В оповіданні “Олівець” І. Франка розповідається про здобуття освіти майбутнім письменником. Твір підкреслює важливість чесності, морального вибору і наслідків простих, але значущих рішень у житті людини.
Іван Франко “Олівець” аналіз
Автор – Іван Франко
Жанр– оповідання
Рік написання – 1879
Тема – розповідь Івана Франка про навчання у школі. Зображення життя сільських дітей та труднощів з якими вони стикаються у повсякденному житті, зокрема в школі.
Ідея: навіть незначний вчинок чи проступок може мати серйозні наслідки для оточуючих. Автор підкреслює важливість моральної відповідальності та співчуття.
Основна думка: іноді мовчання чи нерішучість можуть бути більш згубними, ніж самий вчинок.
Головні герої
- Оповідач (малий Іван Франко) — бідний сільський хлопчик, який знайшов олівець, але побоявся його віддати через страх покарання.
- Степан Леськів — восьмирічний хлопчик, син бідного селянина, який став жертвою покарання через втрату олівця.
- Професор — суворий та жорстокий вчитель, який знущається над Степаном через дрібницю, використовує його для виливу своєї злості.
- Дядько і тітка оповідача — люди, у яких жив оповідач під час навчання в школі.
Проблеми, порушені у творі “Олівець”
- Моральна відповідальність і наслідки вчинків
- Насильство в школі
- Суспільна нерівність і бідність
Сюжет
Оповідач знаходить олівець на подвір’ї школи і забирає його, радіючи знахідці. Однак, згодом виявляється, що цей олівець належить його однокласнику Степанові, який отримує жорстоке покарання від вчителя за його втрату. Оповідач мучиться почуттям провини, але не наважується зізнатися у своєму вчинку. Коли від дядька оповідач дізнається, що Степана сильно побив батько через загублений олівець, то зі сльозами на очах він зізнається в усьому своїм родичам. Дядько оповідача повертає олівець Степанові. Незважаючи на те, що Степан повертається до школи через два тижні (був хворий після побиття), його стосунки з оповідачем залишаються незмінними. Вони продовжують товаришувати.
Композиція
- Зав’язка: Оповідач знаходить олівець і забирає його, відчуваючи радість від знахідки.
- Розвиток подій: Професор викликає оповідача до дошки, б’є лінійкою по руках за неправильно написані цифри.
- Кульмінація: Степан отримує жорстоке покарання від вчителя за втрату олівця, а оповідач боїться зізнатися, що він у нього і мучиться почуттям провини.
- Розв’язка: Оповідач розповідає родичам правду, і олівець повертають Степанові. Попри все, дружба між хлопцями залишається незмінною.
Франко “Олівець” скорочено (стислий переказ)
Розповідь у творі ведеться від імені маленького хлопчика, який навчається в школі (це сам Іван Франко).
Оповідання розповідає про хлопчика, який одного зимового поранку на снігу на подвір’ї ясеницької школи знайшов маленький олівець з надписом “Міttеl” (він був довжиною приблизно 2,4 см) і забрав його. Олівець він поклав у шкільну торбу і був дуже щасливий.
Оповідач був звичайним бідним сільським хлопцем, він ніколи не мав олівця, був змушений писати “проклятущим гусячим пером”, котре капало, бризкало і порскало. Тому знахідці своїй він радів. Він і подумати не міг, що це якийсь учень загубив олівець, бо на той час це була розкіш, тому герой вважав, що за своїми олівцями учні точно пильно стежили. Хлопець подумав, що олівець міг загубити незнайомий пан, що приїздив до професора чи ще хто інший. Такі думки були у шестирічного хлопця.
Хлопчик тримає олівець у руці, і відганяє від себе думки про те, що він належить комусь із учнів, адже в такому випадку його потрібно було б віддати.
В класі повно вже було школярів, які готувались до уроку. Коли зайшов вчитель, то почалася наука. Минув перший урок, про олівець ніхто не згадував. Усі поводяться як зазвичай на перерві, а оповідач сидів і тремтів, мов злодій над краденим добром, боячись, що ось-ось надійде хтось і накаже віддати олівець. Тут до оповідача підійшов Степан Леськів і запитав чому той не займається рахунками. Оповідач мав проблеми з цифрами, йому здалося, що Степан з нього глузує. Тому він грубо та сердито відповів хлопцеві, хоча й сам уже через кілька хвилин про це шкодував. Ображений русявий 8-річний Степан пішов і мовчки сів у свою лавку
Степан був сином бідного селянина, який колись був заможним, але через всілякі нещастя втратив усе. Батько Степана був суворою людиною, а мати — лагідною і доброю. У матір Степан вдався, теж був добродушним та хорошим. Оповідач боявся батька Степана, але любив гратися з його сином, тому приходив до друга, коли батька не було вдома.
Під час уроку рахунків оповідача викликали до дошки, і він важко писав цифри 35, що викликало гнів учителя. Через неправильно написані цифри оповідач отримав лінійкою по руках. Після цього вчитель пішов між рядів і дивився як інші учні пишуть. Коли він побачив, що Степан не пише, то розлютився. Степан зізнався, що втратив олівець. Учитель (професор) викликав хлопця до дошки, почав кричати на Степана і знущатися з нього, використовуючи це як привід для помсти через недавню сварку з його батьком. Герой сподівався, що вчитель заспокоїться, бо Степан добре знав цифри і вмів їх писати. Та вчитель далі лютував, він був напідпитку, а це означало, що буде бійка.
Оповідач відчував провину, бо вважав, що це він винен у неприємностях Степана, він сам тремтів, як осиковий лист.
Степан старанно писав цифри на дошці. Та професор несподівано наказав йому лягати. Здивований Степан запитав, за що, але професор, не пояснюючи, схопив різку та почав жорстоко бити хлопця. Степан благав про милість, але крики лише посилювали професорову лють. Професор сказав, що тепер хлопець буде знати, як олівці губити.
Оповідачу було дуже шкода Степана, він хотів встати та розповісти, що це він знайшов олівець та не віддав, страх перед покаранням різками змусив його мовчати. Оповідача аж трусило, кидало в холодний піт, він відчував різки на своєму тілі, але зізнатися він так і не зміг. Біль Степана відбивався в тридцяти дитинячих серцях учнів. Навіть через 16 років оповідач згадує цю страшну подію, яка приголомшила його.
Коли професор нарешті припинив, Степан, змучений і знесилений, ледве підвівся, а професор наказав йому повернутися на місце, продовжуючи звинувачувати його у втраті олівця.
Степан пішов на місце. В класі було тихо. Професор, здається, протверезів і усвідомив, що вчинив погано, побивши хлопця. Він нервово ходив по класу, важко дихаючи, і вигукнув образливі слова, не зрозуміло, чи до учнів, чи до мешканців села. Він наказав дітям йти додому.
Степан, якого побили, йшов, плачучи, а оповідач йшов зі школи мало не останнім. Оповідач відчував провину, жаль, сором, але не мав сміливості віддати його. Він відчував себе винним за побиття друга.
Інші учні розпитували Степана, де він загубив олівець, як він виглядав, хтось радив поскаржитися батькові на вчителя. Та Степан боявся реакції батька, бо він йому того олівця лише кілька днів як купив (тоді олівці коштували дорого, батько наказував берегти олівець).
Вдома оповідач поїв, і удавав, що читає, хоча сам думав лише про події в класі та злощасний олівець у торбі. Він навіть дивитися на нього не хотів. Вночі йому снилися кошмари.
Наступного дня дядько повернувся з села і розповів тітці про те, що вчитель побив Леськового Степана. А батько ввечері, дізнавшись, що Степан загубив олівець і сам жорстоко побив сина. Тепер Степан лежав і ходити не міг.
Оповідач, почувши це розплакався, і зізнався родичам у яких жив під час навчання, що це він знайшов олівець перед школою на снігу, а потім забоявся його віддати. Дядько та тітка були здивовані, що через таку дрібницю хлопця так сильно покарали. Вуйко взяв той нещасливий олівець і пішов його віддати. А оповідача тітка випровадила до школи.
Степан не ходив до школи ще два тижні, був слабий. А малий оповідач, який знайшов олівець, весь цей час відчував докори сумління. Він не знав, як буде дивитися товаришу в очі. Коли ж Степан повернувся до школи, він поводився так, ніби нічого не сталося, добродушно ставився до оповідача і ніколи потім про олівець між нами не було бесіди.
Автор аналізу та переказу: Гнатюк Юлія (J.G.)
Матеріали надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
