«Коли потяг у даль загуркоче…» аналіз вірша допоможе зрозуміти глиьину переживань автора, визначити, яка тема, ідея, головна думка та художні засоби.
Аналіз поезії «Коли потяг у даль загуркоче…» (паспорт)
Автор: Володимир Сосюра.
Дата написання: 1927 рік.
Збірка: Золоті шуліки.
Жанр: вірш.
Вид лірики: інтимна.
Тема твору: Спомини юнацького кохання, яке вже не повернути.
Ідея: Справжнє кохання не минає навіть через багато років.
Основна думка: «Та на тебе, чужу і кохану,/ я і славу б, свою проміняв».
Римування: перехресне.
Рима: чоловіча і жіноча.
«Коли потяг у даль загуркоче…» художні засоби:
- Епітети: місячні ночі, жоржини сумні, закохані зори, розтулена рана, ночі Донеччини сині, ключі журавлині, одинокі й печальні ключі, тривожні оселі, темні вежі, у сірій шинелі, тихі очі твої золоті, відомий вкраїнський поет, коси сумні, Сині очі.
- Паралелізм: Ми на гору йдемо через гать…/ А внизу пролітають вагони,/ і колеса у тьмі цокотять…; Ти давно вже дружина другого,/ я ж — відомий вкраїнський поет.
- Порівняння: Твої губи – розтулена рана; Ой ви, ночі Донеччини сині,/ і розлука, і сльози вночі–/ Як у небі ключі журавлині,/ одинокі й печальні ключі; Лиш любов, як у серці багнет.
- Антитеза: Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі.
- Метафори: А внизу пролітають вагони,/ і колеса у тьмі цокотять; і огні з-під опущених вій; Од кохання безвольна і п’яна,/ ти тулилась до серця мого.; тихі очі твої золоті; Дні пройшли… Одлетіла тривога; Я прийшов із туману/ і промінням своїм засіяв; твої коси сумні цілувать.
- Синекдоха: хоч і ворог — на нашій путі.
Ліричний герой поезії з сумом згадує своє юнацьке кохання. Це було сильне почуття, яке розділила війна. Він обіцяв повернутись до коханої і повернувся, але вона вже вийшла заміж за іншого. Герой не засуджує свою милу і готовий віддати за її повернення навіть свою славу, проте це неможливо. Він теж одружений і навіть очі його дружини нагадують йому колишню кохану. Але тепер йому залишається лише згадувати молоді роки і те перше світле почуття, яке він проніс з собою крізь усе життя.
В поезії йдеться про справжнє кохання, яке не в змозі заглушити війна, зрада, час. Меланхолійний настрій передано метафоричністю мовлення і ритмікою вірша. Порівняння й паралелі дають зрозуміти, що кохання було сильним й згадується у порівнянні з теперішнім.
Автор аналізу – cup_of_flowers
«Коли потяг у даль загуркоче…» читати
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні…
Шум акацій… Посьолок і гони…
Ми на гору йдемо через гать…
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять…
Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй…
Твої губи — розтулена рана…
Ми хотіли й не знали — чого…
Од кохання безвольна і п’яна,
ти тулилась до серця мого…
Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі…
Пам’ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв…
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.
Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі…
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті…
Дні пройшли… Одлетіла тривога…
Лиш любов, як у серці багнет-
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.
Наче сон… Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв…
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать…
Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі…
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.
