На селі знайшли лелеку з поламаним крилом, виходили його, а потім випустили.
Одного разу у людей загорілася хата, а в ній було двоє маленьких хлоп’ят. На цю пору пролітав повз хату врятований лелека. Він кинувся у відчинене вікно і врятував хлопчиків, але вельми попік ноги і дзьоб, які стали кривавими.
Відтоді у лелеки червоні ноги і дзьоб, а крила – чорні. Господарі віддячили птахові, прилаштували на ясені колесо від воза, щоб він завжди був поруч з ними і виводив малят. Отже, якщо на хаті звиває гніздо лелека, то вірять, що в ній буде лад.
Легенда «Ластівка» читати
Жили на Росі, в самісінькому гирлі її двоє молодят – Мил і Лепа. Гарні були такі, що на їхнє весілля всі Боги злетілися з Вирію.
Нерозлийводою їх називали, бо скрізь вони ходили разом, Мил і Лепа. Навіть на полювання. Меткі в стрільбі з лука обоє. Прудконогі – лише Стрибог міг їх наздогнати під час бігу.
Звагою палали їхні очі. І невимовно палкою любов’ю одне одного. Серця мали добрі і ласкаві: свою здобич вони віддавали найперше старим і немічним людям. Їх любили небо і земля, води й ліси, люди й Боги. Сам Троян, Бог-місяць, Бог-тесля, збудував їм оселю там, де нині Хрещатик біліє біля гирла Росі. Сам громовержець просив Мила полювати в Перуновій пущі лютих вепрів, яких розвелось багато і які підривали коріння дубів. І Мил ходив до Перунів. Сам. Без чарівної Лепи, бо в Перунову пущу жінкам ходу не було – громовержець уникав жіночої статі. Тож збирається Мил на полювання в Перуни, а Лепа місця не знаходить. Гайне хоч назирці за своїм коханим. Тоді він побачить, заверне її: не можна гнівити Перуна! Та одного разу невгамовна Лепа таки непомітно прийшла назирці. Та й заклякла за кущем папороті. Бачить, аж страшнющий вепр – як гора! – рохкає і риє замлю, коріння дуба вивертаючи.
Кинув у нього дротик Мил і завмер з мечем під дубом.
Заревів поранений сікач, аж листя посипалося з дерев. Помчав на Мила, наставивши ікла.
Завмерла Лепа. І коли кабан ось-ось мав уже прохромити коханого, вона скрикнула. Мил вчасно відскочив, і сікач загородив свої гострі ікла в дуба. мил блискавичним і могутнім ударом гострого меча відтяв звірові голову.
Бризнула кров на груди мисливцеві.
“Коханий мій, ти живий!” – підбігла Лепа й припала до закривавлених грудей Мила.
“Пташечко ти моя!” – скрикнув схвильований Мил.
Поцілувалися молодята і… пташками стали. Бо уздрів їх Перун і розгнівався, що жінка ступила в його пущу.
Полетіли Мил і Лепа у світ гострокрилими красивими пташками, що їх роси ластівками нарекли.
Понесли тії пташки червоні мітки на грудях від крові мила і Лепи.
Гнізда в’ють ластівки на людських оселях, бо люди ж – їхні родичі.
І зустрічають росів з далеких походів щебетом. Так само супроводжують душі померлих у Вирій.
Легенда «Ведмідь» читати
На березі тихоплинної річки жив колись дуже веселий і товариський Мельник. До його водяного млина з’їжджалися люди з довколишніх сіл і городищ. Вони привозили на підводах мішки з зерном, а назад везли — з борошном. А доки змелеться їхнє жито чи пшениця, то вже було нарегочуться селяни донесхочу, бо вельми великий витівник і жартун був той Мельник; ще й медом поласують, який сам Мельник видобував із дубів.
Якось одного літнього дня селяни звозили снопи з поля, тож біля млина не було жодного воза. Лише журно шуміла вода на лотках млинового колеса. Мельник нудьгував: роботи не було, людей теж. І раптом хтось наближається до кладки. Придивився: якийсь старець іде.
– Ага, от я його й налякаю! – майнула думка.
Метнувся до своєї хати, схопив кожуха, вивернув його кошлатим назовні, нап’яв на себе, ще й на голову натягнув кудлату шапку. Тихенько вийшов з хати й причаївся за стовбуром старезної верби. Тільки-но старець порівнявся з вербою, як Мельник вискочив з-за стовбура, підніс догори руки і заревів по-звірячому.
А “старець” зовсім не злякався. Бо це був сам бог Сварог. Лише гнівно зблиснули його очі, й він спокійно мовив:
– Що ж, дурню, отак ти й ревітимеш увесь вік. І ти, і весь твій рід. А щоби ти не лякав задарма людей, зажену я тебе в найглухіший кут лісів. Нічого, проживеш: дупла з медом і там є.
І приріс кожух до тіла Мельникового, а сам він перетворився на незграбного великого кошлатого звіра. Над усе цей звір любив мед. Тож люди і назвали його медведем, або ведмедем.
Легенди «Лелека», «Ластівка», «Ведмідь» скачати
Легенди «Про Вогонь», «Про Вітер», «Про Дощ» скачати fb2, pdf, epub. Українські легенди «Про Вітер», «Про Вогонь», «Про Дощ» завантажуйте повністю (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):
*розшифрування, щоб зрозуміти який формат Вам підходить:
FB2 – легка структурована книга, ідеально для читання з мобільного;
EPUB – підходить для більшості рідерів, структурована книга;
