«Легенди старокиївські» скорочено

Наталена Королева «Легенди старокиївські» стислий переказ нагадає цікаві історії часів Київської Русі (лише легенди циклу «Явлена вода», «Хрещеник Попа Івана» тематично відступають від усього циклу, відтворюють події дещо пізніших часів). Цикл “Легенди старокиївські” складається з 25 частин.

«Легенди старокиївські» скорочено читати

Цикл “Легенди старокиївські” присвячено В.Королів-Старому.

ОПОЙНИЙ ДИМ

Молодий скит, вправний боєць Гашта відчував себе хворим. Ніхто не міг його утихомирити, навіть Бористен. Він вважав, що жінка потрібна для того, щоб показати свою силу, греки – сміття, бо вони не вбивали старших людей, не здатних полювати чи вести бій. У його племені була тільки один старий чоловік – ворожбит, до якого він зараз йшов виганяти злий дух із свого тіла.

По дорозі дістав шкуру вовка для нього. Ворожбит сказав, що нуда − то хворість вигійна. Він сипнув у вогонь пригорщу сухої коноплі. В диму Гашта мав побачити своїх майбутніх нащадків. На мить воїну здалось, що він мала дитина і зареготав. Потім перед очима став вояк із зброєю – його далекий нащадок.

Скиту помарилося велике місто, кам’яниці та багато старих людей. Якісь жерці кропили їх водою: люди приймали християнство і цю подію записував старий монах. Вмить видіння змінилось на війну між ханом Батиєм та Андрієм Боголюбським. Останній точно був одним із його нащадків. Гашта заснув біля дотліваючого вугілля.

ТАВРІЙСЬКА БАЙ

Жрець Ясонь прибирав у храмі бога Яса, куди дозволялось заходити тільки двічі на рік. Він втрачав зір, але через дзеркало міг бачити майбутнє.  Якось до нього завітав Боризес – наймолодший син скитського вождя Тергастера. Йому наснився сон, що він стане володарем далекої країни, тому і прибув до жреця. Ясонь напророчив йому щасливу долю та свій край.

Мандри Боризеса привели його до гірської землі, де володарював козоногий Пан. Після вечері у Пана, Боризесу привидились дивні істоти: дівчина Гіппія з тулубом коня та довговолоса дівчина в штанях – Талестрис. Остання хотіла вбити сонного Боризеса.

Скиту сподобалась Талестрис і він розпитав у Пана про неї. Бог відповів, що це амазонка – вільна та самітня. Того дня вони зустрілись. Син  вождя наніс їй рану в бою та відніс дівчину в печеру Пана. Боризес доглядав за нею і дівчина здалась. Молоді люди побрались. Її подруга Гіппія заступила подругу в храмі Артеміди. Гіпія так сумувала за амазонкою, що Пан відпустив дівчину погостювати до подруг. А бог Посейдон заткнув у землю біля печери молодят тризуб, який віднині використовувався як знак влади.

ЕКЛОГА

Якось до старого Пана та божества Главка наближались легіони вигнанців цезаря Траяна для видобутку мармуру. Ввечері вони молились християнському богу у печери папи Клемента. Пану стало цікаво послухати і він пішов за людьми. Втрапивши у пастку ногою той зомлів. На ранок побачив, що нога його перев’язана, дівчина-пастушка Теодосія за ним дбала.

Дівчина привела до нього папу Климента з проханням охрестити. Але ж як охрестити напів тварину. Зрештою він здався. Пан прожив ще дуже довго та побачив смерть Теодосії, своєї улюбленої дріади. Самого Климента потопили в морі. Після того Пан уникав зустрічі з людьми.

ВОЛОДИМИРОВЕ СРІБЛО

Князь Володимир плив Чорним морем в Царгород за нареченою та новою вірою. Чи буде Анна такою як Рогніда, цікаво…

У Херсонесі князь з дружиною поповнили запаси питної води і вирішили заночувати тут. Його дружинники знайшли скарб: давні монети, зброю, срібний тризуб та кований щит. Волхв передав все це Володимиру і душі сподівався, що зможе переконати його не приймати християнство.

Місцевий старий пастух  сказав у наметі, що скарб довго чекав Володимира. Також він признався що є Паном і дбає про звірів. Розповів свою історію хрещення та смерті папи Климента. Він просив не підносити руку на Анну та показав тризуб як символ гармонії, сили та любові. Князь дізнався, що колись цими землями володів скит Боризес. Колись скит убив свою жінку цим тризубом біля колиски сина. З того часу Пан забрав тризуб, сховав його під землю.  Прибувши у Візантію, Володимир прийняв нову віру з пошаною в серці.

СВАНГІЛЬД-КНЯЗІВНА

Кий, Щек і Хорив мали піти в бій з норманами. Їх сестрі Свангільді хотілось бачити світ, тому вирішила з братами йти в чужі краї. Брати зрозуміли, що дівчина не відступить. Тому доручили їй роль травниці-жриці. Ерик Гаарфагер кохав  Свангільду, але дівчина не погодилася на заручини з ним, бо мріяла побачити країни, де світить сонце та хотіла мати чоловіка опаленого “не ледяним вітром, а палким сонцем”.

Ерик Гаарфагер дізнавшись про це наклав на себе руки. Перед смертю він прокляв дівчину словами: «Останньою ж офірою най станеш ти сама, якщо серце твоє пізнає любов бодай і в стократь меншу, як та, що нею було повне моє…»

В невідомій південній країні Кий “сів князем на престолі”, Щек став “воєводою над військом цілої землі”, а Хорив “став суддею розважним на сторожі правди”. Сестра Свангільд стала жрицею, пророчицею, забажала звести городище біля невеликої ріки, при храмі Тора. 

В Либідь закохався дружинник Путятич − Ізмарагд-Святогор. Брати дозволили їм одружитися.

Дівчина закохалась теж і перестала боятися прокляття Ерика. Коли Кий, Щек і Хорив прийшли запитати чи виграють вони у битві – дівчина нічого не побачила. Взявши свій лук, вона пішла до затоки, щоб заглушити свій неспокій.

Раптом їй привидівся Ерик між деревами і вона вистрілила з лука. Виявилось, що вона вбила стрілою Святогора, свого коханого. Він встиг сказати, що йшов до дівчини на заручини. А вона залилась сльозами та від туги стала річкою.

АСКОЛЬДОВА МОГИЛА

Країна готувалась до прийняття християнства. Тому жерці мали виїхати за межі київські. Князь Аскольд, охрещений Миколаєм, поїхав на полювання у Звіринецькі ліси. Але жерці збирали не майно, а зброю. Один із них, Водслав, почав ворожити на смерть Аскольда. Під час полювання на нього та ще на чотирьох людей напали жерці. Йому пробили голову, зламали ноги та проткнули списом груди. Помираючи, князь встиг молився.

Тіло Аскольда знайшов владика лісу – Ольма. На місці катування Ольма спорудив церкву святого Миколая. На місці, де пролилась християнська кров. Його слуги знищили язичницький стовп, а над могилою Аскольда-Миколая зазеленів дуб.

З часом Русь стала християнська, але жерці продовжували ховатись та створювати поганські жертовники. За часів правління Мстислава Володимировича церкву Ольми було зруйновано та відновлено Святовидів «Слуп». Коли князь поїхав понад Дніпром, старий дружинник повів його до Ольмової церкви, а її немає. Тільки дуб, який виріс на крові Аскольда та ікона Святого Миколая. Він звелів відновити церкву, тільки у вигляді стовпа. Так в 1113 році з’явилася Свято-Миколаївська церква.

ПУТЬ СПАСІННЯ

Юстиніан – Базилевсів сестрич приставав до придворної дами Анастасії. Дівчина втекла в кімнату і відпустила служниць. Вона вирішила тікати, але куди? Завтра, 9 вересня, приїздить княгиня Ельга – ігемона та архонтиса Русі. Настя вже бачила її. Хоча Ельга чи Ольга була вже не такою молодою, але досі дівоча врода досі блідла перед нею.

Саме цим приїздом хотіла скористатись Анастасія. Вона наказала приготувати човничок своїй служниці Елевтерії. По дорозі вона зійшла на берег поклонитись праведному пустинникові Хрисантові. Він дав їй свою семилатну рясу, щоб дівчину ніхто не впізнав.

Поки всі приймали Ольгу, Юстиніан думав коли ж «умкнути» Анастасію: сьогодні чи чекати поки сама скориться. Анастасія тим часом прибирала до похорону Хрисанта, який помер цієї ночі. Переодягнувшись, дівчина та служниця розійшлися. Дівчат ніхто не шукав.

Анастасія пішла кухарчуком в корабельну пекарню та відпливла до землі Єгипетської – Александрії. Добре служила дівчина, переодягнена в молодого хлопця. Вона потоваришувала з євнухом Хрисантом, котрий був александрійським списувачем. Зійшовши на землю, недалеко від гавані Кібатос, стояв дім євнуха. Там знайшла їжу та прилисток Анастасія.

Дівчина далі пішла служити в невеличкий монастир, де і померла під найменням «Євнуха Анаста́сія». Після смерті її дух явився братові  Лаври Печерської – Миколі Святоші, який попросив дозволити тіло залишити в пустелі, а дух відпустити над країною архонтиси Ольги.

ТРИ МАРІЇ

Батию дуже сподобався Київ, тому руйнувати його красу він не наважився. Хан наказав відчинити Золоті Ворота поки на нього ласка зійшла. У відповідь з-над вежі випав з рук святого Архангела золотий меч. І встромився перед Батиєвим конем лезом в землю. Вирішив Батий відступати та зменшити данину киянам.

А от хан Едигей приніс справжні «жнива смерті» до Києва. Люди Менглі-Гіреєва опустошили місто та все зруйнували. Люди ховались, де тільки могли. Тільки сліпа баба Марія разом зі своєю поводатаркою Марійкою залишились в своїй землянці біля гори Кудрявця. Кожного дня вони ходили до стольного Києва на службу в церкву.

Якось у Христову, Воскресну ніч стара попросила відвести її до Святої Софії. А  щоб дівчинка не боялась, стара розповідала їй про свято і Вхід Господній у Єрусалим. Коли дійшли до Софіївських мурів, то до них підійшла знайома баби Марії. Також сліпа та бідна. Вони сумували, що Київ полишили навіть священнослужителі, а отже залишилось уповати лише на Божу милість.

Знайома розповідала, як була у Херсонесі. А потім маленька Марійка почула запах фіалок та пішла по квіти, а коли повернулась, то побачила чудо – ангелів біля престолу: Гавриїла,  Михайла, Урієля, і Рафаїла, Ангела Доброї Ради. Бабусі приклонились низько до землі, а фіалки в пальчиках дівчинки перетворились на краплини пурпуру.

МІСЯЧНА ПРЯЖА

Монахи з ігуменом закінчували свій день спільною трапезою та сповіддю. Тут брат Сергій зізнався у гріху. Він бачив як ігумен ставив на віконця келій затворників (тих, хто себе замурував) просфору та воду. Сергій примітив, що на віконці отця Арефти все було як раніше. А отже схимник помер. Але Сергій нічого не сказав нікому і їв хліб мертвого брата. Муки совісті мучили його і він просив себе покарати. Ігумен Антоній сказав йому повернутись додому, до мирного життя та перевірити, чи зможе він далі нести хрест іночеського життя.

Всю ніч Антоній не міг заснути. У цій ситуації винив не Сергія, а себе. Тому ранком, після Божої служби, він настановив нового ігумена, а сам вирішив стати самітником. Викопавши глибшу печеру біля Лаври, яка належала Іларіонові, став жити там. А поруч було джерело. Антоній зайнявся пряжею, працював на потреби монастиря.

Весною Антоній побачив дівчину у квітах черемхи.  Виявилось, що це дух Лосна, яка прилетіла з далекої країни і шукає нову батьківщину. Колишній народ звав її «богинею місяця». Вважалося, що хто її спів почує – буде все життя журити. Але такі люди як ігумен, з миром в душі, можуть слухати її без шкоди.

Антоній подарував діві Лосні своє веретено і нитку, щоб вони розвіяли журбу. Сказав, що нитка, з-під ніжних пальчиків дівчинки буде тонкою та ніжною. І охрестив дух. З того часу, як тільки настає осінь – «Божа Лощ» пряде пряжу. Як порветься нитка-павутинка, так і пускає Лосна її за вітром. Вона пережила поганських богів, а по деяких селах її ще згадують люди як зажурену «Божу Лощ». Тільки ніхто вже не пам’ятає звідки вона прийшла…

ГОСТИНА

Теодосій саме обходив монастир, коли його затримали посли князя Святослава. Ігумен мав привести до миру−покори брата Ізяслава, котрий виказував непокору.

По прибутті Теодосія пригостили рибою, бо був піст. Потім Святослав показав прикраси і свої палати. А ігумен не міг зрозуміти, звідки взялась ненависть до брата замість любові до нього. Не намовивши князя до доброго діла, він повернувся додому. По дорозі в душу візника ввірвалась відьма. Візник вигнав ігумена з карети, змусив його виконувати роль візника, а сам влігся на подушки, наче сам князь.

До світанку дістались церкви, куди вже пришли люди на свято Спаса. Візник прокинувся, злякався і кинувся до ніг Теодосія просити пробачення. Потім вони пішли разом до церкви, де погонич упав на підлогу. Церквою рознеслося, що він біснуватий!

Ченці вивезли його з церкви та прив’язали до стовпа біснуватих. Теодосія прийнявся виганяти сатану зі свічками у руках. По закінченню візник заснув на руках монахів.

З ПОВІСТЕЙ ВРЕМЯНИХ ЛІТ

Монастирський маляр отець Олімпій або «Аліпій» любив працювати вночі та мріяв побачити ангела. Так як цього досі не сталось, то вважав себе грішним. Але Ангел був завжди поруч нього, стояв біля мольберта і надихав до роботи.

Зранку монах помітив, що образ, мальований ним, був повністю завершений. Він не зрозумів, як це могло статись. Вдень чоловік мав відвідати новозбудовану церкву та вирішити конфлікт отця Еразма та ще двох малярів в питанні іконного писання. Прибувши до церкви, Аліпій побачив схвильованого отця Еразма, та христолюбців, котрі «вицілували» всю фарбу з нижньої частини образу. Він взяв палету з пензлями та все швидко домалював.

Маляр пішов по трави для фарби до пагорбів та побачив прокаженого чоловіка. Він перехрестив його та відвів до криниці преподобного Антонія. Там Аліпій напоїв чоловіка та обтер материнкою обличчя з вустами.

Прокажений розповів, що його звати Радослав і він був купцем. Мав жінку та дітей, але втратив їх. Потів напала на нього проказа. Маляр сказав, що він не лікар, тому як лікувати не знає. Але йому потрібно вірити у зцілення.

У Лаврі ввечері було свято. Туди й прийшов купець Радослав, котрий зцілився. Він став просити ігумена взяти його до лаврської братії: йому дали ім’я Веніамін. Цей випадок натхнув Аліпія на новий образ, але він заснув. Коли прокинувся, то побачив те, про що мріяв все життя: його келія наповнена світлом, а ангел домальовував образ на полотні…

ПОХОРОН

У старця Григорія засохла темпера у горщиках та глиняних келишках, тому він зібрався до Дніпра по воду. Його юний помічник Геронтій десь грався. Маляр обережно йшов стежкою. Біля річки були човни княжого воєводства, які збирались в похід. Князь Ростислав запитав у Григорія, чому ченці не йдуть благословляти їх на бій. Але побачивши, що Григорій несе порожній жбан для води дуже розлютився:  назустріч йти з пустим, то не добрий знак. Вояки почали говорити, що монаха потрібно втопити.

Його схопили та кинули у воду. Старець тільки і встиг промовити, що князь з військом загинуть у поході. Адже справи їхні не блаженні. Від Григорія залишився тільки порожній жбан на березі. Коли до війська прийшов монастирський хор на благословіння лаврське, то про те, що трапилось з малярем ніхто і не сказав.

Лаврська братія не помітила пропажі Григорія. Його помічник, Героній, на третій день знайшов на березі пустий жбан. Хлопець набрав води та поніс в келію вчителя. Він не здивувався, коли побачив мокрого Григорія. Монах розвів фарби та став малювати ангела Доброї Ради.

А княже військо таки зазнало гибелі в поході.

СКИТСЬКИЙ СКАРБ

Коли Передвічний створював світ, то сховав під Бористеном первні, бо з них мало повстати золото та вирости недоля людська. Охоронцем була Ларта−діва, дочка Бористена: стихійна істота, яка поєднала в собі тваринну природу, Божеську іскру та людський образ.

Якось їй явився Зевс і діва закохалась в нього. Після весілля у них народився син Таргітаос. А в нього з мавкою Зариною було троє синів скитів−лукострільців: Ліпоксеїс, Арпоксеїс та Колоксеїс. Від них і пішов весь рід людський.

Ларта після народження сина стала простою матір’ю−дружиною, а потім бабусею. Життя з Зевсом в неї не склалось і вони розлучились. Їй хотілось дати свої родині більше. Вона згадала про скарб, який охороняла та дібралась до золота. Частину скарбу вона винесла до вовчої ями на своїх плечах та накрила.

Бористен, побачивши як вчинила його донька, дуже засмутився. Він сказав, що вона винесла недолю для дітей своїх. Скарб манитиме жадобою та заливатиме сльозами із кров’ю. Ларта, зрозумівши свою помилку, кинула до батьки за допомогою. Але забула, що вона вже давно не річна діва, а просто жінка. Розбилась Ларта об водяну гладину і вийшли скелі з того місця, щоб не дати ворогам дістатись до тих скарбів. Скарбу удалось таки вийти на денне світло і потрапити до людських рук.

МЕЛЮЗИНА

Донька короля бебриксів Амікуса – Пірена, була закохана в Геракла. І коли той покидав короля, дівчина пішла за коханим. Але наздогнати його було важко: батько подарував Гераклу найшвидших коней. Сили покидали її, лісові звірі напали на неї в хащах. Померла королівна з ім’ям Геракла на вустах. Він почув зворушливі слова та зрозумів всі почуття Пірени.

Геракл поховав дівчину у підземній печері та нагромадив на гріб скелі. Відтоді вони звуться Піренеї. Від праці Геракл заснув і снилась йому країна з річкою Бористенос. Коні встигли втекти, а чоловік, натхнений ідеєю пізнати країну зі сну, дійшов аж до Понта Евксіна.

Геракл на Таврійській землі зустрів красуню Мелюзину. Вона була сиротою і чекала самого бога. Якось коли вона заводила овець до печери, то побачила коней Геракла. Дівчина сказала йому, що віддасть їх назад, якщо чоловік візьме її за дружину.

За чотири роки шлюбу у них народилось троє синів: Агатирсос, Гелон й Скит. Геракл не міг довго сидіти на одному місці, тому залишив дружину та синів. Мелюзина стала займатися чарами. З часом наймолодший син Скит, взяв лук батька та розпочав війну з кіммерійцями. Мати намовила братів допомогти йому. А сама в той час приготувала відвар та намастившись ним, перетворилась на полоза. Так вона хотіла підслухати плани ворогів. Та кіммерійці не могли прийти до спільного рішення: чи воювати з народом Скита.

Брати підкорили землю кіммерійську. Мелюзина, ще будучи в подобі полоза, прийнялась шукати скарб царя Таргітаоса: золотий плуг, ярмо, сокиру й миску. Їй це вдалось. Аж тут з’явились Зевс із Гераклом. Жінка встигла тільки наполовину зняти шкіру гадюки. Зевс засудив її за чари та лукавство: синам напророчив долю хліборобів та постійні війни на землі через найменшого сина «лукострільця». Гераклові  батько пообіцяв вічну молодість.

НА ДЕЛОСІ

Жрекині богині Лади в день рівнодення святкували народження Сонця−немовлятка. Наймолодшу грецьку діву звали Арга і на неї поклав оком Відрад – учень співця Вальто. Після цього прибував посол «з землі Даждь-богової» на все літо. Він навчав їх складати пісні, ворожити та лікувати. Повертався додому восени з двома жрицями та кількома юнаками.

Юна Арга мріяла зайнятись ворожбитством і все більше розходилась з подругою Опідою, яка проживала з ведмедем Дайно. До того ж Опіда заздрила, що Відрад кохає не її. Однієї ночі дівчата домовились піти з послом до Делосу, щоб стати пітонісами. З ними пішов і Відрад.

З іншими хлопцями він учився метати диск. Правда, з ними була і одна дівчина – спартанка Іфтіма, якій подобався Відрад. Доречно сказати, що кохання між храмовими дівчатами та учнями були заборонені. Опіда пішла до святного гаю, де зустріла Відрада. Він її поцілував і це побачила Арга. Вона спокійно сказала, що вранці прибуде скитенянин Анахарсіс, тому потрібно замкнути ведмедя Дайно. Справа в тому, що славному скиту напророкували, що його поважатимуть за мудреця, поки чоловіка не зробить смішним ведмідь.

На день віщувань прибув Анахарсіс, якому наворожили наступне: тяжку долю його країні через багатство. Але вона так і не стане Анахарсісу рідною, бо він скит, а та земля овіяна еллінським духом. Пророцтво викликало злість у його серці. Тут з ув’язнення вирвався Дайно до нього кинувся  скит, кинувши балдахін. Він згорів разом з ворожкою Фойбос, а на темному волоссі Аги з’явились білі плями. Це був знак: наступною пітонісою стане Арга. Перше її бажання було відправити Відрада додому. Вона сказала, що він нікого не кохає, тому хай шукає дівчину, яка закриватиме очі на його зради. І він повернувся додому, відчувши себе доспілим мужем.

МИХАЙЛИК

Кожна країні отримала від Бога свого Ангела Хранителя. Вже всі ангели вибрали собі країну, лише архістратиг Михаель, архангел Михайло ще не зробив вибір. Тому Бог сказав йому водити в Рай людські душі і додав ще одне наймення – «Психопомпос» або «Водитель Душ».

Тим часом Михайло вибрав Україну і став її охоронцем. Бог схвалив його вибір, відказавши, що звідти він приведе найбільше людей в Рай.  Хоча назву земля та тоді не мала, а проживали там веселі, щасливі, привітні люди. Архангел став жити серед людей та навчати їх складати пісень та славити Всевишнього.

У Михайла був ворог, котрий в сусідній країні підбурював скитів. І вибрав найлегшу стежку через жіноче серце. На землі архангела жила войовнича діва Томіріса, яка закохалась у скита. Він просив та вимагав щоб діва пішла у його країну. Через рік проживання там Томіріса забрала свою доньку-немовля та покинула юнака. Разом з нею і подруга її пішла, тільки сина свого скитам залишила. Не хотіла вона, щоб виріс ще один муж, котрий волю свою жінкам буде насаджати. Так почався рід амазонок.

У них був закон: вільно кохати, доки бузина квітне. І пішли в Михайлів край скити помстою палаючи, пішли й амазонки та савромати (діти амазонок та скитів).  Михайлові воїни відбивали ворожі атаки. Тоді ворог прислав послів і наказали вони видати Михайла, щоб війна скінчилась. Через чотири дні прийшли вони до архангела. Вийшов він без зброї, зовсім спокійний. Хотіли було його схопити, як він злетів вгору та перетворився на золотого ангела з мечем у правиці та лукавим ворогом-змієм у ніг. Також на холодний метал перетворились серця тих людей, котрі видали ворогу свого вождя.

НЕРУШИМА СТІНА

Апостол Андрій сидів біля пагорбка над Бористеном та гадав, як розповісти «Благу вість» місту, у якому жили два протилежних світи: гармонійний еллінський та безжально войовничий скитський.  Ще над сонним містом він підняв хрест та благословив це місце.

Вранішній натовп обступив апостола і слухав його речі про Бога, який не вимагає крові. Закінчивши, Андрій взяв шлях на Колхіду.

ШИНКАРІВНА

Княгиня Ольга цілу ніч пливла до Царгорода. Зійшовши нарешті з човна, вона з жіноцтвом пішли у заїзд відпочити. Їх зустріла Гелена, донька управляючого заїзду, котрий саме відбув у Пантикапею. Матері ж у неї не було.

Шинкарівна прийнялась бігати кругом гостей та клопоталась кругом столу. Княгині Ользі сподобалась дівчина. Її бабуся розповіла, що дівчина грекиня і носить це ім’я як і кожна старша донька їхнього роду. Колись її прапрабабуся привезла сюди Чесний Хрест Христов. Княгиня все уважно слухала та наказала літописцю Радгоспу все записувати.

Бабка вела розповідь далі. Як прапрабабка ще була поганкою та кохала Констанція, а коли вона постаріла, то він вирішив взяти собі молодшу дружину. А їй подарував місто Тревір. Гелена зацікавилась християнством і забажала знайти хрест, на якому був розіп’ятий Христос. В 90 років вона дібралась до Єрусалиму та таки привезла до Царгорода Святий Хрест. З сина свого, Константина, взяла обітницю, що нікого не скарає хресною смертю. І от віру Христову до рідного краю принести не встигла.

Дослухала княгиня розповідь. Скинула ланцюг з порожнім медальйоном-ковчежцем з шиї та наділа на шию старої шинкарки. Вона сказала старій, що коли буде повертатися з Царгорода після охрещення, то поділиться з нею частинкою Чесного Хреста. Так друга мета Гелени буде досягнута: віра Христа принесеться на Тавріду та Русь-Україну.

ПЕРУНОВЕ ПРОКЛЯТТЯ

Колись Перунів храм охопило полум’я, а його самого скинули з кручі у воду. Над водою піднялась його срібна рука та зникла. Люди кинулись тікати з криком. Після того, кожну біду християни пов’язували з прокляттям Перуна.

Під кручею, де був храм бога, жила баба-ворожка Богдарка. Якось прийшов до неї Всеволод Ярославич з проханням допомогти йому стати князем. Вона зварила зілля і наказала покропити сонного батька. Київський стіл буде його, але він тим самим посіє братню ворожнечу на цій землі.

Ярослав плідно працює заради своєї землі, за що його прозвали Мудрим. Він згадав про прокляття Перуна та вірш із Святого Письма про Божу Премудрість… Та продовжив креслити план храму Святої Софії з думками, що кожний хто пройде через вівтар святині, відгонить прокляття поганського Перуна.

НА ЯРОСЛАВОВОМУ ДВОРІ

У князевому великому дворі Ярославовому кияни відчували себе наче в раю. Сумною лише була його донька – Анастасія, котра мала стати дружиною угорського князя-красеня Андрія. Настя була ще майже дитиною і їй було страшно.

Вона мала відправитись за Карпатські гори, ось тому і сумувала. Навіть Орися не могла розрадити князівну. Найбільше вона любила майстра Ільмара. І разом вони слухали історію про Теодора та Івана від Орисі.

Християни батько Теодор та син його Іван кожного вечора молились під грушею коло хати. Люди через це прозвали дерево благодатним. Прийшов Спас і Теодор з Іваном груш принесли на Бабин торжок. Перунові жерці прийнялись кропити овочі наговореною водою, але християни не дали їм того зробити. За це натовп і вбив їх та поховали, вкинувши в могилу одну грушку. Із плоду виросло дерево…

Настя вирішила попросити Ільмара зробити їй на пам’ять про Київ дзвін. На ньому майстер викарбував слова: «Шукай натхнення у великому, будь вірний і в малому!», ті, які йому запам’ятались із оповідки Орисі.

Повезла Настя у далекі краї дзвін та грушку, щоб там посадити. Княжила вона дуже довго. Після останньої земної години князівни зірвало її дзвін. Він у землю ввійшов. Кожного Великодня Настя, спрагша по земному життю, приходить грушку «попахати». Вона завжди свіжа та зелена. Люди носять до труни Насті той овоч з запахом кадила, меду та розораної ріллі.

СТУГНА

Норманка Рогніда була вільною та сміливою. Як її батько Рогволодов. Вміла вона користуватись мечем і оштепом, плахтою-парусом керувати. Якось на Рогволода напав київський князь Володимир. Побачив він Рогніду та закохався в неї, взявши за дружину.

Справили гучне весілля, тільки наречена була невесела: Володимир для неї був ворогом. Коли за звичаєм молода мала роззути свого чоловіка, дівчина відповіла, що не буде роззувати рабинина, сина Малуші-рабині. Князь розлютився та вигнав усіх слуг. До жіночого дому князя Рогніда не увійшла. Її поселили на  Стугні−ріці, де городище Васильків. Норманка взяла з собою тільки старих слуг з батьківського дому. Інших не забажала.

Блукала дівчина над водою, а річка шептала: «заплач…застогни». Але норманське серце не могло дати слабину. Тому заплакала застогнала тиха річка. Відтоді її звуть Стугною та вночі ніхто не ризикує гуляти її берегом. Пішла поговірка, що хто води із Стугни нап’ється, в того сум в серці поселиться.

КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА

Дев’ятиголовий змій Цмок спустошував край київський. Сказав він Володимиру, що якщо віддасть свою дочку Гориславу−Людмилу, то відступиться. Всі очі виплакала її мати Анна, але нічого зробити не могла. А от князівна була спокійна та заспокоювала маму з нянею Евпраксією.

Рано вранці молоду Гориславу-Людмилу повели до змія. Всі, крім няні, яка побігла шукати Кирила Кожум’яку, щоб просити про допомогу. Хлопець став на бій зі змієм перш ніж процесія дійшла до Дніпра та переміг його, розпоровши ножем.

Князь в знак подяки запропонував йому стати його зятем. Але він відмовився, так як смерду не положено мати княжну за дружину. Тоді Володимир зробив його боярином. Хлопець лише попросив, щоб його оселя називалась Кожум’яками і його рід пам’ятав про свої корені.

БІСИ

В Купальську ніч стара Янка все ніяк не хотіла відпускати свого сина на ігрища. Але не спинила його. А з думки все не йшло: не вийде з нього доброго господаря, бо не хоче одружитись на Добронігі – чесній та працьовитій дівчині. Кохає він Олодару, батьки якої були русалка та рибалка-чарівник.  Тоді згадала свої дівочі роки та й заснула. Від каганчика на сіно впала іскра, почалась пожежа. Повернувся Ізяслав – немає ні хати, ні матері. Єдине, що уціліло – обвуглений ціпок з грушки. З ним і пішов до Лаври Святої, ставши братом Ісакієм. Оселився в печері та прийняв обіт «мовчальний».

До нього пристав біс Унинія та став мучити. Нечисті стали всю лаврську братію займати зухвально. Раптом зникли вони, де й ділися. В Ісакія ожила жага до життя напередодні весняного Миколая. Хлопець так зрадів, що навіть забув Всевишньому подякувати. І тут біси з’явилися.

Постало перед ним два юнаки і приказали Богу поклонитися. Впав Ісакій до землі, забувши перехреститись. Біси вмить реготати та свистіти почали. Але він не злякався та почав кропити нечистих знаком святого хреста.

Біси втекли, а Ісакій два роки пролежав без сил. Коли знову настав весняний Миколай, братія винесла його під яблуні і сталось чудо: пустельник зцілився.

ЯВЛЕНА ВОДА (З легенд роду де Лачерда)

Єронім Лакерда (Лачерда) повернувся з турецької неволі в Україну разом з другом своїм Адамом Дунін-Борковським. Прийшла до нього хвороба страшна, коли саме була вагітна його молода дружина Магдалена. Вона померла. Старий Семен, який виняньчив Єроніма, доглядав за паном.

Єронім згадував мисливські пригоди з Семеном. Полювання на зубра нагадувало йому іспанську Кориду, про яку розповідав йому дідусь Карлос. Він розумів, що хвороба його від розірваності між двома батьківщинами: в якій народився і яка народилась з ним. Але ж батьківщина має бути одна! Перед очима пана попливли гарячі землі Кастілії та холодні ліси Волині. І чому його привезли до Києва, а не залишили помирати на Волині.

Семен звернувся до свого друга Панаса, як же пана лікувати. Стали друзі говорити, а під деревом внук Панаса, Самсон, бавився. Вони дійшли висновку, що хвороба Єроніма почалась після того, як він полюбив турецьку збою свого діда Карлоса. І допомогти пану може лише «явлена вода» з серця Матері Землі. Вода сама з’явилась і ніхто її не пив. Якщо нею омити та напоїти Єроніма, то він би зцілився. 

Тут прибіг Самсон та сказав, що робив загатки. І раптом фонтаном потекла вода з-під коріння дерева. Семен швидко набрав води, бо хлопчик ще не пив її та поніс пану. Єронім став одужувати. На місці «явленої води» він велів викопати криницю і поставити статую мужа, що роздирає левові пащу.

Криницю стали звати Самсоновою. Вона і досі стоїть у старому Києві по вулиці Лакерди.

ХРЕЩЕНИК ПОПА ІВАНА

У Венеції жив кремезний та багатий граф Карло Сен-Жермен, до якого прибув гонець від Monsieur Arouet. Він прохав чудодійного еліксиру завдяки якому Сен-Жермен продовжив собі життя на два століття. Тільки граф знав, що то не магія, а його невтомна праця. Ще вмів він робити самоцвіти в лабораторії.

Сен-Жермен згадав своє дитинство, коли жив у палаці Франца Ракочі. Малий Карло був відісланий спочатку до Відня, потім Італії в містечко Сан-Джермано. Так він і отримав своє ім’я. Тоді ще бігав біля гори «Попа Івана» над Тисою, а тепер задумливо витягнув ще батькову табакерку. Роздумував, що ж таке щастя? На табакерці був напис «Мудрість перемагає час».

Вагітна жінка ледве пересуває ноги і біля річки народжує сина. Тут же гора Піп Іван, а отець Іван, похований у горі став йому за хрещеного батька. Колись батьки вигнали з дому жінку, а її коханий магнат Франц залишив тільки сина на згадку та пуделко. Суворо наказав він його не продавати. Жінка знесилено обмила дитя та поклала йому в одіяло те пуделко. Та й пішла втопилась.

До місця наближався панський коч. Двоє гайдуків побачили небіжчицю та немовля. Старший пан військового однострою наказав дитину відвезти до села для хрещення гайдуку, а інший мав бути біля тіла, поки її не поховають. Як тільки старшина взяв немовля, то намацав тверде щось. Так цісареві Карлу VI, що їхав саме до Франца Ракоці, подали ту саму табакерку. Цісар велів подати йому немовля і довго розглядав його. Він забрав малого знайду.

Граф Сен-Жермен знову глянув на табакерку. В живих не було ні його матері, ні Франца Ракоці, ні Карла, який залишив у себе «знайду».  Його з дитинства всі пестили, тому щастя було для нього у довгому житті. І йому воно всміхнулося, правда за довгий вік приходилось розраховуватись втратою своїх близьких.

Автор переказу – Гнатюк Юлія

Авторські права на опублікований матеріал належать сайту  dovidka.biz.ua.

Запам’ятай!
Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна, називається ЛЕГЕНДОЮ.