Дара Корній «Лісовик» скорочено читати

Дара Корній «Лісовик» скорочено

Його ще називають лісун, полісун, гайовик, боровик, праведний дід, лісовий пан. Він господар лісового царства, його дух-хранитель.

Наші предки вірили, що коли ліс накопичує достатньо внутрішньої енергії, він отримує щось схоже на свідомість і волю, які матеріалізуються в дух. Що сильніший та здоровіший ліс, то могутніший лісовик.

Це дух-одинак, бездітний і неодружений, не зацікавлений у накопичуванні матеріальних благ.

Лісовик легко змінює вигляд. Може обертатися на велетня, вищого за дерево, а може зникнути в траві, як мураха. Він легко стає сухим пнем, купиною, грибом чи мохом: за секунду перетворюється на птаха чи звіра, найчастіше на ведмедя, вовка та пугача.

Може виглядати як людина, а точніше невисокий на зріст дідок. Шкіра в нього сіро-синя чи сіро-зелена та де-не-де поросла мохом. Кажуть, що з віком шкіра лісовика змінює колір: що він старший, то зеленіший. У нього відсутні брови та вії. Очі — булькаті й зелені. Коли він гнівається, очі стають оранжевими. Волосся на голові, вуса й борода сіро-зелені. Лісовик має тільки одне вухо — ліве, і воно велике та всечуюче.

Лісовик — істота справедлива й без причини не карає. Всі духи та звірі скоряються йому. Жодна подія в лісі не відбувається без його відома. Він передбачає небезпеки. Кажуть, що перед пожежою лісовик гучно сурмить у ріг, попереджаючи мешканців лісу про загрозу.

Мисливці, лісоруби, пастухи, звичайні селяни намагалися дотримуватися правил поведінки в лісі, щоб не розізлити лісовика. Звіролови не полювали в пору розмноження тварин, не вбивали заради розваги. Першу спійману здобич вони обов’язково залишали в дар лісовику.

Лісорубам рубати деревину можна тільки взимку, бо тоді ліс спить. Рубати можна дерева, пошкоджені буревієм, старі чи хворі або в тих місцях, де вони росли загусто. «Дерево — то жива істота», — вірили наші предки. Це домівка для дрібного звіра, комах та деяких лісових духів…

За віруванням наших пращурів, якщо ви прийшли в ліс погуляти чи позбирати ягоди-гриби-трави, то спершу слід попрохати дозволу увійти. Обов’язково слід принести гостинець лісовику – кусень хліба, покласти його під дерево чи на пеньок.

Інколи з лісовим паном укладали угоди. Для цього до лісу йшли 24 червня — напередодні свята Купала (за язичницькою традицією). Пастухи в угоді просили небагато: щоб лісовий звір молоко з корів не смоктав, худобу в болота й у хащі не заганяв та на неї не полював. За це приносили лісовикові жертву у вигляді чорного півня чи чорного козлика. У разі «порушення» угоди писали скарги — на широкій дошці, яку підвішували до гілок дуплистих дерев у гущавині. Вірили, що лісовик обов’язково прочитає та суворо покарає винуватця.

Якщо раптом заблукав, можна попросити допомоги в лісовика…

Та коли ви накапостили в лісі — начувайтеся!.. Ви обов’язково заблукаєте. Тоді він з’явиться перед вами в подобі діда, пообіцяє вивести з лісу, та вчинить навпаки: заведе в непролазні хащі, щезне, а вас покине. Або перекинеться на вовка чи розлюченого ведмедя й буде на вас полювати. Тоді вам точно амінь. Та все одно можна спробувати виплутатися. .

Лісовик не любить міді. Киньте в нього чимось мідним, і він на деякий час випустить вас із-перед очей.

Лісовик не любить проточної води. Якщо неподалік тече струмочок, то треба через нього перейти, і лісовик загубить ваш слід.

А ще лісовик не любить солі. Якщо маєте при собі сіль, розсипте довкола себе — станете невидимим для лісовика.

Вибралися? Добре! Та на майбутнє запам’ятайте: відтепер ви ворог лісовика і у лісі краще не з’являтися.