Іван Франко “Фарбований Лис” скорочено читати казку варто, щоб згадати події твору. Лис був хитрим і кмітливим, для свого звеличення він використав обман. А брехня завжди колись викривається, тому Лис і постраждав.
“Фарбований Лис” скорочено читати
В одному лісі мешкав Лис Микита, який був надзвичайно хитрий. Мисливці на нього часто полювали, але він завжди тікав, оминав пастки, та й ще інших попереджував про небезпеку.
Везіння та хитрість зробили Лиса страшенно гордим. Він вихвалився перед друзями, що серед білого дня може вкрасти на базарі курку. А щоб підтвердити свої слова відправився на базар.
Лис непомітно пробрався городами до міста, але коли вибіг на вулицю, то його запах відчули пси й кинулися до нього. Що робити? Куди сховатися? Лис побачив відчинені ворота й кинувся туди. На подвір’ї стояла діжка з фарбою. Втікач, щоб врятуватися, пірнув у ту бочку. Пси й подумати не могли, що він там, бо від діжки йшов такий неприємний аромат. Лис урятувався, але якою ціною! Як тепер йому вийти на вулиці? Довелося лису до самого вечора сидіти, трясучись від страху, бо в будь-який час міг прийти господар-маляр.
Коли стемніло, Микита з усіх ніг побіг до лісу, скочив у нору й заснув. Зранку він прокинувся в хорошому настрої, подумав, що час йти на полювання, але, глянувши на себе, скрикнув і кинувся тікати з переляку. Але від себе не втечеш!
Став він якимсь незвичним і страшним звіром, синім-синім, укритим чи лускою, чи колючками, із хвостом, як довбня. Що він тільки не пробував — обтріпатися, покачатися, віддряпати фарбу — нічого не допомагало!
Тут з’явився Вовчик-Братик, який побачивши незвичайного синього звіра — аж завив з переляку й кинувся тікати. Звірі, що бачили Вовчика в такому стані, були здивовані, а на той запитання не відповідав. Тож звірі пішли в ту сторону, куди показував Вовк. Побачили — і собі врозтіч. А Лис Микита, коли побачив, яке враження справив, вирішив, що не так усе й погано. Лис відправився до майдану, де зазвичай збиралися всі лісові мешканці.
Незабаром туди почали збігатися звірі, але підійти ближе до невідомого синього звіра вони бояться. Тоді Лис перший привітно до них заговорив. Він розповідав, що Святий Миколай сам зліпив його з небесної глини, назвав Остромислом і призначив царем звірів.
У царстві тварин запанувала радість. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і принесли все новому цареві. Той узяв частинку собі, а решту віддав голодним. Усі хвалили царську доброту та мудрість.
Лис Микита був добрим царем, жив на всьому готовому. І справедливість у нього була, звична для звірів: хто дужчий, той і правий, а хто слабший, той ніколи не вигравав справи.
Жили собі звірі з новим царем, як і без нього: хто що зловив, те й їв; кого спіймали, той гинув, а хто втік, той радів. Але всі були вдоволені, що мають такого мудрого й не схожого на інших звірів царя. Лис Микита дуже беріг своє синє хутро, боявся, щоб із нього не злізла фарба і його не впізнали.
Пройшов рік. Звірі вирішили відсвяткувати ювілей і влаштували великий концерт. Ведмеді ревли басом, вовки завивали соло. А молоді лисички в народному вбранні задзявкотіли тоненькими тенорами так мелодійно, що цар не зміг устояти. Він підняв морду і задзявкотів по-лисячому. Що тут зробилося! Усі відразу впізнали Лиса. Ображені за підлий обман, звірі забули про всі добродійства царя, та кинулися на Лиса й розірвали його.
мені дуже сподобалося так ще й скорочено!
мені це дуже допомогло бо ціла казка дуже довга