Микола Джеря — соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького, присвячена Миколі Лисенку. Автор розповідає про поневіряння кріпака Миколи, який, виступив проти несправедливості, та змушений був тікати зі свого села, покинувши родину.
“Микола Джеря” аналіз твору (паспорт)
Автор – Іван Нечуй Левицький
Жанр – повість (соціально-побутова)
Рік написання – 1876
Тема твору “Микола Джеря”: розповідь про життя Миколи Джері та його сім’ї, а також змалювання життя людей під гнітом панщини та боротьбу з нею.
Ідея “Микола Джеря”: показати незламний дух народу, його непокірність панам.
Головні герої:
- Микола Джеря – селянин-кріпак, бунтар проти панського гніту. Хлопець письменний, виявляє здібності до малювання, різьбярства, музики. Вродливий, розумний, обдарований, сповнений високих духовних поривань. Він бунтує проти пана і за це його хочуть віддати в москалі. Микола тікає, і лише 20 років після втечі він повертається додому.
- Петро Джеря – батько Миколи
- Немидора – дружина Миколи. Багато років чекала на повернення чоловіка, сподівалась, що після скасування панщини він повернеться, але померла, так і не дізнавшись його долю.
- Любка – Миколина дочка. Після 16 років виходить заміж. Зустрічі з батьком не зраділа.
- Петро Кавун – однодумець та товариш Миколи. Після втечі з рідного села хворіє та помирає, відмовляючись від сповіді, бо вважає попів спільниками панів.
- пан Бжозовський
- отаман Ковбаненко – був таким же експлуататором, як і пан Бжозовський, як орендатор цукроварні Бродовський.
- Мокрина – дочка рибальського отамана, закохана в Миколу.
Проблематика “Микола Джеря”
- Поміщики — кріпаки,
- батьки — діти,
- духовне — матеріальне.
У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промисловцями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями. Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на боротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після скасування кріпосного права.
У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу: кріпосника Бжозовського, посесора Бродовського, отамана рибалок Ковбаненка, панського осавула, поліцейського пристава, попа. Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.
У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Письменник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення. Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх кріпаків. Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протестанта, бунтаря Миколи Джері.
Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціальної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні малюнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше. Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її селянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника.
Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробітчан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (посесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску. Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тісних і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стравою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовецького промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесором, з отаманом рибалок.
