Борис Грінченко “Брат на брата” скорочено читати Ви можете, щоб згадати сюжет твору.
“Брат на брата” Грінченко короткий зміст
І
18 листопада 1905… Євген Корецький – вчитель ладинської школи, прокинувся в своїй камері. Вже 2 місяці він у неволі.
Відразу після виходу 6 серпня маніфесту про Державну Думу Євген відправився до Києва. Він був одним із тих, хто отримав прокламацію, де зазначалось, що реформа не може нікого вдовольнити. З цією листівкою і ще купою нових книжок на тему політики Євген повертався додому, в Ладинку. Він вийшов вже на перон, коли враз його схопили і запроторили до камери. Йому закидали підготовку якихось бюрократичних зборів та ще багато іншого і не менш абсурдного. Справа Корецького наробила великого галасу в його селі і ближнім містечку, привернула увагу преси й інтилігенції. Адвокат його намагався визволити і цього визволення Євген дожидав уже два місяці.
За два місяці йому дозволили лише одне побачення з дружиною і навіть без дітей, хоч вона привела обох. Був він ув’язнений з багатьма іншими затриманими, але від недавнього часу лишився в камері один. Йому було тужливо і смутно. Подали ранковий чай і Євген випив його автоматично, навіть не задумуючись. Далі ліг на ліжко і став думати. Не знав скільки ще його триматимуть тут і як обернеться його справа – чи таки відпустять, чи зашлють десь на північ, а то й у Сибір. Став думати про втечу, але жоден з варіантів не підходив – так чи інакше його мала зупинити варта біля брами. Спочатку думав про підкоп, але внизу інші ув’язнені, які сидять за тяжкі злочини, а з такими Євген зв’язуватись не хотів. Думав, що можна вибратись крізь маленьке віконечко, що було майже під стелею і навіть вирахував коли це можна зробити – порахував кроки вартового, що обходив будівлю кругом, але його б однак зупинили вартові біля брами.
Поки думав над втечею, то почув якийсь галас з вулиці. Не міг здогадатись що то є, але подумав, що це якихось ув’язнених переводять. Тут до нього прийшов один з доглядачів і сказав, що Євгена “требують в контору”. На всі Євгенові питання ухилявся від відповіді. Прийшли до начальника тюрьми. Той, несподівано для Євгена, повідомив, що його відпускають. Корецький від несподіванки не міг повірити своїм вухам! Швиденько зібрав свої речі і скоро вже був за брамою, на свободі.
По виходу Корецького з тюрми його підхопила юрба і понесла на руках. Натовп радів його визволенню. Тут Євгена окликнув хтось знайомий. То виявився його адвокат Яковенко. Застрибнули в фаетон і поїхали на мітинг. Євген все ще нічого не міг второпати, а Яковенко тим часом пояснював. Вийшов маніфест, в якому йдеться про свободу слова, зборів і союзів, загальну свободу особи. Цей маніфест одразу надрукували в ранковій газеті, чим і викликали хвилювання в народу. Люди одразу стали за визволення Корецького як одного з головних борців за свободу. Адвокат Яковенко натиснув на начальника тюрми – мовляв якщо ви його не випустите, то народ сам визволить – і начальник погодився. Тепер вони їдуть на мітинг з приводу маніфесту, де хочуть бачити саме Євгена.
Приїхали на мітинг і скоро натовп попросив до слова Корецького. Євген не був готовий, але щось у йому заговорило. Він говорив про волю і свободу, про рівність людей, про те, що вони до цього прийшли разом і попереду тільки найкраще. А десь вдалечі серед юрби він помітив її – свою кохану дружину Талю і це додало йому ще більшого натхнення. Промова Євгена зібрала чимало оплесків і криків “браво”.
ІІ
Надвечір Корецький з дружиною їхали додому. Він відбув віче на майдані, а потім разом з Яковенком пішов в редакцію газети – Корецький дописував трохи статтей сюди. Він взявся перекласти маніфест українською і подати пояснення, аби людям було зрозуміло. Далі його запрошували ще на якісь збори, але Євген вже відмовився, бо дуже хотів додому.
Їхали з Талею в фаетоні і говори про справи села і школи. Таля хвалилась, що їхня організація видала декілька збірників доки його не було і пригорнула до себе все село, хоч не було в ній і тридцяти чоловік. За відсутності Євгена керівництво взяв на себе Петро, а допомагав йому Яків – це були його найкращі учні. Приїхали додому, а вдома на них вже чекали Євгенові учні й прихильники, та найбільше – діти. Маленька світлоголова Лідочка і “вже великий” чорнявий шестирічний Володька. Швиденько накрили стіл і стали святкувати. Тут же прибіг і Катай, пес Євгена. Він був страшенно радий господарю. Говорили, раділи, коли прийшов Іван Петренко і повідомив, що в місті ходять хулігани і розповідають, що маніфест фальшивий і його демократи вигадали. А зробили це для того, щоб всю землю людську жидам віддати. Налаштовують людей бити всіх жидів і демократів. Корецький став думати, що треба терміново скликати в селі мітинг і негайно ж пояснити людям ситуацію. Вирішили не відкладати і провести його завтра ж.
Коли гості поросходилися Євген знайшов Талю в саду. Вона плакала, бо не могла повірити, що не буде тепер ні знущань, ні крові, ні тюрем, ні мук, а буде воля. Євген заспокоював її і плакав сам.
ІІІ
Вранці Корецький прокинувся і одразу пішов в сад. Цей сад вони разом з учнями виплекали за дев’ять років його діяльності у школі. Тепер він ним милувався, коли побачив, що стежкою біжать троє: Володька, Ліда і Катай. Вони кликали тата на чай. Євген вже збирався йти, коли побачив, що до нього йде Петро. Він прийшов з поганими новинами – у місті били жидів. Загроза насувалась і на Корецького, бо він тут був головним борцем за права і свободи людей, а отже й головним демократом. Євген вирішив відправити родину з будинку в безпечне місце – до Петра. Сам він лишався боронити дім і школу.
Він не міг повірити, що люди, яким він стільки років допомагав прийдуть отак просто і розгромлять його дім, його працю, його життя. Але вони прийшли, та ще й п’яні. Корецький вийшов на ґанок і став спокійним голосом допитуватись чого їм треба. Вони ж ніби трохи стихли, але хтось-таки з юрби нагадав чому прийшли і на Євгена посипались удари. Останнє, що він пам’ятає – рука Демида, що схилилась над його головою з дрючком. А Євген же цю руку гоїв йому, коли він поранився…
IV
Коли Корецький опритомнів юрба вже пішла. Він зайшов у школу й в будинок і побачив, що вони понищили все – ліжка, подушки, посуд, стільці, полиці, одяг, навіть Лідину ляльку, а особливо книжки – їх розірвали на клапті. Голова йому страшно боліла, на скроні запеклася кров. Він довго не міг втямити що робити далі. Аж тоді нагадав, що має піти до дружини з дітьми і перевірити як вони. Поки йшов відчув страшну слабкість і, щоб не втратити свідомість десь по дорозі, зайшов в шопу і заховався там за сіном. Трози згодом почув два знайомі голоси – його шукали. Селяни хвалились тим, що встигли винести з його будинку і бідкались, що не добили одразу. Але його не знайшли. Він втратив свідомість.
Прийшов до тями Євген вночі. Тепер стало легше і голова майже не боліла. Чув біля хати тужливе виття Катая. Пішов до Петра дізнатись як сім’я. Петро сповістив, що вивіз Талю і дітей у Гайки, на хутір Талиного батька. Казав, що прислано по Корецького козаків арештувати і шукають його усім селом. Вирішили разом з Петром, що Євген поїде завтра вечірнім потягом до Києва – там легше заховатись. А поки треба переховатись. Пішли яром до Петрової пасіки. Йшли тихо-тихо, коли раптом почули зверху над яром двох козаків верхи. Перечекали поки вони поїхали і рушили далі, а з села було чути плач Катая.
V
Євгенові було жалко стільки літ праці – виходило, що все дарма. Одне слово і селяни готові вбити за свою землю. Вони такі ж темні і бездумні, якими й були до нього. А він до них з усією душею, з поміччю завжди, з ласкавим словом. Тепер мав їхати і ховатись. Прочитав Талину записку, що її передав Петро. Говорила, щоб не засмучувався, підбадьорювала його і казала, що стрінуться в Києві – так буде безпечніше.
Близько півдня до Корецького зійшлись його учні й прихильники попрощатись. Їм було сумно і шкода бачити свого вчителя і наставника в такій ситуації, почували свою вину за те, що не вберегли його і його працю. Євген просив не падати духом – хвилювання минуть і вони зможуть робити щось хороше для села як він їх того вчив. Може і він колись повернеться. Так чи інакше, але добрі справи зроблять цей світ і їхнє життя кращим.
Потрохи розійшлися. З Корецьким лишився Яків. Він провів його на станцію і купив квиток до Києва. Євген попрощався і сів у потяг в надії на краще майбутнє.
Псевдонім: cup_of_flowers
