С. Тельнюк “Грає синє море” скорочено читати історичну повість можна, щоб згадати сюжет твору.
“Грає синє море” скорочено 1 частина
Друга книга дилогії “Грає синє море”. Книга перша має назву “Стріли над степом”.
Частина перша
Розділ перший
Великий візир Ібрагім-паша нервував – розвідник великої дефтерхани (турецька розвідка) приніс невтішні вісті. Козаки збирались у похід: будували чайки, набирали людей, але час початку походу був невідомий. Козаки йшли під проводом графа Олександра, відомого також як син султана Амурата Ях’я. Він хотів зайняти турецький престол і обіцяв козакам завершити всі війни між їхніми народами.
Ібрагім-паша роздратувався через погані вісті. Про похід козаків майже нічого не було відомо, але були здогадки, що вони йтимуть на Кафу або Трапезонт. Ібрагім-паша сподівався, що козаки підуть просто на Стамбул, де їх і розгромить турецький флот.
Розвідник повертався на Січ. Там його знали як козака Ілька Юхту.
Розділ другий
У Києві дороги пана Адамка і Петра Скрипника розійшлись. Петро рушив на Січ, а пан Адамек лишився прогулювати гроші в Києві. Вони були знайомі завдяки Хотинській битві, де їм довелось разом воювати. Хоч пан Адамек і був поляк, але став на сторону козаків проти турків. Також пан Адамек і Петро були закохані в просту дівчину Марійку, але вона обрала Петра.
Тепер пан Адамек лишився в Києві без грошей і шукав в кого їх можна позичити чи заробити. Отак він і потрапив в пригоду. Пан Адамек ішов посеред вулиці, коли почув крики: “Геть з дороги! Їде сам коронний стражник Самійло Лящ!”, але пан Адамек не відступив. Надїхала карета зі стражниками, які вже хотіли побити пана Адамка, але він порозкидав їх усіх. В результаті цієї бійки пан Адамек і зазнайомився з Самійлом Лящем і став його дружинником. В походах на тутешні містечка і села минуло два місяці. Пану Адамку не дуже подобалась сваволя Ляща і він згадував своїх давніх друзів Йована, Клюсика та графа Олександра, які в цей час були на Січі.
Розділ третій
Будівництво мечеті Османіє затримувалося. Зараз головні сили було зосереджено на берегах Босфору – будували оборонні фортеці. Мімар Муса, зодчий, окрім клопотів з будівництвом мав ще й власні гризоти – переживав горе через скору страту свого друга Спиридона. Спиридон був коханцем дружини Надир-бея і за це мав відповісти життям і він, і його кохана. Мімар Муса пішов до Надир-бея просити помилування для Спиридона. Надир-бей сказав, що помилувати його можна лише тоді, коли він прийме мусульманську віру. Але Спиридон не хотів змінювати віру. Мімар Муса прийшов до Надир-бея вдруге, але тепер його навіть не пустили на поріг. Мімар Муса проклинав Надир-бея. Йому боліло за свого друга, але як йому допомогти він не знав.
Розділ четвертий
Пан Адамек зустрівся з Петром Скрипником. Петро розпитував про Марійку. Пан Адамек оповів про свої пригоди з Самійлом Лящем. Одного разу вони заїхали в Лозовики, рідне село Марійки, і виявили, що граф Лозовицький хотів Марійку на вогнищі спалити, відьмою називав. От Самійло Лящ з паном Адамком і відбили Марійку в Лозовицького.
Лящ хотів взяти її собі за дружину, але Аламек не дозволив. Сіли грати в карти і пан Адамек виграв у Ляща маєток в Курячому Горлі, та ще й Марійку. От і поселив пан Адамек Марійку з родиною в Курячому Горлі, а сам до Петра прибув, взнати як справи. Козаки якраз готувались в похід.
Розділ п’ятий
Недалеко від Могилева стояла турецька галера – тут тримали невільників, яких скоро мали переправити в Туреччину. Серед них були дві молоді дівчини, яких тримали окремо – Ривка, єврейка за походженням, і Галя, українка. Ода-баші Селім хотів продати їх якнайдорожче, тому вони мусили прийняти мусульманство. Але дівчата вперто відмовлялись. Ривку навіть намагався викупити батько, але грошей в нього було недостатньо. Він хотів зайняти її місце і стати невільником, тільки б дочку відпустили, але така жалюгідна заміна туркам була непотрібна.
Одного дня дівчата спостерігали зі своєї вежі (а сиділи вони в фортеці) за стратою. Турки привели невільників, схудлих, змучених, старих і молодих. Їх мали підвішати на гаки. Першим повели маленького хлопчика-недолітка.
Його могли помилувати якби він зрікся своєї віри, але він відмовився. Тоді Галя, не витримавши напруги, вирішила врятувати всіх цих людей. Вона пообіцяла ода-баші Селіму прийняти мусульманство і в доказ зірвала з себе хрестика. Людей помилували. Галя лишилась у вежі, заливаючись гіркими сльозами.
Розділ шостий
Козаки збирались у похід. Ось уже й крига почала сходити і надходив час початку походу. Козаченко Яремко Ціпурина також хотів йти в похід, але козаки вважали його малим і брати з собою не хотіли. Яремко став прохати Тимоша Клюсика і той таки погодився провести Яремка на чайку за сулію горілки. Випивши, Клюсик повів Яремка ввечері до чайки, де і сховав хлопця. Наказав сидіти доти, аж доки не почує, що вони вже вийшли в море. Яремко послухав. Вночі було трохи задрімав, але враз почув, як вартовий когось окликнув і з кимось почав гомоніти. А потім щось гепнуло і плюхнуло, ніби якась велика риба у воді скинулась. Далі хтось ходив по чайках і набирав води з Дніпра у щось. От прийшов і на чайку Яремка. Хлопець сидів тихо і навіть не дихав. Невідомий у щось набирав води, а потім безслідно зник. На ранок кликали вартового, а він десь подівся. Далі Яремко заснув. Прокинувся вже аж коли вийшли в море. Козаки спочатку зробили вигляд, що здивовані Яремку (ті, хто пили горілку з Клюсиком, яку роздобув Яремко), а потім вирішили його лишити. Хлопець розповів Клюсику про нічну пригоду. Клюсик сказав більше нікому не розповідати.
Розділ сьомий
Йшов 1623 рік. Козаки вирушили в похід. Карпо Недайборщ, сидячи на отаманській чайці поряд з графом Олександром й Петром Скрипником, згадував як торік вони з Клюсиком захопили турецьку галеру. Тоді ж він і познайомився з кримським розбійником Аметом Киримли, який згодом виручив його й товаришів з скрутної ситуації – вивів козаків через Крим на Січ, врятував від переслідувань турків.
Тим часом Ілько Юхта думав-гадав чи встиг пан Сулятицький дістатися до Кафи і передати послання про похід козаків. Він усе підлаштував так, що послання якнайшвидше дійшло: пан Сулятицький та ще три інші панки (пан Влодзімєж, пан Євгеніуш та пан Адамек Квятковський, якого підло обдурили) мали доставити звістку до Кафи вчасно.
Яремко нарешті згадав кого окликнув вартовий – Ілька Юхту. Він одразу ж розповів про це Клюсику і той наказав триматись від Юхти подалі.
Козаки з’єдналися з донцями (донськими козаками). Донським ватагом був Єфтимій Петрунін. Він розповів, що їх затримали у протоці турецькі галери – мабуть хтось їх попередив. Ледь втекли від них.
Серед донців сидів сеньйор Гаспареоне, він же турецький розвідник Кемаль Сус, який, як і Ілько Юхта, мав завдання вбити графа Олександра – султана Ях’ю.
Розділ восьмий
За два тижні до виходу козаків у похід пан Адамек Квятковський рушив разом з панами Станіславом Сулятицьким, Євгеніушем та Влодзімєжом в Крим. Він хотів викупити трохи невільників і поселити у своєму маєтку в якості слуг.
Він навіть не здогадувався у яку він встряв халепу.
В Криму на них напали розбійники. Хоч як відбивався пан Адамек, хоч як тікав пан Сулятицький, але впіймали всіх.
Вони постали перед ватагом розбійників Аметом Киримли. Він запитував у них хто вони і що тут роблять. Відповідав пан Славек, тут і відкрилась вся правда панові Адамеку. Виявляється пан Сулятицький ніс послання в Кафу самому байлер-бею, де повідомлялось про вихід козаків у похід. Пан Адамек аж мову втратив, коли почув про таку підлість і шпигунство. Потримавши одну ніч поляків у себе Амет Киримли відправив їх до бейлер-бея з власним посланням про те, що його розбійники нікому не підкоряються і будуть воювати проти турків. І, звичайно ж, віддав і їхнього листа. Але ніхто не бачив, як він виправив дату виходу козаків в море зазначену в листі. Тепер там значилось, що козаки вийдуть в похід аж через місяць. Амет послав передати листи пана Сулятицького, пана Адамка і свого перекладача Асана Касапчі. Пани Євгеніуш та Влодзімєж лишились в розбійників як заручники.
Дорогою до бейлер-бея пан Сулятицький розговорився з Асаном Касапчі. Виявилось, що він росіянин Андрій, який пройшов чимало світ, перш ніж приєднатись до розбійників Амета Киримли. Бейлер-бей прийняв панів. Пан Сулятицький тут же став підлещуватись. Він видав все що знав і навіть розповів про Асана Касапчі, який провів їх сюди. Пан Адамек лютував – він вирішив добряче побити пана Сулятицького, коли вони звідси виїдуть. Але сталось так, що пан Сулятицький вирішив тікати з Криму, покинувши своїх друзів. Він отримав добру винагороду від бейлер-бея і тут же забув про своїх товаришів. Асана Касапчі вбили через пана Сулятицького. Пан Адамек намагався зупинити пана Сулятицького, але пан Сулятицький вистрелив в його коня і він впав просто на пана Адамка. Він ледь не забив його, але пан Адамек врятувався і тепер шукав як дістатись Амета Киримли.
Розділ дев’ятий
В морі радились. Вночі на отаманській чайці зійшлись Олександр-Ях’я, Карпо Недайборщ, Петро Скрипник і Єфтимій Петрунін. Вони розробляли план нападу на Стамбул і Трапезонт. Вони хвилювались чи ніхто не знає про їхній вихід в море і чи не чекає на них десь засідка. Але час був не для хвилювань, а для дій. Склали план і розійшлись досипати. Але Петру так і не вдалось поспати. Скоро після ради до нього прибув Клюсик і розказав про те, що чув Яремко. Він став підозрювати Ілька Юхту в шпигунстві. Петро розумів, що в такому разі десь серед донців має бути і сеньйор Гаспареоне. Вирішили посилити безпеку Олександра і почати слідкувати за Юхтою. Для останнього на чайку до Клюсика перейшов мовчазний Йован. Підпливали до турецької землі.
Розділ десятий
Галя вже не плакала. Вона тихо тужила. Вона мусила зректись своєї віри заради спасіння своїх земляків. Але що тепер? Прийшов ода-баші Селім. Він хотів щось сказати, та видно не знаходив слів. Почав щось говорити про віру, про те, що Галя, або як він називав її на турецький манір Галія, тепер туркеня. Вона ж обіцяла його проклинати все життя. Вийшли на палубу корабля (збирались скоро відпливати в Туреччину, тому дівчат перевели в камери на кораблі). Говорили про віру. Галя зневажала мусульманську віру, якій тільки й треба меча і крові. Вона зневажала яничарів, що навіть імен не мали. Згадала Устю з Чорногорії, в якої також забрали малого сина в яничари.
Ненароком згадала і особливу його прикмету – знаки над бровою і на п’яті виколоті чинським чорнилом. Селім несподівано зацікавилася цією історією, а тоді так само несподівано наказав Галі повертатись додому. Галя була вільна.
Розділ одинадцятий
Почався наступ козаків на Трапезонт. Вони зайшли з двох боків і швидко розправились і з флотилією, і з наземним військом. Сталося те, чого ось уже декілька днів очікували на отаманській чайці – замах на Олександра. Ілько Юхта добре все продумав. В ту ніч, коли його чув Яремко, він намочив порох в гарматах з розрахунком, що у найвідповідальніший момент козаки не зможуть стріляти і серед них почнеться паніка. В цей момент, коли чайка Клюсика повертатиметься до отаманської чайки Юхта і зробить вирішальний постріл, а краще – два. Майже так все і було. Але Юхта не міг передбачити, що на половині чайок встановлять гармати з іншими зарядами, та ще й його підслухає малий Яремко в ту темну ніч. Завдяки попередженню козаченка і вдалось врятувати Олександра. Коли козаки виявили, що стріляти вони не можуть, то справді піднялась паніка. Стали вертатись до отаманської чайки й гукати про допомогу Олександра. І ось, коли темна постать показалась на палубі, пролунали два вистріли. Але вийшов на палубу не граф, а Петро Скрипник, та ще й Йован встиг вибити пістолі з рук Юхти. Швидко його зв’язали і продовжили бій.
По захопленню Трапезонта Олександр-Ях’я звернувся до турецького народу. Він називав себе султаном і запитував чи хоче народ бачити його на престолі. Та юрба мовчала. Лиш один старий дід сказав, що не бачить справ Ях’ї, а тільки його слова, та він не певен чи вони чогось варті. Розчарований такою поведінкою свого народу Олександр повернувся на свою чайку.
Розділ дванадцятий
Допит Ілька Юхти тривав недовго. Він вперто не хотів говорити і постійно переводив тему розмови, навіть намагався жартувати. Кінець для нього був один – страта. До ніг йому прив’язали велике чавунне ядро і скинули у воду. Так закінчилось життя розвідника таємної турецької дефтерхани.
Розділ тринадцятий
Розпочався бій при Синопі. Тут було зібрано найбільші й найкращі кораблі турецького флоту. Та куди там їм, якщо козаки застали їх так зненацька! Все гриміло, бахкало, кричало, палало. У вирі подій Яремко впізнав Гаспареоне – він розшукував Олександра! Треба було попередити, але путь козаченку загородив турок. Хлопця врятував постріл Недайборща. Коли чайка Клюсика вже вертала до своїх, дорогу їй перегородила турецька галера. Та вона швидко здалась під напором завзятих козаків. Та от біда – чайку геть розбило, а сам Клюсик загинув! Яремко впав просто в холодну воду! Він гукав про допомогу, та хто його почує в такому пеклі? Єдине, що йому залишалось – вчепитися за шматок щогли, що він власне і зробив.
Синоп було узято, а ту частину флотилії, що тут стояла – розбито вщент. На жаль без жертв не обійшлося – загинув Клюсик, Яремко (хлопця не знайшли і вважали загиблим) та ще багато хороших козаків. Якимось дивом вцілів Джузеппе, хоч куля втрапила йому мало не в серце! Як на біду ще й Гаспареоне вдалося втекти..
“Грає синє море” скорочено 2 частина
Автор: cup_of_flowers
