«Божественна комедія» читати РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
1] Одвічне сяєво того, хто водить
2] Світи по колах, славу підійма
3] Угору більше і додолу сходить.
4] У небі, що найбільш його сприйма,
5] Я був і бачив те, чого віддати
6] По воротті ні в кого слів нема.
7] Бо, летячи на те, що смів жадати,
8] Наш розум досяга таких глибів,
9] Звідкіль несила пам’яті вертати.
10] З красот святого царства я зробив
11] В умі своїм коштовностей зібрання,
12] Які нестимуть до вершин мій спів.
13] О добрий Аполлоне, увостаннє
14] Ти душу оберни в сосуд мені
15] І лавром увінчай її старання!
16] Задовольняв мене у давні дні
17] Один Парнасу верх, тепер же сміло
18] Обох благаю на діла трудні.
19] Ввійди мені у груди, щоб світило
20] Натхнення, як було, коли, благий,
21] Ти витяг з піхов Марсієве тіло.
22] О Божа доблесте, як подих твій
23] Примножить сили цим писанням бідним
24] З відбитків, знятих в пам’яті моїй,
25] Мене ти під своїм галуззям рідним
26] Побачиш і даси мені вінок,
27] Мене зробивши цього змісту гідним.
28] Так рідко, батьку, листя рвуть з гілок
29] На шану цезаря або поета
30] (Одна з людських ганебних помилок!),
31] Що радісна була б для Дельф прикмета,
32] Якби людина в затінок зайшла
33] Пенейського гіллястого намета.
34] Великий пломінь іскра дасть мала;
35] Хтось після мене ліпшими піснями
36] Вблагає Кірру, щоб відповіла.
37] До смертних сходить через різні брами
38] Лампада світу; в тій, де заплелись
39] Чотири обводи трьома хрестами,
40] Гарнішає на всю небесну вись
41] Вона сама, й зоря її гарніша,
42] Щоб втиски в воску світовім вдались.
43] І майже звідти день устав, темніша
44] Ніч стала в нас, збіліла вся кругом
45] Півкуля та, а ця була чорніша,
46] Коли я Беатріче вздрів: з чолом,
47] Ліворуч звернутим, вона зорила
48] На сонця лик, змагаючись з орлом.
49] І так, як другий промінь родить сила
50] Проміння першого, щоб той вертавсь,
51] Немов блукач, кому оселя мила, —
52] Той вчин її крізь погляд мій діставсь
53] До почуття мого й відбивсь у вчині, —
54] І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.
55] Багато з неприступного людині
56] Стає цілком приступним в місці тім,
57] Колись призначенім людській родині.
58] Недовго промінь я терпів, а втім,
59] Устиг помітити, що розсипався
60] Навколо жар, як в горні вогнянім.
61] Враз видалось, що день до дня додався,
62] Мов другим сонцем в небі на весь шир
63] Одразу Всемогутній розсіявся.
64] То Беатріче свій втопила зір
65] У віковічний повіз, я ж дивився
66] На неї лиш, забувши про ефір.
67] І, дивлячись, я тим в душі зробився,
68] Ким Главк зробивсь, коли його трава
69] Зробила богом, як її наївся.
70] Цього онадлюдинення в слова
71] Не вкласти. Приклад цей доступний зорам,
72] А сутність явить благодать жива.
73] Якби лишавсь я тим, який був твором
74] Твоїм, любове, що весь світ ведеш,
75] Ти піднесла б мене ясним простором!
76] Коли той рух, що колесу даєш,
77] Мою увагу привернув до нього,
78] Бо в нім гармонію і лад ти ллєш,
79] Такі простори з сонця огняного
80] Спахнули, що ні дощ, ні всі річки
81] Не налили б водоймища такого.
82] Нові ці звуки, цей огонь близький
83] Мені жаги до знань встромили жала,
84] Що досі пал не був такий різкий.
85] Мене, як сам я, знавши, побажала
86] Вона мій ум звільнить од дум хитких,
87] Уста розкрила й запитань не ждала,
88] А почала: “Під тягарем важких
89] Ти помилок того не споглядаєш,
90] Що споглядав би, якби збувся їх,
91] Бо вже не на землі ти, як гадаєш,
92] І полиск блискавок, що вниз майнув,
93] Не так летить, як вгору ти злітаєш”.
94] І тільки знищений мій сумнів був
95] Коротким словом ласки та щедроти,
96] Коли нову непевність я відчув
97] І мовив: “З мене ти зняла турботи,
98] Та ще нова турбота виника:
99] Як я лечу над ці легкі істоти?”
100] Вона ж, сердечна й розумом тонка,
101] На мене глянула з зітханням гожим,
102] Як мати на цікавого синка,
103] І почала: “Тобі ми допоможем,
104] Все має лад, і формою він є,
105] Яка весь світ на Бога робить схожим.
106] Створінням вищим видний тут стає
107] Слід сили вічної, закон якої
108] Нагадувало слово вже моє.
109] У цьому ладі — різновидні строї
110] В природі, нахили і почуття,
111] Й далекі, й ближчі від мети ясної,
112] Великим морем вашого буття
113] Пливуть кудись, а їх стежки спрямляє
114] Той порив, наданий на все життя.
115] Він полум’я на місяць посилає,
116] Він в серці смертному — двигун основ,
117] Він в ціле землю з’єднує й скріпляє.
118] І лук цей всіх вражає знов і знов —
119] Не тільки безрозсудливі створіння,
120] А й ті, в яких є розум і любов.
121] Своїм тримає словом провидіння
122] Незрушну твердь, яка вбирає ту,
123] Що зазнає найшвидшого кружіння.
124] А нині нас помчала в вись святу
125] Потужна тятива, яка керує
126] Всім тим, що кида в радісну мету.
127] Це ж правда, що, як форма не пасує
128] До заповітних намірів митця,
129] Яких глуха матерія не чує, —
130] То й утвір збочує тоді з правця,
131] Бо, хоч прямує він до блага, мари
132] Зведуть його й до іншого кінця
133] (Отак ти можеш бачить, як із хмари
134] Йде вниз вогонь) і просто на загин,
135] Коли його облудні зваблять чари.
136] То з того, що ти сходиш до вершин,
137] Не більш дивуй, ніж бачивши, як води
138] Біжать із високості до низин.
139] Було б у дивину — без перешкоди
140] Тобі спинитися побіля дна,
141] Як полум’ю згасати без свободи”.
142] Й звела у небо погляд свій вона.
ПІСНЯ ДРУГА
1] О ви, хто прагне вутлими човнами
2] Здогнать моє співаюче судно
3] І ніжними утішитись піснями,
4] Назад вертайте краще, бо одно
5] Судилось вам — у безбережнім морі
6] Себе згубити і піти на дно.
7] Я перший мчу в незвіданім просторі;
8] Мінерва дме, кермує бог співців,
9] І дев’ять муз постерігають зорі.
10] Ви ж, нечисленні, хто споконвіків
11] До ангельського хліба тягне шию,
12] Хоч тут усмак його ніхто не їв,
13] Оддайтеся хоробро вітровію
14] І, поки слід лиша в воді мій рух,
15] Стерніть свій корабель в морську стихію!
16] Як ваш, не дивувався смілих дух,
17] Коли в колхідське поле, тестем дане,
18] Погнав Ясон биків, немов пастух.
19] Бажання вроджене, безперестанне
20] В богоподібне царство мчало нас.
21] Випереджали небо ми зірчане.
22] Вверх владарка дивилась, я ж весь час
23] На неї, й протягом тієї миті,
24] В яку із лука стрельнуть встигнеш раз,
25] Там опинились ми, де розмаїті
26] Мене дивниці вразили, а та,
27] Якій були чуття мої відкриті,
28] В якій краса сіяла й чистота:
29] “Хто зніс на першу зірку нас, — сказала, —
30] Того уславлять хай твої уста”.
31] Мені здалось, що хмара нас вкривала
32] Велика, щільна, сяюча, пласка,
33] Мов адамант, де сонця міць вдаряла.
34] Перлина вічна, з одного куска,
35] Втягла нас, і ніщо не затремтіло,
36] Як промінь втягує вода в’язка.
37] Був тілом я, й було незрозуміло,
38] Як в інший умістився мій об’єм,
39] Бо неможливо ж тілу вкластись в тіло,
40] Й бажанням спалахнув я, як вогнем,
41] Пізнати Сутність ту, в якій єднання
42] Людини з Богом вічним пізнаєм.
43] Спізнається в ній наше сповідання, —
44] Бездоказова, звісно, віра ця, —
45] Як перших вірних кращі сподівання.
46] Я відповів: “До вічного Отця
47] Підношу скільки маю шани й дяки,
48] Що взяв мене від смертних в ці місця.
49] Але скажіть мені, що то за знаки
50] На цьому тілі, з приводу яких
51] Про Каїна пригадує всілякий?”
52] Всміхнулась злегка: “В сітях мов густих
53] Так б’ється мисль, коли чуття не в силах
54] Відкрити світ одним з ключів своїх,
55] Тож, — мовила, — йди далі не по стрілах
56] Здивовання: це тягне почуття
57] З собою розум на коротких крилах.
58] Скажи мені, яка тут мисль твоя?”
59] А я: “Складають всесвіту багатство —
60] Тіла щілинні й щільні, мислю я”.
61] Й вона: “Покинеш цих думок жебрацтво
62] І взнаєш, що впадуть вони без сил,
63] Лиш зрушу доказів своїх вояцтво.
64] У восьмім небі повно тих світил,
65] Що кожне з них від інших всіх різниться
66] У силі світла й величинах тіл.
67] Якби тут полягала вся різниця,
68] У ступені щілинності однім,
69] Одне з усіх могло б хоч як втісниться.
70] Прикмет же різність вдячна основним
71] Засадам, що їх всі, крім однієї,
72] Ти відкидаєш висловом своїм.
73] І до плямистості якби тієї
74] Щілинність спричинялася, тоді
75] Нецільною б речовина всієї
76] Була планети; і як ті худі
77] Чергують з ситими місцями в тілі,
78] В цій книзі білі аркуші й руді.
79] У першім разі видний на світилі
80] Під час затьмарень став би диск ясний,
81] Просвічений крізь місяцеві щілі.
82] Цього ж немає. Отже, ми хутчій
83] Іще одне припущення відкинем
84] І в помилці упевнимось твоїй.
85] У разі ж з тілом, в масі неєдиним,
86] Натрапить світло на путі кінець,
87] Ішовши встріч суціль твердим глибинам,
88] І не єдиний верне промінець,
89] Мов колір, що відбивсь об стекла верхні,
90] Коли під них підкладено свинець.
91] Та, може, скажеш ти, що промінь мерхне,
92] Бо йде назад не з самої землі,
93] А з глибшої і дальшої поверхні.
94] Ці доводи, на силу немалі,
95] Такий спростує дослід знаменитий,
96] Бо досвід — ґрунт науки взагалі:
97] Візьми три дзеркала, щоб встановити
98] Два поруч зблизька, третє вглиб відстав,
99] Щоб із-за них могло тобі ясніти,
100] А за собою свічника пристав,
101] Щоб відбивався світ у тих дзеркалах
102] І від усіх до тебе повертав, —
103] То, дивлячись у них на різних далях,
104] Враз троє пломенів побачиш ти,
105] На розмір різних, а на силу сталих.
106] Отож, як з сонячної теплоти
107] Оголюється снігу підоснова
108] Від холоду свого та білоти,
109] Роздерла так моя правдива мова
110] Запону, що тобі вкривала зір,
111] І сяє нині істина чудова.
112] Під небом, де панує Божий мир,
113] Велике тіло з перших днів кружляє
114] Й дає буття всьому на весь свій шир.
115] А ближче небо, що від зір палає,
116] Всі різні сутності, які в нім є
117] Й різняться з ним, буттям тим обділяє.
118] І в кожній іншій сфері є своє,
119] Яке вона безперестанно плодить,
120] Йому причин і цілей надає.
121] Ці члени світу поступово сходять,
122] Як бачив сам ти навіч, слід у слід
123] І взяте угорі донизу зводять.
124] Ти продивись моїх правдивий хід
125] Для тебе міркувань неоціненних,
126] Бо через них лежить прямий твій брід.
127] Одвічний рух і сила кіл священних,
128] Як спритність молота від коваля,
129] Залежать всі од рушіїв блаженних.
130] І небо, що зірок юрба встеля,
131] Ту зобразити мисль високу прагне
132] Й відбить, навкруг якої все кружля.
133] І як душа, що тлін на себе вдягне, —
134] Себе по різних членах несучи,
135] Так зробить, що з них кожен дій забагне,
136] Так розум, доброту скрізь ведучи,
137] її по зоряних розносить чудах,
138] Навкруг своєї єдності йдучи.
139] В зв’язок заходячи по всіх усюдах
140] З коштовним тілом, всяка сила й міць
141] Єднається із ним в житті у людях,
142] І, з радісних природи таємниць,
143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,
144] Мов радість з глибини живих зіниць.
145] Ось через що різниться з світлом світло,
146] І аж ніяк не через щільність ту;
147] Це основне, що на весь світ розквітло
148] І творить все — темноту й ясноту”.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Ясної правди риси пречудові
2] Списало сонце ніжним язиком,
3] Мені спаливши серце у любові,
4] І я хотів з піднесеним чолом
5] Заговорити і подать відомість,
6] Що здоланий і вмовлений цілком,
7] Але примара виникла натомість
8] І всю мою увагу притягла, —
9] І зовсім я забув свою свідомість.
10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла
11] Або на водах ясних по мілинах,
12] Де не ховає дна глибинна мла,
13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,
14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,
15] Мов розчиняються в тонких площинах, —
16] Таке обличчя видно тут було,
17] І я запав у заблуд, протилежний
18] Закоханості хлопця в джерело:
19] Гадаючи, що образ цей залежний
20] Од віддзеркалення, я озирнувсь
21] Поглянути, кому-то він належний,
22] Та не знайшов нікого і звернувсь
23] До ніжної своєї провідниці,
24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.
25] “Сміюсь, дитинко, на твої марниці, —
26] Сказала, — не дивуй, твої сліди
27] Ще не сягнули в істини границі,
28] І спотикаєшся ти, як завжди.
29] Це — справжні сутності, зломили міру
30] Вони обіту й вміщені сюди.
31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,
32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,
33] їм не дає лишати правду щиру”.
34] І видалось мені, що ближча тінь
35] Бажає говорить, і я озвався,
36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:
37] “О душе, що утіхами пройнявся
38] Солодкими, не знаними для тих,
39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,
40] Подякую тобі в словах благих, —
41] Назви своє ім’я й талан ваш гожий”.
42] І він із радістю в очах святих:
43] “Для праведних жадань наш, як і Божий,
44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, —
45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.
46] Була я дівчина й черниця там,
47] А зосередиш розум весь, що маєш,
48] Бо нині я приємніша очам,
49] То у мені Піккарду розпізнаєш.
50] У сфері найповільнішій мене
51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.
52] Запалює нам почуття одне
53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну
54] Це місце ми сприймаємо ясне.
55] Бо долю нашу, із землі завидну,
56] Нам дано за обітниці, як слід
57] Не здійснені, й за легкодухість стидну”.
58] І я до неї: “Ваш прегарний вид
59] Божественністю так тут став сіяти,
60] Що від колишнього запав і слід.
61] І я тому не міг тебе назвати,
62] Та знане щось в твоїх словах лежить,
63] Що помогло мені тебе впізнати.
64] Але скажи, чи хочете кружить
65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,
66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?”
67] І, враз найближчі тіні озирнувши,
68] Із усмішкою мовила палка,
69] Мов з юного кохання спалахнувши:
70] “Мій брате, ласки сила тут така,
71] Що волі нашій не дає простору
72] Бажати далі від свого кутка.
73] Якби ми звідси поривались вгору,
74] Тоді в незгоді був би наш порив
75] Із волею, що бачить лиш покору,
76] І став би ладові насупротив.
77] У неба спосіб є непоборимий:
78] Це ласка — ти ж її природу зрів.
79] Нас радує блаженство між святими,
80] Які в усьому з волею Того
81] Цілком тут злиті волями своїми.
82] В усіх є свій щабель, з щабля свого
83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,
84] Й царю: вволяєм волю ми його.
85] Його воління — мир наш, моря води,
86] Куди зусюди всяк несе ручай
87] Його всі твори й вироби природи”.
88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,
89] Хоч ласки блага Вишнього спадає
90] На кожного йому належний пай.
91] Якщо кому пожива набридає,
92] Він прагне скуштувати інших страв
93] І просить їх, а першу відкладає, —
94] Так я у слові й русі показав,
95] Що хочу знати, на якій тканині
96] У неї човник краю не дістав.
97] “Великого діяння й благостині, —
98] Вона сказала, — жінка монастир
99] Звела для нас, де в покривалах нині
100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир
101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти
102] Приймає, добрий, лагідний без мір.
103] Я теж, юниця, святістю сповитий
104] Клобук вдягла, обітницю стару
105] Про Божі повторивши заповіти…
106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,
107] Мене з затишку піддали недолі,
108] І знає Бог, як я жила в миру.
109] От ясність ця, що виникла у колі
110] З моєї правої руки, бліда,
111] І в нашім розгорілася околі,
112] Про мене річ до себе приклада:
113] Хоч в неї теж черниче покривало
114] Розідрано без сорому й стида.
115] її в миру до світла поривало,
116] А звички стріла перешкод стіна, —
117] Воно їй серце завжди сповивало.
118] Те сяєво — Констанца видатна,
119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,
120] Родила вихра третього вона”.
121] Так мовила Піккарда й, заспівавши
122] “Маріє-приснодіво”, зникла вмиг,
123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.
124] Мій зір її проводив, скільки міг,
125] А вже коли згубив, то похопився,
126] До любої мети бажань побіг
127] І був на Беатріче зупинився,
128] Але так блиснула краса її,
129] Що погляд мій одразу потемнився,
130] І перервав я розпити свої.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.
4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,
6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.
7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись
8] (Непевне-бо чуття мені прийшло
9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.
10] Замовкнув я, але моє чоло
11] Горіло запитанням, спломенілим
12] Яркіше, ніж би на язик лягло.
13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,
14] Що Навуходоносорів злий гнів
15] Погамував єдиним словом смілим,
16] Сказала: “Бачу, зовсім полонив
17] Тебе і той предмет бажання й другий,
18] Турботи повернувши з давніх днів.
19] Ти думаєш: “Якщо завдасть наруги
20] Благим чуттям насильства шал яркий,
21] Хіба змаліють з того їх заслуги?”
22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,
23] Що бачив ти у мудрому Платоні,
24] Мов повертають душі на зірки.
25] Тебе дві гадки держать у полоні,
26] І я на ту спочатку відповім,
27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.
28] Вбожествлений найбільше серафим,
29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії
30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, —
31] На цьому небі всі у спільній дії
32] Із духами, яких вже чув твій слух
33] І око бачило, прикривши вії.
34] Окраса кола першого — їх рух,
35] Але вони щасливі не порівну,
36] А в міру, скільки вчують вічний дух.
37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну
38] Свою тут мають сферу, — лиш тому,
39] Щоб показать найменш високу й дивну.
40] Так слід казати вашому уму,
41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає
42] І лиш вони дають покорм йому.
43] Святе письмо ваш ум на гадці має
44] І руки й ноги Богу надає,
45] Хоч і не те собі в думках тримає.
46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, —
47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,
48] Що Товію грязиво дав своє.
49] Старий Тімей про душі мислив много
50] Й не так, як упевняє все тут нас,
51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,
52] Що на зірки вертають душі з нас,
53] Бо із світил, за волею природи,
54] Злетіли нам в тіла на певний час,
55] А може, не дійшовши в нього згоди,
56] Слова думкам пішли наперекір,
57] І збиткуватись тут нема нагоди.
58] Сказав би він, що знову мчать до зір
59] Честь і ганебність впливу, — й лук втулився
60] У нього б в частку правди, всім на взір.
61] Невірно втямивши це, помилився
62] Весь майже світ, — Юпітеру тоді,
63] Меркурію і Марсу він вклонився.
64] А другий сумнів у твоїй біді
65] Отруйний менш — він зла не заподіє.
66] Ти не помилишся в своїй ході.
67] Те, що неправда правду од оліє
68] В очах у смертного, правдиву путь
69] До віри, не до єресей, відкриє.
70] Але до дна в цій істині сягнуть
71] Для розуміння вашого можливо,
72] Тож я тобі все можу розгорнуть.
73] Нехай насилуваний би тремтливо
74] Й не помагав насильству до дрібниць, —
75] Ці душі винуватить справедливо,
76] Бо волю не загасиш силоміць.
77] Вона, мов пломінь, рветься із безодні,
78] Хоча її насильство й валить ниць.
79] Коли ж вони стають більш-менш свободні,
80] То йдуть за силою; і душі ті
81] Отак і не вернули в дім Господній,
82] А, мавши волю цілісну в житті,
83] Як мав Лаврентій у печі Ґратчастій
84] Чи Муцій, руку спікши до кості,
85] Знов стежкою, з якої у нещасті
86] їх зірвано, вели б свій дальший хід.
87] Але, на жаль, ці приклади не часті.
88] Як сприймеш ти мої слова як слід,
89] Юрба вагань, до цього нерушима,
90] Втече, подальших не завдавши бід.
91] Але стає нараз перед очима
92] Нова завада й згубою грозить,
93] Бо для самого тебе незборима.
94] Я вже дала тобі урозуміть,
95] Що лжа в уста святій душі не ляже,
96] Бо та у первоістині лежить.
97] Піккарда правду й про Констанцу каже,
98] Що та плека любов до покривал, —
99] І що ту мову із моєю в’яже?
100] Нерідко, брате, гасне чистий пал
101] У тому, хто чогось перелякався,
102] І до гріха його примусив шал,
103] Як Алкмеон: до батька прислухався
104] Побожно він, щоб матір покарать,
105] Хотів безгрішності — і в гріх удався.
106] Повинен ось що ти обміркувать:
107] Коли з насильством воля примирилась,
108] Не можна вчиненого дарувать.
109] Ги часто бачиш волю, що схилилась
110] З своєю досконалістю до зла
111] І в страху перед злішим помилилась.
112] Про досконалу волю цю й вела
113] Піккарда, я ж — про іншу, теж глибоку,
114] І істина одна в обох була”.
115] Так збігли хвилі тихого потоку,
116] Що в правді джерело святе знайшов,
117] І втишили жагу мою двобоку.
118] “О люблячого першого любов
119] Небесна, все, що з ваших уст виходить, —
120] Сказав я, — сили живить знову й знов.
121] Мій дух глибинам почуттів не шкодить,
122] За ласку ласку вдячну не веде, —
123] Хто зрить і може, хай одвіт знаходить.
124] Я бачу, що наш розум упаде
125] Без правди в осіянному чертозі,
126] Без неї ж правди не знайти ніде.
127] Він зручно в ній лежить, мов звір в барлозі,
128] Підноситься із нею до зірок, —
129] Інакше все справдитися не в змозі,
130] І сумнів випускає свій росток
131] В ногах у правди, вгору до безкраю
132] З горба на горб веде природа крок.
133] Тож, пані, я посмію й попитаю
134] Про істину, що спокій мій лама,
135] Бо сенсу в ній я ще не добираю.
136] Я хочу знати, чи в людей нема,
137] Замість обітниці, такого діла,
138] Щоб шалька з ним у вас тягла сама?”
139] Тут Беатріче в мене утопила
140] Зір, сповнений такого почуття,
141] Що здолана очей поникла сила,
142] І зір одвів, немов стерявшись, я.
ПІСНЯ П’ЯТА
1] “Коли моя у полум’ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,
4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на відкрите благо шлях верста.
7] Я бачу вже, як світло зазоріє,
8] Що в розумі твоєму зайнялось,
9] Як, бачивши його, любов замріє.
10] Коли ж її привабить інше щось,
11] Це лиш сліди, що ледве розрізняють,
12] Сліди од світла, що в віках знялось.
13] Запитуєш, чи добре заміняють
14] Нездійснений обіт святі діла
15] Й тоді гризоти душу обминають?”
16] Так Беатріче пісню почала
17] І, наче той, хто каже без зупинки,
18] Благе повчання далі повела:
19] “Дарунок найдорожчої оцінки,
20] Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,
21] Оцінювати й визначати вчинки, —
22] Свобода волі та, що лиш самим
23] Усім розумним надана створінням
24] І надаватиметься тільки їм.
25] Тепер своїм ти дійдеш розумінням,
26] Що важить більш обіт од всяких мір,
27] Бо згоден Бог, як згоден ти сумлінням.
28] Але, уклавши з Богом договір,
29] Здаєш ти скарб понад усяку ціну, —
30] Моїм словам про нього ти повір!
31] Що може стати на його заміну?
32] Ти вже віддав від себе основне,
33] А з не свого ти як даси й частину?
34] Таке тут міркування головне.
35] Та церква зміни дозволя робити,
36] І це немов спростовує мене.
37] Тож не відходь од столу, хоч і ситий,
38] Бо страви нелегкої, що я дам,
39] Тобі інакше не перетравити.
40] Розкрий же розум свій моїм словам
41] І їх замкни: те не стає в науку, ¦
42] Що ти, почувши, не сприймаєш сам.
43] Дві речі вкрай потрібні на розлуку
44] Із жертвуваним: це — саме воно
45] І між двома угода на спонуку.
46] Ця друга річ існує все одно,
47] Аж поки здійснюється; це про неї
48] Тобі казала я не так давно.
49] Тому-то править мусили євреї
50] Цю жертву завжди, хоч не раз вона
51] Була, як знаєш, не в вині й єлеї.
52] Суть іншої не дуже-то й складна,
53] І, певно, гріх ви б не такий зробили,
54] Коли б змінилась в ній речовина.
55] Та хоч би як тягар змінить хотіли,
56] А, взявши, мусите його нести,
57] Поки ключі не зрушні — з жовтим білий.
58] І всякий обмін, ти повір, пустий,
59] Якщо обміненого у новому
60] Не вмістиш, як чотири у шести.
61] Коли ж воно у значенні свойому
62] Аж перетягує ваги, тоді
63] Його не можна обмінять нікому.
64] В обітах, смертні, будьте ви тверді,
65] Але не обіцяйте необачно,
66] Як сталось Ієвфаєві-судді,
67] Що не сказав: “Вчинив я непробачно”, —
68] А зле вчинив, і вряд стоять вони
69] Із грецьким тим вождем, що в війську лячно
70] Усі ридали, що з його вини
71] Як жертва Іфігенія вмирає, —
72] Й ридма ридали мудрий і дурний.
73] Хай кожен з християн себе смиряє,
74] Пером під вітром не летить у літ,
75] Не вірить, ніби все вода змиває.
76] У вас є Ветхий і Новий завіт,
77] Ще й пастирі церковні — вам єдиний
78] Показувати шлях на правди світ.
79] Не забувайте ж гідності людини,
80] Як пориватиме вас хіть на зле,
81] Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.
82] Не будьте, наче те ягня мале,
83] Що кила материне вим’я ссати,
84] Стрибає й бавиться, як Бог пошле”.
85] Так Беатріче — маю те списати —
86] І погляди, палких жадань гінці,
87] Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.
88] її мовчання й зміна на лиці
89] В мого розсудку одібрали мову,
90] Що запитом лягла на язиці.
91] І як стріла влучає в здобич лову
92] В той час, коли ще тятива дзвенить,
93] У друге царство ми летіли знову.
94] Так владарка спахнула радо вмить,
95] Коли на світ цієї сфери стала,
96] Що не могло й світило так ясніть.
97] Якщо ж сама зоря торжествувала,
98] То що з собою я б робити став, —
99] Моя природа-бо така нестала!
100] Щось кинувши в прозорий рибний став,
101] Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,
102] Гадають, що принаду ти їм дав, —
103] Так іскор тисячі — яркі, блискучі —
104] До нас збігалися й гукали всі:
105] “Ось хто зростить нам почуття найлуччі!”
106] По сяйній наближалися косі
107] За духом дух, на радощі багаті,
108] Осяяні в усій своїй красі.
109] Читачу, здумай: як слова початі
110] Тут увірвались би, то з дальших дій
111] Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.
112] І зрозумів би ти тоді хутчій,
113] Як прагнув я розмови з душ юрбою,
114] Лиш увійшла вона у погляд мій.
115] “О значений високою судьбою,
116] Уздриш ти вічного тріумфу трон
117] Ще до закінчення земного бою!
118] Ми в сяйві ясному небесних лон
119] Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав
120] Спитать, хто ми, — ця хіть тобі закон”, —
121] Сказав так хтось із благочесних духів,
122] А Беатріче: “Ти кажи, кажи
123] І вір їм, начебто богів ти слухав”.
124] “Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,
125] Бо ллється він твоїм же чистим зором,
126] Всміхнешся — заяскріє до межі.
127] З’ясуй, благаю, хто ти й на просторім
128] Цім місці, світлий душе, став чому,
129] Від смертних вкритий світлом непрозорим?” —
130] Так проказав я сяєву тому,
131] Що мовило, й воно спахнуло лиском,
132] Немов зачувши ангельську сурму.
133] Як сонце, сховане надмірним блиском,
134] Вгорнулося у клуби світляні,
135] А спека випромінювалась диском, —
136] Свята ця постать радістю в ясні
137] Запнулась промені, прямі й навскісні,
138] Й, вкривалом вкрита, мовила мені…
139] А що — йде спів про це в наступній пісні.
ПІСНЯ ШОСТА
1] “Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,
4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край Троади,
6] Звідкіль злетів колись він по світах,
7] І попід тінню крил своїх без вади
8] Передавав з рук в руки берло й сан,
9] Коли й мені тягар дістався влади.
10] Там був я цезар, тут — Юстініан.
11] Займавсь огнем я першої любові,
12] Коли закони очищав з оман.
13] Ізмалку я в одну, не в дві Христові
14] Природи твердо вірив, мов граніт,
15] І щиро віддавався цій обмові,
16] Але благословенний Агапіт,
17] Найвищий пастир, в казаннях церковних
18] Відкрив мені святої правди світ.
19] Повірив я у суть речей ґрунтовних
20] І добре бачу, змивши смертний бруд,
21] Як святість одрізнять од діл гріховних.
22] Я прилучивсь до церкви без облуд.
23] І Бог мене вкрив ласкою такою,
24] Що вклав я все життя в величний труд.
25] Вручив я Велізарієві зброю,
26] І небеса сприяли в війнах їй,
27] І міг я скуштувати супокою.
28] Ця відповідь на запит перший твій
29] Іще кількох пояснень вимагає,
30] Щоб ти звільнився від обманних мрій.
31] Щоб ти збагнув, хто з них всю правду знає, —
32] Чи той, хто знак святий собі на спис
33] Прикріплює, чи хто його знімає, —
34] Глянь на чесноту, із якою зніс
35] Себе він в небо”. І почав з години,
36] Як вмер Паллант, щоб він звитяжно зріс.
37] “Ти знаєш, як три віки ждав хвилини
38] Він в Альбі, поки стався перехід,
39] І три з трьома зійшлись серед рівнини.
40] І знаєш, як од злих сабінкам бід
41] До бід Лукреції він, за свавільних
42] Сімох царів, звойовував сусід.
43] І знаєш, як він в римських лавах сильних
44] Встав проти Бренна, проти Пірра встав
45] Та інших ватажків, із ними спільних,
46] Як вславилися Квінтій, що дістав
47] Ім’я Кошлатий, Фабії з Торкватом
48] І Деції, що світ їх вихваляв!
49] Він гордощі арабам збив пихатим,
50] Що з Ганнібалом Альп взяли кордон,
51] Де протікає По в краю багатім.
52] З ним юнаки долали — Сціпіон,
53] Пізніш Помпей, — твою він рідну гору
54] Віддав печалям і журбі в полон.
55] Коли ж у небі здумали в ту пору
56] Дать тишу всій землі на свій зразок,
57] Над ним взяв Цезар з волі Риму гору.
58] Ізара, Ера, Сена, тих річок
59] Долини, що у Рону йдуть, уздріли
60] До Рейну й Вару діл могутній крок.
61] А далі дії так замиготіли
62] З Равенни й рубіконського стрибка,
63] Що вгнатися перо не має сили.
64] Він переніс в Іспанію війська,
65] В Дураццо, у Фарсалу тим походом,
66] Що скрута й Ніл одвідала гірка.
67] Минув Антандр, Сімоент, звідки родом,
68] Могилу ту, де Гектор спить німий,
69] Губити Птолемея ринув згодом,
70] На Юбу кинув раптом він громи,
71] А там до вас, на захід, повернувся
72] І рев Помпеєвої вчув сурми.
73] За те, що той, хто ніс його, спіткнувся,
74] Вік з Кассієм скавчить у Пеклі Брут,
75] Модени ж і Перуджі край здригнувся.
76] А Клеопатрі й досі горе тут,
77] Бо, марно утікаючи від нього,
78] Вона з гадючих згинула отрут.
79] Досяг він моря Чермного страшного,
80] Досяг твердого миру для людей,’
81] І храм замкнувся Януса ясного.
82] Але все те, що знак сподіяв цей
83] І що він мав сподіять дальшим кроком
84] У смертнім царстві, данім, як трофей,
85] Ніщо, коли поглянуть світлим оком,
86] Як третій цезар в руки взяв його,
87] І почуттям віддатися глибоким.
88] Жива-бо Правда із руки того
89] Дала йому у славі неугавній
90] Помститись палом гнівання свого.
91] Почуєш з подивом про речі славні:
92] Із Тітом він пізніше відомстив
93] Тяжке відомщення за гріх днедавній.
94] Як лютість лангобардових зубів
95] Свята спізнала церква, Карл Великий
96] її під крилами його укрив.
97] Я звинуватив — засуди ж навіки
98] Тих, хто своїми вчинками в житті
99] Одводить вас од Вишнього владики.
100] Одні за стяг лілеї золоті
101] Вважають, ті ж — собі його грабують,
102] І хто тут винний більше — ці чи ті?
103] Хай краще гібеліни всім гендлюють
104] Під іншим знаком, в нього ж стежка є,
105] Яку вони із правдою торують.
106] І хай його новий той Карл не вб’є
107] Із гвельфами, а то ще з кігтів згинуть,
108] Якими й левам ран він завдає.
109] Син часто-густо сліз ніяк не спинить
110] За батькові гріхи. І марно ждать,
111] Що Бог свій герб на їх лілею змінить.
112] На цій маленькій зірці — благодать
113] Для добрих духів, що були діяльні,
114] І вслід пошана й слава їм спішать.
115] Коли ж на манівці ступає дальні
116] Бажання вславитися чимскоріш,
117] Любові никнуть промені печальні.
118] У кожного тут щастя частка лиш,
119] Хто скільки заслужив життям в чесноті,
120] І меншого чи більшого не зриш.
121] Живої Правди міць в своїй пишноті
122] Торкається сердечних наших сил,
123] Які не піддаються злу й скверноті.
124] Співають ніжні голоси окіл, —
125] Так східці нашого життя багату
126] Гармонію дають поміж цих кіл.
127] На всю перлину, сяєвом залляту,
128] Ромео сяє, що йому дало
129] Його пресвітле діло темну плату.
130] Та провансальцям зиску не було,
131] Що замах їх на нього був удалий:
132] Тим зле, кому чужа чеснота — зло.
133] В Раймонда четверо дочок зростало,
134] І так зробив для графа пілігрим,
135] Що королевами вони всі стали.
136] Та на вимогу скласти звіт у всім
137] Якій причина — наговір огидний,
138] Здав праведник за десять п’ять і сім,
139] А сам пішов собі, старий та бідний, —
140] Й якби у жебраку впізнав загал,
141] Хто просить хліба, шани справді ж гідний,
142] Ще похвали б додав він до похвал”.
ПІСНЯ СЬОМА
1] “Владико воїнства, предвічно сущий,
2] Возславим тя, счастливії огні
3] Всегда во царствіє сіє несущий!” —
4] Так заспівавши, в вири огняні
5] Ця сутність одлетіла по кружінню,
6] З подвійним сяєвом у вишині,
7] І в танцях легко віддалась тяжінню,
8] Та затягла її юрма в свій край,
9] Раптовою помчавши далечінню.
10] Вагавсь я й мовив: “Ну, спитай, спитай, —
11] Собі: спитай, — я мовив двічі й тричі:
12] Роси напитись спраглому подай”.
13] Але під шаною до БЕ й до ІЧЕ,
14] Що пойняла всього, чоло схилив,
15] Мов той, що сон йому заходить в вічі.
16] Сказала Беатріче кілька слів
17] І стала так чарівно посміхатись,
18] Що й той зрадів би, хто в огні горів:
19] “Я знаю, з чого розпитам початись, —
20] Хіба за люту справедливу мсту
21] Теж справедливо люто відомщатись?
22] Лишень послухай — помилку пусту
23] І весь твій сумнів скоро заспокою
24] І подарую істину святу.
25] Той, що не народився, із пихою
26] Вузду Господню мав собі за зло
27] Й згубив себе й нащадків із собою.
28] І людство кволе у гріхах жило,
29] Віками підпадало безголов’ю,
30] Аж поки Слово Боже не зійшло
31] На вбогу землю й не злучило кров’ю
32] Природу, гнану за вину стару,
33] Із власною безсмертною любов’ю.
34] А зараз погляд на таке скеруй:
35] Природу цю, приєднану до Бога,
36] Сотворено, щоб віддалась добру,
37] Але прослалась врешті їй дорога
38] Із Раю, бо вона пішла убік
39] Від стежки істини й життя святого.
40] І кара на хресті, що Бог прирік,
41] Як міряти на сприйняту природу,
42] З усіх найсправедливіша повік.
43] Але й несправедливості ізроду
44] Безсмертної такої не знайшлось, —
45] Бо страдник мав не ту натуру й вроду.
46] На всьому різно це взнаки далось:
47] Господь зрадів тій смерті і євреї,
48] Стряслась земля, і небо розійшлось.
49] Тепер із думки не дивуй моєї,
50] Що справедлива мста прийшла-таки
51] До помсти справедливої своєї.
52] Та бачу я, таким вузлом думки
53] З думками розум у тобі скрутило,
54] Що визволився з них ти б залюбки.
55] Ти скажеш: “Все, що чую, зрозуміло,
56] Та Божого не тямлю рішенця, ‘-
57] Спасавши нас, таке обрати діло”.
58] Та, брате, неприступна тайна ця
59] Для тих, що розум їх недосконалий
60] Не зріс в огні любові до кінця.
61] І чим її упертіш спізнавали,
62] Тим таїна була темніша та…
63] Скажу тобі, що інші б не сказали.
64] Іскриться сяйвом Божа доброта.
65] Лють женучи зусюди, й так же само
66] Скрізь вічно променіє красота.
67] Те, що до вас іде від неї прямо, —
68] Безмежне, бо вона як покладе
69] Печать, не буде зміни або плями.
70] Те, що до вас од неї прямо йде, —
71] Цілком свободне, бо сторонніх впливів
72] Не зазнає ніколи і ніде.
73] Миліший той, хто із найтонших звивів,
74] Святий-бо запал блискотить ясніш
75] У тому, хто себе із неї вивів.
76] Людина з благом схожа найповніш,
77] Та благородності їй убавляє
78] Нестача риси хоч одної лиш.
79] Від неї гріх єдиний затуляє
80] Свободу й схожість з благом неземним,
81] її не досить сяйво убіляє,
82] Чуже воно достойностям своїм
83] І знає лиш веселощі без краю,
84] Каранням ще не сплачені страшним.
85] Природа ваша, грішна до відчаю
86] Ще з зародку, втеряла сповна суть
87] Достойностей, і, вигнаній із Раю,
88] Не можна їй було їх повернуть
89] (Сягнеш цих мислей в їх протиборінні,
90] Як тільки станеш на єдину путь),
91] Або щоб Бог в своїм благоволінні
92] Простив, або людина щоб сама
93] Розкаялася у гріхопадінні.
94] Тепер заглибся силою ума
95] В безодню мислей, щоб могла святитись
96] Твоя увага, чуйна і німа.
97] Людина не змогла з вини омитись, —
98] Природні межі не давали їй
99] До послуху принижено хилитись,
100] А в вись тяглась через непослух свій, —
101] Тому-то їй роками і віками
102] Не випадало змить вину самій.
103] І мусив Бог покінчити з гріхами
104] Й вернуть людині повноту буття
105] Чи то одним, чи то двома шляхами.
106] Та виріб тим любіший за життя
107] Виробникові, чим повніш відбиті
108] Закладені в нім добрі почуття.
109] Тож Божа доброта, відбита в світі,
110] Була щаслива помогти тому,
111] Щоб піднялась людина до блакиті.
112] З початку світла по останню тьму
113] Ні разу не прийшло ще, засіявши,
114] Таке й не прийде рівного йому.
115] Бог щедрість вищу виявив, оддавши
116] За порятунок ваш себе всього,
117] Ніж просто б вам гріхи всі оставлявши,
118] Не досить справедливості того
119] Було б, як не принизився б смиренно
120] Син Божий до влюдинення свого.
121] А зараз до дрібниці достеменно
122] Вагання кожне роз’ясню твоє,
123] Щоб все ти розумів не гірш за мене.
124] Ти кажеш: “Бачу, все, що в нас не є —
125] Вогонь, земля, вода, повітря, — з тління
126] Окремо й вкупі гине і гниє,
127] А це, звичайно, все-таки створіння”.
128] Але щоб суть була тут таїни,
129] Ніщо б не нищилося до коріння.
130] Самі лиш ангели, й цей край ясний,
131] Де, брате, зараз ти, і ці світила —
132] Всі первісно сотворені вони.
133] Стихії ж, що згадав ти не до діла,
134] Й все, складене з часток їх складових, —
135] Всі речі створена формує сила.
136] Сотворено й речовину всіх їх,
137] Сотворено і силу формування
138] У зоряних кружіннях колових.
139] Із тіл святих небесних рух і сяння
140] Низходять в душі звірів і рослин
141] На їх минуще кволе існування.
142] А вам життя приносить лиш один
143] Дух доброти, найвищої в природі,
144] Й запалює бажання вічні він.
145] Це з вашим воскресінням стане в згоді,
146] Коли до тебе думка вже дійшла,
147] Як ваше тіло твориться відтоді,
148] Як створено прабатьківські тіла”.
ПІСНЯ ВОСЬМА
1] В те вірили народи, нині зниклі,
2] Що шле навкруг любовний шал вгорі
3] Ясна Кіпріда в третім епіциклі.
4] В старих цих заблудах вони, старі,
5] Не тільки їй у пристрастей полоні
6] Споруджували пишні вівтарі,
7] А й матері — вродливиці Діоні,
8] І сину Купідонові, що сів
9] На руки, переказують, Дідоні.
10] Ім’я, з якого я почав цей спів,
11] Тій зірці дано, що з жаги своєї
12] На сонце дивиться з усіх боків.
13] Я, не відчувши, що злетів до неї,
14] Це зрозумів із того, як зросла
15] Ще більш краса володарки моєї.
16] Як видна іскра в полум’ї мала
17] Чи голос вирізняється рухливий
18] З незрушного голосового тла,
19] Помітні стали світлі переливи
20] Світильників у вихорах швидких,
21] Куди, гадаю, вів їх зір щасливий.
22] Холодний вітер, що летить з низьких
23] Зимових хмар чи зримий, чи незримий,
24] Той залічив би до найменш прудких,
25] Хто б глянув, як гірляндами стрімкими
26] Летючі світла кидали танки,
27] Що почались, де линуть серафими.
28] Між духами, яких неслись полки,
29] Бриніла так “Осанна!”, що я досі
30] Бажаю знов почути звук палкий.
31] Один наблизивсь чемно, як велося,
32] Промовив: “Радо зробить наш загал
33] Усе для тебе, що б не довелося.
34] Ми кружимося стежками Начал,
35] У тому ж крузі, крутені, потребі,
36] Що ти про них казав під гул похвал:
37] “Ви, хто думками водить в третім небі…”
38] Зупинимось, любові повні, ми,
39] Якщо приємний спочив наш для тебе”.
40] Звів погляд я поштивий і німий
41] На владарку і з поглядом зіткнувся,
42] Що влив би певність у людські уми,
43] Й до світла я привітного звернувся,
44] І на моїх словах: “Скажіть, хто ви?” —
45] Од хвилювання голос мій здригнувся.
46] Який же спалах радості новий
47] Я вздрів, коли ще сяйво приєдналось
48] До сяйва круг святої голови!
49] Спахнувши, він сказав: “Мені дісталось
50] Недовго жить, а не взяла б земля,
51] То зла, що сталося, тоді б не сталось.
52] Мене відрада світла затуля
53] Від тебе, наче кокон величавий,
54] В шовку якого спить черв’як-маля.
55] Мене любив ти і не без підстави;
56] Якби не вмер я, міг тобі зложить
57] Не листя б — інше щось, гідніше слави.
58] Мене ждав лівий берег, де біжить,
59] У себе Соргу увібравши, Рона, —
60] Коли ж він зможе підо мною жить!
61] Так само й ріг Авзонський, де Катона,
62] Гаета й Барі повняться снаги,
63] А Тронто й Верде обійма корона.
64] Вже на мені вінець був дорогий
65] Земель, де ллє Дунай, з тієї грані,
66] Де поїть він германські береги.
67] А чарівна Трінакрія, у тьмяній
68] З Пакіно до Пелоро течії,
69] Жорстоко Евром мученій, в тумані
70] Не від Тіфея — з сірки надр її,
71] І досі б звикла, що на трон восходять
72] З Рудольфа й Карла в ній сини мої,
73] Якби не кепські власті, що призводять
74] Народ до бунту й вигук: “Бий їх, бий!”, —
75] Як у тому Палермо, завжди родять.
76] Коли б дививсь мій брат вперед, юрби
77] Харциз би каталонських одцурався
78] І через них би не зазнав ганьби.
79] З думками, справді, добре б він зібрався,
80] Судна, що й так обтяжить водну синь,
81] Вантажити над міру б не старався.
82] Скупар, хоч батьку люба широчінь,
83] Хай брав людей на всяку б він посаду,
84] Уважних не лише до власних скринь”.
85] “Тут, де з кінцем початок блага зряду,
86] Гадаю, бачиш добре, як я сам,
87] Велику, нескінченну ту відраду,
88] Яку ти, пане, дав моїм очам,
89] І цінне тим мені твоє прозріння,
90] Що погляд твій належить небесам.
91] Приніс мені ти втіху розуміння,
92] То ще мій сумнів розтлумач мудріш:
93] Чом плід гіркий в солодкого насіння?” —
94] Так я йому, а він: “Ти правду вздриш,
95] Звернувши очі на мої повчання,
96] А ти до неї спиною стоїш.
97] Благий, що цим місцям несе втішання
98] І рух, в тілах великих тих святе
99] На порух обертає призначання.
100] Натури, що призначені на те,
101] Не лиш притулок в мислі досконалій
102] Знаходять, — в ній спасіння їм росте.
103] Що кидається луком в дальні далі,
104] Все опиняється в своїй меті,
105] Немов стріла в призначенім кружалі.
106] Бо небо, де твої лежать путі,
107] Творитиме інакше не тривалість,
108] А нетривкі лиш безлади пусті, —
109] Цього ж не може бути, якщо сталість,
110] Що водить ці зірки, не має вад
111] І Перший не забув про досконалість.
112] Та, мабуть, досить з тебе цих засад?”
113] Я ж: “Ні, не вірю, начебто безсиле
114] Те, що встановлює в природі лад”.
115] Тоді він знов: “Скажи, хіба не миле
116] Життя в громаді для людських сердець?”
117] “Еге ж, — відмовив я, — це зрозуміле”.
118] “А чи здійсниш його, коли Творець
119] Різниць не зробить в різних званні й вмінні?
120] Ні, якщо пише правду ваш мудрець”.
121] Поглибив ще він докази незмінні
122] І закінчив: “Так ось який закон
123] Про різний плід на різному корінні.
124] Народиться тут Ксеркс, а тут Солон,
125] А тут Мельхіседек, а там — той самий,
126] Чий син з-під хмар упав у вічний сон.
127] Круговорот природи, хоч віками
128] На смертний віск печаток тьму поклав,
129] Не робить все ж відміни між домами.
130] І через це від Якова Ісав
131] Різнився сім’ям, хоч з того ж був ложа,
132] Квірин же вбогий Марса батьком звав.
133] Народжена природа всім би схожа
134] Ставала на родительку свою,
135] Коли б управа не втручалась Божа.
136] Ось втеклу тайну ти зловив твою,
137] Та вчу тебе для власної догоди
138] І думку ще одну скажу мою.
139] В незгодної із долею природи,
140] Мов у насіння в ґрунті несвоїм,
141] Бувають завжди слабосилі сходи.
142] Як світ би, рухавшись, у русі тім
143] Спирався тільки на природу праву,
144] Росло б далеко ліпше людство в нім.
145] Призначеного на воєнну славу
146] Ви тягнете до олтарів і ряс,
147] Молитвенику ж даєте державу, —
148] Тому й неправильні стежки у вас”.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА
1] По цих словах твій Карл, Клеменцо гарна,
2] Повідав, скільки зла його сім’ї
3] Наробить люта ворожнеча марна,
4] Й сказав: “Мовчи, хай літ спливуть рої”.
5] Тож мовить мушу лиш, що сплатять в плачі
6] За ваші муки миру крадії.
7] Святого сяєва життя гаряче
8] Вернуло знов до сонця, до мети
9] Всього, що в світі є, буттям кипляче.
10] Ой леле душам тих, хто й сам іти
11] Звик понизу й думки свої принизив
12] До ницої мирської суєти!
13] Аж от ще блиск себе до нас наблизив,
14] І спалах сяяння його я мав
15] За лагідний мені до втіхи призив.
16] І погляд Беатріче, що сприймав
17] Його в тремтливості я невимовній,
18] Ласкаво знову дозвіл мені дав.
19] “О мир подай душі, бажання повній,
20] Блаженний душе, — я сказав, — промов,
21] Що втямив думку ти без слів іззовні”.
22] І світ мені новий, що вів з основ
23] Глибоких надр, похвальний спів у славі,
24] Сказав, мов той, хто на добро готов:
25] “В Італії, зіпсутій і кривавій,
26] На землях від Ріальто до хребта,
27] Який дарує води Бренті й П’яві,
28] Є не така й велика висота,
29] Де блиснув факел в замку старовиннім
30] І попалив навкруг поля й міста.
31] Із ним були одні ми за корінням.
32] Куніцца звалась я і тут свічу,
33] Цієї зірки скорена промінням.
34] Я безтурботно й радісно лечу
35] І розгрішаю бурний шлях гріховний,
36] Хоч втямить це юрбі не по плечу.
37] А цей, до нас найближчий, скарб коштовний
38] Мав славу голосну, ще поки жив,
39] І поки край їй прийде безумовний,
40] Цей сотий рік зросте у п’ять разів.
41] Поглянь лишень, які той мав заслуги,
42] Хто друге по собі життя лишив.
43] Не так міркує натовп, що без туги
44] Між Тальяменто й Адідже живе
45] Й, хоч битий, а не визнає наруги.
46] Та скоро бунт знамено бойове
47] Підніме в Падуї, й Віченца в твані
48] Інакшою водою підпливе.
49] Де збіглись води в Сілі та Каньяні,
50] Владар підносить в гордості чоло,
51] Хоч вже плететься сіть, в яку він встряне.
52] У Фельтро скорбному велике зло
53] Таке учинить пастир нечестивий,
54] Що й менше в Мальті варт карать було.
55] Під кров феррарців в світі неможливий
56] Потрібен чан; на унції ж вагар
57] Ту кров не зважив би й найбільш терпливий,
58] Якою, партії любимій в дар,
59] Поллє люб’язний цей священик поле,
60] Та не здивує тамошніх почвар.
61] Згори, з дзеркал, що звуть у вас Престоли,
62] Яскраво сяє вишній Судія,
63] Що не марнує слів своїх ніколи”.
64] Вона замовкла, й сяйного буття
65] У вічній ясності могутня сила
66] Знов узяла її, як бачив я.
67] 1 інша радість, знана вже, ступила
68] Під пломінь у моїх жадних очах,
69] Немов рубін у променях світила.
70] Радіють сяєвом у небесах,
71] Як на землі усмішкою; хмурніє
72] Тінь унизу, коли думки в сльозах.
73] “Бог бачить все й в твоєму зорі мріє,
74] Блаженний, — я промовив, — голова
75] Від тебе жодна дум своїх не скриє.
76] Чи голос твій, що в небесах співа, —
77] Тут кожне полум’я благословенне
78] Шістьма крильми обличчя закрива —
79] Моє жадання обмине смиренне?
80] Йшло б запитання з мене без зусиль,
81] Коли б я в тебе вливсь, як ти у мене”.
82] “Найбільший діл, де хвилі мчать суціль, —
83] В таких словах почав свою він мову, —
84] Із вод, що сушу тиснуть звідусіль,
85] Між берегів розтяг свою основу
86] Так проти сонця, що меридіан
87] Стає на місці, де крайнебо, знову.
88] На цьому долі жив я, бережан,
89] Між Ебро й Магрою, що омиває
90] Кордонний Генуї й Тоскани лан.
91] Схід сонця й захід в той же час буває
92] В Буджеї й в рідному краю моїм,
93] Де кров ще й досі хвилі зогріває.
94] Я Фолько звався між людей, яким
95] Був знаний на ім’я; тепер душею
96] Владає небо, як колись я ним.
97] Ні Белова дочка в ганьбу Сіхею
98] Й Креусі не була така палка,
99] Як я із невтолимістю своєю,
100] Ні зведена дівчина боязка
101] Зі скель Родопських, ні Алкід могутній,
102] Якого вбила жінчина рука.
103] Не згадують тут голоси покутні
104] Гріха старого, й кожен промовля
105] Про мудрість, що приводить час майбутній.
106] Зорим тут на мистецтво не здаля,
107] Захоплено віддаємося благу,
108] Що в вишній дольній світ переробля.
109] Але щоб ти відчув свою звитягу
110] Й здолав останні сумнівів сліди,
111] Я ще затримаю твою увагу.
112] Ти хочеш знати, хто пливе сюди
113] В осяйності сліпучій та глибокій,
114] Мов сонце в шарі чистої води?
115] То знай, що тут вкушає вічний спокій
116] Раава і, вінчаючи нас всіх,
117] Підводиться на сходинки високі.
118] Найперша із тутешніх душ святих,
119] Де видно ще ваш світ у тіні млистій,
120] Вінців сподобилася золотих.
121] Це правильно було, що в сфери чисті
122] Він зніс її, як тріумфальну віть
123] Звитяги, що здобув, прип’явши кисті,
124] Сприяла ж славі до кінця століть
125] Вона Ісусовій в святій країні,
126] Якої пам’ять папі не болить.
127] В твоєму місті рідній тій дитині
128] Того, хто перший встав проти Творця
129] І лихо заздрістю приніс людині,
130] З’явилася проклята квітка ця,
131] Яка зі шляху вівці гонить люто
132] Й на вовка обертає чабанця.
133] Святе письмо, святих отців забуто,
134] Звід Декреталій всю науку зжер,
135] І це на їхніх берегах почуто.
136] Ось папі й кардиналам труд тепер,
137] Байдужий їм той Назарет з хатками,
138] Де крила Гавриїл колись простер.
139] Та Ватикан, святі прадавні храми
140] І кладовища, де поліг той люд,
141] Який пішов Петровими слідами,
142] У себе скоро винищать весь блуд”.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний
4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі істоти
6] Вбачають в ньому торжество своє.
7] Зведи, читачу, зір свій на висоти,
8] Зі мною перехрестя досягни,
9] Де певний рух стрічає рух навпроти,
10] І ту майстерність споглядать почни,
11] Яку митець так гаряче плекає,
12] Що втуплює у неї зір ясний.
13] Поглянь, як звідти дуги випускає
14] Для осяйних планет похилий круг,
15] Що їх на допомогу світ гукає.
16] Якби планети йшли не в площі дуг, —
17] То сил у небі зникло б вщент немало,
18] А на землі загибло б все навкруг.
19] Якби кружіння їх не приставало
20] До сторчака, на волосинку хай, —
21] То ладу б в світі, вниз чи вверх, не стало.
22] Отож, читачу, з лави не вставай,
23] Посидь, помрій, на що я надивився,
24] І без утоми щастя зазнавай.
25] Я дав покорм, щоб ним ти наситився,
26] Мене ж поглинув той предмет цілком,
27] Письменником якого я зробився.
28] Природи величавий майордом,
29] Що сили неба в світ низводить нижчий
30] І доби лічить світляним перстом,
31] Із перехрестям, що списав я вище,
32] Кружляв по небу закрутом крутим,
33] Щораз, то все яскравіший та ближчий.
34] І я з ним був; як опинивсь на нім,
35] Я не помітив, як і не помітить
36] Хтось думки, поки не спахне в самім.
37] І в Беатріче — у тієї світить
38] Не благо, щось значніше в ясну мить.
39] Якої часові і не одмітить.
40] Як мають сяянням усі рясніть
41] У надрах сонця, — це я встиг відзначить, —
42] Коли не колір — світло їх різнить!
43] Ні хисту, ні знання, ні слів не стачить
44] Мені, щоб все належно повісти,
45] То просто вір і прагни сам побачить.
46] Уява ж нас не може занести
47] До тих висот, і є на це причина,
48] Бо їлиб за сонцем для очей пустий.
49] Отак четверта блискотить родина
50] Високого Отця, що звіку слав
51] І шле із себе Духа й родить Сина.
52] І Беатріче почала: “Прослав,
53] Прослав же Сонце ангелів, що з його
54] Ти ласки шлях сюди живим прослав”.
55] Не знало жодне серце ще такого
56] Святого захвату, й ніхто не був
57] У пориванні ще такім до Бога,
58] Як, слухаючи, зразу ж я відчув, —
59] Любов мене взяла всього без лишку,
60] І я про Беатріче позабув.
61] Вона ж, безгнівна, кинула усмішку,
62] І сміхотливий блиск її очей
63] Мою суцільну мисль дрібнив на кришку.
64] Уздрів я безліч сяйв, і натовп цей
65] Робив з нас центр, а сам — на взір корони,
66] Вів пісню ще ніжнішу за лице.
67] Так пояс із сріблястої запони,
68] Коли густіє пара в небесах,
69] Вдягає чарівна дочка Латони.
70] В палаці вишньому, де йшов мій шлях,
71] Без ліку самоцвітів є коштовних,
72] Яких із царства не знести в руках.
73] Таким було й співання сяйв чудовних,
74] Кому ж даровано без крил серця,
75] Речей ждуть од німого велемовних.
76] Співаючи, яріючі сонця
77] Промчали тричі вкруг, подібно зорям
78] Круг осі, ближчим до її кінця,
79] Й спинились, як, віддавшись танцям скорим,
80] Жінки безмовно мить якусь стоять,
81] Аж поки пісня знов поллється хором, —
82] Одне з них почало: “Як благодать,
83] Котрої промінь полум’ям одводить
84] Любов правдиву, щоб улад зростать
85] Із нею люблячи, в тобі так сходить,
86] Що на висоти сходами веде,
87] Якими йде наверх, хто вниз низходить, —
88] То хто б вина свого не дав ніде
89] Тобі, той од натури був би вільний,
90] Як річка та, що не до моря йде.
91] Які складають квіти цей начільний
92] Вінок — спитаєш зараз ти мене —
93] Тій, що звела тебе в палац весільний?
94] От я — в отарі був ягня дрібне,
95] Що Домінік вів шляхом, де невинно
96] Живитимуться всі, хто не схибне.
97] Цей, справа, брат і вчитель воєдино
98] Для мене був; Альберт з Колоньї він
99] Ім’я носив, а я — Фома з Аквіно.
100] А хочеш упізнати весь загін,
101] За розповіддю стеж очима стишка,
102] Йдучи разком блаженних намистин.
103] Ось світить Граціанова усмішка;
104] Він присвятив життя обом правам,
105] І просто в Рай звела його доріжка.
106] А цей, що сяє в нашім хорі там,
107] Був тим Петром, який, мов удовиця,
108] Свій скарб увесь пожертвував на храм.
109] З нас найгарніше п’ятий промениться
110] В любові, і юрба людських сердець
111] Вгорі на нього мріє подивиться.
112] В високий ум таку глибінь Творець
113] Вклав знань, що в разі правду правда каже,
114] Не бачено таких, як цей мудрець.
115] А з ним своє палання світоч в’яже,
116] Що досконально за життя дізнавсь
117] Природу й службу Богової стражі.
118] Блаженний вогник ще один снувавсь:
119] Поборник християнських тих історій,
120] Яких сам Августин пізніш навчавсь.
121] А зараз думкою проглянь в просторі,
122] Від сяйва в сяєво, хвалам услід,
123] І в восьмому уздриш великі зорі.
124] Радіючи на благ найменший слід,
125] Душа свята облуду в світі злому
126] Всім розкрива, хто терпить тьму обид.
127] Бо тіло, що її немає в ньому,
128] Лежить в Чельдавро, мученицька ж тінь
129] Блаженствує в спокої неземному.
130] Очима стрінься ще в вінку світінь
131] Із Ізідором, Бедою, Рішаром,
132] Який над людством став після видінь.
133] А цей, мені сусіда ясним жаром,
134] Той сяйний дух, який в думках тяжких
135] Вважав був смерть занадто пізнім даром,
136] Сігером звавсь — на лекціях своїх
137] В Кутку Солом’янім він без упину
138] Доводив істини в словах їдких”.
139] Коли годинник будить у хвилину,
140] Коли дружина Божа йде хвалить
141] Щоранку любого свого дружину,
142] Й зубець, штовхнувши інші, їм велить
143] Свій виливати звук в “тінь-тінь” співливі,
144] Що може дух, мов соком плід, налить, —
145] Так видатне у славі справедливій
146] Це коло рушило, і з ним потік
147] За співом спів у зграйності, можливій
148] Лиш там, де радість не скінчиться ввік.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] О смертних нерозважне метушіння!
2] Який нікчемний кожен силогізм,
3] Що відбирає в крил снагу кружіння!
4] Хто в право зануривсь, хто в “Афоризм”,
5] Хто — в вигоди церковної посади,
6] Хто в панство крізь насильство чи софізм,
7] Хто — у торгівлю, хто — в діла громади,
8] Хто ж — у розпусні втіхи виснажні,
9] А хто — у ледарстві шука розради,
10] Коли, чужий усій цій метушні,
11] В ті висі я піднявся з Беатріче,
12] Де шана готувалася мені.
13] Пропливши в небі коло таємниче
14] І повернувшись на свої місця,
15] Незрушні встали душі, ніби свічі.
16] І я почув, як мовить ясність ця,
17] І, мовлячи, ще більше заяскріла
18] Усмішкою і голосу, й лиця:
19] “Яснію я у променях світила
20] І, дивлячись в одвічний світ святий,
21] Ту бачу річ, що мисль твою збудила.
22] Ти сумніваєшся й бажаєш ти,
23] Щоб виклав я докладніше основу,
24] Якою міг би розум твій піти
25] Од слів: “Живитимуться всі”, — і знову
26] Од дальших слів: “Не бачено таких”, —
27] Тож сенсу слід цьому надати слову.
28] Небесний промисл, що в путях своїх
29] Керує світом з мудрістю, якої
30] Дно недоступне для створінь людських,
31] Послав обвінчаній, щоб у спокої
32] До вінчаного тернами чола
33] І щедрим струмом крові пресвятої
34] Вірніше і упевненіше йшла,
35] Двох вожаїв, які б шляхом незвичним
36] Вели її на визначні діла.
37] Один горів паланням серафичним,
38] А другий, невичерпний скарб наук,
39] Сіяв відбитком херувима вічним.
40] Скажу про одного, і правди звук
41] Обох торкне, бо йшли і той, і другий
42] На спільне кожен із своїх спонук.
43] Поміж Тупіно й річки, що з округи,
44] Де схил, Убальду любий, води ллє,
45] Зверта гора квітуча до яруги
46] І спеку, й холод на Перуджу шле
47] Крізь браму Сонця, ззаду ж слізьми сходять
48] Ночера й Гвальдо, нісши іго зле, —
49] Де шлях в долину подорожніх зводить,
50] Колись там сонце світові зійшло,
51] Як наше з Гангу нам щоранку сходить;
52] Щоб на ім’я назвати це село,
53] “Ашезі” — назва не була б в пригоді,
54] Сказати “Схід” до речі б тут було.
55] Не так ще довго сонце йшло на сході,
56] А силою незмірною землі
57] Багато в чому стало при нагоді.
58] Почав цей світоч ще в літа малі
59] Із батьком суд за жінку, що в печалі
60] її в доми впускають крізь жалі.
61] Перед судом в єпископальнім залі
62] Й перед Отцем обітниці слова ‘
63] їй мовив, і любов зростала в палі.
64] В журбі за першим мужем удова
65] Жила понад тисячоліття з віком,
66] Аж поки з ним любов прийшла нова.
67] Байдуже, що безстрашно перед ликом
68] Того вона, як і Амікл, звелась,
69] Хто жах промчав над всесвітом великим.
70] Байдуже й те, що смілива вдалась
71] І, кинувши Марію у риданні,
72] Сама з Христом аж на хреста знялась.
73] Щоб не блукав ти з слів моїх в тумані,
74] Дізнайсь, що то з убогістю Франціск,
75] Та, певно, сам ти взнав, хто ці кохані.
76] їх згоди й щастя їх осяйний блиск
77] Так на порив здивовання любовний
78] Збудив святими помислами тиск,
79] Що першим рушив сам Бернард шановний
80] Роззутий і чимдуж в життя нове
81] Спішився, бо, мовляв, забари повний.
82] О тайний скарбе, благо вік живе!
83] Роззувсь Егідій, і Сільвестр роззувся
84] За тим дружиною — дружина ж зве.
85] А батько й вчитель їх не похитнувся,
86] З владаркою, з сім’єю тих іде,
87] Хто мотузом смиренним перепнувся.
88] Він з того не спускає зір ніде,
89] Що він — дитина П’єтро Бернардоне,
90] Зневажувана за лице худе.
91] Кладе велично, мов король із трону,
92] Він перед Інокентієм статут,
93] І перший той дає закон загону.
94] Коли ж вбогеньких зріс чималий кут
95] У пастуха, чия бучна звитяга
96] У небі славиться — не тільки тут,
97] Прихильна духа вічного увага
98] Гонорієві ще один вінець
99] Дала оздобити чоло ватага.
100] Ждучи на мученицький рішенець,
101] Оголосив перед султаном пишним
102] Він про прихід Христа й його овець.
103] Але казання не було успішним,
104] І він вернувсь, робучий, в рідний дім,
105] Де мався урожай зрости розкішним.
106] Між Арно й Тібром на шпилі страшнім
107] Він у Христа останні взяв печаті,
108] Й вони два роки ятрились на нім.
109] Коли ж прикликав Бог в сади крислаті
110] Обранця, що в смиренності святій
111] На милості заслужував багаті,
112] Кохану в спадок братії своїй
113] Довірив він, щоб, наче неню діти,
114] її гляділи та служили їй.
115] Лише із неї прагнула злетіти
116] У небеса його душа свята
117] І інших мар для тіла не творити.
118] Яка ж душа була, помисли, та
119] Вести з ним гідна морем величенним
120] Петрову барку з символом хреста.
121] Отцем у нас він був благословенним,
122] І всі, хто чинить так, як він велить,
123] Опікуються ділом преблаженним.
124] Його ж отара стала так воліть
125] Нового харчу, що порозбрідалась,
126] Урожаїв шукаючи й політь.
127] І чим вона охочіш відривалась
128] Від свого дому, тим частіш вона
129] Без молока у вимені верталась.
130] Лиш деякі, що пастка їм страшна,
131] Пригорнуться до пастуха; їх мало,
132] І обмаль їм на ряси йде сукна.
133] Тепер, якщо все говорив я вдало,
134] Якщо ти все у пам’яті зберіг,
135] Якщо до того ж і засвоїв дбало, —
136] Ти вдоволив бажання, скільки міг:
137] Побачив, де рослина розчахнеться,
138] І зрозумів, чому я застеріг:
139] Живитимуться всі, хто не схибнеться”.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] По мудрій мові полум’я блаженне
2] Замовкло, й знову порух між світів
3] Послав кружляти жорно те священне,
4] Та й першого ще кола не довів,
5] Коли намисто в зовнішньому крузі
6] Замкнуло з рухом рух, зі співом спів.
7] Суремний спів той в кожній нашій музі,
8] В сиренах наших зараз же чутно,
9] Як видно денний блиск у водній смузі.
10] Як на дугу дуга стримить водно,
11] Така ж і кольорами, й кривиною,
12] Мов слід Іріди крізь небес вікно,
13] Але породжувана основною,
14] Тієї голос, начебто, яка,
15] Мов пара сонцем, всушена жагою,
16] Дуга ж звисає, як печать тривка,
17] Засвідчивши слова до Ноя Божі:
18] Не взна потопу більш сім’я людська, —
19] Так віковічні ці сплелися рожі,
20] І, згоджені із одною одна,
21] Круг нас вились вже дві гірлянди гожі.
22] Та враз врочиста пісня голосна,
23] Тріумфу гомін, радісне палання,
24] Із сяйвом сяйва мова затишна
25] Спинились в спільнім трепеті чекання
26] (Буває спільним так на світлі й в тьмі
27] Повік і вій змикання й розмикання), —
28] І з серця пломеня в новій юрмі
29] Злетіла річ, що зразу ж притягнула,
30] Мов зірка голку, зір уважний мій
31] І почала: “Любов, що огорнула
32] Мене, того вождя вславлять велить,
33] Бо про мого хвала тут спалахнула.
34] Обом достойно ту хвалу ділить, —
35] Як на землі рівнялися війною,
36] То й в славі цей із тим уряд стоїть.
37] Христова рать, великою ціною
38] Добувши зброю знов, брела до хмар,
39] Мала числом, несмілою ступою,
40] Коли в віках пануючий владар
41] На ці полки, запалі у тривогу,
42] Проливши не в заслугу щедрий дар,
43] Прислав своїй дружині на підмогу
44] Двох витязів, що їх діла й слова
45] Розгублених вернули на дорогу.
46] У тій землі, з якої повіва
47] Зефір солодкий, що теплом стікає
48] В Європу й зеленню її вкрива,
49] Та не у тому хвиль бурхливих краї,
50] Ізвідки вечорами суне мла,
51] А сонце від людських очей тікає,
52] Щаслива Каларога розцвіла,
53] Захищена великими щитами,
54] Де лев то здоланий, а то дола.
55] Тут народивсь закоханий без тями
56] В Христову віру богатир святий,
57] До друзів добрий, грізний з ворогами.
58] Зачатий, він такої висоти
59] Досяг одразу у своїх чеснотах,
60] Що неньці дав майбутнє проректи.
61] Коли в хрещальні малось при кіотах
62] Його і віру шлюбом об’єднать,
63] Обом те благо творячи в щедротах, —
64] Тій, що за нього згоду мала дать,
65] Наснилось, що його, з братами спільно,
66] За труд вмиває Божа благодать.
67] І щоб у слові суть відбилась пильно,
68] На рідних знявшись, дух його нарік
69] Того найменням, чий він був суцільно.
70] Отож з ім’ям Господній — Домінік —
71] Він між усіх обранців став Христових
72] У вертограді щирий помічник,
73] Посланець ще й слуга в садах Христових,
74] І першою спахнула в нім любов
75] До першої поради з вуст Христових.
76] Вночі ще змалку, повний молитов,
77] Він крижем падав долі, мовчазливий,
78] Мов кажучи: “Я в світ на те й прийшов”.
79] Феліче-батьку, справді ти щасливий!
80] Джованно-мати, мила небесам!
81] Бо зміст в іменнях ваших справедливий.
82] Не слідуючи суєтним трудам
83] Остійця чи Таддео недоспалим,
84] Він добував лиш манну справжню сам.
85] Невдовзі став знавцем він досконалим
86] [ взявся у саду глядіти грон,
87] Що гинуть з виноградарем недбалим.
88] В престолу, що болів за всіх, в полон
89] Убозтвом взятих, а не про найближчих
90] (Бо виродок іще не сів на трон),
91] Він не посад тепліших або вищих,
92] Не виплати по два чи три за шість,
93] Не “десятини іже Божьїх нищих”, —
94] А дозволу просив на добру вість
95] Про сім’я двадцяти чотирьох квітів,
96] Яку він сам заблудним розповість.
97] Знанням і волею шляхи намітив
98] Та й ринув на апостольські путі,
99] Немов потік із верхових гранітів.
100] Рубати єретичний сухостій,
101] І тим була палкіша в нього сила, —
102] Чим впертіший траплявся опір їй.
103] Пішла від нього вод силенна-сила,
104] Що католицьким садом протіка
105] Й багато вже деревець в нім зросила.
106] Коли таке одне з коліс візка,
107] В якому Божа церква подолала
108] Ворожі в міжусобицях війська,
109] То уявляєш славу, що засяла
110] Круг другого, якому з вуст Фоми
111] Хвала переді мною тут лунала?
112] Проте забулись колії самі
113] Од верху кола, й з винного остатку
114] Сама лиш цвіль зосталась серед тьми.
115] Шляхом вождя родина йшла спочатку,
116] Але багато хто з його сім’ян
117] Вже ставить пальці там, де ставив п’ятку.
118] Й невдовзі доведе пожнивний лан
119] Суцільну ґандж; до житниць не попавши,
120] Почне являть обурення бур’ян.
121] Звичайно, в томі нашому гортавши
122] Одну по одній славні сторінки,
123] Читаєш: “Я такий, яким був завше”.
124] В Касале ж, в Акваспарті, навпаки.
125] Статут чернецький, як до їх натури,
126] Тим — засуворий, іншим — залегкий.
127] Поглянь, я дух живий Бонавентури
128] Із Баньйореджо; службу ніс у лад,
129] Не важачи на лівий зиск понурий.
130] От Августин з Іллюмінатом вряд,
131] З мотуззям первістки із стада того,
132] Що їм, вбогеньким, Бог надав розрад.
133] Тут і Гуго од Віктора святого
134] З Петром їдцем, з Іспанським теж Петром,
135] Що дав дванадцять книг ума земного.
136] Натан-пророк тут, тут і Хризостом
137] (Що значить Златоуст), Ансельм з Донатом,
138] Який відомий видатним трудом.
139] З Рабаном, що у Фульді був абатом,
140] Тут калабрійський пастир Джоакін,
141] Пророчим даром вславлений багатим.
142] Що тут великий Божий паладин
143] Підніс на заздрість вчинки незабутні,
144] Це брат Фома причиною, — це він
145] На те підніс мене й вогні супутні”.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),
4] П’ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у блиску,
6] Повітря пересиливши густе;
7] Нехай уявить Віз, оту колиску,
8] Яка черкає небеса щедрот,
9] І дишель в ній не меншає й на риску;
10] Нехай уявить також рога рот,
11] Туди розтулений, де, мов притертий,
12] Не рушить кола першого оплот,
13] На ті два знаки в висях обіпертий,
14] Що, начебто Міноєва дочка,
15] Коли близький почула холод смерті,
16] Сплела проміння на взірець вінка;
17] І кожен знак летить один за одним,
18] Немов один від одного тіка, —
19] І вздрить тоді за колом хороводним
20] Мов тінь сузір’я в віддалі ясній,
21] Із рухом тим подвійним і свободним,
22] Який з усім, що в звичці є земній,
23] Не порівняти, як із рухом К’яни
24] Небесний рух, могутній і гінкий.
25] Спів не про Вакха лився, не пеани —
26] Про того, хто в особах трьох один,
27] Про Божеський його і людський стани.
28] Та закінчивсь пісень і танців плин,
29] До нас вернулись, мов почувши втому,
30] Святі огні, неначе на спочин.
31] Зламав божеств мовчанку незнайому
32] Той пломінь, що душею я прилип
33] До слів його про божого сірому,
34] Й сказав: “Раз впорано вже перший сніп,
35] Раз впору з ниви урожаї знято,
36] То вже любов готує другу з кіп.
37] Ти думаєш, що в груди, звідки взято
38] Ребро на створення тих щічок-краль,
39] Де глотка людству обійшлась багато,
40] І в ті, які, пробиті списом, жаль
41] І скорб лише за всесвіт почували,
42] Аж з місця зрушилась одна із шаль,
43] Влила все світло, скільки б не вміщали
44] Всі люди всіх часів і всіх держав,
45] Та міць, що їй обидва дітьми стали, —
46] І здивувався ти, як я сказав,
47] Що рівного не має тут в околі
48] Захований у п’яте сяйво слав.
49] Тож зір відкрий — і втямиш, як поволі
50] Твоя ця думка й слово це моє
51] У правді ляжуть так, як центр у колі.
52] Все, що вмира чи мертвим не стає, —
53] Лиш відблиск мислі, що на світ появу
54] Господь в своїй любові їй дає.
55] Бо світло те живе, що йде по праву
56] З світильником й одноістотне з ним
57] Та ще з любов’ю, третьою во славу,
58] Осяює, за зволенням ясним,
59] На дев’ять сфер, мов дзеркало чудове,
60] І вічно залишається одним,
61] А там донизу сходить по основі
62] Із кола в коло аж до кіл малих,
63] Де твориться минуще й випадкове.
64] За випадкове я в розмовах цих
65] Вважаю утвори, що небо пружне
66] І з сім’ям і без сім’я плодить їх.
67] їх віск і все оточення накружне
68] Не сталі, а тому й відбитки ці
69] Несуть значіння більш чи менш потужне.
70] Тому на першім-ліпшім деревці
71] Плоди ростуть солодші чи гіркіші,
72] І власна мисль на кожнім язиці.
73] Якби-то віск лишав сліди масніші,
74] Якби-то небо тиснуло сяйне,
75] Були б в печаті блиски найясніші.
76] Природа ж все, бува, в туман замкне,
77] Мов хтось-то появив мистецьке вміння,
78] Й, здригнувшись враз, рука в митця схибне.
79] Коли ж палка любов й ясне прозріння
80] Вливають першу силу у діла,
81] Тоді виходить звершене створіння.
82] Так сталось, що вшанована була
83] Земля над всею сутністю живою;
84] Так сталося, що діва понесла.
85] Погоджуюсь охоче я з тобою,
86] Що в вас, людей, такої не було
87] Й не буде вже натури, як ці двоє.
88] Коли б у мене мову одняло,
89] То: “Чим же мудрість в нього незрівнянна?” —
90] Твою б це слово мову почало.
91] Щоб таїна розкрилась осіянна,
92] Згадай, хто він, як рушила у путь
93] На клич “Проси!” молитва безустанна.
94] Не так кажу, щоб ти не міг збагнуть,
95] Що цар той мав за головне й важливе
96] Премудрості царевої сягнуть,
97] Не взнати все число зірок правдиве;
98] Або чи вийде неминучість та,
99] Як з неминучим в засновку можливе;
100] Й невже той поштовх — перших сил мета;
101] І як трикутник збудувать в півколі,
102] Щоб не було прямого в нім кута.
103] Отож, коли я промовляв доволі
104] Тобі про мудрість, то стрілою слів
105] Я націлявсь у мудрість на престолі.
106] Як зір би на “не бачено” ти звів,
107] Побачив там би про державців мову:
108] їх безліч, гарних обмаль все ж царів.
109] Становить це речей моїх основу
110] Таку ж, як і в своїх ясних хвалах
111] І Праотцеві, й любому нам Слову.
112] Хай буде це свинцем в твоїх ногах,
113] Щоб вчув ти, мов утому від ступання,
114] Й до “ні”, й до “так” щоб тягся довгий шлях.
115] Бо той — тупиця між дурних остання,
116] Хто чи підтверджує, чи відкида —
117] Й все навмання — усяке запитання.
118] Було, хапання часто без труда
119] На хибний шлях без роздуму водило,
120] Бо розум топить пристрастей вода.
121] Хто істину розшукує невміло
122] Й не тим, що був, вертає в свій куток,
123] Той гірш, ніж марно підніма вітрило.
124] Відкритий всьому світові зразок:
125] Брісс, Парменід, Мелісс і всі, хто в хмурній
126] Блукав пітьмі, шукаючи стежок;
127] Савелій, Арій і подібні дурні,
128] Що як мечі були для Божих книг,
129] Псували риси їм святі, безжурні.
130] Нехай би зважитись ніхто не міг
131] Чи суд, чи лік вершити з зиску й збитку,
132] Аж поки ниви впорати не встиг.
133] Узимку бачив я задублу вітку,
134] Колючий терен, гострий блиск шабель, —
135] І враз троянда розгорнула квітку.
136] Я бачив, як розкішний корабель,
137] Моря пропливши й океани, гине,
138] Уже діставшись бажаних земель.
139] Не мисліть, донно Берто й сер Мартіне,
140] Що, дивлячись — цей щедрий, інший — тать,
141] Ви з Богом дивитеся на єдине, —
142] Той може впасти, другий може встать”.
