Дмитро Луценко біографія та цікаві факти розкажуть про життя та творчість українського поета.
Дмитро Луценко біографія скорочено
Поет-пісняр Дмитро Омелянович Луценко народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині.
Навчався в місцевій школі-семирічці, був дуже допитливим, багато читав, мав надзвичайну пам’ять.
Дитинство Дмитра Омеляновича затьмарив Голодомор, внаслідок якого помер його батько та сестра Яринка. Тяжка нужда змусила чотирнадцятилітнього хлопця, виїхати на Донбас, працювати на шахтах. Також він навчався в гірничопромисловому технікумі.
У 1938 році він вступив до Київського гідромеліоративного інституту. Під час Другої світової війни був на фронті. Спочатку був автоматником розвідувальної роти, а потім став літературним працівником дивізійної газети «За победу». У 1945 році в Східній Прусії отримав страшну контузію: втрачає слух, не може говорити. Через отримані травми мав інвалідність.
Після війни життя було важким. Грошей та свого житла не було, роботу знайти було важко. Згодом влаштувався у редакції газет: «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні.
У 1962 році була опублікована перша збірка «Дарую людям пісню». Вихід 1-ї ластівки благословив сам Володимир Сосюра.
У «Сільських вістях» познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Іванівною, присвятив їй багато ліричних віршів. Це було кохання з першого погляду. Вони одружилися на 5-й день після знайомства. Виховували двох дітей: сина Сергія та доньку Ларису.
Здоров’я поета дуже погіршилося після раптової смерті доньки Лариси, якій ще не було й 17 років. Після пережитого у нього трапився інфаркт. Всього поет пережив сім інфарктів.
Помер 16 січня 1989 р. в Києві, від інфаркту. Йому було 67 років.
Дмитро Луценко цікаві факти
Дмитро любив пісні з дитинства. Його батько мав гарний голос, знав багато пісень. На жаль, батько помер під час Голодомору.
У юності дуже любив грати в футбол. Після отриманих поранень на війні про це хобі довелося забути.
Гімн столиці «Києве мій» Д. Луценко написав у 1962 році. Тоді йому було 40. Того ж року була опублікована його перша збірка.
Поет був добрий та товариський. Він ніколи не підвищував голосу, не кричав. Сусіди згадували, що він часто пригощав дітвору цукерками, а бабусям біля під’їзду цілував руки.
Жив дуже скромно. Прокидався завжди о четвертій-п’ятій годині ранку.
Вдома писав завжди лежачи, тому що в грудях «боліло після контузії, одержаної на фронті».
Його дружина була вчителькою. Тамара Іванівна викладала англійську мову у школах.
У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Отриману грошову премію вони передали до дитячих будинків Києва.
Найвідоміші пісні Дмитра Луценка — «Києве мій», «Мамина вишня», «Осіннє золото», «Хата моя, біла хата», «Неспокій», «Ой ти річенько», «Пісня про щастя», «Зачарована Десна», «Дорога спадщина», «Фронтовики», «Сивина», «Не шуми, калинонько».
Поет-пісняр працював з більшістю популярних композиторів того часу. З Л. Ревуцьким, О. Білашем, В.Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, І. Шамо. Разом з ними створив понад 300 пісень.
У творчому доробку поета – понад 10 поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.
Дмитро Омелянович любив грати в шахи.
Дмитро Луценко часто говорив: «Мене називають поет-пісняр, і в цьому слові найвища нагорода, бо в українській пісні – душа народу, без пісні Україна – сирота».
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту dovidka.biz.ua. Копіювання заборонене.
