Аналіз вірша “Лист до калини, залишеної на рідному лузі в Теліженцях” – тема, ідея, жанр, художні засоби допоможуть підготувати літературний паспорт твору.
“Лист до калини” аналіз
Автор: Іван Федорович Драч.
Рік написання: 1990 рік.
Жанр: філософська, медитативна лірика.
Тема: Звернення ліричного героя (втілення автора) до калини, що залишилась на його рідній землі.
Ідея: Повернення до основ, до початку життя; переосмислення людських цінностей; туга за рідним краєм.
Основна думка: Лише калина на рідному лузі нагадує автору про його золоту пору дитинства і саме тому вона йому так дорога.
Римування: суміжне.
- “Лист до калини” художні засоби:
- Епітети: остання гілка, на молоду траву, рідною матусею, пахучу мураву, до колін солоних, у щасті непоганьбленім, корінь дитинний, листком багряноцвітим, пелюстковим шалом біловітим, кетягом вогненного литва, клекотом незрадним, на тому світі, у лютій, у жорстокій крутії, коліні третім, коріння калинове, пагілля нове, твоєю і своєю кров’ю, кінь крилатий, цілий світ, крила тугії, безсмертним цвітом.
- Метафори: приходжу я до тебе, прилітаю з-за Єнісею, Вісли, з-за Дунаю; І до колін (калини) солоних припадаю; На всі вітри мені відповідай — на Єнісей, на Віслу, на Дунай; вони, твоїм корінням розігріті, сидять на призьбі вже на тому світі; і як твоє коріння калинове наповнює моє пагілля нове; У кров твою (калини) вмочаю я перо, пишу твоєю і своєю кров’ю; Куди мій кінь крилатий поспіша; Тож клекоти (калина) назустріч всім вітрам, тож крила підіймай свої тугії безсмертним цвітом правди і надії.
- Звертання: Залишилась, калино, тільки ти; Калино, ти живи!; Відповідай, відповідай, калино; Калино, напиши мені про все; Тож будь мені, калино, при здоров’ю; Пиши мені, калино, будь здорова.
- Порівняння: Вже ось і тітка, як остання гілка, геть одчахнулась з нашого причілка і листя скинула на молоду траву; Ти — совісте моя, моя душа.
- Повтор: Все більше нікому писать мені листи.
Лист до калини, залишеної на рідному лузі в Теліженцях
Все більше нікому писать мені листи.
Залишилась, калино, тільки ти.
Вже ось і тітка, як остання гілка,
Геть одчахнулась з нашого причілка
І листя скинула на молоду траву.
Калино, ти живи! Вві сні і наяву
Приходжу я до тебе, прилітаю
З-за Єнісею, Вісли, з-за Дунаю,
І рідною матусею зову,
І падаю в пахучу мураву,
І до колін солоних припадаю,
І в щасті непоганьбленім ридаю,
Бо корінь мій дитинний — тільки ти.
Все більше нікому писать мені листи.
Листом відповідай. Листком багряноцвітим.
І пелюстковим шалом біловітим,
І кетягом вогненного литва,
Що клекотом незрадним ти жива.
На всі вітри мені відповідай —
На Єнісей, на Віслу, на Дунай
За бабу Танасину й за Килину
Відповідай, відповідай, калино,—
Вони, твоїм корінням розігріті,
Сидять на призьбі вже на тому світі,
Десь біля них там курять самосад
Мої дядьки, що не прийдуть назад,
Що їх взяли негоди і бої
У лютій, у жорстокій крутії.
Пиши за них. Відповідай суцвіттям,
Яке даєш весною їхнім дітям,
Щоб їхні внуки вже в коліні третім
Вітали їх суцвіттям на портреті.
Калино, напиши мені про все,
Як твої роси Рось мені несе
І як твоє коріння калинове
Наповнює моє пагілля нове —
Твою росу несе мені Дніпро,
У кров твою вмочаю я перо,
Пишу твоєю і своєю кров’ю,
Тож будь мені, калино, при здоров’ю,
Калинолистом ти відповідай
На Прип’ять, на Севан і на Алтай,
Куди мій кінь крилатий поспіша.
Ти — совісте моя, моя душа.
Пиши мені, калино, будь здорова,
Ніколи не продам тебе на дрова,
За цілий світ, за всесвіт не продам,
Тож клекоти назустріч всім вітрам,
Тож крила підіймай свої тугії
Безсмертним цвітом правди і надії!
Автор: cup_of_flowers
