«Гостина старої дами» читати онлайн книгу Фрідріха Дюрренматта, яка засуджує суспільство, в якому цінність грошей переважає цінність людського життя.
«Гостина старої дами» читати повністю
Трагічна комедія
Переклад з німецької ВІРИ ВОВК.
«Гостина старої дами» ДІЄВІ ОСОБИ:
ГОСТІ:
КЛЕР ЦАХАНАСЯН, з дому Вешер, мультимільйонерка
ЇЇ ЧОЛОВІКИ VІІ-ІХ
МАЖОРДОМ
ТОБІ, РОБІ — весь час жують гуму
КОБІ, ЛОБІ — сліпі
ГОСПОДАРІ:
ІЛЛЬ
ЙОГО ДРУЖИНА ЙОГО ДОНЬКА
ЙОГО СИН
БУРГОМІСТЕР
УЧИТЕЛЬ
ПАРОХ
ЛІКАР
ПОЛІЦАЙ
ПЕРШИЙ
ДРУГИЙ ТРЕТІЙ
ЧЕТВЕРТИЙ міщани
МАЛЯР
ПЕРША ЖІНКА ДРУГА ЖІНКА
ПАННА ЛУІЗА
ІНШІ:
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА КОНДУКТОР
ПОДАТКОВИЙ АҐЕНТ
ВЛІЗЛИВІ: ГАЗЕТЯР І ГАЗЕТЯР ІІ
РАДІОКОРЕСПОНДЕНТ ОПЕРАТОР
МІСЦЕ: ҐЮЛЛЕН
ЧАС: СУЧАСНІСТЬ
«Гостина старої дами» ДІЯ ПЕРША
Заки підійметься завіса — дзвінок станції. Потім напис: Ґюллен. Очевидно, назва містечка, що ледь позначене в глибині: зруйноване, зниділе. Будинок станції також неохайний, залежно від країни — з рампою чи без рампи, напівздертий розклад потягів на мурі, заржавілий семафор, двері з написом “Вхід заборонено”. Далі, посередині, нужденна дорога до станції. Вона також тільки позначена. Ліворуч — будка: гола, череп’яний дах, обшарпані плакати на безвіконнім мурі. Зліва табличка “Для жінок”, справа “Для чоловіків”. Все тоне в гарячому, осінньому сонці. Перед будкою — лавка, на лавці четверо чоловіків. П’ятий, неймовірно занедбаний, як і ті решта, малює транспарант червоною фарбою, немов на демонстрацію: “Ласкаво просимо, Клері”. З гуркотом пролітає швидкий потяг. Начальник станції на пероні пропускає ешелон. Чоловіки на лавці повертають голови зліва направо — видно, проводжають
очима експрес.
ПЕРШИЙ: “Ґудрун”, Гамбург — Неаполь.
ДРУГИЙ: Об одинадцятій двадцять сім прибуде
“Шалений Роланд”, Венеція — Стокгольм. ТРЕТІЙ: Нам тільки й лишилося втіхи, що дивитися на
потяги.
ЧЕТВЕРТИЙ: П’ять років тому “Ґудрун” і “Шалений Роланд” зупинялись у Гюллені. І ще “Дипломат” і “Лорелея”,— усі важливі потяги.
ПЕРШИЙ: Світового значення.
ДРУГИЙ: А тепер навіть звичайні пасажирські потяги не зупиняються. Тільки два з Каффіґену і о першій тринадцять з Кальберштадту.
ТРЕТІЙ: Нам кінець.
ЧЕТВЕРТИЙ: Фабрика Ваґнера луснула.
ПЕРШИЙ: Бокман збанкрутував.
ДРУГИЙ: Пансіонат “Місце-на-сонці” занепав.
ТРЕТІЙ: Живемо з допомоги для безробітних.
ЧЕТВЕРТИЙ: Та з громадської юшки.
ПЕРШИЙ: Живемо?
ДРУГИЙ: Животіємо.
ТРЕТІЙ: Здихаємо. ЧЕТВЕРТИЙ: Ціле містечко.
Дзвінок.
ДРУГИЙ: Давно пора вже приїхати мільярдерці. В Кальберштадті вона мала начебто побудувати лікарню.
ТРЕТІЙ: У Каффіґені — ясла, а в столиці — пропам’ятну церкву.
МАЛЯР: Захотіла, щоб той партач Цімт, натураліст, вималював їй портрет.
ПЕРШИЙ: Капшук з грошима! Їй належать Armenian-Oil, Western Railways, North Broadcasting Company і квартал розпусти в Гонґ-Конґу.
Гуркіт потяга, начальник пропускає його. Чоловіки проводжають потяг рухом голови справа наліво.
ЧЕТВЕРТИЙ: “Дипломат”. ТРЕТІЙ: До того ж ми були містом культури. ДРУГИЙ: Одним з найпередовіших у країні. ПЕРШИЙ: В Європі.
ЧЕТВЕРТИЙ: Тут ночував Ґете. В господі “Золотий Апостол”.
ТРЕТІЙ: Брамс тут скомпонував квартет.
Дзвінок.
ДРУГИЙ: Бертольд Шварц тут винайшов порох.
МАЛЯР: А я блискуче навчався в Ecole des Beaux-Arts.
А що тепер роблю? Малюю транспаранти!
Гуркіт потяга. Ліворуч з’являється кондуктор, наче щойно
зіскочив з потяга.
КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен! ПЕРШИЙ: Пасажирський потяг із Каффіґену.
Виходить один пасажир, минає чоловіків на лавці ліворуч і зникає в дверях з написом “Для чоловіків”.
ДРУГИЙ: Ліцитаційний інспектор. ТРЕТІЙ: Іде ліцитувати ратушу. ЧЕТВЕРТИЙ: І з політичного погляду нам край. НАЧАЛЬНИК (підносить жезл): Потяг рушає!
З містечка надходять БУРГОМІСТР, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і майже шістдесятп’ятирічний ІЛЛЬ, усі поганенько повдягані.
БУРГОМІСТР: Висока гостя приїде пасажирським потягом о першій тридцять, із Кальберштадту.
УЧИТЕЛЬ: Співає мішаний хор, молодіжна група.
ПАРОХ: Дзвонить пожежний дзвін. Його ще не віддали в заставу.
БУРГОМІСТР: На ринку грає міська оркестра, а гімнастичне об’єднання робить піраміду в честь мільярдерки. Потім обід у “Золотому Апостолі”. На жаль, не вистачить коштів, щоб освітити ввечері собор і ратушу.
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР виходить із будки.
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Доброго ранку, пане бургомістре! Сердечно вітаю. БУРГОМІСТР: Чого вам тут треба, інспекторе Ґлюце?
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Це вже ви знаєте,
пане бургомістре. Передо мною стоїть велетенське завдання. Спробуйте взяти в заставу ціле місто. БУРГОМІСТЕР: Крім старої друкарської машинки, ви в ратуші нічого не знайдете.
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Ви пане бургомістре, забуваєте про ґюлленський краєзнавчий музей.
БУРГОМІСТЕР: Проданий три роки тому до Америки. Наші каси порожні. Ніхто не платить податків.
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Треба перевірити. Країна
процвітає, а якраз Ґюллен з пансіоном “Місце-під-
сонцем” банкрутує. БУРГОМІСТЕР: Для нас самих це економічна загадка. ПЕРШИЙ: Це все — витівки масонів. ДРУГИЙ: Жидівська робота. ТРЕТІЙ: За цим стоїть великий капітал. ЧЕТВЕРТИЙ: Міжнародний комунізм пряде своє павутиння.
Дзвінок.
ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Я вже щось знайду. В мене очі, як у яструба. Піду глипну на міську касу.
Відходить.
БУРГОМІСТЕР: Краше, коли він нас пограбує тепер, ніж по візиті мільярдерки.
Маляр закінчив свій транспарант.
ІЛЛЬ: Так не годиться, пане бурґомістре. Напис надто інтимний. Треба б написати “Ласкаво просимо, Клер Цаханасян”.
ПЕРШИЙ: Але ж вона — Клері.
ДРУГИЙ: Клері Вешер.
ТРЕТІЙ: Тут виросла.
ЧЕТВЕРТИЙ: Її батько був будівничий.
МАЛЯР: Тоді я зроблю просто: напишу “Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” на зворотному боці. А як мільярдерка розчулиться, ми завжди зможемо обернути до неї ще й цей бік.
ДРУГИЙ: “Біржовик”, Цюріх-Гамбурґ.
Ще один швидкий потяг проїздить справа наліво.
ТРЕТІЙ: Завжди точний, хоч годинника по ньому наставляй.
ЧЕТВЕРТИЙ: Ото мудро! Ніби хтось тут ще має годинника!
БУРГОМІСТР: Панове, мільярдерка — наша єдина надія.
ПАРОХ: Крім Бога.
БУРГОМІСТЕР: Крім Бога.
УЧИТЕЛЬ: Але він грошей не платить. БУРГОМІСТЕР: Ви, Іллю, дружили з нею; тепер усе від вас залежить.
ПАРОХ: Тоді ви розійшлися. Я чув якусь невиразну історію… Ви маєте що звірити своєму душпастиреві?
ІЛЛЬ: Ми були найкращі друзі… Молоді й палкі… З мене був таки добрий хлопець, панове, сорок п’ять років тому… А її, Кляру, я ще й досі немов бачу перед собою… Як вона світилася мені назустріч у пітьмі Петрової стодоли чи босоніж ішла по моху й листю в Конрадсвайлерівському лісі, з розмаяним рудим волоссям, струнка, гнучка як лозина, ніжна, до біса гарна відьма. Нас розлучило життя, тільки життя, як то буває на світі.
БУРГОМІСТР: Для моєї невеличкої доповіді на бенкеті в “Золотому Апостолі” мені треба було б знати кілька подробиць про пані Цаханасян.
Витягає з кишені нотатника.
УЧИТЕЛЬ: Я перевірив давні шкільні документи. Оцінки Кляри Вешер, на превеликий жаль, дуже погані. Із поведінки також. Тільки з ботаніки й зоології “задовільно”.
БУРГОМІСТР (записуючи): Добре. З ботаніки й зоології
“задовільно”. Це добре. ІЛЛЬ: Тут я можу пригодитися вам, пане бурґомістре.
Кляра любила справедливість. І то не абияк. Раз
арештовували якогось волоцюгу, то вона закидала
поліцая камінням. БУРГОМІСТР: Любов до справедливости. Не зле. Завжди
робить враження. Але історію з поліцаєм краще не
згадуймо.
ІЛЛЬ: Вона була також милосердна. Що мала, те й роздавала. Крала картоплю для бідної вдови.
БУРГОМІСТР: Почуття милосердя. Це, панове, конче треба відзначити. Це найважливіше. Чи хто пригадує собі, яку будову спорудив її батько? Було б добре згадати про неї в промові.
ВСІ: Ніхто не пригадує.
Бурґомістер згортає нотатника.
БУРГОМІСТР: Ну, я готовий; решту мусить зробити Ілль.
ІЛЛЬ: Я знаю. Цаханасян має труснути своїми мільйонами.
БУРГОМІСТР: Мільйонами, це дуже добре сказане.
УЧИТЕЛЬ: Нам не поможуть ясла для немовлят.
БУРГОМІСТР: Дорогий Іллю, ви вже віддавна найпо-пулярніша постать у Ґюллені. Я навесні залишаю свою посаду і вже порозумівся з опозицією. Ми домовилися, що запропонуємо обрати вас моїм наступником.
ІЛЛЬ: Але ж, пане бургомістре…
БУРГОМІСТР: Я можу тільки підтвердити те, що сказав.
ІЛЛЬ: Панове, до діла. Насамперед я поговорю з Клярою про нашу біду.
БУРГОМІСТР: Але обережно… делікатно.
ІЛЛЬ: Ми повинні діяти розумно, не забувати про психологію. Вже саме невдале вітання на станції може звести все нанівець. Міською оркестрою і мішаним хором ми нічого не досягнемо.
БУРГОМІСТР: Ілль має рацію. Це ж бо надзвичайна хвилина. Пані Цаханасян ступає на землю своїх предків, повертається додому і, зворушена, з очима повними сліз, бачить давні, любі картини. Я, звичайно, стоятиму не в самій сорочці, як оце тепер, а в святковому чорному вбранні і в циліндрі, коло мене дружина, а переді мною, у всьому білому, дві внучки з трояндами в руках. Господи, аби тільки все було готове вчасно!
Дзвінок.
ПЕРШИЙ: “Шалений Роланд”.
ДРУГИЙ: Венеція-Стокгольм, одинадцята двадцять сім.
ПАРОХ: Одинадцята двадцять сім! У нас є ще майже дві години, щоб причепуритись.
БУРГОМІСТР: Транспарант “Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” піднесуть угору Кюн і Гавзер (показує на ЧЕТВЕРТОГО). Решта всі найкраще — хай махають капелюхами. Тільки прошу вас, не горлайте, як торік під час відвідин урядової комісії; враження не було ніякого, ми ще й досі не дістали дотації. Тут личить не криклива зовнішня радість, а внутрішня; майже хлипання співчуття до віднайденої дитини нашої батьківщини. Будьте невимушені, щирі, але все має котитися, мов по шнурочку, пожежний дзвін мусить озватися зараз після хору. Передовсім слід звернути увагу…
З гуркотом наближається потяг і заглушує його промову. Скрегочуть гальма. На всіх обличчях проступає страшенний подив. П’ятеро чоловіків на лавці схоплюється.
МАЛЯР: Експрес! ПЕРШИЙ: Зупиняється! ДРУГИЙ: У Ґюллені! ТРЕТІЙ: В найзлиденнішому ЧЕТВЕРТИЙ: Найжалюгіднішому
ПЕРШИЙ: Наймізернішому закутку на лінії
Венеція-Стокгольм! НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Диво предивне! “Шалений
Роланд” має з’явитися на закруті біля Льойтенау,
промайнути і темною цяткою зникнути в
Пюкенрідській долині.
Справа надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН: шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети, видженджурена далі нікуди неможлива, але якраз тому світова дама, з дивною грацією, попри всю свою сміховинність. За нею почет, МАЖОРДОМ БОБІ, приблизно вісімдесяти років, у чорних окулярах, її ЧОЛОВІК VII (високий, стрункий, чорні вуса) з повним добором рибальського знаряддя. Роздратований НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА йде за ними; червоний кашкет, червона
тека.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Ґюллен?
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви потягли за рятункове гальмо, мадам!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди тягну за рятункове гальмо.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я протестую! Категорично! В цій країні ніхто не тягне за рятункове гальмо, навіть як треба рятунку. Точне дотримання розкладу їзди — найвищий наш принцип. Можу я попрохати у вас пояснення?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ми таки в Ґюллені, Мобі. Я пізнаю цей сумний закуток. Он там по той бік Конрадсвайлерський ліс із потоком, де ти можеш ловити собі пстругів і щук, а он праворуч дах Петрової стодоли.
ІЛЛЬ (наче прокидаючись): Кляра.
УЧИТЕЛЬ: Цаханасян.
ВСІ: Цаханасян.
УЧИТЕЛЬ: А тут не готовий мішаний хор, ні молодіжна група!
БУРГОМІСТР: Ні гімнасти, ні пожежники! ПАРОХ: Ні паламар!
БУРГОМІСТР: Господи Боже, а я без убрання, без циліндра, без унучок! ПЕРШИЙ: Клері Вешер! Клері Вешер!
Схоплюється і біжить до містечка.
БУРГОМІСТР (гукає йому вслід): Не забудь про дружину! НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я чекаю на пояснення. Офіційно.
Від імені дирекції залізниці. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви йолоп. Мені саме захотілося
відвідати це містечко. То що, я мала вискочити з
вагона?
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви зупинили “Шаленого Роланда” тільки тому, що вам забажалося відвідати Ґюллен?
Він насилу стримується.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, якщо вам хочеться відвідати Ґюллен, то прошу дуже, до ваших послуг є пасажирський потяг із Кальберштадту о дванадцятій сорок. Як і до послуг кожного. Прибуває до Ґюллену о першій тринадцять.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пасажирський потяг, що зупиняється в Локені, Брунгюбілі, Байзенбаху і Льойтенау? Невже ви гадаєте, що буду півгодини паритися по цих околицях?
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, це вам буде дорого коштувати!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дай йому тисячу, Бобі.
ВСІ (мурмочуть): Тисячу.
Мажордом дає йому тисячу.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (спантеличено): Мадам…
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А три тисячі на фонд для вдів
залізничників. ВСІ (мурмочуть): Три тисячі.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (збентежено): Такого фонду нема, мадам.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: То будьте його фундатором.
БУРГОМІСТР шепче на вухо НАЧАЛЬНИКОВІ ПОТЯГА.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (вражено): Достойна пані — Клер Цаханасян? О, прошу пробачення! Це, звичайно, зовсім інша справа. Якби в нас був хоч найменший здогад, що це ви, то ми, певна річ, затрималися б у Ґюллені. Ось вам ваші гроші, шановна пані, чотири тисячі… Боже мій…
ВСІ (мурмочуть): Чотири тисячі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Лишіть собі цю дрібничку.
ВСІ (мурмочуть): Лишіть собі…
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Може, достойна пані, ви бажаєте, щоб “Шалений Роланд” зачекав, заки ви оглядатимете Ґюллен? Дирекція залізниці радо схвалить нашу затримку. Портал собору, либонь, вартий уваги. Ґотичний. З зображенням Страшного Суду.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Забирайтеся геть зі своїм потягом.
ЧОЛОВІК VII (плаксиво): А преса, мишко? Преса ще не висіла з потяга. Репортери обідають у вагоні-рес-торані спереду і навіть гадки ні про що не мають.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хай собі обідають, Мобі. Мені, покищо, не потрібна преса в Ґюллені. А потім вона вже з’явиться.
Тим часом ДРУГИЙ приніс БУРГОМІСТРОВІ фрак. Бурґомістер урочисто підступає до КЛЕР ЦАХАНАСЯН. МАЛЯР і ЧЕТВЕРТИЙ на лавці підносять вгору транспарант “Ласкаво просимо, Клер Цахана…” Маляр не встиг його домалювати.
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ (піднімаєжезл): Потяг рушає! НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Аби ви тільки, достойна пані, не
поскаржилася в дирекції залізниці. То було чисте
непорозуміння.
Потяг рушає. НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА вскакує у вагон.
БУРГОМІСТР: Шановна, ласкава, пані. Як бургомістер Ґюллену я маю честь привітати вас, ласкава, шановна пані, дитя нашого містечка…
Гуркіт потяга заглушає решту промови БУРГОМІСТРА, що невтомно говорить далі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дякую вам, пане бургомістре, за гарну промову.
Вона підходить до ІЛЛЯ, що трохи збентежено рушає їй назустріч.
ІЛЛЬ: Кляра!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Альфред. ІЛЛЬ: Гарно, що ти приїхала.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди хотіла приїхати. Ціле своє
життя, відколи покинула Ґюллен. ІЛЛЬ (непевно): Дуже мило з твого боку. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти також думав про мене? ІЛЛЬ: Звичайно. Завжди. Ти й сама це знаєш, Кляро. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чудові були ті дні, що їх ми провели
разом.
ІЛЛЬ (гордо): Отож. (До ВЧИТЕЛЯ) Бачите, пане вчителю? Вважайте, що вона вже в мене в кулаці. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Називай мене так, як завжди звав. ІЛЛЬ: Дика моя кіточко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (муркоче, наче стара кітка): А ще як? ІЛЛЬ: Моя відьмочко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я тебе називала: “Мій чорний
леопарде.” ІЛЛЬ: Я ще й далі чорний леопард. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дурниці. Ти потовщав. І посивів, і
розпився.
ІЛЛЬ: Але ти лишилася така, як була. Відьмочка!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Де там. Я постарілася і потовщала. Крім того, втратила ліву ногу. Автомобільний випадок. Я їжджу ще тільки швидкими потягами. Але протеза — чудова, правда? (Підносить спідницю і показує ліву ногу). Нею можна добре орудувати.
ІЛЛЬ (витирає піт з чола): Я ніколи не здогадався б, кіточко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чи можна познайомити тебе з моїм сьомим чоловіком? Він має плантації тютюну. Ми — щасливе подружжя.
ІЛЛЬ: Прошу дуже.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ходи, Мобі, вклонися. Властиво, його ім’я Педро, але Мобі звучить краще. Та й краще римується з Бобі, так зветься мій мажордом. Зрештою, мажордом буває один на ціле життя, тож чоловіки мусять допасовуватися до його імені. ЧОЛОВІК VII вклоняється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Правда ж, він гарний із своїми чорними вусами? Думай, Мобі.
ЧОЛОВІК VII думає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН. Дужче.
ЧОЛОВІК VII думає дужче. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще дужче.
ЧОЛОВІК VII: Я вже дужче не можу думати, мишко, справді не можу.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне, що можеш. Спробуй-но.
ЧОЛОВІК VII думає ще дужче. Дзвінок.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А бачиш, зміг. Правда ж, Альфреде, він робив майже демонічне враження? Наче бразилець. Але це тільки здається так. Він православний. Його батько був росіянин. Нас вінчав піп. Незвичайно цікаво. А тепер я хочу оглянути Ґюллен.
Вона дивиться крізь інкрустований самоцвітами лорнет на
будку ліворуч.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цю потрібну інституцію збудував
мій батько, Мобі. Добра праця, ретельно виконана.
Дитиною я годинами сиділа на даху і спльовувала
вниз. Але тільки на чоловіків.
У глибині сцени тепер зібралися МІШАНИЙ ХОР і МОЛОДІЖНА ГРУПА. УЧИТЕЛЬ в циліндрі виступає наперед.
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані, дозвольте мені, як ректорові ґюлленської гімназії і аматорові шляхетного музичного мистецтва, привітати вас простою народною піснею у виконанні мішаного хору і молодіжної групи.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкварте, вчителю, свою просту народну пісню!
УЧИТЕЛЬ дістає камертона, дає тон, і МІШАНИЙ ХОР та МОЛОДІЖНА ГРУПА починають урочисто співати, але саме тієї миті над’їжджає новий потяг з лівого боку. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ підіймає жезл. Хор мусить змагатися з грюкотом потяга, вчитель у розпуці. Нарешті потяг проїздить.
БУРГОМІСТР (невтішно): А пожежний дзвін! Мав же задзвонити пожежний дзвін!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви гарно співали, ґюлленці. Особливо своєрідний був той білявий бас ліворуч скраю, з великим борлаком.
Крізь мішаний хор проштовхується ПОЛІЦАЙ і стає струнко перед КЛЕР ЦАХАНАСЯН.
ПОЛІЦАЙ: Поліцай Ґанке, шановна пані. До ваших послуг.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (оглядає його): Дякую. Я не маю на думці нікого заарештовувати. Але, може, ви ще будете потрібні Ґюлленові. Чи ви часом заплющуєте одне око?
ПОЛІЦАЙ: Авже ж, шановна пані. Бо як ні, то що б з
мене було в Ґюллені? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заплющте краще обоє очей.
ПОЛІЦАЙ стоїть трохи спантеличений.
ІЛЛЬ (сміється): Справжня Кляра! Справжня моя відьмочка!
Він задоволено плеще себе по стегнах. БУРГОМІСТР накладає собі на голову вчителевого циліндра і підводить до неї своїх онучок. Вони близнятка, семи років, з білявими косами.
БУРГОМІСТР: Мої внучки, шановна пані, Герміна й Адольфіна. Тільки дружини нема.
Він утирає піт з чола. Дівчатка присідають і дають пані Цаханасян червоні троянди.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вітаю вас з цими дівулями, бургомістре. Нате!
Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРГОМІСТР тихенько передає циліндр ПАРОХОВІ, який накладає його собі
на голову.
БУРГОМІСТР: Наш пан-отець, ласкава пані.
ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на
смертному ложі? ПАРОХ (здивовано): Стараюся.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть? ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну
кару, шановна пані. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.
ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.
ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.
БУРГОМІСТР подає їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бургомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!
БУРГОМІСТР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар має авто. Мерседеса з 32-го року.
ПОЛІЦАЙ (клацаєзакаблуками): Все буде зроблене, пане бургомістре! Я службово прижену сюди машину.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!
Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують Гуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима
гітара.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два ґангстери з Мангетену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На
моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця — з Лувру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі! ОБИДВА: Yes, Mam.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися. Віднесіть речі й домовину до “Золотого Апостола”.
БУРГОМІСТР (отетеріло): Домовину?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!
ПОЧВАРИ, жуючи суму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРГОМІСТР дає знак, усі кричать “Слава”, та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ з’являються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.
БУРГОМІСТР: Нарешті! Пожежний дзвін!
Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва
чепурно повдягані.
ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря. ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?
ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій
дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі. ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в “Золотому
Апостолі”. ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі. ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу. ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую. ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай,
коли ви сліпі?
ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.
ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?
ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.
ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?
ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!
ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.
ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня.
ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.
Він веде їх до міста. ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!
Зміна сцени без завіси. Фасад залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина “Золотого Апостола”, можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРГОМІСТР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.
БУРГОМІСТР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.
УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.
БУРГОМІСТР: Світові дами мають свої примхи.
УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше.
БУРГОМІСТР: Ще краше. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве “Дика моя кіточко”, “Відьмочко”. Видурить у неї мільйони. За ваше здоров’я, пане вчителю. За те, щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.
УЧИТЕЛЬ: І фабрику Вагнера.
БУРГОМІСТР: І пансіон “Місце-на-сонці”. Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.
Вони цокаються чарками.
УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.
Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.
БУРГОМІСТР: Сядьте до нас, вахмістре.
ПОЛІЦАЙ сідає.
ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємності працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, шо я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.
УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.
ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, шо воно означає.
УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.
БУРТОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.
ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бургомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.
УЧИТЕЛЬ: Яскравим полум’ям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джульєтту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.
БУРГОМІСТР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!
Апостол, емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, дерев’яною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А + К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.
ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки. ДРУГИЙ: Ми ялиці темно-сизі. ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу. ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кушів і живоплоту. ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний. ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі. ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані. ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.
З глибини виходять, жуючи гуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й
Тобі, зупиніться. СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.
Клер ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі. Вона йде до інших дерев.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я
не проходила лісом своєї молодости, довго вже не
топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі гуми,
погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться
завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до
потоку, до своєї риби.
Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII — праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!
ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть. ІЛЛЬ: Час парування.
Він присідає коло неї.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок п’ять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерейною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.
ІЛЛЬ: Кляро!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі! СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!
З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй сигару і припалює її.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную сигари. Властиво, я могла б курити сигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.
ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.
ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусив зректися свого.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.
ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?
ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.
ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.
ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?
ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?
ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.
Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.
ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ. ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.
Він мовчить, вона курить.
ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.
ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка
своєї молодости. ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало. ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!
Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю,
відсмикує руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.
ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!
ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.
ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!
ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.
ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.
Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.
ІЛЛЬ: Ех. якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?
ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!
Він цілує її в правицю.
ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.
Ілль, переляканий, пускає руку.
ІЛЛЬ: Кляро, невже в тебе все протези?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в
Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть
залога загинула. Я незнищима.
СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.
Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи; на них — нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. З’являються також БУРГОМІСТР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРГОМІСТР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.
БУРГОМІСТР: Це оплески вам, вельмишановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бургомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.
БУРГОМІСТР: Дозвольте повести вас до столу? Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі
своєю ЖІНКОЮ.
БУРГОМІСТР: Моя дружина.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь лорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ґанночка Дурнолоб, наша відмінниця.
Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.
БУРГОМІСТР: Пані Ілль.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.
Справа вскакує ЛІКАР, п’ятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.
ЛІКАР: Я ще вчасно допхався на своєму старому Мерседесі.
БУРҐОМ1СТЕР: Доктор Ніслін, наш лікар.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН дивиться на ЛІКАРЯ крізь лорнет; він цілує
їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цікаво. Ви виписуєте посвідки смерті? ЛІКАР (збитий з пантелику): Посвідки смерти? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хтось же у вас помирає. ЛІКАР: Звичайно, шановна пані. Це мій обов’язок.
Наказ начальства. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У майбутньому посвідчите смерть з
паралічу серця. ІЛЛЬ (сміється): Чудово, просто чудово! КЛЕР ЦАХАНАСЯН відвертається від ЛІКАРЯ оглядає ГІМНАСТА
в трико.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зробіть свою вправу ще раз.
ГІМНАСТ присідає, махає руками.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Надзвичайні м’язи. Чи ви вже кого
задушили ними? ГІМНАСТ (присідаючи, спанталичено): Задушив? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Закиньте ще раз руки на спину,
пане гімнасте, а потім прогніться лежачи. ІЛЛЬ (сміючись): У Кляри золотий гумор. Такі жарти,
що можна зі сміху вмерти.
ЛІКАР ще й досі не отямився.
ЛІКАР: Не знаю. Від таких жартів мені мороз іде поза шкірою.
ІЛЛЬ (таємниче): Вона обіцяла мільйони!
БУРГОМІСТР захлинається.
БУРГОМІСТР: Мільйони?
ІЛЛЬ: Мільйони.
ЛІКАР: А бий тебе сила Божа!
МІЛЬЯДЕРКА відвертається від ГІМНАСТА.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я голодна, бургомістре. БУРГОМІСТР: Ми тільки чекаємо вашого чоловіка, шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба на нього чекати. Він ловить рибу, і я з ним розлучуся. БУРГОМІСТР: Розлучитеся?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мобі також здивується. Я одружуся
з німецьким кіноактором. БУРГОМІСТР: Але ж ви сказали, що ваше подружжя
щасливе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Кожне моє подружжя щасливе. Але мрія моєї молодості була одружитися в ґюллен-ському соборі. Треба здійснити свої молодечі мрії. То буде так урочисто!
Всі сідають. КЛЕР ЦАХАНАСЯН — між БУРГОМІСТРОМ та ІЛЛЕМ, поруч Ілля — ПАНІ ІЛЛЬ, а поруч БУРГОМІСТРА — його ДРУЖИ НА. Праворуч, коло іншого столу, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і ПОЛІЦАЙ. Ліворуч — чотири ЧОЛОВІКИ. Дальші гості з жінками — в глибині, де ясніє транспарант “Ласкаво просимо, Клер!” БУРГОМІСТР, сяючи з радості, підводиться вже з обв’язаною серветкою, і стукає в свою склянку.
БУРГОМІСТР: Шановна пані, дорогі мої ґюлленці. Минуло сорок п’ять років відтоді, як ви покинули наше містечко, що його збудував курфюрст Гассо Шляхетний і що так мирно розташувалось між Конрадсвайлерським лісом і Пюкенрідською долиною. Сорок п’ять років, понад чотири десятиріччя, шмат часу. Багато чого сталось від тієї пори, багато прикрого. Невесело було в світі, невесело в нас. Але все ж таки ми не забули вас, шановна пані, наша Клер. (Оплески). Ні вас, ні вашої родини. Ваша чудова, міцна мов горіх мати, (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), що, на жаль, надто рано померла на сухоти, ваш популярний батько, що спорудив при залізничій станції будову, яку дуже часто відвідують (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), яку високо ставлять фахівці й аматори, ще живуть у наших споминах як найкращі, наймоторніші з нас. А особливо вас, шановна пані, коли ви білявим (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо) рудим, кучерявим дівчиськом гасали нашими, на жаль, занепалими тепер вулицями — хто вас не знав! Уже тоді кожний відчував чар вашої особистості, здогадувався про майбутній ваш злет до запоморочливих вершин суспільства. (Він достає нотатник). Ви лишилися в нашій пам’яті назавжди. До речі: ваші успіхи в школі ще й досі правлять учителям за приклад, бо ж вони були просто дивовижні якраз у найважливішому предметі: в ботаніці й зоології, що свідчить про ваше співчуття до всього живого, яке потребує охорони. Ваша любов до справедливости і ваша доброчинність уже тоді викликали подив широких кіл (Гучні оплески). Наша Клер добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерти,— це тільки один із її добродійних учинків. (Гучні оплески). Шановна пані, дорогі ґюлленці, ніжні паростки цих чудових нахилів вибуяли потім: руда вітрогонка стала дамою, що ущедряє світ своєю ласкою: варто тільки пригадати собі її громадські фонди, її санаторії для матерів, її харчувальні заклади, її допомоги мистцям, її дитячі ясла, тому я хочу гукнути тепер: хай живе наша краянка, що повернулася на батьківщину: Слава! Слава! (Оплески)
КЛЕР ЦАХАНАСЯН підводиться.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бургомістре, ґюлленці. Ваша безкорислива радість з приводу моєї гостини зворушила мене. Щоправда, я була дитиною трохи не така, як змалював бурґомістер у своїй промові: у школі мене періщили, а картоплю для вдови Боль я крала, разом з Іллем, не на те, щоб врятувати стару звідницю від голодної смерти, а щоб раз полежати з Іллем у ліжку, де було приємніше, ніж у Конрадсвайлерському лісі чи у Петровій стодолі. Та, щоб додати вам ще більше радості, хочу зразу заявити, що я ладна подарувати Ґюлленові один мільярд. П’ятсот мільйонів містові, а п’ятсот мільйонів розділити на кожну родину.
Мертва тиша. БУРГОМІСТР (заїкуючись): Мільярд.
Всі ще занімілі з дива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: При одній умові.
Усі вибухають несамовитим радісним галасом: танцюють, вилазять на крісла, гімнаст робить фігури і т.д. Ілль захоплено барабанить собі в груди.
ІЛЛЬ: Кляро! Золота! Чудова! Луснути можна! Чисто моя відьмочка!
Цілує її.
БУРГОМІСТР: Ви сказали, з однією умовою, шановна пані. Чи міг би я довідатись про цю умову?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я її назву. Я даю вам один мільярд і купую собі за неї справедливість.
Мертва тиша.
БУРГОМІСТР: Як це розуміти, шановна пані? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так, як я сказала. БУРГОМІСТР: Але ж справедливість не можна купити. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Все можна купити. БУРГОМІСТР: Я й досі вас не розумію. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Виходь, Бобі.
Справа між столи виходить МАЖОРДОМ і знімає окуляри.
МАЖОРДОМ: Не знаю, чи хто з вас пізнає ще мене.
УЧИТЕЛЬ: Головний суддя Ґофер.
МАЖОРДОМ: Так. Головний суддя Ґофер. Сорок п’ять років тому я був головний суддя у Ґюллені, потім перейшов до каффіґенського апеляційного суду, а двадцять п’ять років тому пані Цаханасян запропонувала мені працювати в неї мажордомом. Я погодився. Може, це трохи й дивна кар’єра для людини з вищою освітою, але платню запропоновано таку фантастичну…
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ближче до справи, Бобі.
МАЖОРДОМ: Як ви почули, пані Клер Цаханасян дає мільярд і хоче за нього справедливости. Іншими словами: пані Клер Цаханасян дає мільярд, коли ви направите зло, яке їй заподіяв Ґюллен. Прошу, пане Іллю.
ІЛЛЬ встає, зляканий і здивований водночас.
ІЛЛЬ: Чого ви хочете від мене? МАЖОРДОМ: Підійдіть сюди, пане Іллю. ІЛЛЬ: Прошу.
Він підходить до столу праворуч. Збентежено всміхається.
Здвигає плечима.
МАЖОРДОМ: Це було 1910 року. Я був головним суддею в Ґюллені і мав розглядати позив про батьківство. Клер Цаханасян, тоді Кляра Вешер, позивала вас, пане Іллю, що ви були батьком її дитини.
ІЛЛЬ мовчить.
МАЖОРДОМ: Ви тоді заперечили своє батьківство, пане
Іллю. Ви привели двох свідків. ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний. МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.
Двоє ПОЧВАР, жуючи гуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.
ОБИДВА: Ми тут, ми тут!
МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?
ІЛЛЬ мовчить.
ОБИДВА: Ми — Кобі й Лобі, ми — Кобі й Лобі.
ІЛЛЬ: Я їх не знаю.
ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.
МАЖОРДОМ: Назвіть імена.
ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.
ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр. МАЖОРДОМ: Ну, пане Іллю. ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.
МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви
знаєте пана Ілля? ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі. МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.
МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що
ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу
Шпарре і Якове Гюнляйне? ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою. МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед
судом, перед Богом. Чи то була правда? ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво
присягали.
МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне? ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.
МАЖОРДОМ: Чим?
ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі. МАЖОРДОМ: Розкажіть.
ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.
МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіг Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?
ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.
МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?
ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.
МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.
ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня,
дурна історія! МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко? КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік. МАЖОРДОМ: Що сталося з вами? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією. МАЖОРДОМ: Чому?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду. МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості, Клер Цаханасян?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб’є Альфреда Ілля.
Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його. ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!
ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодості, повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливості, справедливості за мільярд. БУРГОМІСТР встає блідий, сповнений гідності.
БУРГОМІСТР: Пані Цаханасян: ми ще в Європі, ми ще не дикуни. Від імені міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяності. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров’ю.
Гучні оплески.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.
