Олександр Довженко “Мати” скорочено читати варто, щоб згадати про трагічну долю української жінки Марії Стоянихи та її синів під час Другої світової війни.
Довженко “Мати” скорочено читати
Сюжет розпочинається з опису, як розвідник Василь, один із синів Марії, повертається до рідного села після жорстокого бою. Він сповнений надії знайти свою матір живою. Герой йде повз спалені хати, і подумки говорить з матір’ю, каже, що Івана вбито, але він живий, каже що вбив понад дві сотні ворогів. Дійшовши до місця, де була їх хата, він кличе найріднішу людину, але бачить, що його мати повішена на старій груші.
Василь згадує матір Марію, як вона взимку, ризикуючи власним життям, прихистила двох радянських льотчиків, Степана Пшеницина і Костю Рябова, які вижили після падіння їхнього літака. Уже тоді село було окуповане німцями та жінка надала їм прихисток, хоча її за це могли вбити. Жінка годувала та лікувала льотчиків, попри небезпеку бути викритою. Жінка згадувала своїх синів Івана й Василя, мріяла про те, що і їм хтось допоможе. Врятовані нею солдати були простими уральськими юнаками, в міру освічені, роботящі, з хороших робочих родин. Хлопці не хотіли йти на війну, але і не ховалися від неї, пішли на фронт добровольцями, стали льотчиками.
Костя та Степан вечорами розповідали жінці про те, як скидали бомби на німців, а потім їм наказали вести просвітницьку діяльність (розкидати листівки над окупованою Україною, у яких була правда про війну). Жінка сказала, що ці листівки дійсно підтримували людей, бо були як “добра вість в неволі”. Хлопці зрозуміли, що дійсно виконували важливе завдання. У бідній хаті у під завивання хуртовини, хлопці дізналися, що ці листівки люди переписували од руки, вивчали напам’ять і передавали од села до села, щоб воскресити віру.
Пшеницин і Рябов розказали Марії, що їх літак розбився вночі, а вони поранені довго ховались од німців по лісах, проваллях, заметах. Хлопці сказали, що вони розбилися місяць тому, і довго йшли, може кілометрів 500, бо навіть їх кості встигли зростися, поки вони дісталися Маріїного села. Льотчики хотіли набратися сил і повернутися на фронт.
Два тижні ховала Марія гостей, годувала, просила у сусідів молока та сала. Люди здогадувались, що то вона не для себе, але питань не ставили.
Та одного ранку ввалилася в село на відпочинок пошарпана в боях частина. Німці прийшли в хату до Марії і знайшли там льотчиків. Жінка переконувала, що то її сини, але вороги не повірили.
Марію і льотчиків приводять на майдан, куди німці зганяють усіх людей на очну ставку. Марія, знаючи, що їх чекає смерть, благає селян підтвердити, що це її сини, аби врятувати їх. Люди врешті-решт підтверджують це, але німці підозрюючи змову все одно розстрілюють льотчиків. Хату Марії підірвали гранатами, а бідну жінку повісили на груші.
Довго лежав згорьований Василь Стоян на снігу коло груші. Потім поцілував холодну материну руку, взяв жменю попелу з батьківської хати, щоб він надихав його на боротьбу проти ворога.
У цей час його товариші по службі проходили дорогою. Дізнавшись, що це матір Василя висіла на груші, вони зняли шапки і схиливши голову пройшли повз. Так вони шанували материнство, ідучи до бою….
18.ІІ. 1949 р.
Автор переказу: Гнатюк Юлія (J.G.)
Матеріали надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
aa