Борис Грінченко “Під тихими вербами” скорочено читати Ви можете щоб згадати сюжет твору.
“Під тихими вербами” стислий переказ
Частина перша “Під тихими вербами” переказ
І
Чорна хмара
“Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на
Сибір. Погана це була історія!.. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого робити, посварився з батьком та з Денисом, пристав, пішовши в город, до злодійського товариства, водив коні, піймався, суджено його й заслано на Сибір”. Денисові відділіли його частку і він став жити своєю сім’єю. За ці чотири роки він став справжнім багатирем. І зазнався з такими ж багатирями як і сам, з яких і склав собі компанію: старшина Григорій Копаниця, крамар Михайло Сучок, тесть Манойло, Домашин батько, сват Остап Колодій (батько Гаїнки, дружини Зінька), кум Терешко Тонконоженко та Яхрем Рябченко.
Одного разу вони зібрались і вирішували як ще більше збагатитись і нажитись на землі. Денис Сивашенко, в чиїй хаті відбувались збори, запропонував продати йому землю переселенців, що належала громаді. Товариство погодило це, старшина обіцяв все організувати. Склали план як захопити громадські землі. Кожен з них держав посесію – здавав землю в найми – та й так, що громадська земля була поза їхньою землею. Вони вирішили найняти землю пана Горянського і покликати до себе в компанію пана Вавилова. З цього виходило те, що тоді громадська земля лишиться всередині і через те селяни муситимуть наймати у них землю, аби дібратись до своєї. А вони вже ставитимуть ціни які їм треба. Одне лиш ставало їм на заваді – Зінько. Він своєю громадською діяльністю все мішався їм. Але і на це знайшли хитрість – вирішили прихилити його до себе, взявши його в долю і надавши чималий відсоток від здачі землі. Вирішили, що з ним поговорить Остап, як його тесть.
ІІ
Зінько
Зінько Сивашенко господарював в батьковій хаті. Батько скоро по суду над Романом помер. Зінько лишився з матір’ю. Несподівано для себе він закохався в молоду і дуже гарну Заїнку. Взяв її за дружину і тепер вони жили щасливо разом.
Зінька дуже хвилювало громадське життя. Він намагався робити все якнайкраще для селян. Хотів, щоб нарешті на світі постала правда і все дочитувався як те ізробити у книжках. В нього було небагато друзів, але все вірні – Карпо й Васюта.
ІІІ
На пасіці
Одного ясного дня Зінько йшов полем. Він прийшов на пасіку, де його Гаїнка слухала розповіді діда Дороша про всіляку нечисть: русалок, домовиків, чортенят. Вона любила свого діда і часто приходила до нього на пасіку, де він жив від початку весни і аж до кінця осені. А взимку він вертав до себе в хату – до сина Остапа. От і тепер Гаїнка прийшла до діда одразу після того як навідала батьків. Побачила Зінька і сказала, що про нього питався її батько. Та тут Остап і сам прийшов. Він покликав до себе Зінька і розповів йому, що його хочуть взяти до товариства, пояснив навіщо і що з цього буде. Зінько вислухав його і відмовив. Остап розлютився і почав ще дужче вмовляти зятя, але Зінько лишився на своєму. Він розповів про цю розмову Гаїнці і діду Дорошу і вони зраділи, що Зінько не пристав на пропозицію багатіїв.
IV
На вулиці
Зінько з Гаїнкою вертались додому з пасіки. Втрапили якраз на гуляння молоді на вулиці. Серед усіх парубків виділявся Микита Тонконоженко. Він неабияк задавався, бо п’ять років жив в городі, а вернувся звідти через крадіжку. Та все рівно вважав себе вченішим за сільських парубків. До його постійно зачіпався Васюта. Це був парубок задиркуватий, балакучий і веселий та й часто допікав він Микиті, бо дуже його не любив.
Біля Зінька сусідами з одного боку були Струки, а з іншого – Момоти. В Момотів в сім’ї була страшенна сварка за землю. Було їх троє братів – Грицько, Панас й Іван. Грицька батько одділив ще за життя, але дав йому не надто багато землі, тому, вмираючи, заповів йому віддати ще одну десятину. Та Панас не хотів того і тому страшенно за це сварився з Грицьком, ще й Івана налаштовував проти старшого брата. От і тепер Грицько посіяв на тій десятині собі пшениці, а Панас грозився її всю сам зібрати. Посварились знов. Грицько, проходивши повз двір Зінька, привітався та й розповів що й до чого. Зінькові жалко було цього чоловіка, бо все в нього якось не до ладу. То худоба повиздихала, то жінка вмерла, залишивши по собі трьох дітей. Грицько мусив одружитись вдруге на дівчині Ївзі, яка вже мала свою дитину і про яку ходила недобра слава селом.
Зінько з Гаїнкою лягли спати. Погомоніли ще трохи та й заснули.
V
Зінькове товариство
Наступного ранку Зінько проспав, але по господарству поралась Гаїнка. Справившись з домашніми справами Зінько пішов до Карпа. Там на нього вже чекав Васюта. От і вся компанія в зборі. Зінько розказав їм, що йому пропонував тесть. Товариство задумалось, бо розуміло, що це лише початок великої і недоброї справи. Перше, що треба було робити – не дати Денису купити переселенську землю, а тому пішли по хатах аби прихилити людей на свою сторону. Та багато хто одмовляв, бо були в залежності від Дениса чи його компанії, мали борги або винаймали в них землю. Лиш один Грицько Момот по щирості признався в залежності від Дениса і саме через свій борг не міг проти нього виступити. Товариство порадилось і вирішило допомогти Грицьку. Зібрали двадцять карбованців і принесли йому аби він сплатив борг Денису. Грицько спочатку не вірив їм, але Зінько, Карпо й Васюта переконали його у чесності своїх намірів. От він до них і пристав.
VI
Громада
Вся громада зібралась коло волості. Всі розуміли про що йтиметься – про переселенські землі. Обговоривши всілякі інші справи дійшли й до головної. Намовлені Денисом і його товариством селяни почали кричати за продаж землі Денису Сивашенку. На противагу їм стали прихильники Зінька. Зчинився страшенний ґвалт. Старшина вже покликав десятників аби схопити Зінька. Зінько як міг намагався прихилити людей до того, щоб не продавати землі. Але більшість мовчало, а багато й не поприходило – боялись багатирів. На секунду Зінько розізлився і ледь не вдарив Дениса в суперечці, але вчасно зупинився. Карпо й Грицько повели його додому. Все товариство втішало Зінька, а йому гірко і досадно, бо розумів він, що це початок ще більшого знущання над людьми.
Частина 2 “Під тихими вербами” переказ
І
Гаїнка
Гаїнка була молодою дівчиною – ось-ось мало бути їй лише сімнадцять літ, а вона вже заміжня. Вона дуже любила Зінька і знала, що він дуже розумний. Та не дивлячись на це, вона все рівно вірила оповідкам діда Дороша. Тепер же Гаїнка знадилась ходити до баби Мокрини. Вона була знаюча і могла будь-кого вилікувати своїм зіллям. Гаїнка тепер ходила до неї, бо дуже хотіла народити Зіньку сина. Але вона дуже боялась, щоб Зінько про це не дізнався.
II
Спокуса й праця
Тим часом вже проминуло три місяці відколи завелась справа за переселенську землю. “Зараз же другого дня після громадської ради Зінько довідався, що сам писар ходить із десятником по хатах до таких письменних, що не були тоді в громаді, та й примушує їх підписувати громадську постанову. У волості служило писарча, що доводилось якимсь родичем Зінькові і зазнало колись од його, при лихій годині, доброї запомоги. Вдячне писарча списало тепер задля Зінька тую постанову і всі підписи громадян. Серед тих підписів Зінько знайшов кілька таких, що люди ті не жили на селі вже здавна, а одного вже й мертвого… ще й за кількох письменних Рябченко розписався, мов за неписьменних. Зінько бачив, що це вже якесь крутійство, але нащо його зроблено — спершу не зрозумів. Не розумів і того, нащо
замісто однієї постанови написано аж три і землю Денисові продавано мов не всю враз, а якось частками, і мов не в один день. Зінько поїхав у город і купив там собі книжку з законами. Довго її гортав, шукав, мало що розбираючи, але нарешті таки дошукався, через що так зробила волость. Треба було, щоб аж дві третини всієї громади згодилися продати землю, а коли до двох третин не ставало, то й не вільно продавати. Ото ж і поприписувано тих мандрованих та мертвого, щоб більше було людей, а як не ставало ще, то приписали й письменних — таких, що не хотіли розписуватися,— за їх Рябченко черкнув, мов за неписьменних. Тепер з погляду постанова була законна, але це тільки тому, хто не знав, кого там попідписувано. А що на три частини волость поділила землю, так і це була мудра штука: як на великі гроші продати громадської землі, то треба дозволу аж до міністра з Петербурга, а як поділити на три частки, дак виходила кожна на малі гроші, то й не треба було посилати справи далі губерні. Певне, що Копаниця з товариством не сподівалися тут ніякої зачіпки, бо зверху все було гаразд, по закону”.
Довідавшись про все, Зінько розповів товаришам. Вирішили писати скаргу до начальника. Так і зробили. Після цього старшину і Дениса кликали в город, а вони там в свою чергу і собі написали скаргу на Зінька, ніби він народ бунтує. Начальник, за проханням самого Зінька, приїхав та й перевірив. Виявилось, що на Зінька звели наклеп. Здавалось, що після цього справа з землею роз’ясниться, але ж ні. Денис із старшиною знову-таки їздили в город, а що там робили товариству Зіньковому було невідомо.
Тепер Зінько йшов до Карпа та й думав як то його цю справу розібрати. Аж враз почув як його хтось покликав. То була Ївга. Вона давно вже сподобала Зінька і тепер зізнавалась йому в почуттях і пропонувала бути коханцями. Зінька вразило це зізнання, але він рішуче відкинув пропозицію Ївги і чимшвидше попрямував до Карпа. Ївга, розізлившись, пішла собі геть. Те, як вони виходили з-під верб кожен своїм шляхом побачив Рябченко.
У Карпа в хаті сам Карпо повідомив, що бачив як Денис уже оре переселенську землю. Розуміли, що треба якнайшвидше цьому перешкодити. Грицько приніс позичених двадцять карбованців, але товариші не захотіли їх брати, а вирішили покласти їх в банк під відсотки. Крім того вирішили долучити до свого товариства ще одного доброго чоловіка – Дмитра Василенка. Та ще й вирішили сходитись читати усім разом, геть із жінками. Найбільше тепер хотів навчитись читати Грицько.
III
Ворожі заходи
Отож, Яхрем Рябенко побачив Зінька і Ївгу, що виходили з-під верб. Тут в нього й зародився план – посварити все Зінькове товариство. До того ж він бачив як Гаїнка виходила від баби Мокрини. Він прийшов до баби Мокрини і запропонував їй трохи грошей за те, щоб вона ненароком сказала Гаїнці про Зінька та Ївгу. Вона погодилась. А місцевому п’яниці Захарку він розказав про те, що Гаїнка крутить з Васютою. Той за пляшку горілки згодився рознести і такі чутки.
Коли Гаїнка прийшла до баби Мокрини, то вона їй усе й розповіла, ніби застерігаючи.
IV
Зрадник і зрадниця
Гаїнка не могла знайти собі місця. Вона все думала і не йняла віри словам баби Мокрини. Ну не міг її Зінько бути зрадником. Вона попросила Катрю, дружину Карпа, щоб вона приглянула за Зіньком і Ївгою. Хоч Катря зовсім не вірила всім цим брехням, та заради Гаїнки погодилась приглянути.
Тим часом Зінько почув плітки про Гаїнку й Васюту. Він зовсім не міг вірити цим чуткам, але останнім часом дружина стала якась не така.
Так минуло в них декілька днів. Однієї ночі Зінько, прийшовши від Карпа, щось розговорився та й розказав Гаїнці про пригоду з Ївгою у вербах. Ох як же зраділа Гаїнка! Тут же і стало все зрозуміло – хтось зводив на них наклепи неспроста – а з метою посварити усе їхнє товариство. Але це все дарма.
V
Брати
Панас Момот страшенно лютував. Він не міг віддати ту десятину землі брату Грицьку і всіляко налаштовував проти нього меншого брата Івана. Але все якраз виходило на те, що землю отримає Грицько. От Панас і задумав трохи провчити брата.
Грицько вернувся додому сам. Ївга пішла з дітьми в сусіднє село, а він, лишившись сам, вирішив почитати. Сидів собі й читав. Слова складались погано, але те, що в нього виходило подобалось йому.
Аж тут до нього прийшли Панас з Іваном. Схопили його і зв’язали. Іван за наказом Панаса затулив вікна. Панас почав бити Грицька, вимагав від нього, щоб він заприсягся на іконі не брати тої десятини, але Грицько не погоджувався. Він просив брата змилуватись, але той не слухав. Ще раз кинув Грицька додолу і той впав головою прямо на залізну скриню. Панас не одразу зрозумів, що брат помер. Але він вирішив підлаштувати це як самогубство. Разом з Іваном вони повісили тіло Грицька в сінях.
VI
Хто винен
У неділю рано-вранці Зінько налаштувався їхати в сусіднє село на ярмарок. Але в нього не було з собою потрібного лантуха. Згадав, що позичив його Грицьку і пішов до нього, щоб забрати. Прийшовши, віднайшов Грицька повішеним серед сіней. Одразу покликав сусіда Юхима. Пішли у волость. Тут же прийшли врядник і старшина. Покликали слідчого, станового, лікаря. Ті одразу зрозуміли, що скоєно вбивство – на голові виднілась велика рана, та й усе тіло було побите. Почали шукати вбивцю. Тут же Рябченко швиденько нашептав старшині ідею, що можна звинуватити Зінька – він і знайшов вбитого, і мотив у нього є – нібито знався з його дружиною Ївгою. Старшина погодився і ніби ненароком підказав таку ідею слідчому. Слідчий, ще доволі молодий і самовпевнений чоловік, одразу схопився за цю ниточку і почав допитувати Зінька. Зінько спочатку не розумів до чого це хилить слідчий, але коли його обвинувачено, то він обурився. Не визнавав своєї вини. Слідчий наказав забрати його в холодну. Гаїнка як почула, що коїться тут же прибігла до волості і почала благати слідчого не забирати Зінька. Та все дарма. Зінька повезли в город у тюрму.
VII
Своя воля!
Денису з товариством була тепер своя воля. Минуло вже два місяці відколи Зінька забрали в тюрму і навряд чи він тепер вийде. Ївгу також підозрювали у вбивстві, але швидко було доведено, що вона ще в суботу вдень пішла в сусіднє село з дітьми і там ночувала.
Тим часом Зінькове товариство притихло. Вони все не могли повірити, що Зінько на таке здатний. Але мовчали прибиті таким горем.
Єдиний з неприхильників Зінька, хто бажав його волі був Іван Момот. Відколи скоєно вбивство і ув’язнено Зінька він не знаходив собі місця. Єдина думка пульсувала в його голові: “Убив брата”. Він не міг спати, бо йому все ввижався повішений труп брата. Однієї ночі не витримав і пішов на цвинтар. Там просив прощення у Грицька, плакав і благав. На деякий час після цього йому стало легше, але скоро безсоння й видіння повернулись. Іван розумів, що далі так тривати не може і він мусить спокутувати свій гріх.
Частина 3 “Під тихими вербами” переказ
І
Сумна хата
Відколи забрали Зінька його хата мов заніміла. Гаїнка стала німа і робила все бездумно, а мати стала хворіти. Добре, що в такий час їм допомогли товариші Зінькові – Васюта, Карпо, Катря, заходив і дід Дорош.
Довго так було, аж поки одного дня біля річки не перестрів Гаїнку Микита Тонконоженко. Він став зачіпати дівчину і вона мов прокинулась. Швидко втекла від нього. Стала притомніша і вирішила піти в город провідати Зінька. Мати відмовляла її, але дарма.
Вранці Гаїнка вийшла в город. Довго йшла, та таки дійшла. Стала питати як пройти до тюрми, але більшість городян її просто гнали. Та знайшлась і добра панянка, яка вказала їй дорогу. Гаїнка знайшла дім слідчого, просиділа там ледь не весь день і, давши півкарбованця писарчуку, таки зайшла до слідчого. Але він не пустив її до чоловіка, бо він не хотів визнавати своєї вини. Вернулась додому Гаїнка ні з чим і знов мов заніміла.
А вдома її вже чекав батько Остап. Він домовився з Терешком Тонконоженком, що як тільки Зінька відправлять в Сибір, то Гаїнка стане за дружину Микиті. Остап забрав Гаїнку до себе додому.
II
У тюрмі
Тим часом Зінько гинув з туги за домом, волею в тюрмі. Спочатку йому було страшно серед людей-злочинців, але він згодом зрозумів, що кожного з них щось наштовхнуло на злочин.
Один парубок задавив дитину, що йому дівчина народила. І нібито він і не хотів того. Все сталось так, що батько не дозволяв йому одружитись з дівчиною, бо вона була бідною наймичкою, а він багатирем. Але сталось так, що дівчина народила дитину і сама не знала куди з нею йти от і принесла її парубку. А він, роздратувавшись від її плачу, кинув її додолу та й вбив. А один чоловік напившись та й побився зі своїм сусідом. Та й проломив йому голову колякою. А ще один чоловік спалив півсела. А все чого? А все знову через неправду. Його малим по смерті батьків віддали в найми. Коли виріс, то хотів повернути батьківські землі, але суддям було не до того. Судився та й покинув, знову пішов у найми, але йому не віддали паспорта. От він зі злості і підпалив хату старшини, а за його згоріло мало не півсела.
Всюди неправда, всюди кривда. Слухаючи такі історії Зінько згадав за свого брата Романа. То ж і він не був такий поганий. То город на нього так повпливав, що він зледащів. А якби до нього добрим словом, то все було б добре. Та ж Денис завжди до нього чіплявся і проходу йому не давав. От і пішов Роман назад в город, а там вже й геть споганів.
Вже стали сумні думки закрадатись в голову Зіньку – а що як він не вийде з тюрми? А що як і він піде на Сибір?
III
Темні дні
Тим часом Остап почав намовляти Гаїнку приглянутись до Микити Тонконоженка. Гаїнка зразу й не розуміла того. Збиралась додому, а батько не пустив. Вона тоді почала просити і благати, а він все рівно не пускав. Тут якраз і прийшов дід Дорош. Він посварився з Остапом і, забравши Гаїнку, пішов геть з дому. Оселився в хаті Зінька.
Минула осінь, настала зима.
Одному лиш Івану Момоту не було спокою. Він все мучився. Він не міг спати і геть змарнів. Вирішив йти в город і таки пішов.
На Різдво колядували. Прийшли і в хату Зінька і Гаїнки. Вона слухала тих пісень і плакала. Аж тут вернувся і Зінько. Ох і радощів було!
IV
Нові надії
Щасливий був обід у Зіньковій хаті – зібралось усе товариство. Усі раділи звільненню Зінька і дякували Богу, що в Івана Момота вистачило сміливості зізнатись у скоєному. Тепер думали як повернути таки справу з переселенською землею. Написали скаргу до губернатора. Багато селян підписало цю скаргу і це дало свої плоди – до волості прийшов наказ припинити справу з землею і відібрати її поки в Дениса. Зінькове товариство раділо.
Васюта на вулиці і далі доймав своїми жартами Микиту Тонконоженка.
Минуло три місяці як Зінько вернувся з тюрми і прийшов кінець справі з переселенською землею. Прийшла постанова, щоб відібрати землю від Дениса. Окрім того Зінько влаштував Грицькових дітей до його далекої родички Килини.
І все ніби налагоджувалось, але тут знову віднайшлись Зінькові недруги. Рябченко підмовив Микиту Тонконоженка трохи провчити Зінька – і за землю, і за Гаїнку, і за Ївгу. Той звичайно погодився.
V
Напад
Приходила весна. Пізно ввечері Зінько вертав додому з сусіднього села. Аж тут його збили з ніг і почали нещадно бити. Зінько знепритомнів. А вдома його чекала Гаїнка. Зранку Зінька ледь живого принесли додому сусід Струк і Васюта. Довго Зінько не приходив в себе, але нарешті отямився, але він не знав хто на нього напав. Приїхав лікар, дав ліки, хотів брати Зінька до лікарні, але рідні не дозволили. Лікували Зінька вдома. Повільно, але він одужував. Гаїнка була біля нього день і ніч, ще й товариші постійно навідували.
Прийшов час сіяти, а Зінько досі був кволий. Тут прийшли на допомогу його товариші – Карпо й Васюта. Вони і засіяли Зінькове поле. Він був їм дуже вдячний.
VI
Ліки
Зінько одужував помалу. Дід Дорош надумав йому допомогти і знайшов знахаря в сусідньому селі, який зготував зілля від побоїв. Він умовив Гаїнку дати цих ліків Зінькові замість ліків лікаря. Вона довго не хотіла згоджуватись, адже знала, що сам Зінько ніколи на це не погодився б. Але надія, що вони поможуть краще перемогла. Коли лікар передав нову порцію ліків, то Гаїнка замість них дала Зінькові знахареві ліки. На хвилину йому стало легше, але потім раптово погіршало. Він почав задихатись, а на губах зачервоніла кров. Гаїнка тут же в усьому зізналась. Вона хотіла як краще, але тепер вже нічого не можна було змінити. Швидко послали по лікаря, але виявилось, що лікар поїхав в губернію і верне аж за три дні. Порятунку не було. Зінько це розумів. Сказав покликати друзів. Наказав їм доглядати за старою матір’ю і молодою його дружиною і продовжувати його справу – стояти за громаду, за добро, за правду. Вони йому пообіцяли дотримуватись його останньої волі. Зі світанком Зінько відійшов.
Автор: cup_of_flowers
