“Лисичка кума” аналіз

Якось Вовчик-братик і Лисичка-сестричка задумали чесно на хліб заробляти. Знайшли вони поле, щоб картоплю посадити. Рано вранці почали картоплю садити. На обід з собою взяли кожен глечик меду і кошик паляниць. Поклали страву між корчі, а самі, перехрестившися, та й до роботи.

Лисиці швидко навкучила чесна праця. Захотілося їй пробратися в корчі медку полизати. Коли в болоті  Гук загукав, Лисичка сказало Вовку, що він її кличе на хрестини і просить бути за куму.

Вовк продовжував садити, а хитрунка пообіцяла, що коли повернеться, то наздожене його.

Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все пооблизувалася і повернулася до Вовка. Розповіла, що охрестили хлопчика і назвали Початочок.

Вовчик здивувався, бо ніколи не чув такого імені. Лисичка нічого не мовила, та взялася до роботи.

Минула година чи дві й Лисичці захотілося медку полизати. І ледве Гук з болота загукав, вона знову Вовку каже, що йде на хрестини другого дитинятка.

Сама ж прибігла до горнятка, наїлася меду, паляницею закусила та й повернулася до Вовчика. Сказала, що народилася дівчинка Серединка.

Вовк дуже здивувався, почувши таке ім’я. Та рудохвоста пояснила, що Гуки все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.

Через годину Лисичка знову побігла на хрестини. Вовк не міг втямити, чому її так часто за куму кличуть. Лисичка ж сказала, що її дуже люблять.

Побігла Лисичка до корча, виїла решту меду з горщика, схрупала решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.

Повернулась сита Лисичка й розповіла, що була на хрестинах хлопчика, якого назвали Остаточок.

Копали так, копали, аж ось уже й полудне. Вовчик зголоднів й запропонував обідати. Лисичка сказала, що вона буде працювати, бо на хрестинах їла.

Пішов Вовчик у корчі, дивиться, ого! Горщик порожній, аж вилизаний від меду, кошик перевернений і паляниць ані кришки нема! Аж тепер зрозумів, куди се Лисичка-сестричка так часто на хрестини ходила! Аж тепер йому вияснилося, які-то вона своїм похресникам чудернацькі назви давала!

— А, так ти така, погана Лисице! — скрикнув Вовчик. — Хочеш мене роботою і голодом на смерть заморити, а сама все пожерла! Чекай же! Я тебе за те саму розірву і на обід згамкаю!

Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злосливий та недобрий, і не чекала довго. Втекла у ліс, сховалась у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба. Прибіг Вовчик до нори та й кричить:

— Ага, ти тут? Вилізай мені зараз! Не сховаєшся від мене.

Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота.

— Не обзиваєшся? Добре! Чекай лише, я тебе досягну.

Скочив Вовк, виломив довгу клюку, застромив у нору та й шпортає. Хотів витягти її і дійсно вхопив крюком за ногу. Нора тісна, Вовк, почувши, що щось зачепив, так тягне, що є сили. От Лисичка, хоч і як їй мурашки поза плечима бігали, почала реготатися та й кричати:

— Ото дурний! Зачепив за дубовий корінь та й тягне. Думаєш, що мене за ногу вхопив. Тягни, дурню, тягни!

Почувши се, Вовк пустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.

— Ай, ай, ай! Моя ноженька! — закричала Лисичка, а дурний Вовк з радості як почав тягти, поки сам не змучився і клюки не зламав. Тоді плюнув і пішов геть і зарікся з Лисичкою більше не мати ніякої спілки.