«Гостина старої дами» ДІЯ ДРУГА
Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель “Золотий Апостол”, зовні. Занедбаний фасад у юґендстилі. Балкон. Праворуч напис: “Альфред Ілль, крамниця”. Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: “Поліція”. Внизу дерев’яний стіл з телефоном. Два стільці. Ранок. РОБІ й ТОБІ жують гуму, несуть через сцену до готелю вінки і квіти, наче на похорон. ІЛЛЬ дивиться на них у вікно. Його ДОНЬКА навколішки замітає підлогу. СИН бере
цигарку в рот.
ІЛЛЬ: Вінки.
СИН: Щоранку їх приносять зі станції.
ІЛЛЬ: На порожню домовину в “Золотому Апостолі”.
СИН: Цим нікого не залякає.
ІЛЛЬ: Містечко заступилося за мене.
СИН запалює цигарку.
ІЛЛЬ: Чи мама прийде снідати?
ДОНЬКА: Ні, лишиться нагорі. Вона стомилася.
ІЛЛЬ: Ви маєте добру матір, діти. Справді. Мушу вам це сказати. Добру матір. Хай залишається нагорі, хай спочине. Ми самі поснідаємо. Давно вже ми разом не снідали. Я даю яйця й американську консервовану шинку. Раз поснідаємо по-панському. Як за добрих часів, коли ще процвітав пансіон “Місце-на-сонці”.
СИН: Вибачай, тату.
Гасить цигарку.
ІЛЛЬ: Ти не хочеш снідати з нами, Карле?
СИН: Я йду на станцію. Там один робітник захворів.
Може, їм треба когось замість нього. ІЛЛЬ: Праця на станції на пекучому сонці не личить
моєму синові. СИН: Краще така, ніж жодна.
Іде. Донька встає. ДОНЬКА: І я піду, тату.
ІЛЛЬ: Ти також. Он як. А куди, якщо можна спитати
шановну панну? ДОНЬКА: На біржу праці. Може, де є місце.
Донька йде. Ілль, зворушений, чхає в хустинку. ІЛЛЬ: Добрі діти, щирі діти.
З балкона чути кілька тактів гітари.
ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Подай мені мою ліву ногу, Бобі. ГОЛОС МАЖОРДОМА: Я не можу її знайти. ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона за букетом із заручин, на комоді.
До ІЛЛЯ приходить покупець. (ПЕРШИЙ).
ІЛЛЬ: Добридень, пане Гофбауере.
ПЕРШИЙ: Цигарки.
ІЛЛЬ: Як кожного ранку. ПЕРШИЙ: Не ті. Я хотів би зелені. ІЛЛЬ: Вони дорожчі. ПЕРШИЙ: Запишіть набір.
ІЛЛЬ: Тому, що це ви, Гофбауере, і тому, що нам треба
триматися гуртом.
ПЕРШИЙ: Хтось грає на гітарі.
ІЛЛЬ: Один із тих почвар із Сінґ-Сінґу.
З готелю виходять СЛІПЦІ, з вудками й іншим приладдям до
рибальства.
ОБИДВА: Доброго ранку, Альфреде, доброго ранку. ІЛЛЬ: Ідіть до біса!
ОБИДВА: Ми йдемо рибу ловити, ми йдемо рибу ловити.
Відходять ліворуч.
ПЕРШИЙ: Пішли до ґюлленського потоку. ІЛЛЬ: 3 вудками її сьомого чоловіка. ПЕРШИЙ: Кажуть, що він утратив свої плантації тютюну. ІЛЛЬ: Вони також належать мільярдерці. ПЕРШИЙ: Зате відбудеться колосальне весілля з її восьмим. Вчора святкували заручини.
На балкон у глибині сцени виходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у халаті. Вона рухає правою рукою і лівою ногою. Цю сцену можуть супроводити поодинокі звуки гітари, десь так, як музика супроводить речитатив опери, залежно від змісту діалогів — часом вальс, часом уривки різних національних гімнів тощо.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я знову змонтована. Вірменську народну мелодію, Робі.
Музика на гітарі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Найулюбленіша пісня Цаханасяна. Він ладен був завжди її слухати. Кожного ранку. То був класичний чоловік, той старий крез із си-лою-силенною танкерів і стайнями верхових коней. Та ще мав мільярди. З таким варто було одружитися. Він був великий метр і великий балетмейстер, обізнаний у всякому чортовинні. Я підгляділа в нього.
Приходять дві ЖІНКИ. Вони подають ІЛЛЕВІ свої молочники.
ПЕРША ЖІНКА: Молока, пане Іллю.
ДРУГА ЖІНКА: Мій молочник, пане Іллю.
ІЛЛЬ: Доброго ранку, пані. По літрові молока кожній.
Він відкриває бідон і хоче зачерпнути молока.
ПЕРША ЖІНКА: Незбираного молока, пане Іллю. ДРУГА ЖІНКА: Два літри незбираного молока, пане Іллю. ІЛЛЬ: Незбираного молока.
Він відкриває інший бідон і набирає молока.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН милується ранком крізь лорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Гарний осінній ранок. Легенький туман на вуличках, срібляста імла, а над нею фіалкове небо, таке, як малював граф Гольк, мій третій чоловік, міністр закордонних справ. Він на дозвіллі бавився малярством. Потворним.
Церемонно сідає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Граф весь був потворний.
ПЕРША ЖІНКА: І масла. Двісті грамів.
ДРУГА ЖІНКА: І білого хліба. Два кілограми.
ІЛЛЬ: Ви, бачу, дістали добрий спадок, добрий спадок.
ОБИДВІ: Запишіть набір.
ІЛЛЬ: Усі за одного, один за всіх.
ПЕРША ЖІНКА: Ще шоколадку за дві двадцять. ДРУГА ЖІНКА: За чотири сорок. ІЛЛЬ: Також записати?
ПЕРША ЖІНКА: Також.
ДРУГА ЖІНКА: Ми з’їмо її тут, пане Іллю.
ПЕРША ЖІНКА: У вас тут найкраще, пане Іллю.
Вони сідають у глибині крамниці і їдять шоколадку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну сигару Вінстон. Тепер, коли ми розлучилися, я хочу покоштувати ще ґатунок мого сьомого чоловіка. Бідолашний Лобі з своєю пристрастю до рибальства. Сидить десь тепер сумний у потязі до Португалії.
МАЖОРДОМ подає сигару й припалює її.
ПЕРШИЙ: Он вона на балконі, пахкає сигарою.
ІЛЛЬ: Завжди непристойно дорогі ґатунки.
ПЕРШИЙ: Марнотратниця. Хоч би сором мала перед зубожілим людством.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (курячи): Дивно. Досить пристойна.
ІЛЛЬ: Вона прогадала. Я старий грішник, Ґофбауере, хто без гріха? Я їй у молодечі роки встругнув кепський жарт, та коли в “Золотому Апостолі” всі ґюлленці одностайно відкинули її пропозицію, то була найкраща година в моєму житті.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Віскі, Бобі. Чистого.
Приходить ДРУГИЙ покупець, збіднілий, обшарпаний, як і всі.
ДРУГИЙ: Доброго ранку. Сьогодні буде гаряче.
ПЕРШИЙ: Добра погода, тримається.
ІЛЛЬ: Скільки в мене покупців сьогодні! То було ніхто
не приходив, а це декілька днів плавом пливуть. ПЕРШИЙ: Ми стоїмо за вас. За нашого Ілля. Непохитно. ЖІНКА (жуючи шоколадку): Непохитно, пане Іллю,
непохитно.
ДРУГИЙ: Кінець-кінцем, ти — найпопулярніша людина в містечку.
ПЕРШИЙ: Маєте найбільшу вагу в громаді. ДРУГИЙ: Тебе на весну виберуть бургомістром.
ПЕРШИЙ: Неодмінно.
ЖІНКА (жуючи шоколадку): Неодмінно, пане Іллю,
неодмінно. ДРУГИЙ: Горілки.
ІЛЛЬ бере з полиці пляшку. МАЖОРДОМ наливає віскі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Збуди нового. Я не люблю, коли мої
чоловіки так довго сплять. ІЛЛЬ: Три десять. ДРУГИЙ: Не тієї. ІЛЛЬ: Ти завжди пив цю.
ДРУГИЙ: Коньяку.
ІЛЛЬ: Коньяк коштує двадцять тридцять п’ять. Ніхто не
може собі такого дозволити. ДРУГИЙ: Треба ж хоч раз собі розважити душу.
Сценою перебігає майже гола дівчина, за нею Тобі.
ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколадку): Ганьба, як та Луїза поводиться.
ДРУГА ЖІНКА (жуючи шоколадку): До того вона заручена з білявим музикантом, що живе на вулиці Бертольда Шварца.
Ілль дістає з полиці коньяк.
ІЛЛЬ: Прошу.
ДРУГИЙ: І тютюну. До люльки.
ІЛЛЬ: Гаразд.
ДРУГИЙ: Імпортованого.
ІЛЛЬ підраховує все.
На балкон виходить ЧОЛОВІК VIII, кіноактор, високий, стрункий, з рудими вусами, в халаті. Його може грати той самий артист, що грав чоловіка VII.
ЧОЛОВІК VIII: Гопсі, правда як чудово? Наш перший сніданок після заручин. Наче сон. Балкончик, шелестить липа, дзюркотить водограй біля ратуші, по бруку бігають декілька курок, десь жінки гомонять про свої малі турботи, а за дахами — вежі собору!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Сідай, Гобі, не говори. Краєвид я бачу сама, а думки — не твоя парафія.
ДРУГИЙ: Тепер і чоловік сидить з нею.
ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколадку): Восьмий.
ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколадку): Гарний мужчина, кіноактор. Моя донька бачила його в ролі конокрада в одному фільмі Ґанґгофера.
ПЕРША ЖІНКА: А я в ролі священика в фільмі Ґрема Ґріна. ЧОЛОВІК VIII цілує Клер. Акорд гітари.
ДРУГИЙ: Все можна мати за гроші (спльовує).
ПЕРШИЙ: Не в нас.
Він стукає кулаком по столу.
ІЛЛЬ: Двадцять три вісімдесят. ДРУГИЙ: Запиши.
ІЛЛЬ: Цього тижня я зроблю виняток, але щоб ти мені заплатив на перше, коли дістанеш допомогу для безробітних.
ДРУГИЙ іде до дверей.
ІЛЛЬ: Гельмесбергере!
Той стає. ІЛЛЬ підходить до нього. ІЛЛЬ: В тебе нові черевики. Жовті, нові черевики.
ДРУГИЙ: Ну і що?
ІЛЛЬ дивиться ПЕРШОМУ на ноги.
ІЛЛЬ: Ви також, Гофбауере. Ви також маєте нові черевики.
Він переводить погляд на ЖІНОК і переляканий підходить до
них.
ІЛЛЬ: Ви також. Нові, жовті черевики. Нові, жовті черевики.
ПЕРШИЙ: Не знаю, що ви бачите в цьому особливого.
ДРУГИЙ: Не можна ж вічно ходити в старих черевиках.
ІЛЛЬ: Нові черевики. Як ви спромоглися на нові черевики?
ЖІНКИ: Ми сказали записати їх набір, пане Іллю, сказали записати набір.
ІЛЛЬ: Ага, сказали записати їх набір. І мені сказали записати набір. Кращий тютюн, ліпше молоко, коньяк. Як це ви раптом здобули кредит по крамницях?
ДРУГИЙ: Адже ми в тебе також маємо кредит. ІЛЛЬ: А чим думаєте заплатити?
Мовчання. Він починає закидати покупців крамом. Усі втікають. ІЛЛЬ: А чим ви думаєте заплатити? Чим? Чим?
Біжить у глибину.
ЧОЛОВІК VIII: Галас у містечку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дрібноміщанське життя.
ЧОЛОВІК VIII: Здається, у тій крамниці внизу щось сталося.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певно сваряться за ціни на рибу.
Гучний акорд гітари. ЧОЛОВІК VIII підскакує.
ЧОЛОВІК VIII: Ради Бога, Гопсі! Ти чула?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чорний леопард. Розлютився.
ЧОЛОВІК VIII (здивовано): Чорний леопард?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від мароканського паші. Подарунок. Бігає в салоні поруч. Великий, злий кіт з блискучими очима. Я його дуже люблю.
До столу ліворуч сідає ПОЛІЦАЙ. П’є пиво. Говорить повільно й розважно. Ззаду надходить ІЛЛЬ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Можеш накривати стіл, Бобі. ПОЛІЦАЙ: Чого вам треба, Іллю? Сідайте.
ІЛЛЬ стоїть.
ПОЛІЦАЙ: Ви тремтите.
ІЛЛЬ: Я вимагаю заарештувати Клер Цаханасян.
ПОЛІЦАЙ натоптує свою люльку і повільно її запалює.
ПОЛІЦАЙ: Дивно. Дуже дивно.
МАЖОРДОМ слугує біля столу, приносить пошту.
ІЛЛЬ: Я вимагаю цього як майбутній бургомістр. ПОЛІЦАЙ (пускаючихмари диму): Вибори ще не відбулися. ІЛЛЬ: Негайно заарештуйте ту даму. ПОЛІЦАЙ: Себто, ви хочете подати позов на ту даму.
Чи її потім заарештують, вирішує поліція. Чи та
дама зробила якийсь злочин? ІЛЛЬ: Вона вимагає від мешканців нашого міста, щоб
вони мене вбили. ПОЛІЦАЙ: І тому я маю її отак просто заарештувати?
Він наливає собі пива. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пошта. Пише Айк і Неру. Вітають мене. ІЛЛЬ: Це наш обов’язок. ПОЛІЦАЙ: Дивно. Надзвичайно дивно.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Нема нічогісенько дивного.
ПОЛІЦАЙ: Дорогий Іллю, це не така проста річ. Обміркуймо цю справу тверезо. Та дама зробила містові Ґюллен пропозицію: за мільярд — вас… Ви знаєте, що я маю на гадці. Все — правда, я був присутній. Але це ще не причина, щоб поліція вживала якихось заходів проти пані Клер Цаханасян. Кінець-кінцем, ми зв’язані законами.
ІЛЛЬ: Ідеться про намову на вбивство.
ПОЛІЦАЙ: Слухайте, Іллю. Про намову на вбивство йшлося б тільки тоді, коли б пропозиція вбити вас була зроблена поважно. Це ж ясно.
ІЛЛЬ: Я теж так думаю.
ПОЛІЦАЙ: Отож. А її не можна вважати за поважну, бо платня один мільярд — перебільшена, це ж самі мусите визнати. За таке дають тисячу або, може, дві, більше напевне ні, а то знов таки підтверджує, що пропозиція не була поважна, а навіть якби й була, то поліція не може взяти поважно слова тієї дами, бо тоді вийшло б, що вона здуріла, зрозуміло?
ІЛЛЬ: Пропозиція загрожує мені, пане вахмістре, чи та дама здуріла, чи ні. Цілком логічно.
ПОЛІЦАЙ: Нелогічно. Вам може загрожувати не пропозиція, а тільки виконання пропозиції. Назвіть мені дійсну спробу виконати ту пропозицію, чи хоча б навіть людину, що цілиться на вас із рушниці, і я примчу, мов вітер. Але якраз тієї пропозиції ніхто не береться виконати, навпаки.Заява у “Золотому Апостолі” була надзвичайно зворушлива. Мушу вас, хоч і запізно, поздоровити.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Я не такий певний, як ви, пане вахмістре. ПОЛІЦАЙ: Не такий певний?
ІЛЛЬ: Мої клієнти купують краще молоко, кращий хліб,
кращі цигарки. ПОЛІЦАЙ: Ну, то тіштеся! Ваше підприємство йде вгору.
П’є пиво.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Купи акції Дюпона, Бобі.
ІЛЛЬ: Гельмсбергер купив у мене коньяк. А він уже
роками нічого не заробляє і живе на громадських
харчах.
ПОЛІЦАЙ: Я також спробую сьогодні ввечері коньяку. Мене запросили до Гельмсберґерів.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Всі носять жовті черевики. Нові жовті черевики. ПОЛІЦАЙ: Що ви маєте проти нових черевиків? Зрештою, в мене також нові черевики.
Показує ноги.
ІЛЛЬ: І у вас. ПОЛІЦАЙ: Гляньте.
ІЛЛЬ: Також жовті. І ви п’єте пільзенське пиво. ПОЛІЦАЙ: Воно смачне. ІЛЛЬ: Раніше ви пили тутешнє. ПОЛІЦАЙ: Воно було гидке.
Грає радіо.
ІЛЛЬ: Чуєте? ПОЛІЦАЙ: Що таке? ІЛЛЬ: Музика. ПОЛІЦАЙ: “Весела вдова”. ІЛЛЬ: Радіо.
ПОЛІЦАЙ: Це в Гаґгольцера, поруч. Він повинен був зачинити вікно.
Записує в нотатник.
ІЛЛЬ: А де в Гаґгольцера взялося радіо? ПОЛІЦАЙ: То його справа.
ІЛЛЬ: А чим ви, пане вахмістре, заплатите за пільзен-
ське пиво й за нові черевики? ПОЛІЦАЙ: Це моя справа.
Дзвонить телефон на столі. ПОЛІЦАЙ знімає трубку.
ПОЛІЦАЙ: Ґюлленський поліційний пост.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зателефонуй росіянам, Бобі, що я
погоджуся на їхню пропозицію. ПОЛІЦАЙ: Буде зроблено.
Кладе трубку.
ІЛЛЬ: Чим мої клієнти платитимуть? ПОЛІЦАЙ: Це поліцію не обходить.
Він встає і знімає рушницю зі спинки крісла.
ІЛЛЬ: Але мене обходить. Бо вони платитимуть мною. ПОЛІЦАЙ: Вам ніхто не загрожує.
Він починає заряджати рушницю.
ІЛЛЬ: Місто заборговується. Разом з боргами росте добробут. А з ростом добробуту росте потреба мене вбити. Отож, тій дамі вистачає просто сидіти на балконі, попивати каву, курити сигари й вичікувати. Тільки вичікувати.
ПОЛІЦАЙ: Ви фантазуєте.
ІЛЛЬ: Ви всі вичікуєте.
Він стукає по столу.
ПОЛІЦАЙ: Ви перепилися.
Заходиться коло рушниці.
ПОЛІЦАЙ: Ну от, тепер вона заряджена. Можете заспокоїтись. Поліція на те, щоб підтримувати пошану до законів, забезпечувати лад, охороняти громадян. Вона свідома свого обов’язку. Якби десь з якогось боку з’явився хоч найменший натяк на небезпеку, вона негайно вжила б заходів, пане Іллю, можете на неї покластися.
ІЛЛЬ (тихо): Чому у вас золотий зуб у роті, вахмістре?
ПОЛІЦАЙ: Га?
ІЛЛЬ: Новий, блискучий золотий зуб.
ПОЛІЦАЙ: Чи ви здуріли?
ІЛЛЬ бачить, що дуло рушниці звернене на нього і поволі
підносить руки.
ПОЛІЦАЙ: Я не маю часу сперечатись про ваші химери, чоловіче. Мушу йти. У дивакуватої мільярдерки втік кімнатний песик. Чорний леопард. Мушу полювати на нього.
Виходить задніми дверима.
ІЛЛЬ: Ви на мене полюєте, на мене.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (читаєлиста): Приїде творець моди. Мій п’ятий, мій найкращий чоловік. Це він робив моделі всіх моїх шлюбних сукенок. Робі, менует. Звучить менует на гітарі.
ЧОЛОВІК VIII: Але ж бо твій п’ятий був хірург. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: То мій шостий.
Розпечатує наступного листа.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від власника Western-Railway. ЧОЛОВІК VIII (здивовано): Про цього я нічого не знаю. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мій четвертий. Зубожілий. Його акції
перейшли на мене. Я його спокусила в Букінгемському
палаці.
ЧОЛОВІК VIII: То ж був лорд Ісмаель.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Справді. Ти маєш рацію, Гобі. Я його зовсім забула, і його замок у Йоркширі. Ну, то це пише мій другий. Я познайомилася з ним у Каїрі. Ми цілувалися під сфінксом. То був багатий на враження вечір.
Переміна з правого боку. Напис “Ратуша” спускається вниз. Приходить ТРЕТІЙ, забирає касу з прилавка, посуває його так, що він може правити за бюрко. З’являється БУРГОМІСТР. Кладе револьвер на стіл, сідає. Зліва надходить ІЛЛЬ. На стіні висить
план будови.
ІЛЛЬ: Мені треба з вами поговорити, бургомістре. БУРГОМІСТР: Сідайте.
ІЛЛЬ: Як чоловік з чоловіком. Як ваш наступник.
БУРГОМІСТР: Буть ласка.
ІЛЛЬ стоїть і дивиться на револьвера.
БУРГОМІСТР: Утік леопард пані Цаханасян. Лазить по
собору. Доводиться носити зброю. ІЛЛЬ: Певне.
БУРГОМІСТР: Я поскликав людей, які мають рушниці.
Дітей затримають у школі. ІЛЛЬ (з підозрою): Надто великі заходи. БУРГОМІСТР: Полювання на дикого звіра.
Входить МАЖОРДОМ.
МАЖОРДОМ: Президент міжнародного банку, шановна
пані. Якраз прилетів із Нью-Йорку. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не маю часу. Хай летить назад. БУРГОМІСТР: Що вас турбує? Скажіть щиро. ІЛЛЬ (підозріло): Ви курите добрі цигарки. БУРГОМІСТР. “Білястий Пегас”. ІЛЛЬ: Досить дорогі. БУРГОМІСТР: Зате пристойні.
ІЛЛЬ: Раніше ви, пане бургомістре, курили щось інше. БУРГОМІСТР: “Коник”, ґатунок п’ятий. ІЛЛЬ: Дешевші.
БУРГОМІСТР: Надто міцні.
ІЛЛЬ: Нова краватка? БУРГОМІСТР: Шовк.
ІЛЛЬ: І черевики також, мабуть, купили? БУРГОМІСТР: Замовив із Кальберштадту. Смішно. Звідки
ви знаєте? ІЛЛЬ: Тому я й прийшов.
БУРГОМІСТР: Що з вами? Ви такі бліді. Захворіли? ІЛЛЬ: Я боюся. БУРГОМІСТР: Боїтеся? ІЛЛЬ: Добробут зростає.
БУРГОМІСТР: Це новина для мене. Добре було б. ІЛЛЬ: Я вимагаю від влади охорони. БУРГОМІСТР: Он як. Чому? ІЛЛЬ: Це ви знаєте, пане бургомістре.
БУРГОМІСТР: Недовіряєте?
ІЛЛЬ: За мою голову обіцяно мільярд.
БУРГОМІСТР: Зверніться до поліції.
ІЛЛЬ: Я був у поліції.
БУРГОМІСТР: То мали б заспокоїтися.
ІЛЛЬ: В роті у вахмістра блищить новий золотий зуб.
БУРГОМІСТР: Не забувайте, що ви в Ґюллені. В місті з гуманістичними традиціями. Тут ночував Ґете. Брамс скомпонував тут квартет. Це до чогось зобов’язує. Зліва надходить ЧОЛОВІК з друкарською машинкою. (ТРЕТІЙ).
ЧОЛОВІК: Нова машинка, пане бургомістре. Ремінгтон. БУРГОМІСТР: Несіть до канцелярії. ЧОЛОВІК відходить праворуч.
БУРГОМІСТР: Ми не заслуговуємо на вашу невдячність. Якщо ви не можете довіряти нашій громаді, то мені вас тільки шкода. Я не сподівався від вас такого нігілізму. Кінець-кінцем ми живемо в правовій державі.
ІЛЛЬ: Тоді заарештуйте ту даму.
БУРГОМІСТР: Дивно. Дуже дивно.
ІЛЛЬ: Це саме казав і вахмістр.
БУРГОМІСТР: Поведінка тієї дами їй-богу не така вже й незрозуміла. Врешті ви намовили двох лобурів до кривоприсяги і штовхнули дівчину в безвихідь.
ІЛЛЬ: Та безвихідь, все ж таки, обернулася кількома мільярдами, пане бургомістре.
Мовчанка.
БУРГОМІСТР: Поговорім відверто. ІЛЛЬ: Якраз цього я й хочу.
БУРГОМІСТР: Як чоловік із чоловіком, ви ж так бажали. У вас немає морального права вимагати арешту тієї дами, і на бургомістра ви також ніяк не надаєтеся. Мені прикро, що я мушу вам це сказати.
ІЛЛЬ: Офіційно?
БУРГОМІСТР: 3 доручення наших партій. ІЛЛЬ: Розумію.
Він поволі підходить до вікна, повертається до БУРГОМІСТРА спиною, дивиться на двір.
БУРГОМІСТР: Коли ми засуджуємо пропозицію дами, то це ще не означає, що ми схвалюємо злочини, які довели до тієї пропозиції. До посади бургомістра ставляться деякі вимоги морального роду, яким ви вже не відповідаєте, ви ж це мусите самі визнати. А що ми до вас ставимось, як і досі, з тією самою пошаною і приязню, річ цілком певна.
Ліворуч РОБІ і ТОБІ знову проносять вінки і квіти через сцену і зникають у “Золотому Апостолі”.
БУРГОМІСТР: Краще про все це мовчати. Я прохав також “Народного Вісника” не розголошувати цієї справи. ІЛЛЬ обертається.
ІЛЛЬ: Вони вже оздоблюють мою домовину, бургомістре! Мені здається, що мовчати тут небезпечно.
БУРГОМІСТР: Але ж чому, дорогий Іллю? Ви повинні бути вдячні, що ми огортаємо цю прикру справу покровою забуття.
ІЛЛЬ: Поки я говорю, то ще маю якусь можливість урятуватися.
БУРГОМІСТР: Ну, це вже занадто! Хто ж вам загрожує? ІЛЛЬ: Один із вас.
БУРГОМІСТР підводиться.
БУРГОМІСТР: Кого ви підозріваєте? Назвіть ім’я, і я розслідую справу. Якнайсуворіше. ІЛЛЬ: Кожного з вас.
БУРГОМІСТР: Проти цього наклепу я урочисто протестую від імені міста.
ІЛЛЬ: Ніхто не хоче сам мене вбити, кожний сподівається, що хтось це зробить, і колись таки хтось не зробить.
БУРГОМІСТР: Ви бачите примари.
ІЛЛЬ: Я бачу на стіні план. Нова ратуша?
Тицяє пальцем на план.
БУРГОМІСТР: О Господи, чейже дозволено ще планувати. ІЛЛЬ: Ви вже спекулюєте моєю смертю!
БУРГОМІСТР: Чоловіче добрий, якби я, бувши політиком, не мав уже права вірити в краще майбутнє, не подумавши зразу про злочин, то я відступив би, можете бути певні.
ІЛЛЬ: Ви вже прирекли мене на смерть!
БУРГОМІСТР: Пане Іллю!
ІЛЛЬ (тихо): План потверджує це! Потверджує! КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Приїжджає Онасіс. І герцог з герцогинею. Аґа.
ЧОЛОВІК VIII: Алі?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ціла ватага з Рив’єри. ЧОЛОВІК VIII: І журналісти?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: 3 цілого світу. Де я одружуюся, там завжди преса. Їй потрібна я, а мені потрібна вона. Розпечатує наступного листа.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від графа Голька.
ЧОЛОВІК VIII: Гопсі, невже тобі справді треба за нашим першим спільним сніданком читати листи своїх колишніх чоловіків?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не хочу втратити їм переліку.
ЧОЛОВІК VIII (тужно): У мене ж також є проблеми. Встає і дивиться вниз на містечко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поламався твій “Порше”?
ЧОЛОВІК VIII: Таке мале містечко мене пригнічує. Ну, добре: шумить липа, співають пташки, плюскотить водограй, але те саме вони робили й пів години тому. Нічого не стається ні з природою, ні з мешканнями, всюди глибокий. безжурний спокій, ситість, затишок. Ніякої величі, ніякого трагізму. Бракує морального покликання великої доби.
Зліва надходить ПАРОХ з рушницею через плече. Він розстеляє на столі, біля якого перше сидів поліцай, білий обрус з чорним хрестом, ставить рушницю під стіною готелю. ПАЛАМАР помагає йому вдягнути реверенду. Темнота.
ПАРОХ: Заходьте до захристії, Іллю. ІЛЛЬ надходить зліва.
ПАРОХ: Тут темно, зате прохолодно. ІЛЛЬ: Я не хочу вам заважати, панотче. ПАРОХ: Божий дім для кожного відчинений.
Він помічає Іллів погляд, спрямований на рушницю.
ПАРОХ: Хай вас не дивує зброя. Тут шастає чорний леопард пані Цаханасян. Щойно був тут на хорах, а тепер у Петровій стодолі.
ІЛЛЬ: Я шукаю допомоги.
ПАРОХ: Від чого?
ІЛЛЬ: Я боюсь.
ПАРОХ: Боїтесь? Кого?
ІЛЛЬ: Людей.
ПАРОХ: Що люди вас уб’ють, Іллю? ІЛЛЬ: Вони полюють на мене як на дикого звіра. ПАРОХ: Треба боятися не людей, але Бога, не загибелі плоті, але загибелі душі. Запни мені ззаду реве-ренду, паламарю. Всюди попід стінами на сцені видно ґюлленців: перше ПОЛІЦАЯ, потім БУРГОМІСТРА, чотирьох ЧОЛОВІКІВ, МАЛЯРА, УЧИТЕЛЯ — всі скрадаються, вдивляються в темряву з націленими рушницями.
ІЛЛЬ: Ідеться про моє життя. ПАРОХ: Про ваше вічне життя. ІЛЛЬ: Добробут росте.
ПАРОХ: Це все тільки ввижається вашому сумлінню.
ІЛЛЬ: Люди веселі. Дівчата заквітчуються. Хлопці вбираються в барвисті сорочки. Місто готується до свята мого вбивства, і я гину з жаху.
ПАРОХ: Все на добре, все те, що ви переживаєте, на добре.
ІЛЛЬ: Це пекло.
ПАРОХ: Пекло у вас самих. Ви старші за мене і думаєте, що знаєте людей, але людина знає тільки себе саму. Колись, багато років тому, ви зрадили одну дівчину задля грошей, і тепер думаєте, що люди вас також зрадять задля того самого. Свої вчинки накидаєте іншим. Це найприродніша річ. Причина нашого страху — в нашому серці, в нашому гріху: коли ви це зрозумієте, то переборете й те, що вас мучить, матимете чим подолати його.
ІЛЛЬ: Зіметгофери купили собі пральну машину.
ПАРОХ: Хай це вас не обходить.
ІЛЛЬ: Набір.
ПАРОХ: Хай вас обходить безсмертя вашої душі. ІЛЛЬ: А Штокери купили телевізор.
ПАЛАМАР обв’язує ПАРОХА коляреткою.
ПАРОХ: Дослідіть своє сумління. Ідіть дорогою покути, а ні, то світ щоразу наново розпалюватиме ваш жах. Це єдина дорога. Ми нічого іншого не можемо вдіяти.
Мовчання. ЧОЛОВІКИ з рушницями зникають. Тіні по краях сцени. Озивається пожежний дзвін.
ПАРОХ: Тепер я мушу виконувати свої обов’язки, Іллю, мушу христити. Паламарю, Біблію, святу літургію, книгу псалмів. Дитина заходиться плачем, треба їй забезпечити спасіння, дати те єдине світло, що опромінює наш світ.
Озивається другий дзвін.
ІЛЛЬ: Другий дзвін?
ПАРОХ: А що? Звук пречудовий. Повний і дужий, на краще, тільки на краще.
ІЛЛЬ (вигукує): І ви також, панотче, і ви також!
ПАРОХ кидається до ІЛЛЯ і судомно чіпляється за нього.
ПАРОХ: Втікай! Ми всі слабі, християни і нехристи!
Втікай! Дзвін гуде в Ґюллені, дзвін зради. Втікай,
не веди нас у спокусу своєю присутністю.
Лунають два постріли. ІЛЛЬ спускається додолу, ПАРОХ
присідає коло нього.
ПАРОХ: Втікай! Втікай! КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бобі, стріляють. МАЖОРДОМ: Авжеж, шановна пані. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А чому? МАЖОРДОМ: Леопард утік.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І його влучено? МАЖОРДОМ: Він лежить мертвий перед Іллевою крамницею.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода тваринки. Жалобний марш, Робі.
Жалобний марш на гітарі. Балкон зникає. Гуде дзвін. Та сама сцена, що на початку першої дії. Тільки розпис руху потягів на стіні новий не подертий. В іншому місці наліплено великий плакат з променистим жовтим сонцем “Подорожуйте на південь”. Далі. “Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав”. У глибині сцени можна помітити кілька кранів між будинками, а також декілька нових дахів. З важким суркотом пролітає швидкий потяг. Ззаду надходить ІЛЛЬ зі старою валізкою в руці й оглядається. Поволі, наче випадком, надходять з усіх боків ґюлленці. ІЛЛЬ нерішуче зупиняється.
БУРГОМІСТР: Здорові були, Іллю.
ВСІ: Здорові були! Здорові були!
ІЛЛЬ (нерішуче): Доброго здоров’я.
УЧИТЕЛЬ: Куди ви йдете з валізкою?
ВСІ: Куди ви йдете?
ІЛЛЬ: До станції.
БУРГОМІСТР: Ми вас проведемо.
ВСІ: Ми вас проведемо! Ми вас проведемо!
Напливає щораз більше ґюлленців.
ІЛЛЬ: Не треба, справді. Не варто. БУРГОМІСТР: Ви від’їжджаєте, Іллю? ІЛЛЬ: Від’їжджаю. ПОЛІЦАЙ: Куди?
ІЛЛЬ: Не знаю. До Кальберштадту, а потім далі. УЧИТЕЛЬ: Он як. Потім далі.
ІЛЛЬ: Найрадше до Австралії. Вже десь роздобуду грошей.
Він далі йде в напрямку станції. ВСІ: До Австралії! До Австралії!
БУРГОМІСТР: А чого?
ІЛЛЬ (збентежений): Врешті не можна цілий вік жити на тому самому місці, рік-у-рік…
Він пускається бігти й досягає станції. Решта всі рушають за
ним і оточують його.
БУРГОМІСТР: То ж смішно виїздити до Австралії. ЛІКАР: І для вас — найризиковніше. УЧИТЕЛЬ: Один із тих євнухів також виїхав був до Австралії. ПОЛІЦАЙ: Тут вам найбезпечніше.
ІЛЛЬ оглядається, наче зацькований звір.
ІЛЛЬ: Я написав до урядового представника в Каффіґені.
ПОЛІЦАЙ: І що?
ІЛЛЬ: Не отримав відповіді.
УЧИТЕЛЬ: Ваша недовірливість незрозуміла.
БУРГОМІСТР: Ніхто не думає вас убити.
ВСІ: Ніхто, ніхто.
ІЛЛЬ: Пошта не відіслала листа.
МАЛЯР: Не може цього бути.
БУРГОМІСТР: Начальник пошти — член міської ради.
УЧИТЕЛЬ: Людина честі.
ВСІ: Людина честі! Людина честі!
ІЛЛЬ: Ось. Плакат “Подорожуйте на південь”!
ЛІКАР: То що?
ІЛЛЬ: “Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав”.
УЧИТЕЛЬ: То що?
ІЛЛЬ: Будують!
БУРГОМІСТР: То що?
ІЛЛЬ: Всі ви маєте нові штани.
ПЕРШИЙ: То що?
ІЛЛЬ: Ви щораз то багатші, щораз заможніші. ВСІ: То що?
Гуде дзвін.
УЧИТЕЛЬ: Ви чейже бачите, як вас усі люблять.
БУРГОМІСТР: Ціле містечко вас проводить.
ВСІ: Ціле містечко! Ціле містечко!
ІЛЛЬ: Я вас сюди не просив.
ДРУГИЙ: Ми маємо право попрощатися з тобою.
БУРГОМІСТР: Як з давнім приятелем.
ВСІ: Як з давнім приятелем, як з давнім приятелем.
Гуркіт потяга. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ бере жезл. Ліворуч з’являється КОНДУКТОР, наче якраз зіскочив з вагона.
КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен! БУРГОМІСТР: Це ваш потяг. ВСІ: Ваш потяг! Ваш потяг!
БУРГОМІСТР: Ну, Іллю, бажаю вам щасливої дороги! ВСІ: Щасливої дороги, щасливої дороги! ЛІКАР: Довгого, веселого життя! ВСІ: Довгого, веселого життя!
Ґюлленці обступають ІЛЛЯ.
БУРГОМІСТР: Пора. Сідайте з Богом у пасажирський
потяг до Кальберштадту. ПОЛІЦАЙ: І хай вам щастить в Австралії! ВСІ: Хай вам щастить! Хай вам щастить!
ІЛЛЬ стоїть непорушно, дивиться на своїх співгромадян.
ІЛЛЬ (тихо): Чому ви всі тут?
ПОЛІЦАЙ: Чого ви ще бажаєте?
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Сідайте!
ІЛЛЬ: Чому ви збилися довкола мене?
БУРГОМІСТР: Ми зовсім збилися довкола вас.
ІЛЛЬ: Розступіться.
УЧИТЕЛЬ: Ми ж розступилися.
ВСІ: Ми ж розступилися, ми ж розступилися.
ІЛЛЬ: Хтось один мене затримає.
ПОЛІЦАЙ: Нісенітниці. Досить вам сісти в потяг, і ви
побачите, що все це нісенітниці. ІЛЛЬ: Ідіть собі геть.
Ніхто не рухається. Дехто стоїть з руками в кишенях.
БУРГОМІСТР. Не знаю, чого ви хочете. Це вам треба йти.
Сідайте у вагон. ІЛЛЬ: Ідіть геть!
УЧИТЕЛЬ: Ваш страх просто смішний.
ІЛЛЬ падає навколішки.
ІЛЛЬ: Чому ви не відступаєте від мене? ПОЛІЦАЙ: Здурів чоловік та й годі.
ІЛЛЬ: Ви хочете мене затримати. БУРГОМІСТР: Та сідайте ж! ВСІ: Та сідайте ж! Сідайте ж!
Мовчанка.
ІЛЛЬ (тихо): Хтось один мене затримає, коли я сідатиму. ВСІ (запевняючи): Ніхто не затримає! Ніхто! ІЛЛЬ: Я знаю. ПОЛІЦАЙ: Давно пора!
УЧИТЕЛЬ: Сідайте ж нарешті у вагон, чоловіче добрий! ІЛЛЬ: Я знаю! Хтось мене затримає! Хтось мене затримає. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Потяг рушає!
Він піднімає жезл, КОНДУКТОР робить такий жест, ніби вскакує до вагона, а прибитий ІЛЛЬ прикриває лице руками.
ПОЛІЦАЙ: Бачите! Потяг поїхав без вас!
Усі залишають схопленого розпачем ІЛЛЯ, поволі відходять,
зникають.
ІЛЛЬ: Я пропав!
