Ярослав Стельмах читати скорочено «Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі» варто, щоб згадати про пригоди звірят у лісі, про справжню дружбу та взаємодопомогу, про сміливість.
«Голодний, злий і дуже небезпечний» скорочено
Розділ 1
В африканських джунглях жив всім невдоволений лев Толябун: то йому занадто жарко, то холодно, то їсти хочеться, то переїв. Його дратувало абсолютно все. Лев всіх страшенно дратував, однак через страх ніхто нічого не міг зробити. Толябун навіть мало не зжер природолюба та дослідника Буртіуса: він прилетів в Африку на повітряній кулі. З собою чоловік мав біноклі, підзорні труби, записник та термос з кавою.
Зголоднівши, мандрівник розстелив скатертину та дістав пиріжок з м’ясом. Коли з-за кущів вийшов звір та почав наближатись, Буртіус знепритомнів. Лев зжер все, що було на скатертині й поліз до повітряної кулі шукати смаколиків. Він навіть не помітив як куля почала підійматися. Піднялася вона не занадто високо, бо її тримала мотузка.
Жирафеня, Мавпочка, Бегемотик та Носоріг знайшли мандрівника та кулю, котра була між деревами. Жирафеня туди заглянуло та побачило лева, котрий сховався на дні кошика. Мавпочка здивувалась, чому це Тобулян досі на них не напав і не ричить, як зазвичай.
Коли Буртіус відкрив очі, звірята гукнули: «Будьте здорові!». Дослідник поцікавився, хто ж це у його кошику. Виявилось, що лев. Звірі почали навперебій розповідати, як він їх лякає та ображає, обзиває та принижує. Мандрівник вирішив провчити звіра та підняв у гніві руки вгору, тримаючи торбинку. Але вона виявилась пуста! Лев зжер все, що у нього було. Чоловік побіг до кулі, щоб знайти свої таблетки, які дала йому його мати. Це були таблетки для сну, а Тобулян, мабуть, їх з’їв.
Буртіус зареготав:
– Тепер цей ненажера спатиме ще дуже довго. Тож можна його провчити.
Бегемотик зі звірятами підійшли до кошика, щоб його зв’язати. Раптом Мавпочка знайшла біля торбинки дослідника маленькі горошинки-таблетки. А це означало, що лев їх не з’їв або лише декілька.
Тут лев потягнувся та заревів. З переляку Буртіус витягнув ножа із-за пояса та перерізав мотузку, яка тримала кулю. І вона рвонула вгору, несучи лева все вище. Звірятка зраділи перемозі, але занепокоїлись через мандрівника, який втратив можливість повернутися додому. Дослідник вирішив іти додому пішки, бо його там чекала мама.
Розділ 2
У вівторок бігло собі зайча та лизькало мамин подарунок – цукрового півника. Його лизькання перервала куля, котра заплуталась в гіллі дерев та не могла злетіти. Зайча вже намалювало картинку в голові як буде гуляти з цією кулею лісом. Але побачило величезного звіра зі зав’язаними лапами на траві перед деревом та злякалось. Лев так солодко обізвався:
— Здрастуй, серденько, — ласкаво озвався звір. — Як живеш?
Потім вказав на свої лапи та розповів: що втратив у халепу, що він є другом африканських звіряток. Зайченя, яке звали Люська, було в захваті від далекого гостя та почалось хвастатись тим, що скоро йде в школу. Лев продовжив розповідати про своїх африканських «друзів»: Жирафеня, Мавпочку, Бегемотика та називав себе їхнім захисником.
Люська щиро хвилювалася через те, що Лев так далеко від дому. Хижак же попросив допомогти йому та розв’язати лапи, бо він уже голодний.
Зайча кинулось розв’язувати лапи звірові, поки той далі розповідав байки про свої харчові вподобання: моркву та капусту. Коли його лапи були вільні, Тобулян заревів та кинувся на Люську. Зайченяті вдалось втекти, показавши язика голодному леву.
Песик Бурмосик пішов збирати суниці для свого друга, цапка Буцика. Він сам виростив цю смачну ягідку на галявині. Прийшовши на галявину, він помітив, що на ній вже хтось погосподарював: ягідки з’їли, листочки прим’яті, а на землі сліди лапок. В роздумах хто це міг бути, Бурмосик збирав суниці, що залишились. Згодом він наткнувся на сонне зайченя. Вони познайомилися.
Цуценя поцікавилось, звідки дівчисько знає про їхню з Буциком галявину. Тоді зайча розповіло про цукрового півника, знайдену кулю та лева Тобуляна. Люська зазначила, що завдяки урокам мами вона змогла втекти від хитрого лева. Згадавши про маму, Люська заплакала. Адже не знала як тепер потрапити додому.
Бурмосик закінчив збирати суницю та пожалів Люську. Він запропонував піти разом до Буцика на косовицю: цапик точно знав чим допомогти.
Розділ ІІІ
Тим часом Толябун уже виспався в кущах та прокинувся від чийогось співу. Це був Вовчисько в джинсах та ковбойці, який пхав візок з бочкою води.
Лев вискочив та налякав вовка. Але, як виявилось, той його не боявся: в лісі бачте немає царів, кожен сам собі хазяїн. Тоді лев поміняв тактику і почав розповідати, що йому би лишень поїсти та попити. Тоді і додому можна вирушити. Вовк подумав: «Еге, його пусти! Такому їжі не настачишся. Он мордяка — хоч об дуба бий». Але сказав Толябуну, що прийме його в гості та нагодує. Але як виявилось, Вовк був вегетаріанцем! І воду він возив для свого городу: для бурячків, картоплі, часничку. Лев здивовано жував картоплю та мріяв про м’ясо.
Так вони і їли вдвох. Тобулян розповів про зайчисько, яке мало наглість називати його Толиком та бажання впіймати його. Тут їм в голову прийшов геніальний план, як всіх звірів в лісі взяти в свої пазурі!
Дорогою Бурмосик показав зайчисі болото з яскравими квітами і попередив, щоб це місце краще обходити стороною. Вдалині вже показалась Буцикова коса, якою він косив сіно.
Розділ IV
Коли Буцик, Люська та Бурмосик зустрілись, то цуценя пояснило, де знайшло зайчиська. Вона знову розплакалась, бо цей ліс для неї був чужим, їй дуже хотілось додому. Буцик був розумним звірятком, добре вчився в школі. Тому сказав, що їм потрібний компас для визначення точного місця звідки прибігла Люська. У лісі компас був тільки у дядька Кажана, але він навряд чи дасть його: він був дуже потрібний йому вночі. Кажан жив на грабові та саме відпочивав, бо був день.
Друзі попросили компас, але той не хотів його давати, бо без нього не міг літати і міг заблукати.
Тоді Бурмосик розповів пригоду Люськи і дядько погодився їм допомогти власноруч. Кажан розповів що не відпустить їх самих, бо бачив в лісі жовту, велику та ревучу почвару.
— Толябун! — скрикнуло зайченя.
— Лев? — вихопилось у Бурмосика.
Виявилось, що після смачної вечері на болоті він повертався додому та бачив лева з Вовком, які дряпали дерева, щоб Люська не змога знайти дорогу додому. Звірята запропонували зайчиську погостювати в них поки вони не вирішать проблему.
У хатці друзів Люсьці сподобалось. Вони навіть не помітили як дві пари очей слідкували за ними. Бурмосик до пізньої ночі читав всім книгу «Три мушкетери». Люська задумливо дивилась у вікно і попросила Буцика знайти ще одну лампу, бо вона боялася темряви.
Коли раптом вікно розлетілось на друзки і в кімнату просунулася левова паща:
— О-о-о! Який пейзаж! Іди, Вовцю, поглянь! Тут вони всі. Ух ви ж мої мацюпусінькі! Ух я ж вас зараз!
Зайча тремтячи перелізло на один кінець лави, а з другого в повітря злетіла лампа та луснула Тобуляна по морді та розбилась. Навкруги полетіли вогняні бризки на морди леву та вовку. Вони з криком кинулись тікати.
Розділ V
Зранку цуценя з цапиком зміцнювали хатку та вікна, стругали списи. Вони пообіцяли, що як тільки закінчать косити сіно, то відправляться шукати Люськину маму. Зайчисько лишилась на господарстві, рвала квіточки на віночок.
Люська сиділи посеред хатки, дивилась в дзеркало та милувалась своєю вродою. Вона нічого не приготувала на вечерю. Друзі були засмучені та голодні: навіть читати не хотілось на пустий живіт. Наступного дня все повторилось.
— Ти сказав би їй що-небудь, — говорив Буцикові Бурмосик, коли вони вкладалися спати. — Хай хоч трохи нам допомагає…
— Та якось незручно. Все-таки наша гостя. Бідна дівчинка! Вона так натерпілася через того лева. Хай мине день-другий.
Але Люська і не думала ставати до роботи: все співала та плела віночки. Тоді Бурмосик вирішив зробити інакше. Він поліз на горище та знайшов шматочок кривого дзеркала з кімнати сміху, який йому колись подарував директор цирку. Він замінив скло на дзеркальці Люськи та ліг спати.
Зайчисько зранку, як завжди, думала сплести віночок та любуватись собою в дзеркалі. Глянула туди і лихо! Вся врода її зникла: свинячі очка, щочки-пампушки, рот до самих вух, здоровенна голова та тоненька шия. Тепер ніхто не полюбить зайчиська. Вона згадала, як Бурмосик колись казав, що з неробами трапляються всякі неприємності. Тоді вона вмить кинулась до роботи в хаті.
Коли стемніло біля хатки зявились дві постаті з лопатою, сокирою та мотузкою. Виявляється Вовк три дні висліджував, що тут робиться і саме розповідав Тобуляну. Вони сподівались Люськи немає вдома. Лев заричав: «Потрібно влаштувати пастку, робити все хитро». Він очікував, що вони тут поласують звірятами, а потім поїдуть в Африку порядки встановлювати.
Вовк з Левом прийнялись робити пастку, прив’язавши мотузку до дубка та зробивши зашморг. Хто вступить – того петля вгору підніме. Тобулян так радів, що сам ненароком попав у свою пастку: петля схопила його за хвоста і Лев повис у повітрі. Вовк зрубав мотузку і лев щосили гепнувся на землю.
Тобулян послав товариша за новою мотузкою, а потім зрозумів, що й цього шматка вистачить на новий зашморг. Зробив його та й пішов додому. А Вовк, прибігши з новою мотузкою, потрапив у пастку товариша. Так і провисів до ранку, поки Тобулян спокійно спав у своєму ліжку.
Прибігши вранці до місця пастки, він звільнив вже синього Вовка.
— Вовчику, ти живий? — спитав несміливо, але той не ворушився. Тоді лев поклав на плечі тіло друзяки й пішов до хати. Там він приводи друга до тями травами, медом, листям та примочками. Отямившись, Вовк запропонував залишити звіряток в спокої. Але Тобулян був непохитний:
— Це вже справа честі. Будемо ловити їх по одному. А потім гайнемо до Африки.
Вовк загадав про свій огород і що його треба полити. Бо скоро вже стемніє і буде страшно набирати воду з болота, бо там Болотяник. І розповів Левові про Страшне болото, поросле квітами та травою. Живуть там лише комарі, навіть жаби не водяться. Тому там часто полює дядько Кажан і він бачив, як по твані бігала постать в білому та кричала: «Сюди! Сюди! До мене! Агов!». Відтоді до болота ніхто не потикається.
Тоді у голову Тобуляна прийшла нова ідея: накинути на себе біле покривало та налякати звірят! Тоді їх можна буде легко переловити.
Вовк похвалив Лева, який вигадав такий чудовий план.
Розділ VI
Буцик з Бурмосиком йшли додому після заготівлі дров та розмовляли як змінилась Люська і стала роботящою. Тільки голова в неї постійно болить, тому вона не знімає полотенця з голови. Тоді Бурмосик розповів, що підмінив їй дзеркальце. Буцик казав, що так неможна і дівчинці потрібно все розповісти.
Цуценя вночі поставило скельце назад і Люська дуже зраділа, коли побачила свій колишній ротик, пухнасті вушка та великі очки. Щаслива дівчинка, сплела собі віночок та кинулась готувати їсти. Коли ставила чавунець, то щось блискуче впало на підлогу. То було криве дзеркальце. Дівчинка зрозуміла, що над нею посміялись. Вона сіла і сумно заспівала, а великі сльози котились по щокам. Раптом почувся голос у вікні:
- Хто це такий гарний співає так добре таку чудову пісню?
- Це я.
- Та хто ж, хто? — чулося знадвору
Дівчинка забула всяку обережність та підійшла до вікна. Раптом сильні лапи схватили її за вушка та вкинули до мішка. То був Вовк. Принісши мішок додому, він віддав його Леву. Тобулян витрусив принишклу Люську на підлогу у кутку.
- 3-д-здра-аст, — підвелась вона на ноги. — 3-з-здр-а-аст, То-лику…
Тобулян з Вовком вирішили випитати, чи вдома ще хтось був. Зайча вирішило обдурити зарізяк:
- Була з Буциком та Бурмосиком. До них саме прийшов у гості дядько Кабан і приніс їм нову рушницю, — вигадувала вона. — І вони всі сиділи у сусідній кімнаті, і дядько Кабан показував їм, як із тієї рушниці стріляти.
Люська далі вигадувала, бо бачила як вони злякались. Розповідала, що Кабан великий та ледве влазить в двері. Ще й дзюдоїст. Ще й рушницю приніс, яка стріляє шротом, кулями та чергами. Запала мовчанка.
Вовк мовчки встав та вирішив йти поливати огород. Навіть Болотянника він боявся не так, як цього дядька Кабана з рушницею. Лев його зупинив і почав вмовляти довести справу до кінця та здійснити вирішальний напад. Може дівчисько збрехала. Тобулян вирішив сам все провірити.
— Ну й поморочилися з тобою, поки спіймали, — розговорився Вовк. — І чого, власне, я на тебе напався? Що ти мені поганого зробила? Із левом щось там не поділили, — а мені яке до того діло? Я до тебе завжди ставився добре. В душі. Так що ти, може, теє… Якщо ті з ружжом прибіжать — заступишся за мене? Я навіть одну лапку можу тобі розв’язать. О, — нагнувся над Люською, — отак зручно тобі?
Люська пообіцяла заступитись. Але слово за слово і дівчинка призналась, що все видумала. Тоді Вовк почав лузати насіння та роздумував: що ж з нею зробить Лев. Він хотів зробити із звіряток святковий обід, адже в нього завтра день народження.
Люська стала думати як попередити Буцика та Бурмосика. Згадувала маму, її пиріжки та колискові… Й сама почала співати. Співала доки Вовк не заснув на дивані. Тоді вона витягла дзеркальце, розрізала мотузку та вибігла надвір. Вона почала бігти коли почула грізний рев лева: «У-т-е-к-л-а!!». Вона бігла на Суничну галявину, де її шукали друзі. Бурмосик просив вибачення за свою витівку, а Буцик повідомив, що післязавтра будуть шукати її маму.
Вдома Люська розповіла, що Вовк з Левом планують напад. Знадвору почувся рев: «Болотяник! Болотяник вибрався із трясовини! Здавайтесь усі!». Друзі вирішили відкрити двері та поцілити у ворогів горнятком з печі. Попали у Вовка. Він почав хлюпати, що все йому дістається. А Лев ходив попід тином, коли до ніг впала камінюка. Її кинув дядько Кажан. Але не попав, бо був сліпуватий. Тобулян запропонував викурити звірят за допомогою сірників. За кілька метрів од хати Вовк підпалив сіно.
Дунув вітер та полум’я перекинулось на Вовка. Кричачи від болю він кинувся навтьоки. Лев сердито вихопив сірники та підпалив ще стіжок сіна біля хатки. Раптом якась тінь накрила голови Лева та Вовка мішком. У двір спустилась куля і з неї вийшов гладенький чоловічок … та мама Люськи.
Розділ VII
Буртіус розумів, що Лев буде небезпечним для людей та звірів, тому його потрібно знайти. Мандрівник почав обчислювати силу, швидкість та напрям вітру. Все рахував та обвів район, де могла би приземлитися куля.
Чим він тільки не їхав, поки не знайшов сліди Люськи, Тобуляна та Люсьчину маму. Вони наповнили кулю газом та полетіли шукати зайчисько з Тобуляном. Так вони знайшли всіх звіряток та зв’язали ворогів біля дерева.
Вранці мандрівник вже трудився біля кулі. Він обіцяв покатати звіряток. Вони літали над полем і болотом, поки не побачили білу постать на острівці болота, яка щось кричала та вимахувала руками. Буртіус смикнув мотузку і куля почала спускатись. Люські стало страшно, раптом це Болотяник? Вона разом з дослідником знепритомніли. Кошик легко вдарився об землю і до нього біг чоловічок, дуже схожий на нашого дослідника. Це був досліднику Буртіус-старший.
Розділ VIII
Буртіус-старший кинувся щупати пульс своєму синочку. Все було гаразд і скоро він розплющив очі. Син та батько раділи зустрічі, адже до цього довго не бачились.
Дорогою батько розповідав, що з ним трапилось три роки тому. Коли повертався з Полінезії то пролітав над Бердичевом та попав у циклон. Його кидало наче тріску і куля напоролась на гілки, балон з газом зірвався. Мандрівника викинуло з кулі. Прокинувся він на острівці серед болота, став збирати насіння під пташиними гніздами та садити їх на імпровізованому огороді. Пошив одяг з оболонки кулі і так живе. Навіть книгу встиг написати. Син так скучив за татом, що постійно хнюпав носом. Але час збиратись додому!
Буртіусу-сину прийшла в голову ідея поселити на цьому острові – Вовка з Тобуляном. Так вони нікому не заподіють шкоди, а якщо виправляться, то, можливо, їх відправлять назад. А Лева навіть до Африки.
Так то так! Всім стало легше: виявляється Болотяника не існує і на болото можна ходити збирати квіточки. В лісі запанувала радість: мама Люськи готувала смаколики, Буртіус-молодший все намагався щось відкрити, а Буцик креслив нову кулю. Не раділи тільки Вовк з Тобуляном. Їх закинули на острів і вони були ображені на злі.
Настав час прощатись. Всі вийшли подивитись як полетять додому Буртіуси. Вони попрощалися із тваринами і пообіцяли ще прилетіти до своїх друзів.
Куля повільно піднімалась догори і невдовзі зникла за верхівками дерев. В лісі стало тихо, лише було чути відлуння шелесту квітів та листя…
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
