Гуморески Глазового про чоловіків

Гумореска Павла Глазового “Голубята”

В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.
В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.
Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду.—
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.
— До кінця любити будеш? Тобто до якого? —
Він, як голуб до голубки, припадав до дівки:
— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.

ЗОЛОТІ РУКИ

Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: — Гарна балерина! —
Посміхається хазяїн: — То моя дружина. —
Гість картину розглядає: — О, яка картина!
Хто так здорово малює?
— Теж моя дружина. —
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
— Грати любиш?
— То дружина… Я не вмію грати.
— От так жінка! — гість радіє. — Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє. —
А хазяїн сумно каже: — Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя — малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.
* * *

ВАРИВОДА

Увійшов поважний дядько до їдальні зранку.
Пильним оком подивився на офіціантку.
— Скиньте, — каже, — цей передник в білому крохмалі,
А надіньте фартушину, всю в олії й салі.
Розпустіть своє волосся, хай звиса до носа.
Не дивіться так привітно, а спідлоба й скоса.
Принесіть мені тарілку бовтаного супу,
Перепалену котлету і картоплі купу.
Молода офіціантка знизує плечима.
— Ви хильнули чи, можливо, інша є причина?
— О, причина, — мовив дядько, — багатьом відома.
Почувати себе хочу в їдальні, як дома.
* * *

ЕХ, ЛІТА, ЛІТА…

— Мав я, брате, жінку — ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер — не та…
Трохи зіпсувала зайва повнота.
Другий головою сивою хита.
— Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
Тільки в мене жінка й досі, як оса:
Наче й не тоненька, а проте куса.
* * *

ДОБРА ДУША

Чоловік говорить жінці: — Ти сходи по воду. —
Жінка глянула сердито: — У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору. —
Чоловік змахнув руками: — О, пішла в атаку.
Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?
* * *

ОРЕЛ

— Ти, — говорить жінка Гнату, — доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
Як живем з тобою в парі, а дітей немає… —
Гнат надувся. — Це не диво. Я читав у школі,
Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.
* * *

Гумореска Павла Глазового “Читака”

Чоловік у книгах рився з ранку й до обіду.
Жінка вийшла із квартири й мовила сусіду:
— Ти в пивну не клич Івана, він за ум узявся.
Все читає та читає, книгами обклався.—
А сусід собі подумав: — Значить, все в порядку.
Не збрехав, що десь у книзі заховав десятку.

***

ПІСЛЯ АВАНСУ

Чоловік аванс одержав, здибався з дружком
Та добряче й причастився просто під ларком.
І, п’янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим,
Почвалав у дитсадочок за дитям малим.
Там схопив синка за руку і повів, як міг.
Не устиг він ще ступити дома й на поріг,
Як дружина в крик, у сльози: —В тебе сором є?
Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє?—
Чоловіка в різні боки буйний хміль хита.
— А яка тобі різниця?— жінку він пита.—
Чи чужого прихопив я, чи привів свого…
Ти ж назад відтарабаниш завтра знов його.

***

Гумореска Павла Глазового “Жорина мрія”

Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
— Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.
У свої сімнадцять років мислити не вмієш.
Задавав я написати, як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з помилками лиш одну сторінку.
«Я мечтаю підшукати Інтересну жінку,
Щоб для мене підходящі мала внєшні дані
І робила в гастрономі чи у ресторані…»
Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись можеш до такого.
— Чом один? — скривився Жора. — Це в якому смислі?
Я писав, а батя збоку підказував мислі.