV.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
Шосте, Юпітерове небо. — Спів праведників. — Закохані в
справедливості владарі — складові частини образу орла. — Віра і
спасіння. — Призначення долі наперед
4-6. То зразу ж безліччю зірок ясних… — Вважалось у ті часи, що зірки беруть світло від сонця (пор. далі. Р. XXIII, 28-30).
8. Знак світу і його вождів… — імперський орел.
31. Той орган мій, що бачить… — тобто око. У геральдичного орла видно лише одне око, бо його голова зображується в профіль.
38-39. Святого Духа оспівав колись… — мова йде про біблійного царя Давида, легендарного автора збірки псалмів.
45-48. Журбу за сином у вдови незмивну — римський імператор Траян, що, за переказами, відклав воєнний похід задля розсліду скарги старої вдови.
49-51. А другий… — за біблійною легендою, цар Єзекія.
55-57. А дальший… — імператор Константан, який переніс до Візантії (мене й закони в грецькій вклав обнові) свою столицю, закони і імператорського орла, причому поступився, як були твердо переконані в середні віки, Італією і Заходом папі Сільвестрові 1 (пастухові), керуючись добрим наміром, що, проте, призвів до зла (дав гіркі плоди) (так званий “Константанів дар”, що грунтувався на фальшивому документі, складеному в римській курії, мабуть, у VIII ст., підробку якого довів у середині XV ст. італійський учений Лоренцо Валла).
62. Гульєльмо — Гульєльмо II Добрий, король Сицилії та Пульї (з 1166 до 1189 р.).
63. Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку. — Володіння Гульєльмо II журяться, що дісталися поганим королям: Пулья (Південна Італія) — Карлові II Анжуйському, а Сицилія — Федеріго II (див. вище, прим. Р. XIX, 127-131).
68. Ріфей-троянець — згадуваний в “Енеїді” Віргілія герой, забитий при взятті Трої (“з-поміж тевкрів найсправедливіший”, Ен. II, 425-426; див. далі 118-129, і прим.).
100-101. Перша й п’ята… душі… — душі Траяна й Ріфея, двох нехристиян.
104. Каліцтво ніг… — розп’яття Христа.
106-117. Ця, з Пекла… — душа Траяна (див. вище, 45-48 і прим.). Щоб здобути спасіння, вона, в результаті палкого заступництва за неї перед Богом папи Григорія Великого, знову повернулась у людське тіло й вже в другому житті прийняла християнство.
118-126. Таж… — тобто душа Ріфея (див. рядок 68 і прим.). Версію про те, що буцімто він вірив у майбутнє пришестя Христа, вигадав, мабуть, сам Данте.
127-129. Хрестилась в трьох жінок… — Зміст: Ріфей жив понад десять віків до християнства, але хрещення для нього замінили віра, надія та любов, які йдуть при правому колесі містичної колісниці, що її Данте бачив у Земному Раї на верху гори Чистилища.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Сьоме, Сатурнове небо. — Піднесення. — Духи споглядальників. —
Небесні сходи. — П’єр Дам яно. — Ще про призначення долі. —
Пишнота прелатів
6. Семела — дочка фіванського царя Кадма, яку покохав Юпітер, але вона через надмірну свою цікавість загинула від його вигляду.
9. Поки долаєм в цих чертогах сходи — тобто підносимося з неба на небо.
14. Що Лев… — у березні — квітні 1300 р. Сатурн був у сузір’ї Лева.
25. В цьому кристалі… — всередині Сатурна, що, за середньовічними уявленнями, обертається навколо Землі.
26. Іменем вождя… — Сатурна, сина Урана і Геї, Юпітерового батька, бога вседержителя, за панування якого-на землі був золотий вік.
43. І той… — його ім’я ми почуємо лише з рядка 121 цієї пісні (див. прим. 105).
46. А та… — Беатріче.
53. Я — з тою… — з Беатріче.
61-63. У тебе вуші смертні… — і вони не знесли б нашого співу, як очі не знесли 6 усміху Беатріче.
100. Там — на землі.
105. Хто ти був? — Це П’єр Дам’яно (1007-1072), уродженець Ра-венни, де жив останні роки життя Данте, пишучи свій “Рай”; змалку він був пастухом; учився в Равенні, Фаенці і Пармі. Близько 1037 р. став ченцем у монастирі Санта Кроче ді Фонте Авеллана і незабаром — його абатом; у 1057 р. — кардинал-єпископ в Остії, але через два роки повернувся до свого монастиря. Під кінець життя він із смиренності прибрав собі ім’я Петра Грішника. Автор багатьох богословських творів.
109-111. Катрія — височина в центральній частині Апеннін (південно-західний кінець Фельтеронського пасма). На її схилі стоїть монастир Санта Кроче ді Фонте Авеллана.
122-123. Петром же Грішником… — Під цим ім’ям П’єр Дам’яно, за переказами, деякий час жив біля Адріатичного моря в монастирі Санта-Марія, недалеко від Равенни (прийшов під дах приморського пречистен-ського дому).
125. Почесну шапку… — кардинальську. (Насправді ж червоний капелюх відзнакою кардинальського сану став лише в середині XIII ст.).
127-128. Кіфа (давньоєврейською мовою — камінь) — апостол Петро; сосуд великий Святого Духа — апостол Павел.
141. В нас — на Землі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Сьоме, Сатурнове небо. — Бенедикт. — Занепаді монастирі. — Піднесення на восьме, Зірне небо. — Сузір ‘я Близнят. — Погляд на
Землю
14. Люта мста — мста Божа. На який саме факт з бурхливої історії папства тих часів натякає Данте? На брутальне знущання французької вояччини з папи Боніфація VIII у вересні 1303 p.? Чи на “авіньйонський полон пап”, який почався в 1309 p.? Чи, може, на щось інше? Гадають, що йдеться про подію, ще ближчу за часом до моменту написання даного місця в поемі, — про загибель Климента V, що сталася 20 квітня 1314 p.; за переказами, зафіксованими в тогочасних хроніках, папа помер начебто з нервового потрясіння від розповіді викликаного з того світу з допомогою якогось “майстра некромантії” духа придворного капелана про те, що він бачив у пеклі вогняне ліжко, приготоване буцімто для папи за його користолюбність і хабарництво. Цей випадок зараз же набрав дуже широкого розголосу в тодішньому католицькому світі, і не дивно, коли Данте, такий же легковірний, як уся сучасна йому Європа, згадав цю пригоду, особливо, як зважити на те, що йшлося про одного з найненависніших йому ворогів.
31. І з неї я почув… — промовляє Бенедикт (480-543), засновник ордену бенедиктинців.
37. На тій горі, що висить над Кассіно… — на горі Монте-Кассіно, у Південній Італії; на її схилі лежить місто Кассіно. Колись тамтешні жителі поклонялись Аполлонові, храм якого був на горі.
49. Ромуальдо дельї Онесті (пом. 1027), родом з Равенни, — засновник чернечого ордену камальдолітів; Макарій — або Александрійський, відлюдник, що помер у 404 p., або Великий (пом. 199), або, нарешті, третій Макарій, легендарний романський відлюдник, якого відвідували потойбічні прочани.
51. Що нас… замкнув келарій. — Келарій — чернець, який відав господарством у монастирі.
56. Як світло сонця розу розкрива… — перша згадка про небесну розу, докладніша мова про яку буде далі, — див. Р. XXX — XXXIII.
62. В останнім небі… — у десятому небі, Палаючому.
70-72. їх бачив Яків-праотець… — посилання на біблійну легенду про сходи, що приснились Якову.
74. Мій устав… — монастирський статут.
82. Над чим в нас церква жадібно дрижить… — тобто над коштовними скарбами, земними благами.
83. Не для рідні та й гірших… — тобто не для родичів духовних осіб і всяких їхніх приятелів.
94-95. Йордан роздавсь… розступилось море… — Теперішній розпусті протиставляються біблійні чудеса.
111. На знаку за Тельцем… — на наступному зодіакальному сузір’ї Близнят, де опинився Данте, злетівши у восьме, Зірне небо.
112-114. О славні зорі… — сузір’я Близнят. Народжені під його знаком, за тлумаченням тогочасних астрологів, вважалися схильними до “письма, науки й знання”.
116-117. Отець усього смертного буття — тобто Сонце. На думку середньовічних астрономів, сонце буває в сузір’ї Близнят з 21 травня до 20 червня. Боккаччо (у примітці до першого рядка “Пекла”) наводить слова якогось равеннського старожила, Дантового друга, якому поет незадовго до смерті (тобто до 13 вересня 1321 р.) сказав, що в травні йому сповнилося 56 років. Звідси випливає, що Данте народився в останню декаду травня 1265 р.
134. Кулю цю… — Землю.
139. Там бачив я твою дочку, Латоно… — див. Р. X, 69.
140. Без тінявих тих плям… — без плям на Місяці (див. Р. II, 49— 148). Тепер Данте бачить зворотний бік Місяця.
142. Гіперіон — син Урана і Геї, батько Геліоса (Сонця).
144. Майя — мати Меркурія; Діана — мати Венери. Поет бачив і навкруг, і поруч (з Сонцем) дану їх дітям путь.
145-146. Юпітер став… — Юпітер з його помірним світлом обертається між пекучим сином (Марсом) і холодним батьком (Сатурном).
148. Сім верстали путь… — 3 восьмого неба поет бачить усі сім планет, кожну із своїм небом.
152-153. Нікчемну крапку. — Землю, яку Данте бачить усю, перебуваючи над меридіаном Єрусалима, що лежить, згідно з географічними знаннями поета, посередині населеної суші.
154. На прекрасний зір — на очі Беатріче.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Восьме, Зірне небо. — Тріумф Христа. — Коронування Марії 12. Йшло повільніш сонце… — Наближаючись до полудня, сонце сповільнює рух.
25-27. Трівія — Діана, богиня Місяця, охоронниця перехресть.
26. Вічним німфам… — супутницям Трівії-Діани, зіркам.
28. Сонце над зірками… — тут Сонце символізує Христа.
ЗО. Як наше сонце — факелам з срібла — тобто як наше сонце освітлює сяєвом небесні зірки (пор. вище. Р. XX, 1-6).
57. Полімнії (Полігімнії)… — музи ліричної поезії; сестер… — інших муз.
67-69. Біда у хвилях човнику малому… — пор. вище, Р. II, 1-15. 71-72. Не помітив чарівного саду… — всіх душ восьмого неба.
73. Роза — Діва Марія.
74. Лілеї — апостоли.
88. Красива квітка… — Діва Марія.
91. Пара моїх світел… — моїх очей.
92-93. Радісність зорі… — Діви Марії.
95. Вінцевий пломінь… — архангел Гавриїл.
101. Кіфари ніжної… — архангела Гавриїла.
112. Царська мантія… — дев’яте небо, що оточує всі інші небеса.
119. Увінчаного пломеня — Діви Марії.
134. В Вавилонському вигнанні… — на Землі.
139. Той, хто трима ключі такої слави — апостол Петро.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Восьме, Зірне небо. — Відповіді Данте на запитання про віру
20. Рух найвищого з вогнів… — апостола Петра.
26. У згортках… — у відтінках.
28. О сестро люба і свята! — Звернення апостола Петра до Беатріче.
37. Хай він… — тобто Данте.
46. Бакалавр — звання особи, яка закінчила університет, що давало право на здобуття докторського ступеня.
48. Не висновком — переліком причин. — На університетських диспутах дисертант мав підтвердити доказами захищувані тези.
59. Перший в раті — апостол Петро.
62. Твій славний брат… — апостол Павел (за виразом самого апостола Петра в його другому соборному посланні).
64-65. Це сутність… — визначення віри в посланні Павла до євреїв.
82. Докинула любов… — так названо тут апостола Петра.
89. Де камінь самоцвітний… — тобто віра.
93. По шкірі ветхій і новітній… — по пергаментних сторінках книг Старого і Нового завіту.
101. Діла чудесні дальші… — чудеса, про які розповідає Біблія.
126. Куди прудкіше од юнацьких ніг… — За євангельською легендою, до гробниці Христа Петро зійшов першим, випередивши Іоанна.
131. Волею… — до обертання.
137. Ви… — тобто апостоли.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА
Восьме, Зірне небо. — Туга за батьківщиною. — Апостол Яків. —
Відповіді Данте на запитання про надію. — Апостол Іоанн. — Небесне
сяйво і земні очі
4-5. Лють, яка збавля мене кошари… — рідної Флоренції, яку через люту ворожнечу “чорних” і “білих” поет мусив покинути, як виявилось, назавжди.
6. Не знав, що вовча зграя виробля… — Не знав про всякі злочини політичних ворогів Данте.
7. З іншим голосу і вовни статком… — вже посивілим і прославленим як автор “Божественної комедії”.
9. В хрещальні, де я світло взнав малятком. — У баптистерії Сан-Джованні, спеціальному храмі, де відбувався обряд хрещення над усіма флорентійськими малятами.
12. Петро витав у мене над чолом. — 3 вогню, яким апостол оточив поета наприкінці попередньої пісні.
13. Тут хтось наблизився… — апостол Яків.
14. Перший… — апостол Петро (див. Р. XXIV, 19-21).
17-18. Ідуть в Галісью… — мова йде про численних пілігримів, які збираються в Сантьяго де Компостела, в іспанській області Галісії, до гробниці апостола Якова.
24. / страву вславили удвох вони — див. вище, Р. XXIV, 1-6.
30. Ти місто наше описав… — у соборному посланні апостола Якова в Новому завіті.
31. Повідай про надії кожну риску — тобто почни мову з Данте про надію, як Петро розмовляв з ним про віру.
32-33. її ж тобі побачить довелось… — За євангельською легендою, тричі Христа супроводили тільки три апостоли — Петро, Яків та Іоанн, в яких богослови вбачали уособлення віри, надії та любові, — цим тлумаченням, як бачимо, і скористався Данте.
38. До тих вершин… — до Петра і Якова, глянути на яких поет не зважувався.
57. Хоч він іще воює із судьбою — хоч він ще живе на землі.
72. Найвищий пана вишнього співець — цар Давид.
80. Святого пломеня… — апостола Якова.
84. До пальм звела… — до мученицької смерті.
91. Ісайя мовив… — див. книгу пророка Ісайї у Старому завіті, LV1, 7.
92. Подвійних шат — блаженство душі і тіла.
96. Твій… брат — апостол Іоанн, що розповідав в “Апокаліпсисі” про блаженство обранців, убраних у білий одяг.
100. Один з тих пломенів… — апостол Іоанн.
101-102. Якби схожим став кристал… — 3 21 грудня до 21 січня при заході сонця з’являється над нашим обрієм сузір’я Рака, ховаючися знов, коли сонце сходить. Якби в цьому сузір’ї була зірка така ж яскрава, як цей сонячний пломінь, то протягом місяця уночі було б видно, як удень.
106-107. Благодать побачив я з двома… — апостола Якова з Петром та Іоанном.
112. Пелікан — одна з алегоричних назв Христа. За повір’ям, птиця пелікан роздирає дзьобом свої груди і власною кров’ю годує пташат.
112-114. Його до Пелікана… — Згідно з євангельською легендою, Іоанн під час останньої вечері лежав на грудях Христа.
122. Навіщо зір в очах… — За легендою, апостол Іоанн живим потрапив на небо. Тому Данте, вдивляючись в його сяєво, марно силкується роздивитися тіло, яке мало б частково затьмарювати силу світла (118-119).
127-128. Лиш двоє в два убори тут повиті… — Зміст: у Раю мають душу і тіло тільки Христос та Марія, два сяєва, що незадовго перед тим звелись у Палаюче небо (див. вище, Р. XXIII, 85-87, 112-120).
135. На свист… — на морі команди подаються звичайно свистком.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
Восьме, Зірне небо. — Відповіді Данте на запитання про любов. — Перший гріх, перші часи на землі, перша мова, перша оселя
2. З пломеня… — що йшов від апостола Іоанна. 7-8. До чого летить душа твоя… — до чого спрямована твоя любов. Іоанн запитує поета про любов, як Петро і Яків — про віру й надію.
12. Є вплив Ананіїних рук в очах. — Зміст: Беатріче своїм поглядом поверне поетові зір, як, за церковною легендою, Ананія, один з перших Христових учнів, поклавши руки на очі апостола Павла, зцілив його від сліпоти.
16-18. Найвищого святого блага храм… — Зміст: уся моя любов спрямована до Бога.
38-39. Той, хто мені довів… — деякі коментатори відносять це визначення до Арістотеля, інші ж долучають іще й Платона, щоправда, із знаком запитання.
41. Я благо покажу… — цитата з другої Мойсеевої книги (Старий завіт).
52. Думки Христового орла… — Тут орел — символ євангеліста Іо-анна.
61. Що й сказані слова, й живі поради… — див. вище 16-18; 31-36.
72. Все зливши морем променистих шат… — заливши всі оболонки очного яблука.
83. Найперша з душ… — Адам.
93. Кому жіноцтво — невістки і доні!— бо коли Адам — батько всіх людей, то кожна заміжня жінка є водночас його дочкою і невісткою — дружиною його сина.
104. В нім… — у твоєму запитанні.
110. Найвищий сад… — Земний Рай.
111. Ця жінка… — Беатріче, що повела Данте з Земного Раю по небесах.
118-120. Чотири тисячі і триста два… — Зміст: 4302 роки я пробув у Лімбі, де Віргілій на початку “Пекла” почув від Беатріче прохання проводити Данте по загробному світу.
121-123. А поки жив я ще… — Зміст: я жив на землі 930 років.
125-126. До незавершеної… вежі… — до горезвісної спроби царя Немврода побудувати Вавилонську вежу, коли було змішано людські мови.
139-140. На верху, що на землі єдиний… — Зміст: у Земному Раю я пробув тільки сім годин — від ранку до тієї (сьомої сонячної) години, що йде за шостою.
142. Де сонце мінить чверть. — Зміст: о шостій годині, тобто опівдні, сонце переходить в іншу чверть, на вечір.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
Восьме, Зірне небо. — Порочні пастирі. — Небесний жаль. —
Піднесення на дев ‘яте, Кристалічне небо, або Перворушій. — Небесна
краса і земна потворність
10. Чотири світочі — Петро, Яків, Іоанн і Адам.
12. Той шпиль, що появився першим з гір… — тобто апостол Петро між інших “верховин церкви”.
13-15. І став такий… — став багровий.
22. Той, хто загарбать зважився мій трон… — не раз згадувані в поемі недостойні папи Боніфацій VIII, або Климент V, або Іоанн XXII.
25. Ще й цвинтар мій… — римські катакомби з могилами перших християнських мучеників або, ширше, взагалі весь Рим, святиня католицтва.
26. Лиходій — тобто Люцифер, єдиний вигнанець з раю, бо після нього грішники не мали туди доступу.
36. Коли волала Сила із хреста — тобто під час розп’яття Христового.
41-45. Моєю кров’ю… — перелічуються римські єпископи перших віків християнства, що загинули від рук язичників.
48. Ділив на правий і на лівий стан — тобто на приємних папському престолові гвельфів і невгодних гібелінів.
49-51. Ні щоб ключі… — ключі святого Петра були зображені на прапорах, з якими війська ходили на війну проти політичних ворогів папи.
52-54. Ні щоб лицем… — зображення Петра було на печатках, якими скріплювались важливі папські документи.
58. З Каорсою Гасконь… — звідти походили двоє найближчих наступників Боніфація VIII: Климент V з Гасконі і Іоанн XXII з Каорси (в нашій вимові Кагор).
62. Із Сціпіоном… — проти Карфагена.
68-69. Коли ріжком Коза черкає… — у грудні.
76. Зір, не втоплений у вись… — тобто мої, Дантові, очі.
79-81. Побачив, що, відколи… — Зміст: Данте побачив, що відколи він вперше глянув на Землю з сузір’я Близнят (див. вище, прим. Р. XXII, 152-153), він пересунувся на чверть земного обводу: линучи над першим з сімох, найближчим до екватора кліматним поясом, він від середини населеної суші, тобто меридіана Єрусалима, перемістився до краю, до меридіана Гадеса (нині Кадіса, на півдні Іспанії).
82-83. Шлях… Улісса… — Улісс (Одіссей) — славетний герой давньогрецького епосу, воєначальник і мандрівник, який у своїй подорожі з Трої додому, на острів Ітаку, доплив до Геркулесових стовпів (нині Гібралтар).
83-84. Берег — узбережжя, де Юпітер, в образі бика, викрав дочку фінікійського царя Агенора Європу, посадивши її собі на спину (Метам. II, 833-875). У XIII ст. панувало християнсько-алегоричне тлумачення цього епізоду, як і всіх творів Овідія в цілому.
85. Той куток… — земну сушу (пор. вище, Р. XXII, 152). 86-87. Сонце вже випереджало… — більше як на 30; так що значна частка східної частини суші була темна.
98. В Лединім гнізді… — у сузір’ї Близнят (Кастора й Поллукса), народжених з яйця, що його знесла Леда, яку спокусив, в образі лебедя, Юпітер.
99. В найшвидше небо… — у дев’яте, Кристалічне небо, або Перворушій, яке обертається швидше за всі інші складові частини всесвіту.
102. Як з Беатріче став на грунт легкий — опинившись у якомусь певному місці.
107. Недвижна — недвижна, за тодішнім уявленням, земна куля.
109-111. І небо це вмістилось… — Зміст: дев’яте небо оточене десятим, де живе Бог, Божа мисль, в якій беруть свою енергію (яка запалює), обертаючи Перворушій, любов і чесноти гожі, тобто сила впливів (ангелів), що випромінюються на нижчі планети (див. вище, Р. II, 112-113).
117. Як десять… — як число “10” вимірюється числом “5” або “2”.
118-120. Неважко… — Зміст: незримі корені часу занурені у Перворушій, його видимі гілки розгалужуються в інших небесах і втілюються в русі світил.
136-138. Так білу шкіру… — Зміст: так люди обертаються на тварин (білу шкіру чорнять), послухавши чарування чаклунки Цірцеї, прекрасної дочки Геліоса-Сонця, тобто спокушені земними благами.
140-141. Помисли, що весь рід ваш… без вожая непевно йде… — бо ні духовна, ні світська влада не виконують свого обов’язку.
142-143. Та перш, як в весну… — Рік юліанського календаря довший від сонячного року приблизно на одну соту частку доби і через це відстає від нього за кожні 128 років на один день, так що січень поступово пересувається до весни. Беатріче хоче сказати, що зміна настане скоро. Насправді ж весна має припасти на січень старого стилю через 80 століть.
145. Буря — тобто майбутній рятівник людства.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
Дев ‘яте, Кристалічне небо. — Божественна сутність і ангельські
чини. — Погодженість між системою небес і побудовою дев ‘яти кіл. —
Небесна ієрархія
16. Цятка — своєрідний символ Бога, перша з усіх геометричних фігур, джерело й початок усякого руху.
22-25. Мабуть, так само… — Зміст: подібно до того, як Місяць або Сонце названі тут світилами, бувають в охололому мокрому повітрі, тобто в густому тумані, оточені короною променів. На думку Данте, це коло, як і інші вісім, що концентричне оточують його, складається з ангелів, які поділяються на три потрійні сонми.
26-27. Від основ кружіння… — від швидкості руху Перворушія.
32. Вісниця Юнонина — Іріда, богиня райдуги (пор. вище, Р. XII, 12).
42. Зсув — найменший порух.
49-52. Але в чуттєвім світі… — Зміст: Данте своїм вутлим зором не бачить причин, чому в чуттєвім світі, що є відтворенням світу надчуттєвого, у світилах тим більшає Божественна сила й швидкість, чим сміливіше й вище вони піднялись над Землею своїм центром, а тут, у Небесному Раю, навпаки, найяскравіше й найшвидше те коло, яке обертається найближче до цятки.
54. Любов’ю й сяйвом… — пор. вище, Р. XXVII, 112.
64. Тілесні кола… — небесні сфери, у протилежність ангелам, що не мають тіл.
70-72. /, всесвіт женучи… — Зміст: наш небозвід, тобто Перво-рушій, найдосконаліша з небесних сфер, своїм рухом відповідає рухові ангельського кола, з найвищим вогнем любові й знання.
73-78. Отож як не за розміром позірним… — Зміст: взявши до уваги тільки силу, властиву небесним сферам і ангельським колам, а не позірні їх розміри, легко встановити пряме співвідношення між досконалістю кожної сфери і досконалістю Божого розуму, який керує нею, втілюючись в її рушіях (див. вище, прим. Р. II, 129), і що значному об’ємові небесної сфери відповідає багатий зміст благотворної сили, а невеликому — малий.
81. Борей — бог північного вітру, який своєю м’якшаю щокою, дмухаючи правим кутом рота, навівав м’який північно-західний вітер, прояснюючи небо.
92-93. Ніж коли подвоювать на клітках шахівниці — тобто їх було більше, ніж 2м-1 (число в двадцять цифр), — кількість хлібних зернин, яку, за східною легендою, зажадав собі в нагороду винахідник гри в шахи.
117. Баран в ночі… — сузір’я Барана видно вночі тільки восени.
121. Три богині — три ангельські кола.
127. Угору — тобто до центральної цятки.
130. Діонісій Ареопагіт — див. вище, прим, Р. X, 115-117.
133. Григорій — папа Григорій Великий (з 590 до 604 p.), який трохи інакше будував градацію ангелів, а саме: Серафими, Херувими, Престоли, Панства, Начала, Власті, Сили, Архангели, Ангели. До речі, сам Данте в трактаті “Бенкет”, років за 17 перед написанням даного місця “Раю”, навів таку шкалу ангельських чинів: І. Серафими, Херувими, Власті; II. Начала, Сили, Панства; III. Престоли, Архангели, Ангели. Пізніше, як бачимо з тексту, він перейшов на точку зору Псевдодіоні-сія.
138. Хто ж їх тут бачив… — тобто вчитель Діонісія — апостол Па-вел, що, згідно з християнською легендою, ще живим побував у Пеклі й Раю.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА
Дев ‘яте, Кристалічне небо. — Теорія ангелів. — Проповідь проти проповідників
1-8. Коли обоє родженців Латони… — Зміст: Беатріче замовкає на одну мить, коли протистоять на протилежних точках горизонту, у рівній відстані від зеніту, родженці Латони, тобто Аполлон (Сонце) у сузір’ї Барана, і Діана (Місяць) у сузір’ї Терезів, після чого кожне з них перейде в новий небосхил, бо Сонце заховається за обрій, а Місяць, навпаки, зійде.
9. На цятку… — див. вище, Р. XXVIII, 16-18.
11.3 твого бринять єства, що взнать схотіло… — Данте хоче знати (див. нижче, 46-47), де і як створені ангели.
22-24. Він суть і речовину… — Зміст: як з тритятивного лука злітають три стріли, так створене триєдиним Богом має потрійний вигляд: це — або сутність, або речовина, або поєднання їх (пор. рядок 28).
31-36. А далі йшли… — Зміст: одночасно з веесвітом створено і стрій (градацію) всього існуючого: на вершку світу — ті, в кому саме чисте діяння, або сутність, тобто активні безтілесні істоти, ангели: на дні — сама можливість, або речовина, пасивна матерія; посередині — неподільні поєднання діяння й можливості (сутності й речовини), тобто небесні сфери.
37. Іеронім — християнський богослов IV — V ст.
44-45. Чи довго рушії… — Зміст: рушії, тобто ангели, які керують рухом небесних сфер (див. вище, Р. II, 129 і прим.), у чому й виявляється їх справжня досконалість, довгий час не мали б цієї досконалості, коли б створені були задовго до небес.
46-47. Так взнав ти… — Зміст: тепер ти знаєш, що ангели створені у десятому небі, одночасно з всесвітом, у вигляді самого діяння.
50-51. Частка ангелів… — Зміст: частина безтілесних духів, що повстала проти Бога і була скинута з небес, стрясла те, в чому полягає основа для стихій, тобто Землю, в надра якої вона впала.
56-57. Пиха того, якого… — Люцифера.
81. Думки, що геть проходять… — тобто забуті уявлення.
93. Хто йшов з ним до любові — на небесах.
103. Лапо й Бінді (зменшувальні від Якопо та Ільдебрандо) — найпоширеніші імена у Флоренції тих часів.
117. Клобук аж дметься… — тобто проповідник вельми задоволений собою.
118. Пташа — диявол.
124-126. Смакує так… — Біля ніг св. Антонія зображувалася свиня, як символ переможеного диявола, і ченці антоніанського ордену на збирану милостиню відгодовували монастирських свиней, яких забобонні люди дуже шанували. Зміст слів Беатріче: церковники, збуваючи свої підроблені гроші, тобто торгуючи індульгенціями тощо, відгодовують не тільки своїх свиней, а й багатьох людей, набагато брудніших за свиней: самих себе, своїх коханок і приятелів.
133-135. Уважно придивися ти… — Зміст: слова пророка Даниша про тьми тем ангелів не означають будь-якого певного числа, хоч “тьма тем”, власне, дорівнює 10 0002.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
Десяте, Палаюче небо. — Піднесення. — Полум ‘я світла. — Небесна роза. — Трон Генріха VII
1-6. Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком… — Зміст: якщо година шоста, тобто полудень, горить від нас приблизно за шість тисяч миль, тобто близько чверті обводу (який дантівські сучасники обчислювали в 24000 миль), то для нас сонце зійде десь через годину. За цей час земля нахилить свою тінь майже до обрію (тобто в таке положення стане вісь конічної земної тіні), а тінь небесної глибини (восьмого, Зірного неба Птолемеєвої системи, єдиного нам видимого) так зблідне, що проміння зірок уже не досягатиме Землі.
7. Служниця сонця найясніша… — ранкова зоря.
10. Година свят… — див. вище, Р. XXVIII, а також P. XX1X, 9.
12. Умішуваним вмішувана вся — цятка, що символізує Бога, який, нібито вміщуючи в собі все, сам міститься в усьому.
24. Поетів театральних… — в оригіналі: “Авторів комедій і трагедій”, тобто, розуміючи ці терміни в середньовічному тлумаченні, п’єс із щасливим кінцем і п’єс з кінцем нещасливим, — отже, всяких п’єс. Це й дає певні підстави для нашого узагальненого перекладу.
37. Та, на лиці якої сяйво квітло. — Беатріче.
39. З найбільшого звелись ми тіла… — з дев’ятої небесної сфери, найбільшого з матеріальних тіл.
40. В безтіле світло… — тобто в десяте, Палаюче небо, уже не матеріальне.
43. Райська рать одна і друга… — тобто раті ангелів і блаженних душ.
44. Одна така… — блаженні людські душі.
54. Запалить свічки ладна — тобто ладнає свічки, обпалюючи їх наперед, щоб яскравіше горіли.
58. / сила зору припливла нова… — бо Данте вже опинився в десятому, Палаючому небі.
73-74. Та маєш воду випити прозору… — маєш уважно придивитися до цієї осяйної річки, щоб приготуватися до видовища, яке задовольнить твоє велике бажання збагнути те, що перед тобою з’явилось.
75. Сонце мого зору — Беатріче.
78. В усім провісний правди сяє дух. — Те, що зараз видається Данте річкою, іскрами й квітами, незабаром набере іншого змісту: виявиться, що річка — то світляний круг, серце райської рози, центр небесного амфітеатру; береги — його східці; квіти — блаженні душі, які сидять на них; іскри — літаючі ангели (див. наступну пісню, 4-18).
88-89. Дашок повік зволожився… — тобто як тільки я вдивився в осяйну річку.
96. Обидві раті… — див. трохи вище, прим. 43.
100-108. Є світло нагорі… — Зміст: Палаюче небо охоплене нематеріальним світлом, яке дозволяє створінням споглядати Бога. Це світло породжується від променя, що падає з висоти на вершок дев’ятого неба і надає йому життя (руху) й моці (сили впливати на нижчі небеса). Освітлюючи вершок дев’ятого неба (Перворушія), він утворює коло, далеко більше, ніж обвід сонця.
112-117. Так світло, висячись округ і вкруг… — Зміст: навкруг того світлоносного кола (див. попередню примітку) лежать, утворюючи понад тисячі рядів, східці амфітеатру, подібного до розкритої рози, і на них сидять у білих шатах усі, хто повернувся до небесних дуг, тобто всі ті душі, що досягли повного райського блаженства.
121. Там близь і даль узяти й дать не в силі… — Зміст: у Палаючому небі близь не збільшує виразності видимих речей, а даль не зменшує її.
124. У жовтизну правічного цвітка… — в його жовте серце.
132. Що чи вмістять ще душу хоч одну! — Це, з одного боку, натяк на зіпсованість людства, а з другого — на середньовічну віру у близькість кінця світу.
137. Арріго — імператор Генріх VII Люксембурзький (нар. 1275). Обраний в 1308 p., після смерті Альбрехта Габсбурзького (див. вище. Р. XIX, 115), на імператорський престол, він розпочав у 1310 р. похід до Італії, з яким Данте пов’язував усі свої політичні сподівання, вбачаючи в Генріху (високому Арріго) об’єднувача Італії і відновителя всесвітньої монархії. У 1312 р. Генріх коронувався в Римі імператорською короною. Дальша облога Флоренції закінчилася невдало. У 1313 p., готуючись до походу проти Роберта Неаполітанського (див. вище. Р. VIII, 76-84), Генріх помер.
142-148. Префект на божім форумі… — У дні італійського походу Генріха VII Римським Папою (префектом на божім форумі) буде підступний Климент V (див. вище, прим. Р. XVII, 82-83), який поведе себе у стосунках з імператором двозначно, так що відверті відносини не будуть скидатися на потайні. Але він переживе Генріха лише на вісім місяців, і Бог зажене його туди, де стогне Сімон-маг (цей “батько” симонії — дуже поширеного серед тодішніх пап звичаю роздавати за великі хабарі вигідні церковні посади), в одну з круглих ям третього відділу Лихосхо-вів, проштовхнувши глибше цього, зАланьї, тобто Боніфація VIII, уродженця Аланьї. З таким гнівним віщуванням, сповненим огиди й відрази, Беатріче, яка є уособленням щирої жіночності й безмежної любові, залишає сторінки поеми.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
Десяте, Палаюче небо. — Біла роза і сонми ангелів. — Бернар з Клерво. — Молитва до Беатріче. — Приснодіва Марія
4. А та, що в льоті зір… — друга небесна рать, ангели.
26. Нові й старі — праведники Нового й Старого завіту.
32-33. Геліка — німфа, за любовні стосунки з Юпітером обернута спочатку на ведмедицю, а потім на сузір’я Великої Ведмедиці; її син, в любов сповитий, — сузір’я Волопаса; у наших широтах вони кружать свій стан щоніч, бо ніколи не зникають за обрієм*.
36. Латеран — одна з частин міста Рима, тут ужито в розумінні Рима взагалі. Латеранський палац був резиденцією імператорів, а потім — пап.
59. Старого — Бернара Клервоського (1091-1153), богослова, проповідника другого хрестового походу, абата заснованого ним в 1115 р. монастиря в Клерво (Бургундія). Данте вбачав у ньому тип споглядальника (пор. нижче, P. XXXII, 1) і наприкінці своєї фантастичної подорожі обрав його в наступники Віргілієві й Беатріче.
67. На третю лаву у найвищім крузі… — виконавши свій обов’язок провідниці, Беатріче повернулась на своє місце у небесному амфітеатрі (див. далі, Р. XXXII, 7-9).
96. Як просьба вказує й свята любов. — Просьба виходить від Беатріче. Любов — можна зрозуміти теж як любов Беатріче або ж як любов самого Бернара.
105. Вероніка — ікона на тканині, що зберігалась у Римі і вважалась оригінальним “нерукотворним” відбитком обличчя Христа на хустині єрусалимської жінки Вероніки.
110-111. З краси того… — з краси Бернара.
116. Цариця сил — Діва Марія.
122. Середина кайми — частина верхнього ряду амфітеатру.
125. Дишля, згубного для Фаетона… — тобто дишля сонячної колісниці (див. вище. прим. Р. XVII, 2).
127. Орифлама — червона бойова корогва французьких королів. Тут мирною орифламою названо променисту частину верхнього ряду.
135. Краса… — Діва Марія.
140. Принадив пал… — об’єкт його обожнювання.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
Десяте, Палаюче небо. — Будова небесної рози. — Блаженні діти. — Марія і Гавриїл. — Велика знать небесного Єрусалима
1. Повитий в радість мудрий споглядальник… — Бернар.
4-6. Ту рану… — Зміст: у ногах Марії, в другому згори ряді, сидить Єва, яка завдала людству рани первородного гріха, порушивши заборону, і роз ‘ятрила її отрутою, спокусивши Адама. Рану цю загоїла Марія, народивши Спасителя.
8-9. Рахіль. — Нижче від Єви, в третьому згори ряді, сидить пра-матір Рахіль, а праворуч від неї, у новозавітному півколі (див. нижче, 25-27, і прим.), — Беатріче.
10. Ревекка з Сарою… — нижче від Рахілі сидять старозавітні праведні жінки.
10-11. Та, яка прабабкою була співцеві… — прабабкою царя Давида була Руф.
12. “Помилуй мя” — покаянний псалом Давидів.
19-20. Помітно змінність в різних поколіннях… — відповідно до поділу праведників на старозавітних, які вірили в майбутнє пришестя Христа, і новозавітних, які повірили у Христа після того, як це пришестя сталося.
25-26. Де ж простір поміж дуг ще не закрився… — у правому від Марії півколі, ще не цілком заповненому (див. вище. Р. XXX, 132).
31. Навпроти Марії, по той бік арени, сидить Іоанн Хреститель.
33. У Пеклі доли — в Лімбі, першому пекельному колі, де Іоанн пробув час між своєю смертю і Христовою, коли померлий Спаситель вивів усі праведні душі з Пекла.
34-36. А нижче лави… — Зміст: ті, хто сидить нижче від Іоанна, зв’язані лавами з цього боку амфітеатру в такий же відрубний пук, як єврейські жінки — навпроти.
38. Два зори віри… — старозавітні праведники і святі Нового завіту.
40. Униз за поділяючу гряду… — тобто нижче від середнього ряду амфітеатру.
64-75. Уми в одраді творячи палкій… — Зміст: людська доля — і земна, й посмертна — залежить тільки від ласки та зведення Божого, а тому може бути наслідком цілком, здавалося б, випадкових та неважливих причин, от як забарвлення волосся (натяк на згаданий біблійний епізод з рудим Ісавом), і щабель розміщення в райському амфітеатрі визначається не за головним діянням життєвим, а тільки за першим спонуканням із Божим свободним вибором.
68. Двоє близнюків… — біблійна легенда про Ісава й Якова, які ще до народження сварились один з одним за первородство (пор. вище, прим. Р. VIII, 130-131).
84. Унизу — в Лімбі.
85. Поглянь на ту… — на Діву Марію.
94-95. Любов, яка нам перша повіла спів… — архангел Гавриїл.
106. Того чекав речей… — слів Бернара.
112-114. Дав гілку пальмову Марії він. — Мова йде про Благовіщення.
119. До Августи — до Діви Марії. Кажучи про побожну імперію та її патриціїв, Бернар надає Марії цього титулу римської імператриці.
121-123. Отцеві, що ліворуч… — ліворуч від Марії першим у старозавітному півколі сидить Адам.
124-126. Отець, що справа… — справа від Марії, першим у новозавітному півколі, сидить апостол Петро.
127-130. Той, хто перед смертними часами… — апостол Іоанн, автор “Апокаліпсиса”, книги про час тяжкий для церкви, з якою Христос одружився, коли був прибитий цвяхами до хреста й поранений списом.
130-132. Вліво ж, поруч з ним… — тобто з Адамом, сидить Мойсей.
133. Анна — мати Діви Марії.
136-138. Навпроти ж превеликого отця… — проти Адама сидить Лючія, що являлась від Беатріче підбадьорити Данте на початку всієї поеми і біля входу в Чистилище.
142. На Пралюбов… — на Бога.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Десяте, Палаюче небо. — Свята молитва. — Заступництво Богородиці. — Видіння Бога. — Екстаз Данте
43-45. Вони звелись… — Зміст: Марія звернула свої очі на вічне пломеніння, недоступне зорові жодного із створінь, незважаючи на всі їх недоречні сподівання.
52. Вістря очей одвертих… — зір яких після повернення під впливом погляду Беатріче став далеко гострішим, ніж був (пор. вище. Р. XXVI, 79).
62. В моїй примарі… — під кінець поеми Данте двічі називає її сновиддям: вперше, коли Бернар каже йому: “Збігають сну твого хвилини” (Р. XXXII, 139), і вдруге тут, уже від себе: в моїй примарі (сонній) обмаль вже вогню є, й жевріє вона.
66. / сплутались Сівілли письмена. — За словами Віргілія, кумейська Сівілла писала свої пророцтва на листі дерев і розкладала це листя на долівці по всій печері. Коли вхід відчинявся, вітер розвіював його, і не можна було відновити змісту Сівіллиних письмен (Ен. III, 441-452).
86-87. Любов, як в палітурці, добира… — натяк на сказане вище (рядок 66) про Сівіллині письмена.
94-96. Забулася ця мить життя мого… — Зміст: у найближчу ж мить за цим видінням воно забулося в моїй пам’яті глибше, ніж встиг забутися в пам’яті людей за двадцять п’ять сталіть похід аргонавтів, коли Нептун з подивом побачив весло Арго, першого на землі корабля.
115-120. В глибокій ясноті… — Зміст: я побачив таємницю триєдиного Бога у вигляді трьох рівновеликих кіл різного кольору. Одне з них (Бог-Син) здавалося відбитком другого (Бога-Отця), ніби веселка (Іріда), народжена веселкою, а третє (Бог-Дух) здавалося вогнем, породженим обома цими колами (за католицькою догмою, Святий Дух виходить від Отця й Сина).
127-132. На колі, що відбитий в ньому сяєш… — Зміст: у другому колі, що здавалося відбитком першого, Дайте побачив обриси людського обличчя (з нас малюнок).
133-134. Мов геометр, який старанно брався за вимір площ і ліній колових… — тобто брався розв’язати завдання квадратури кола.
