Джон Кітс “Про коника та цвіркуна” аналіз вірша допоможе визначити, який жанр, тема та ідея, художні засоби.
“Про коника та цвіркуна” аналіз (паспорт)
Автор – Джон Кітс
Рік написання – 1817
Жанр – сонет
Лірика – пейзажна
Тема – зображення краси природи
Ідея – краса природи вічна, вона ніколи «не скінчиться».
Основна думка: “Поезія землі не вмре ніколи”
Настрій – оптимістичний
Художні засоби
- метафора – «поезія землі не вмре ніколи», «…Голосок обнизує», «Мовчать серед гілок птахи»;
«коник веде танок»; «поезія не оніміє»; «зима в мовчання крижане поля заковує»; «цвіркун у
хаті заводить пісню». - епітети – «невтомний голосок», «довгий танок», «мовчання крижане»
- повтори: «Поезія землі ніколи не помре»; «…Поезія землі ніколи не оніміє»
- Антитеза. зима-літо; коник – цвіркун;
Композиція. У поезії можна виділити 2 частини. У першій частині показана картина спекотного літа. Її створюють такі образи: «опівдні», «птахи мовчать серед гілок». Спека змушує замовкнути птахів, але життя продовжується – про це нагадує голос коника. Маленька, непомітна комаха (про це говорить слово «голосок»), але цей голосок «обнизує покоси й частоколи», коник «поймає гори й доли,// На стернях довгий ведучи танок». Кітс підкреслює, що природа жива: вона має голоси, може гомоніти та затихати, танцювати та втомлюватися… Мабуть, коник захоплений красою навколишнього світу, про яку сказано на початку вірша: «Поезія землі не вмре ніколи».
У другій частині вірша намальована картина, від якої віє холодом: «зима в мовчання крижане // Поля заковує…» Однак, і тут, як і в першій частині, природа (зима) не може припинити життя – про нього нагадує пісня цвіркуна. Отже, життя – це вічний, безупинний рух.
Обидві частини починаються майже однаковими словами: «Поезія землі не вмре ніколи» та «Поезія землі не оніміє». В обох частинах показано живу природу.
Особливістю композиції також є те, що наприкінці другої частини знову з’являється образ коника. Він також підкреслює ідею безкінечності життя. Така композиція називається кільцевою.
Ілюстрація до вірша “Про коника та цвіркуна”
“Про коника та цвіркуна” читати
Поезія землі не вмре ніколи.
Опівдні, як мовчать серед гілок
Птахи в гаю, невтомний голосок
Обнизує покоси й частоколи.
Це коник, він поймає гори й доли,
На стернях довгий ведучи танок,
А стомиться – стихає на часок
У затінку стебла або стодоли.
Поезія землі не оніміє:
Коли зима в мовчання крижане
Поля заковує, цвіркун у хаті
Заводить пісню, що в теплі міцніє,
Нагадуючи всім, хто задрімне,
Спів коника в траві на сіножаті.
Переклад Василя Мисика
