Аналіз вірша “До мого фортепіано” Лесі Українки допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби твору.
“До мого фортепіано” аналіз
Автор: Леся Українка.
Дата написання: 15 березня 1890 p.
Збірка: На крилах пісень.
Жанр: елегія.
Тема твору: Зображення прощання ліричної героїні з фортепіано.
Ідея: Прощання з фортепіано як з частинкою себе, як з вірним другом, якому можна було довірити всі почуття.
Основна думка: Розставання з найкращим другом – втрата частинки себе, свого минулого.
Римування: перехресне.
“До мого фортепіано” художні засоби:
- Епітети: давній друже, думки васелі і сумні, друже вірний, життя дитячеє, час вечірній, швидкий, гучний таночок, весела рука, ридання стримане, тяжке, малій дитині, почуття гірке, хмара грізна, зграя красних мрій, думок легкий рій, в самоті німій, любий друже.
- Метафори: ділитися журбою; багато спогадів тоді встає; картина повстає; таночок чиясь весела виграва рука; здавило серце почуття гірке; смуток свій на струни клала; з’являлась ціла зграя красних мрій, веселкою моя надія грала, далеко линув думок легкий рій.
- Звертання: мій давній друже!; мій друже давній, вірний; прощай же, давній, любий друже мій!.
- Риторичні запитання: Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. Чого я плакала тоді, чого ридала?
- Порівняння: Лихо серцем почувала, що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Внаслідок хвороби – туберкульозу кісток – Лесі Українці довелось прооперувати ліву руку і видалити деякі пошкоджені кістки. Після операції письменниця більше не могла займатись музикою на фортепіано, тому написала цей вірш як прощання зі своїм вірним другом.
“До мого фортепіано” вірш
Елегія
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Елегія — жанр лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру.
Автор аналізу: cup_of_flowers
