Фольклорні балади про Робіна Гуда скорочено

БАЛАДА “РОБІН ГУД І ГОНЧАР”

Коли в травні буяє зелений лист
І на вітах рясніє цвіт,
Співають малі лісові пташки,
Радіє й сміється світ.
Тож слухай, для тебе співаю я,
Веселий і вільний люд!
Найкращий, хто лука колись носив,
У світі був Робін Гуд.
Відважний, мужній Робін Гуд
Був рицар, а не панок,
Він честь свою ставив понад усе
І шанував жінок.
Поміж своїми людьми
Робін Гуд Стояв одного дня —
Він з ними тоді гончаря чатував,
Що лісом гнав коня.
«Той гордий гончар,— сказав Робін Гуд,—
Тут їздить, сто чортів!
А ще возового* ні пенса нам,
Ні пенса не заплатив!»
«Я з ним зустрічався,— Джон сказав,—
Я навіть його зупинив,
Ще й досі у мене боки болять
Від лютих його штурханів!
На сорок шилінгів б’юсь об заклад,
Хай Бог мене скара,
Що й пенса не видере жоден з нас
У того гончаря».

«Я сорок шилінгів кладу,
Нехай лежать вони тут,
І з нього візьму усе, що слід!» —
Промовив Робін Гуд.

На камінь поклали гроші вони,
Не витрачаючи слів,
І ось гончаря Робін Гуд перестрів
Й спинитись йому звелів.
Він міцно за повід схопив коня:

«А стій, відпочити пора!»
Гончар обізвався похмуро на те:
«Чого тобі, хлопче, тра?»

«Три роки чи й більше ти їздиш отут,
Набив уже повний гаман,
А мита ні пенса не заплатив,
Неначе вельможний пан».

«Як звати тебе,— обізвався гончар,—
Що маю платить я й чому?»

«Я звусь Робін Гуд — шляхове й возове
Я з тебе сьогодні візьму».

«Ні пенса, ні пенні, ні півшага**
Я мита тобі не дам!
Пусти коня, бо діждешся ти,
Чого не чекаєш сам!»

Тоді до воза свого гончар
Подався кроком швидким,
Добрячого взяв з-під соломи дрючка
І рушив на Робіна з ним.
А Робін добрим мечем і щитом
Себе обороня,
Але гончар таки править своє:

«Гей, хлопче, віддай коня!»
Так б’ються вони — хто мечем, хто дрючком;
Веселий був то бій!
І Робіна хлопці були при тім
В гущавині лісовій.
Озвався до хлопців Крихітка Джон:
«Перемагає гончар!»
Тут в Робіна вибив з руки щита
Могутньої сили удар.
Той щит Робін Гуду під ноги упав,—
Коли він нагнувся за ним —
В потилицю грюкнув його гончар,
Мов з неба ясного грім.

Побачили хлопці із схову свого
Потиличний той удар,
І Джон обізвався: «На поміч мерщій,
Уб’є його бісів гончар!»

Зі схову вискочили стрільці,
Щоб Робіну допомогти,
І довгий Крихітка Джон сказав:

«Хто виграв — я чи ти?
Чи сорок шилінгів маю узять,
Чи дать тобі маю свої?»
«Було б їх хоч сто,— обізвавсь Робін Гуд,
Усі вони, хлопче, твої!»
«Пора б вам, хлопці,— сказав гончар,—
Погані звички змінять,
Як їде у справах своїх чоловік —
В дорозі його не спинять!»

«А що ж,— обізвався на те Робін Гуд,—
В цім щира правда твоя.
Тепер проїжджай тут хоч кожного дня,
Тебе не спинятиму я.
Давай побратаємось — дружбу навік
З цієї хвилини почнем,
Я одяг і горщики в тебе візьму,
Бо хочу сходить в Ноттінгем».

«Ну що ж,— обізвався гончар,— ти знайшов
Тут брата на вічні дні.
Але якщо горщики не продаси,
Вернути їх мусиш мені».

А Крихітка Джон спохмурніло сказав,
І всі загукали навкруг:
«Дивись, Робін Гуд! Ноттінгемський шериф
Наш давній ворог — не друг!»

«Облиште, я знаю сам, що роблю,—
Озвався Робін на те,—
Іду я сміливо в Ноттінгем;
Що той шериф? Пусте!»
І возом подавсь Робін Гуд в Ноттінгем,
Щоб горщики там продавать,
В зеленому лісі зостався гончар
З стрільцями пити й гулять.

Весело їде Робін Гуд,
Візок торохтить під ним.
Цікаво знати, що далі було?

Я зараз вам розповім.
Аж ось він побачив здаля Ноттінгем,
Раніше, ніж стямитись міг,
І доброго коника чвалом погнав,
Йому показавши батіг.

Посеред торгу, спинивши коня,
Поставив він хуру свою.

«Купуйте горщики! Добрий крам!
Півдурно їх оддаю!»

Супроти шерифських ґратчастих воріт
Він щастя шукав, як купець,
Жінки і вдовички з’юрмились навкруг —
То глек їм продай, то горнець.

«Купуйте! — гукав Робін Гуд.- Продаю!
Є кухлі, і глеки, й горнці!»
«Ну, так він процвиндрить увесь свій крам!»

Казали навкруг покупці.
П’ять пенні за горщик була там ціна,
А він їх по три продавав.
І всі гончарі на торзі гули:
«Оце так наторгував!»

Він швидко розпродав усе, що мав,
Всім заздрощам наперекір,
А п’ятеро кращих горнят одніс
Шерифовій жінці у двір.

Шерифова жінка сказала «мерсі»
За той подарунок йому.
«Як будете знову в наших краях,
Я радо іще в вас візьму».

«Авжеж, я найкращих вам привезуі
Цей труд мені не в труд!» —

І вона запросила його за стіл,
Й погодився Робін Гуд.

«Я вельми вам вдячний, пані, й тепер
Зроблю для вас усе!»

Ідуть вони в залу, а горщики вслід
За ними дівка несе.

У пишну залу Робін зайшов —
Тут саме в двері шериф,
Це був його народження день,
І гостя він радо зустрів.
«Ось аж п’ять горщиків нам, сер,
Подарував гончар!»
«Ну що ж, помиємо руки — й за стіл,
Вином обмиємо дар!»
Чудово в шерифа було за столом,

Там добре їли й пили,
І розмову за пивом двоє гостей
Про святочну гру завели.

Сьогодні відбудеться з луків стрільба —
Вже зайнято всі місця,
Призначено в сорок шилінгів приз
Для кращого стрільця.
Сидить і мовчить за столом гончар,
Та думає потай своє:

«І я подамся на ту стрільбу,
У мене там справа є!»

Скінчився нарешті пишний обід —
Вже випили й пиво, й вино.
Із луками й стрілами ждуть стрільці
На площі стрілецькій давно.

Шерифові люди були меткі,
Могли б перемогти,
Але на півлука кожен з них
Мазав мимо мети.

До себе сам промовив гончар,
Тихцем, мов долаючи хміль:
«Побачили б ви, коли б лука я мав,
Як треба влучати в ціль!»

«Ти матимеш лука,— озвався шериф,—
Найкращий тобі я дам.
Можливо, ти добрий і мужній стрілець,
Але доведи це нам».

По лука і стріли послав він стрільця,
І бачив на площі люд,
Як найкращого лука вибрав собі
Й напнув його Робін Гуд.

«Б’ємось об заклад, а ти вже влучай,
Може, й улучиш хоч раз!»

«Та спробую якось,— каже гончар,—
Хоч зброя й нужденна у вас!»

Стрілу бере він із сагайдака,
Вперед виступає на крок
І, лука напнувши, влучає в ціль,
Не схибивши й на волосок.

Не раз і не двічі шерифа стрільці
Також докладали зусиль,
Та він вигравав, вигравав Робін Гуд,
Щоразу влучаючи в ціль!

І соромом вкрились шерифа стрільці,
Не випав їм приз — та й кінець!
І знехотя мусив всміхатись шериф:
«Ти, хлопче, й справді стрілець!»

«Далеко лучшший у мене є лук —
У возі лежить вій ген тут,
Мені у зеленому лісі його
Подарував Робін Гуд».

«Ти й Робіна знаєш? — озвався шериф.
Розказуй про нього мерщій!»
«Не раз ми на луках змагалися з ним
Удвох на галяві лісній».

«О, присягаюсь, що я б віддав
Сто фунтів цюю ж мить,
Щоб злодія того, лісовика,
Перед собою уздріть!»

«Як ви того хочете,— підемо вдвох
У хащі його лісові,
І завтра вранці, щоб я так жив,
Побачите Гуда ви».

«Гаразд! — погодивсь на тому шериф.—
Тож слід набратися сил!»
І з площі додому вони подались
І сіли вечерять за стіл.
Ледь-ледь благословлялось на світ,
Коли підвівсь Робін Гуд,
Конячку свою у воза запріг,—
Чого б їм лишатися тут?
Шерифовій жінці вклонився гончар,
Як їхать настала мить:

«Із щирого золота перстень оцей
На згадку про мене візьміть».
«Мерсі! — зраділа вона від душі.—
Нехай вас Бог береже!»

Радіє шериф, наче в зелен ліс
Прибув з гончарем уже.
Аж ось він, веселий зелений ліс!
Крізь листя сяє блакить,
Стрибають маленькі пташки на гілках,
В кущах струмочок дзвенить.

«Тут добре буде,— сказав Робін Гуд,—
Клянусь я рогом*** своїм,
Що зараз з’явиться Робін Гуд,
І ми побачимось з ним».
І він заграв у свій добрий ріг —
Аж розляглась луна;
На дужий звук його стрільці
З’явилися сповна.

Обстали вони Робін Гуда свого,
І ось що почув він там:
«Ну, як вам у тім Ноттінгемі велось? .
Чи спродали ви свій крам?»

«Ет, спродав не спродав, не в тому річ,—
Тут Робін Гуд скипів,—
Аж ось стоїть ноттінгемський шериф,
Його я, як бачиш, купив!»

«З приїздом! — тут Крихітка Джон гукнув.
Привіт вам, шерифе, й уклін!»
Щоб Робін Гуда не бачить в цю мить,
Сто фунтів віддав би він!

«Коли б в Ноттінгемі я знав про це,
Як благословлялось на світ —
Ти був би не повернувся в ліс
Й за тисячу тисяч літ!»

«Охоче вірю! — озвавсь Робін Гуд.—
Але — що вже є — те є!
Тепер ви нам оддасте коня
І все добро своє.
Ви на коні сюди прибули —
Додому пішки йдіть
І там від мене дружині своїй
Щирий привіт складіть.
Цей білий кінь, як вітер, прудкий —
Дружині вашій дар.
Вам гірше б велось тут, коли б жінок
Не шанував гончар!»

Отак розійшлись Робін Гуд і шериф,
Й подався шериф в Ноттінгем.
«З приїздом! — сказала дружина йому,
Милуючись білим конем.—
Ну, де ж Робін Гуд? Привели ви його?
Чи там він лишивсь, між дубів?»

«Будь проклятий він з голови до п’ят, Мене він навіки зганьбив!
Усе, що я з собою мав,
Отой розбійник забрав.
Лиш цього прудкого, як вітер, коня
Він вам у дарунок прислав!»

Вона зайшлася од сміху — з очей
У неї сльози лились:

«Ну що ж, п’ять горщиків, пане мій,
Ще й дешево нам обійшлись!»

* Возове — мито за товар. Робін Гуд жартує, що з гончаря вони жодного разу не поживилися.
** Шаг— дрібна монета.
*** Робін Гуд завжди ходив з мисливським рогом, звуками якого скликав своїх товаришів.

Переклад Л. Первомайського