Галина Пагутяк “Королівство” скорочено читати варто, щоб згадати головні події фантастичного твору про боротьбу двох світів, про боротьбу добра та зла.
“Королівство” скорочено
Частина перша “Повернення до Королівства”
Старенький пошарпаний трамвай, що постійно ламався, вже доїжджав до кінцевої зупинки та віз лише одного пасажира. Це була пʼятнадцятирічна Люцина, що поверталась додому з художньої школи. Була восьма година вечора, дівчина дивилась у вікно. Раптом трамвай зупинився між зупинками й до нього увійшов рудоволосий хлопець шістнадцяти років, який сів біля дівчини. Кондуктор з водієм трамвая здивувались цьому пасажиру, а потім почали безперестанку чхати. Навіть трамвай «чхнув», та так що в нього потріскались шибки. Хлопець вибачився перед ними, бо вважав це своєю провиною, бо він був “нетутешнім”. А потім зрадів, що дівчинка була не такою як вони.
На кінцевій зупинці хлопець вийшов з трамвая і непомітно зник, на вулиці було видно лише рудого лиса, що йшов до парку. На зупинці сидів старий дід, який торгував насінням. Його Люцина чомусь недолюблювала. Дівчинка, чекаючи на світлофорі, помітила, що дід телефонує комусь.
Дівчина пішла додому, вона мешкала на вулиці Кульбабовій у 14 квартирі. Вдома мами не було, вона поїхала у відрядження продавати книжки свого видавництва. У квартирі на дівчину чекав її кіт Фелікс, який приходив додому раз на три дні поїсти, а так постійно вилазив через шибку і десь вештався.
Оскільки на дворі починалась злива, Фелікс влігся на мʼякому кріслі, а Люцина тим часом розклала аркуш і фарби для малювання.
Річка, яка проходила через місто, вже дві сотні років як була схована під землю. І за цей час там розвелось і жило безліч різної нечисті, про яку часто писав слюсар-водопровідник під псевдо Мортіус у тижневику «Посейбічні і потойбічні новини». Одним з них був опир фон Стронціус. Він мешкав в цьому підземному світі та прокинувся від шуму води, що швидко наповнювала річку через зливу. Все помешкання Стронціуса було завалено різним мотлохом, що дісталось йому у спадок і колись було знаряддям для тортур. Він не любив ці речі, вони постійно йому дошкуляли. То на нього звалився ганебний стовп, то іспанські чобітки вичікували слушної миті, щоб накинутись на господаря. Єдине, що любив господар, це був його компʼютер макінтош на прізвисько «Тосик». Але Тосик недолюблював господаря, часто лаяв його і відмовлявся працювати. Останнім часом Стронціус трохи здичавів і майже перестав виходити з дому. Кров він пив лише ту, що замовляв у Вампірнеті у старовинній фірмі «Свіжа кров». Посперечавшись з Тосиком, Стронціус вже ж таки пограв у гру «Опівнічне сафарі». Згодом він розпалив камін, а Тосик знов увімкнувся і на весь його екран почав повторюватись вогняний напис «Хто я ? . . Де я ?»
Тим часом Люцина поставила чайник на плиту і зателефонувала мамі. Дізнавшись, що мама приїде тільки через день, дівчина засумувала і вирішила піти помалювати. На своєму аркуші вона побачила напис червоними фарбами «Хто я ? . . Де я ?». Це сильно здивувало і налякало Люцину. Коли Фелікс теж помітив напис, він занявчав і почав шукати можливість вибігти з квартири. Він мав повідомити про цю подію своїй Королеві. Люцина відкрила йому кватирку й побажала щастя, як навчала її бабуся. Коли Люцина знов залишилась одна, то побачила, що напис зник, а потім до неї в гості зайшла їх сусідка Гортензія, що була схожа на циганку. Їй потрібно було кудись терміново зателефонувати. Люцину дуже здивувало, що в кінці розмови Гортензія назвала свого співрозмовника «мій повелителю». Після розмови телефоном, Гортензія запитала, що Люцина планує намалювати і дівчинка відповіла, що це буде будинок з двома вежами. Коли Гортензія хотіла розповісти про цей будинок, який мав назву Клуб книголюбів, то її щось вкололо і вона швидко попрощалась і пішла до себе. Виявилось, що Гортензія була донькою останньої Великої відьми Олівії-Гізелли-Павлонії. Ії мати в цей час варила зілля на вовчій шкурі, і це вона вщипнула доньку, щоб та нічого не розпатякала. Мати завжди ображала доньку і казала, що в неї пуста голова. Відьма забороняла доньці навіть навчитися читати, тому у них вдома зовсім не було книг, на відміну від квартири Люцини, де все було заставлено книгами. Виходячи від Люцини, Гортензія вкрала одну з книг і поклала її до сумочки.
Стара відьма розповіла дочці, що це Фелікс перегриз їх телефонний дріт, щоб вони не могли звʼязатись з повелителем і за це його треба отруїти, але кіт дуже розумний і поки не їсть їх отруту. Невдовзі зілля було зварене, хоча Гортензія трохи зіпсувала його, додавши мʼяту замість «заморочки», воно почало стелитись зеленим туманом і через шпарини виходити на двір. Відьма разом з донькою одяглися і рушили за туманом. На вулиці їх очікував візок запряжений чотирма чорними цапами. Керував цим візком довгомудик Лукаш, що був найбільшим злодюжкою серед всіх довгомудиків. З Лукашем постійно потрібно було бути насторожі, адже він був настільки спритним у крадіжці, що міг вкрасти навіть сам у себе. Дочекавшись, коли відьми сіли до нього у візок, він повіз їх до Повелителя.
Цього вечора репортер Мортіус вирушив за новинами для нової статті. Він добре знав світ нечисті й мав навіть амулет із срібною собачою головою від самого Повелителя. Цей амулет був його оберегом і ніхто не мав права чіпати його з цього світу, а за це всі свої статті Мортіус мав погоджувати з Повелителем перед друком в тижневику. Світ нечисті знав головну таємницю Мортіуса: все життя він мріяв про тигра і нещодавно завів його. Тигр на імʼя Ілля або Колобок мешкав на балконі репортера, і щоб в нашому світі ніхто не дізнався про нього, Мортіус майже нікого не пускав до себе додому і навіть не одружувався, адже тигр був його єдиною радістю. Взявши диктофон, камеру і ручку з блокнотом, Мортіус пішов до діда Пилипка, який торгував насінням, а в минулому був найзухвалішим грабіжником в історії міста на прізвисько Джума. Дід розповів, що нещодавно на зупинці вибухнув трамвай і лис з трамвая побіг у напрямку Медової печери, де знаходився зачарований лицар. Ці новини дали зрозуміти, що відбуваються якісь події між Королівством і Імперією. Він вирішив не звертати на це уваги, адже йому вистачало проблем і у власному світі. Але репортерська цікавість перемогла і він пішов до парку, де знаходилась печера. Дорогою він згадав, як колись нишпорив біля будинку Клубу книголюбів, це було місце де збирались темні сили, і його там мало не роздер вовкулака. Але вовкулаки були небезпечні лише у подобі вовка, а так це дуже приємні люди, він навіть знав одного такого професора.
А в цей час нечисть вже зібралась у будинку Клубу книголюбів, у якому дві вежі насправді були димарями від двох камінів. У цих камінах нечисть спалювала книги, які вони викрадали напередодні зборів. Для нечисті було заборонено вміти читати і їхньою задачею було не дати людям також читати, щоб вони залишались неосвідченими і не становили загрозу для них. Керував зборами Повелитель, який скидався на вчителя географії, який ніколи не подорожував, худий та замучений. Йому було вже 374 роки. Допомагала йому у знищенні книг мати Гортензії – Велика відьма Олівія. Вона по запаху розуміла наскільки якісна була книга і з радістю кидала їх у вогонь. Повелитель був радий тому як ідуть справи: люди все менше читали, перестали ходити до бібліотек, бюрократи все робили для того, щоб видавництва закривались, а автори не мали змоги писати. Та разом з тим йому вже набрид порядок, який він сам і створив, йому не вистачало часів, коли він бився з Лицарем Королівських окулярів і мало не програв йому. Знудившись від дійства, він побажав всім недоброї ночі та велів розійтись. Коли Гортензія поверталась з матірʼю додому, то випадково загубила книжку, яку напередодні вкрала у Люцини. Вона не осмілилась віддати її матері, щоб та її спалила, адже боялась, що книжка буде «недостойною», і мати її знову насварить. Але насправді це була книжка «Енциклопедія Королівства», за яку б віддали душу чи півцарства, бо вона була єдиним примірником у Серединному світі. А тим часом поки відьом не було вдома, ворона, що мешкала у них вдома, змогла нарешті втекти. Щось невідоме звільнило її від ланцюга на нозі, а потім ворона використала чарівну мазь, щоб вилікувати собі крило і вилетіти з квартири.
Коли нечисть розійшлась, до Повелителя підійшов домовик Спрячик і сказав, що тому телефонує фон Стронціус. Фон Стронціус жалівся Повелителю, що ріка підіймається і він може втратити всю колекцію, це був знак, що щось погане наближається. Тому Повелитель домовився зустрітись з упирем за 30 хвилин на Кропивʼяному цвинтарі і обговорити ситуацію. Спустившись до гаража, він наказав Лукашу відвезти його до цвинтаря, але вже звичайною машиною, це було чорне «вольво».
Лис, що нещодавно вибіг з трамвая, вже добіг до Медової печери, вхід до якої охороняли коти. Вони його пропустили, адже їх попередили про гостя. Лисом або хлопцем, якого бачила Люцина, був Марко, син Головного Королівського архіваріуса Теренція. Пролізши до печери, лис знову перетворився на Марка, і дістався до кованих дверей. За дверима лежав лицар Серпня, він був єдиним і улюбленим сином короля Даниїла з Королівства. Давним-давно його отруїли, він вже довгий час не приходив до тями. Охороняв Серпня король котів Сиволап, що не міг дочекатись пробудження нового короля Королівства. Сиволап сподівався, що з допомогою Серпня коти та Королівство зможуть перемогти крутиголовців, які майже зруйнували Королівство і вони були змушені були переховуватись у світі людей. Для Марко лицар Серпень був як брат, вони народились в один день і зростали разом, а після зради королівського лікаря і чародія, змушені були переселитись у цей світ. У цей вечір лицар Серпень нарешті прокинувся. Він нічого не памʼятав і Марко разом з Сиволапом розповіли, що сталось.
На Кропивʼяному цвинтарі, де зустрічався Повелитель з опиром фон Стронціусом, було багато нечисті та привидів, які не заважали один одному. А от людям, які вирішили на частині цвинтаря побудувати собі котеджі, привиди не давали життя, тому більшість будинків була покинута. Першим на зустріч приїхав Повелитель, його зустріли привиди, які почали діставати його розмовами про свої негаразди. Та коли зʼявився фон Стронціус, упир грубо розігнав привидів і розповів Повелителю, що отримав послання від Імперії, що несла лише зло дня нових світів. В посланні йшлося про те, що лицар Серпень прокинувся і Повелитель має його знешкодити, щоб той не зміг повернути собі Королівство. Та Повелитель не вважав Серпня загрозою, адже він перемагав і сильніших супротивників, а зі слабкими не хотів битись.
Серпень, Марко і Сиволап почали розмірковувати, що робити далі, адже круглолиці з Імперії, яким слугувала вся нечисть, вже майже завоювали Королівство. Вони знищували королівські книжки, насаджували свою музику і поневолювали розум людей Королівства. Більшість населення Королівства вже не вірило у можливу свободу, адже Імперія була втричі більшою і контролювала все, що відбувалось на її території. Але друзі знали, що не все втрачено. Вони згадали історію як колись під час турніру Серпень був єдиним, хто переплив річку і видерся по холодному і слизькому камінні на вершину вежі, де зняв каблучку з пальця прекрасної Мартисії, яка тепер виїхала до Імперії та там вийшла заміж за імператорського виночерпія. Серпень переміг у тому турнірі не лише завдяки власній силі та мужності, але й за допомогою чарів, які чаклував Марко. Коли розмова продовжилась далі, до друзів прийшов Фелікс, кіт Люцини, який зловив шпигуна-пліснявця, якого підіслав Повелитель. Подякувавши Феліксу за чудову роботу, вони допитали шпигуна і наказали його сховати у діжці. Згодом Марко дістав два зачаровані мечі, які належали йому і Серпневі та мали найбільшу силу, коли були поряд. Вони почали тренуватись і розмовляли про те, що ніколи не будуть сваритися через дівчину, якщо двоє закохаються у неї.
У цей час біля Медової печери вештався репортер Мортіус, він не знав чому його сюди манило. Коти-охоронці побачили репортера і вже були готові напасти на нього. Але першими на репортера напало двоє вовкулак, яким наказав Повелитель ловити всіх лисиць і людей, які будуть в цій місцевості. Мортіус так перелякався, що використав перцевий балончик і втік від них. Вдома він зрозумів, що вчинив дурницю і Повелитель може не простити йому цей вчинок. Та його тигр Колобок вперше заговорив людським голосом і запропонував разом втекти до Королівства. Колобок розповів своєму «татові», що він народився в Королівстві і тепер, коли виріс, готовий туди повернутись, щоб дати бій круголовцям, а потім щасливо там жити разом з Мортіусом. Вони залишили квартиру і пішли до дерева, біля якого колись Колобка знайшов Мортіус. Поряд з деревом був вхід до старовинної каналізації, куди вони і спустились. Мортіус добре розбирався в ходах каналізації, адже це була його професія. Він вміло відкривав всі двері і вони поволі спускались донизу, поки не зайшли до однієї з кімнат, щоб перепочити. У цій кімнаті Мортіус сховав два протигаза, адже розумів, що вони їм точно знадобляться. Трохи відпочивши, вони рушили далі. За одними з дверей вони натрапили на скарб з золотих і срібних монет, але коли Мортіус почав збирати їх, зʼявився привид з Королівського ордену і попросив повернути йому монети. Мортіус засмутився, але повернув їх. За це привид повідомив, куди їм іти далі. Спустившись ще глибше, Колобок відчув запах Королівства за камʼяною стіною. Він дмухнув на стіну, бо саме подихом відчинялись двері у Королівстві. Камʼяна плита перекрутилась.
А в цей час Повелитель, на вимогу крутиголовців з Імперії, займався організацією пошуків. Всі його підлеглі придумували різні відмовки, щоб нічого не робити. Це його сильно дратувало. Навіть фон Стронціусс умив руки і тепер лише він був відповідальним за результати перед Імперією. Зайнятий Повелитель вирішив поки не витрачати свій час на Мортіуса, а покарати його разом з тигром трохи згодом.
Ранок у Люцини не вдався: о восьмій годині її розбудили робітники телефонної мережі, що не змогли потрапити до квартири відьми Гортензії, потім прийшов кіт Фелікс і не давав їй заснути, а потім вона отримала дзвінок щодо загубленої книги. До обіду дівчинка була вдома, а коли вийшла в магазин, біля підʼїзду її чекав дід Пилипко. Це він знайшов їх загублену книгу і прийшов, щоб повернути. Виявилось, що він був в гарних відносинах з дідом і бабою Люцини. Коли дід Пилипко побачив Гортензію, то сказав Люцині, що та з її матірʼю відьми і порадив триматись від них якомога далі. Коли Люцина поверталась додому, Гортензія прикинулась, що вона вивихнула ногу і попросила дівчину допомогти дістатися додому. Люцина допомогла молодій відьмі і пішла до себе. Вдома вона почала роздивлятись повернуту книгу, але не могла зрозуміти, що було на ній написано. У цей момент з книги вилізли маленькі гноми, які почали підмітати сторінки і тоді почали зʼявлятись зрозумілі для Люцини літери.
Дівчинка дізналась, що ця книга була енциклопедією Королівства, а її світ називався Середнім світом і дехто постійно міг подорожувати між цими світами. Читаючи книгу, Люцина не знала, що в цей час через магічне дзеркало за нею спостерігала стара відьма, мати Гортензії. Побачивши чарівну книгу, стара відьма оскаженіла і веліла Гортензії піти та забрати її у Люцини. Але оскільки Гортензія не вміла читати, то взяла не ту книгу. Коли вона повернулась до квартири, то Люцина почула, як мати обізвала Гортензію дурепою і наказала знов піти за книгою, яку Люцина сховала під канапою. Люцина зрозуміла, що відбуваються щось погане, тому вона зачинила всі двері та вікна, і перелякано сиділа у квартирі. А Гортензія вже зі злістю дзвонила і гупала у двері. Кіт Фелікс зрозумів, що він має щось зробити, і тому пішов до короля Сиволапа.
Зоставшись вдома наодинці, Люцина образилась на Фелікса, за те що він її кинув, адже вона досі не розуміла його. Коли до неї зателефонували, вона сподівалась, що це була мама, але це виявились Гортензія з матірʼю, вони вимагали віддати їм книгу. Цього разу Люцина впевнилась, що вони відьми, оскільки вони знали, куди вона знову переховала книгу. Люцина вирішила втекти з дому, сподіваючись, що в іншому місці її не знайдуть. Коли вона виходила з квартири, то Гортензія на неї вже чатувала, але з десяток котів, що сиділи в неї під дверима, шипіли й не давали їй вийти. На вулиці Люцина побачила діда Пилипка і попросила його про допомогу. Але той тільки образив її, тому вона побігла далі. Насправді ж дід ображав її для того, щоб непомітно спіймати сірий клубок, який відьми випустили переслідувати дівчину. Через деякий час Люцина зупинилась біля незнайомого будинку та сіла на лавку, щоб перепочити. Вона перший раз в житті відчула себе самотньою і беззахисною. Люцина вирішила зателефонувати до маминого видавництва, бо це був єдиний номер, який вона знала напамʼять. Але ніхто не взяв слухавку, тому вона сіла в якийсь автобус і поїхала. В автобусі замість звичного квитка їй дали запрошення на сеанс чорної магії у клубі книголюбів. А потім до неї підсів домовик самого Повелителя Спрячик, який нещодавно відпросився у відпуску і їхав цим автобусом. Він прийняв її за відьму, а коли зрозумів, що вона звичайна людина, то сказав, що зараз її зʼїдять. Почувши це, Люцина обернулась і побачила, що автобус був повен нечисті. Це була саме та маршрутка, котру зібрав Повелитель і відправив зі своїми слугами до Замку. Побачивши дівчину, відьми кинулись до неї. Цієї миті Люцина згадала слова, яких колись навчила її бабуся і сказала «МЕНЕ НЕМА» і враз стала невидима для нечисті. Спрячик, єдиний хто продовжував її бачити, не видав Люцину, а навпаки допоміг відкрити двері та втекти з автобуса.
Через чарівні двері Мортіус з тигриком потрапили до печери, де були Сиволап, Марко і Серпень. Всі були здивовані цій зустрічі, Марко порадив Серпню також піти через підземелля до Королівства, бо ззовні на них чатували слуги Повелителя. Сиволап не довіряв Мортіусу, але розумів що той не хотів йому чинити зла, бо на печеру було накладено закляття за яким ніхто, хто хотів нашкодити Серпню не міг потрапити туди. А тигрика він взагалі не боявся, всі звірі Королівства і Серединного світу продовжували бути вірними Королівству.
Спустившись до підземелля, вони наділи протигази та пішли вздовж підземної ріки, яку водопровідники між собою називали Стіксом. У цю річку стікався весь бруд міста, там жили чудовиська, які боялись лише світла. Щоб перепочити Мортіус вирішив завести всіх до свого знайомого упиря Стронціуса, який тут мешкав. Мортіус досі не знав, кого він супроводжував і що Стронціус разом з Повелителем вже підняли всю нечисть для пошуку принца Серпня. Як Мортіус і думав, Стронціус міцно спав у своїй домовині. Він попросив не будити господаря і нічого не зламати у його помешканні, щоб той прокинувшись не переслідував їх. Спочатку Марко з Сепрнем хотіли вбити опира Стронціуса, і запитали як це зробити у компʼютера Тосика. Але той почав їх обзивати, бо він був вірним своєму хазяїну. Тоді Серпень почав вдаватись до хитрощів і казати, що вони хочуть вберегтись від інших опирів. Для того щоб дізнатись цю інформацію, їм потрібно було потрапити у Вампірнет (інтернет ничистої сили), але для цього потрібно було ввести пароль. Тосик запропонував зіграти в нову гру і тоді він дасть їм пароль. Та коли Серпень почав проходити рівні, то відчув щось вороже і холодне, наче смерть. Він злякався і цей страх передався іншим попутникам, а екран Тосика тріснув і погас. Одягнувши протигази, вони продовжили свою мандрівку, залишивши сплячого Стронціуса з поламаним компʼютером.
Коли компанія вийшла з підземелля, то опинилась не в Королівстві, а в Граничному світі. Усе в цьому світі було прісне і ніяке. А потім їх огорнув такий сильний туман, що вони погубили один одного. Зібравшись докупи, вони взялися за руки, щоб більше не губитись. Зʼявились створіння-зʼїдлики, які почати висмоктувати туман, доки той не зник. Марко розповів всім про цей світ. Колись тут були болота, де мешкали змії та ящури. Та зʼявились зʼїдлики, висушили землю і світ став придатним для життя людей. Але згодом місцевий граф Шкробель, який перебував під контролем крутиголовців, за допомогою чарів змінив зʼїдликів і вони почали їсти все, що бачили. Їх почали називати злидниками. Злидники зʼїли все у цьому світі, тому він став таким сірим і похмурим. А деякі злидники навіть почали подорожувати по іншим світам і тепер мають свою королеву, яку називають Бідою. Мортіус сказав, що напевно один зі злидників жив у його сімʼї, коли він був малим. Далі Марко сказав, що їм потрібно дістатись до замку Шкробеля, адже в ньому знаходиться Великий Льох через який вони зможуть дістатись до Королівства. Пройшовши деякий час, вони помітили, що тут земля жива і неподалік знаходилось якесь поселення. Голодні та втомлені подорожні вирішили піти у це село. Там жили добрі, але дуже бідні люди, які їх нагодували та поскаржились на свою долю. Згодом вони зайшли до діда Люстія, якого побили стражники. Люстій розповів, що стражники шукали хлопця з лисом, а він з них посміявся і його побили. Дід пообіцяв зранку відвести компанію до Замку, щоб вони могли продовжити свою мандрівку.
Коли Люцина вибігла з автобуса, то опинилась у густому тумані. Коли ж він розвіявся, дівчина зрозуміла, що опинилась в незвичному місці. Відкривши енциклопедію Королівства, Люцина довідалась, що вона знаходиться у Граничному світі і їй потрібно потрапити до Замку, щоб перейти у Серединний світ чи в Королівство. У передмісті, де вона знаходилась, Люцина допомогла старенькій бабці з відром води. Та нагодувала дівчину і пообіцяла показати їй коротку стежку до Замку, щоб її не схопили стражники. А ще бабця попросила написати для неї якусь літеру, щоб вона могла дивитись на неї та милуватись. Всі у цьому світі так погано жили, бо були неписемні, навіть літер не знали. Люцина написала для неї три літери: А та Я)першу та останню літери алфавіту), а ще Ї (бо цієї літери немає в жодній іншій мові).
Вранці Люцина вирушила до Замку. Дорогою вона згадала ще одну бабусину казку, і промовивши закляття, дістала яйце з дупла верби. Опинившись у Замку, Люцина знову стала невидимою і побачила, що відьми з автобуса вже тут. Головна відьма наказала наслати закляття, щоб більше ніхто не зміг непоміченим пройти у Замок. Розуміючи, що її скоро можуть викрити, Люцина почала шукати двері в інші світи. Діставшись до дверей, що вели у підземелля, вона зачинилась зсередини й опинилась у цілковитій темряві. Тоді з Енциклопедії вилізло кілька десятків гномів з ліхтариками й провели її вниз по сходах. Хоча Люцина спускалась лише донизу, але зрештою вона вийшла до кімнати з вікном. Дівчина вирішила перепочити й заснула на канапі, що тут знаходилась. Коли вона прокинулась, то побачила, що в кімнаті знаходилась ще одна дівчина. Її звали Соня, вона була донькою бібліотекаря Замку і жила у цій кімнаті. Дівчата швидко потоваришували. Соня розповіла, що вона доглядає за книгами. У Замку жила лише вона і двоє привидів Ясько і Мацько, які відлякували непроханих гостей. Але нечисть (відьми, опирі) часто тут бували, але не чіпали дівчину, і не залишались на ніч.
Соня попросила допомогти їй позбирати книги, які відьми повикидали на вулицю. Люцина погодилась, але боялась, що їх можуть скривдити. Тоді Соня розповіла, що їх напевне захистять лицарі, що зараз прямують до замку, вона це підслухала з відьминих розмов. Це не дуже заспокоїло Люцину, але все ж вона пішла за Сонею. На подвірʼї Соня підійшла до привидів Яська та Мацька і попросила попередити лицарів про засідку.
Нечисть продовжувала прибувати до Замку, Соня показала Люцині Повелителя, який щойно приїхав, а дівчина помітила, що тут вже були й Гортензія з матірʼю. Щоб не накликати на себе лиха, дівчата вирішили повернутись у кімнату. Повелитель тим часом наказав прибрати всі книги з бібліотеки та зробив там свою штаб-квартиру. Весь Замок кишів опирями, відьмами, довгомудиками, слинявцями та пліснявцями. Повелитель постійно перевіряв чи всі на своєму посту, бо йому кожні пів години телефонували крутиголовці з Імперії, з попередженням що той не має пропустити принца Августа, саме так вони називали принца Серпня з Королівства. Повелитель розумів, що він буде відповідальний, якщо Август пройде до Королівства. Його дратувало, що опир фон Стронціус не був поряд з ним, як вся інша нечисть. Та згодом Стронціус приєднався до них. Він не признався, що хтось зламав його компʼютер і весь цей час він блукав по підземеллю в пошуках винуватців. Але згодом зрозумів, що це ті кого шукає Повелитель зі своєю свитою, тому вирішив не наражати себе на небезпеку, намагаючись самотужки зустрітись з ними у бою. Коли Повелитель, Стронціус та стара відьма зібрались разом, то почали обмірковувати як швидше заманити принца до себе. Вирішили, що хтось має жалібним голосом кликати на допомогу. Але у всіх відьом були неприємні голоси. Коли вже почали «прослуховувати» Гортензію, до наради нечисті прийшов довгомудик Лукаш, який вів з собою Соню. Виявилось, що коли Люцина заснула, вона вирішила піти та продовжити збирати книги. За цією справою її й побачив Лукаш. Дізнавшись, що Соня була бібліотекарем Замку, Повелитель наказав відвести їх до входу в Королівство. Соня повела всіх до іржавих дверей за якими знаходилась кімнатка без вікон. І лише стара відьма не пішла з ними, а вилетіла у вікно у напрямку міста. Щоночі вона вилітала у вікно, щоб комусь нашкодити, їй було байдуже хто це буде — головне зробите щось лихе. Цієї ночі не пощастило байкерам-критоголовцям, що їхали до Замку. Вона випустила на них скажену каву, і задоволена собою, повернулась у штаб-кімнату Повелителя.
Коли дід Люстій проводив принца Серпня з його друзями до Замку, то розповів, що він письменник з Серединного світу, який мріяв потрапити до Королівства. Але він спалив свою книгу, щоб не засмучувати правдою з книги інших людей і тепер через свій вчинок не може потрапити до Королівства, тому й оселився у Граничному світі. А ще додав, що люди в цьому світі такі бідні не лише через брак знань, а ще й через лінощі та відсутність бажання щось робити. Далі компанія вирушила до Замку без діда Люстія і дісталась до нього, коли сонце вже високо піднялось. Першою вони Люцина, яку розбудили книжкові гноми, щоб вона попередила принца. Привітавшись і познайомившись один з одним, Люцина розповіла про те, що напередодні відбувалось у Замку. А ще вона показала їм Енциклопедію, з якої принц довідався, що Люцина була теж королівської крові, тому він мав її оберігати. Оскільки це був магічний світ, Люцина намалювала двері через які вони потрапили в іншу частину Замку. Там вони звільнили Соню, а потім Сиволап призвав своїх котів для вирішальної битви.
Нагорі вони зустрілись з Повелителем та його свитою і байкерами-крутиголовцями. Спочатку Повелитель хотів битись з Серпнем, щоб перемігши, передати його крутиголовцям. Але дізнавшись, що Марко був нащадком Лицаря Королівських Окулярів, який колись поранив його і залишив частину меча у нього в печінці, вирішив битися з ним. Бій був запеклий і Повелитель постійно нападав на Марка, а потім довгомудик Лукаш вирішив допомогти господареві, і підставив підніжку Маркові. Той впав і Повелитель приставив меч до його горла. Принц Серпень вирішив врятувати друга і попередив Повелителя про наслідки для того. І ось меч Повелителя сам напав на Марка, тоді й меч Марка сам почав битись. Ніхто не міг спинити мечі, вони літали та продовжували поєдинок. Від цього почався такий гармидер, що Лукаш ненароком розбив чарівне скельце старої відьми, а Гортензія перший раз вистрелила з пістолета, що їй дав байкер і мало не вбила Марка. Але цей постріл зупинив мечі й почалась нова перепалка. У цей час прибула армія котів Сиволапа й оточила замок.
Повелитель зрозумів, що цю битву він програв і наказав усім покинути Замок. На прощання стара відьма щось сказала Люцині, від чого та зблідла. А потім зʼявився прохід у Королівство і вся компанія, до якої тепер приєднався і кіт Люцини Фелікс, рушила до нього.
Частина друга “Повернення Королівста”
2 частина книги “Королівство” скорочено буде доступна, коли ця стаття збере 20 коментарів та 20 репостів у соцмережах.
