“Лілічка” аналіз вірша Маяковського допоможе визнаяити, яка тема, іжея, жанр, художні засоби твору.
“Лілічка” Маяковський аналіз
Історія створення вірша “Лілічка”. Твір було створено в 1916, через рік після знайомства з Лілією Брік. Вперше опубліковано в 1934, коли поета вже не було в живих.
Автор – Володимир Маяковський
- Жанр – послання.
- Вид лірики – інтимна
Тема вірша – страждання, викликані любов’ю до жінки.
Композиція – вірш написаний у формі монологу-звернення ліричного героя. Текст не ділиться ні на смислові частини, ні на строфи.
Віршований розмір – вірш написаний різностопним хореєм, римування перехресне та кільцеве, деякі рядки не римуються.
Образи вірша. Щоб підкреслити масштаб своєї трагічної любові, автор вводить образи бика і слона, які шукають і знаходять спокій і відпочинок, на відміну від ліричного героя. Маяковський відокремлює себе від поезії, кажучи, що поет б так не став мучитися, «він кохану на гроші б і славу виміняв».
Художні засоби вірша “Лілічка”
- Метафоры – «дым табачный воздух выел», «сердце в железе», «сломанная дрожью рука», «тело в улицу брошу я», «любовь моя – тяжкая гиря», «кроме любви твоей, мне нету солнца», «душу цветущую любовью выжег».
- Эпитеты – «мутная передняя», «дикий», «холодные воды», «опожаренный песок», «суетные дни».
- Неологизмы – «крученыховском», «опожаренным», «иссечась»;
Композиція вірша. Вірш можна поділити на 3 частини:
1 – вступ, де малюється картина подій (кімната, в якій, ймовірно, сталася сварка, але яка нагадує про минуле щастя);
2 – роздуми про складність любовного почуття, необхідності його припинити (образи бика, слона і поета);
3 – перемога любові, герой ще любить, хоч і розуміє всю приреченість цього почуття.
Вірш “Лілічка” Маяковський оригінал
Дым табачный воздух выел.
Комната —
глава в крученыховском аде.
Вспомни —
за этим окном
впервые
руки твои, исступленный, гладил.
Сегодня сидишь вот,
сердце в железе.
День еще —
выгонишь,
может быть, изругав.
В мутной передней долго не влезет
сломанная дрожью рука в рукав.
Выбегу,
тело в улицу брошу я.
Дикий,
обезумлюсь,
отчаяньем иссечась.
Не надо этого,
дорогая,
хорошая,
дай простимся сейчас.
Все равно
любовь моя —
тяжкая гиря ведь —
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
горечь обиженных жалоб.
Если быка трудом умо́рят —
он уйдет,
разляжется в холодных водах.
Кроме любви твоей,
мне
нету моря,
а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.
Захочет покоя уставший слон —
царственный ляжет в опожаренном песке.
Кроме любви твоей,
мне
нету солнца,
а я и не знаю, где ты и с кем.
Если б так поэта измучила,
он
любимую на деньги б и славу выменял,
а мне
ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
И в пролет не брошусь,
и не выпью яда,
и курок не смогу над виском нажать.
Надо мною,
кроме твоего взгляда,
не властно лезвие ни одного ножа.
Завтра забудешь,
что тебя короновал,
что душу цветущую любовью выжег,
несуетных дней взметенный карнавал
растреплет страницы моих книжек…
Слов моих сухие листья ли
заставят остановиться,
жадно дыша?
Дай хоть
последней нежностью выстелить
твой уходящий шаг.
