Франко “Украдене щастя” скорочено

Іван Франко “Украдене щастя” скорочено по діях читати варто, щоб згадати сюжет твору про трагічну історію кохання.

“Украдене щастя” скорочено (аудіокнига)

“Украдене щастя” скорочено читати

 1 дія

1870. Підгірське село Незваничі.
У сільській хаті пораються коло печі 25-річна Анна, дружина селянина Миколи Задорожного, і Настя, кума Анни, дружина сусіда Миколи Олекси Бабича. У гості прийшли на вечірку дівчата та парубки. Дівчата займаються прядінням, а парубки плетуть рукавиці.
Парубки і дівчата співають жалісної пісні:

Ой там за горою та за кремінною
Не по правді жиє чоловік з жоною.

Потім, аби залякати дівчат і молодиць, один із парубків розповідає їм, що його батько казав: «Як чоловік жінки не б’є, то в ній утроба гниє». Настю бентежать ці пісні та розмови молоді. Вона дорікає хлопцям, котрі завели таке в хаті, де панують спокій, злагода та любов. І згадує слова старих людей про те, що сказане у лиху годину може справдитись.

Настя зварила вареники й запросила гостей вечеряти, а обидві молодиці відійшли осторонь. Анні чомусь лячно та сумно, їй здається, що її чекає  велике нещастя. Молодиці, на настрій яких впливають незвичайні обставини, — ніч, сильна хуртовина за вікнами, сумні співи, — починають розмову про своє життя. Виявляється, що Настя знає про те, що Анна раніше страждала через рідних братів:

—  Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, між людей не пускали і вкінці за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили.

Після вечері гості розійшлися. Настя ж залишилася з Анною й розповіла їй, що вчора до них заходив Михайло Гурман. Анна цьому не повірила, бо колись давно надійшла звістка про загибель Михайла в Боснії (похоронного листа дівчині показувала заплакана матір хлопця). Але Настя розповідає, що той лист був фальшивий, його підробили брати Анни.
Анна ошелешена, її жорстоко обманули.

— А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не відібрав від них моєї батьківщини. О, так, так! А сей покірливий наймит ще й рад, що що—небудь дістав.

Настя заспокоює Анну, яка тепер уже заміжня, тому минуле варто забути.

Молодиці чують стук, і виходять на двір зустрічати своїх чоловіків, які мали повернутися із заробітків. Проте виявляється, що приїхав тільки Олекса, а чоловік Анни Микола десь відстав. Настя з Олексою ідуть додому.

Невдовзі приїжджає Микола, весь в крові. Чоловік пояснює Анні, що його побив війт за продаж поліна. Ображений чоловік хоче піти скаржитися до судді, але Анна відмовляє його, адже знає, що війт все одно  уникне відповідальності.

Хтось стукає у вікно, і Анна йде відчиняти двері (хоча чоловік і відмовляє від цього вчинку). До хати зайшов жандарм, в якому вона впізнала свого Михайла Гурмана. Він проситься переночувати, бо через хуртовину ледве не заблукав. Чоловік Анни також впізнає Михайла. Між ними починається розмова. Гурман жартує, що таки вмер і тепер прийшов по душу Миколи. Гурман допитується, чому Микола подряпаний, і чоловік Анни відповів, що його завалило полінами.

Коли Микола вийшов за соломою, Михайло зізнався Анні, що сильно страждав, коли дізнався про її одруження, навіть проклинав за зраду. Він запитує Анну, чи не забула вона його, чи кохає? Але налякана Анна відштовхує колишнього коханого, скрикуючи:

— Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю.

Жінка розуміє, що Михайло хоче щось знайти проти її чоловіка.  Анна стелить нічному гостеві на землі. Всі лягають спати.

 2 дія

Вдень Анна й Микола зайняті роботою, жінка готує обід, чоловік крутить мотузки із лози. Анна розповідає чоловіку про те, який бачила сон (ніби вона сіяла по селу великі червоні корали, як на їхній двір напали собаки). Микола чомусь вирішив, що їх чекають сльози та напасті. Тоді Анна розповідає чоловіку, що ще їй снилося ніби вона одягає білу весільну сукню.
Микола запитає жінку, чи кохала вона колись Михайла, але Анну обурює  це питанням. Та на самоті вона думає про те, що неймовірно його кохала, та й зараз тремтить, коли згадує минуле.

А зараз вона більше боялася колишнього. Боялася, що Михайло зруйнує їхнє тихе сімейне життя. Вона передчуває якусь біду.

Микола сідає обідати, коли до хати входять жандарми, війт, Олекса Бабич і ще один селянин. Михайло звинувачує Миколу в тому, що він вбив усіх у корчмі, бо був там саме в той час, коли сталося вбивство. До того ж обшук
виявив кров на чоботах, кожусі і сокирі Миколи. Трохи згодом кров було знайдено і на його санях.  Микола заперечує, каже, що це війт його побив, але з такого виправдання лише сміються. Гурман заарештовує Миколу.
Жандарм залишається в хаті, нібито для того, щоб допитати дружину затриманого. Легко подолавши слабкий опір закоханої в нього жінки, він змушує її зізнатися, що вона його досі любить.

Михайло каже, що їх щастя вкрали, але тепер вони все ж будуть разом, і вириває з жінки обіцянку бути разом. До хати знову вводять Миколу, який просить дружину, не забувати його.
Миколу відправляють до міста.

 3 дія

Святковий день. Перед корчмою молодь готується до танців. Старші чоловіки й жінки прийшли розважатися до корчми та подивитися на веселощі молодих. У купці жінок обговорюються події в родині Задорожних. Кажуть, нібито Миколу мають повісити. Настя розповідає, що жандарм двічі на тиждень ночує у Анни. Жінка розповідає про минуле своєї куми, проте, що брати примусили Анну вийти за Миколу, хоча її серце належало Гурману. Коли вона сама з’являється біля корчми, її зустрічають з ледве прихованою ворожістю.

Нарешті війт дозволяє танці, і розпочинається гуляння. Раптом музика уривається, бо люди побачили Михайла Гурмана, який тягне за собою Анну. Він просить у хлопців дозволу потанцювати разом із ними, і вони чемно запрошують його. Жандарм заходить з Анною до корчми, а потім вони приєднуються до танцюристів. Помалу танцюючі пари розступаються, і Михайло з Анною залишаються самі. Хлопці відверто кажуть жандармові, що не хочуть танцювати з Анною, бо порядна господиня не може так поводитись, коли її чоловікові загрожує смертельна небезпека.

Війта залагоджує конфлікт, танці продовжуються, але невдовзі знов припиняються, бо на порозі з’являється зарослий Микола. Його випустили з криміналу. Анна налякана появою засмученого чоловіка, тоді як жандарм поводиться невимушено і каже, нібито це саме він звільнив Миколу, знайшовши справжніх убивців. Михайло пропонує Миколі відсвяткувати звільнення, і вони разом з Анною йдуть до хати Миколи.

 4 дія 

Анна сама в хаті. Вона нетерпляче чекає на Михайла, якого не бачила вже тиждень. Жінка до нестями закохана у Гурмана:

— Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любимому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на людський посміх віддала. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга.

Приходить Михайло. Анна зізнається йому у своїх почуттях:

—  Я тепер спокійна, нічого не боюся, ні про що не думаю, нічого не знаю, тільки тебе одного.

Микола бачить, як вони цілуються, і швиденько зачиняє двері. Коли Гурман йде у своїх справах, Микола просить Анну, яка відверто каже йому, що ніколи його не любила, хоч на людях не бути поруч з жандармом. Він плаче, але жінка залишається невблаганною й каже, що не має сил опиратися своєму коханню, бути вірною Миколі. Вона кохає іншого і буде тепер робити все так, як той скаже. З коханим вона нічого не боїться: ані ганьби, ані смерті.

Жандарм повертається до Миколиної хати. Чоловіки п’ють вишнівку, і, випивши чарку, Микола зичить смерті Михайлу. Він просив свого суперника покинути їх, не руйнувати сім’ю, але жандарм не звертає уваги на його слова. Він посилає п’яного Миколу спати на тік, а сам залишається наодинці з Анною. Жінка хвилюється, щоб її чоловік не наробив дурниць, проте Михайло її заспокоює.

 5 дія

У хаті Миколи зібралося багато чоловіків і жінок, тут і Олекса Бабич із Настею. Микола всіх пригощає горілкою, сам уже чимало випив. Бабич та інші сусіди хочуть заспокоїти хазяїна, радять, як йому поводитись. Олекса Бабич каже Миколі, що він занадто м’який та податливий, навчає гостріше поставитися до жінки та жандарма, подати на Гурмана скаргу до суду. Мовляв, йому не слід боятися Михайла, бо, якщо знадобиться, усі сусіди будуть свідками з боку Миколи, і жандарма переведуть в інше місце.
Входить жандарм з Анною. Між ним і Миколою зав’язується сварка, Микола плює в лице своєму кривднику, а той б’є його кулаком у голову. Михайло просить гостей піти, щоб серйозно поговорити з Миколою. Гурман дорікає Миколі за те, що він пропиває все майно, що господарство занедбав.

Розгніваний Микола виправдовується: мовляв, більше нічого йому не лишилося. Та й запитує, яке право має Михайло приходити в чужу хату і виганяти його гостей. Каже, що жандарм сором втратив, бо водиться із заміжньою жінкою.

Гурман відповідає, що в нього є таке право, бо колись Микола змовився з братами Анни вкрав у нього його єдине щастя — Анну, його «найдорожчий скарб».

— Я? Вкрав тобі… Господи, що се зо мною? Чи весь світ догори ногами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з чести, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа — я по—твойому, виходжу ще й злодієм?

Гурман каже, що Микола міг за три роки спільного життя закохати в себе жінку, але не зміг, бо не чоловік, а віхоть  (жмут соломи). Михайло каже, що буде ночувати сьогодні з Анною, і повідомляє, що  вранці вони удвох поїдуть до міста, звідки він отримав наказ із суду приставити Миколу, оскільки справа про вбивство продовжується.

Микола, проклинаючи жандарма, хапає зброю і кидається на Гурмана. Та той лише сміється і наказує кинути зброю. Тоді Микола береться за сокиру й втоплює її в Михайлові груди. Жандарм падає. Він намагається заспокоїти Анну, запевняє її, що почувається добре, дякує Миколі, кажучи, що сам хотів заподіяти собі смерть, але рука не піднялася.

Саме в цей час до хати входять війт, Бабич із Настею та інші сусіди. Смертельно поранений жандарм каже присутнім,  що він сам зарубався,що не треба звинувачувати в його смерті Анну й Миколу. Михайло Гурман умирає.
Анна кидається до трупа з відчайдушним криком:
— Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну?
Микола просить її заспокоїтися, бо в неї є для кого жити.