«Гробниця Потоцької»- восьмий сонет із циклу Кримських сонетів Адама Міцкевича. Аналіз твору «Гробниця Потоцької» допоможе зрозуміти, який жанр, тема, ідея, головна думка. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Гробниця Потоцької” аналіз твору (паспорт)
Автор – Адам Міцкевич
Рік написання – 1826
Рід літератури – лірика
Жанр – сонет
Збірка – “Кримські сонети”
Тема: розповідь про дівчину-польку, яка померла в неволі; туга поета за Батьківщиною.
Основна думка твору – чужина – це духовна неволя.
Настрій сонета – сумний, меланхолійний.
Сонет побудований за принципом контрасту. Прекрасна природа протиставляється смертній печалі
Художні засоби:
- Епітети: трояндо молода, юні дні, злотисті мотилі, громадою ясною, польської землі, огненною сльозою;
- метафори: зірки, обернені до польської землі, погляд, повипікав сліди.
- риторичні запитання – Зірки, до польської обернені землі?
- окличні речення – Хай приязна рука мене хоч поховає!
- звертання – О полько!
В основі сюжету цього сонета — популярна в Криму легенда про гробницю, збудовану ханом Керим-Гіреєм для своєї наложниці. За однією з версій, вона була полькою із княжої родини Потоцьких. Поет використав легенду для порівняння долі мандрівника — вигнанця, відірваного від батьківщини, з долею прекрасної польки, яка так і померла на чужині.
Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині. Марія Потоцька «зів’яла, мов троянда молода», в гаремі хана від туги за батьківщиною. Серце ліричного героя теж «в’яне» від розлуки з вітчизною.
«Гробниця Потоцької» читати
Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
І спогадів черву лишали за собою.
Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?
О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,
І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій — для мене заспіває.
(Переклад М. Рильського)
