Куліш «Мина Мазайло» переказ читати потрібно, щоб згадати короткий зміст п’єси. Скорочено п’єса нагадає як склалося життя головного героя.
“Мина Мазайло” стислий переказ
1 дія
Розмова Рини Мазайло з її подругою Улею, з якої з’ясовується, що у родині Мазайла відбуваються сварки через «історичне питання». Мокій Мазайло дуже захоплюється українською мовою. Батько Мина від сина української мови не хоче чути і хоче навіть їх «малоросійське» прізвище змінити. Батько навіть хоче найняти вчительку російської мови. Мокій про це не знає, як і не знає, що батько хоче переробити своє прізвище на Мазайло-Квач. Мина зранку йде до «загсу» дізнатися, чи можна змінити прізвище і чи може він змусити свого сина на це. Мати пише секретного листа до тьоті Моті в Курськ (своєї сестри), щоб вона негайно приїхала і вмовила Мокія змінити погляди.
Приходить мати, яка повідомлює, що надіслала листа тьоті Моті. Але донька Рина турбується, чи не краще було б надіслати телеграму? Адже поки він дійде, то в родині може щось статися. Та й тьотя може поставитися до проблеми недостатньо серйозно!
Уля дізналася від Рини, що в «загсі» можна змінити прізвище. Рина складає план, щоб Уля закохала Мокія у себе і відвернула його від української мови, переконала його покинути свої «українські фантазіїї» і прізвище змінити.
У ході розмови Уля розповідає про дівчину Олю Семихаткову, яка знайшла собі достойну пару — 23-річного комуніста. Рина каже, що Оля не з комуністів починала, а практикувалася спочатку з комсомольцями. А Мокій теж скоро буде комсомольцем. Уля сумнівається чи під силу їй закохати в себе Мокія, та Рина її вмовляє. Вона описує, якою красивою Уля здалася Мокієві.
Мати і дочка обговорюють, який саме текст телеграми змусить тітку найшвидше приїхати і не буде коштувати багато. Врешті пишуть таке:
«Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».
Подруги знову продовжують розмову про Мокія та Улю. Уля не знає, як зацікавити хлопця, а Рина пропонує почати з української. Рина переконує подруга, що все у неї вийде, а вона «дасть потайний ключик, покаже стежечку до його серденька». Уля панікує, коли Рина кличе Мокія до них у кімнату.
До кімнати заходить мати. Вона каже, що телеграму потрібно зменшити, бо в ній багато слів.
У кімнату зайшов Мокій з мрійними злими очима. Рина показує матері вийти з кімнати, щоб познайомити брата зі подругою. Сестра представляє її не як Розсохину, а як Розсоху. Уля тільки ніяковіє. Каже, що Улі подобаються українські слова: бразолійний, бринить. Мокій із захопленням розповідає про означення і звучання різних українських слів, про важливість збереження чистоти мови. Уля уважно його слухає. Рина розповідає Улі, як краще говорити з Мокієм : «Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку — і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди!».
В кімнату заходить Килина. Мати пропонує скоротити текст телеграми так: «Катастрофа. Мока українець. Мина. Негайно приїзди». Мати і дочка сваряться, дівчина називає матір ослицею.
Приходить Мина із «загсу». Мазайло розказує родині про свої переживання: він так натерпівся у загсі, просто серце вискакує з грудей. Згадує, скільки всього він натерпівся через своє прізвище: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
Мина повідомляє, що прізвище все-таки поміняють. Сім’я починає перебирати різні прізвища: Сіренєв, Де Розе, Тюльпанов.
Рина боїться, що Мокій улаштує скандал. Батько сердиться: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!».
Донька просить Мину до публікації в газеті нічого не казати Мокію про зміну прізвища і про вчительку російської мови. Домовляються скликати сімейну раду, щоб разом якось змінити думку Мокія. Мина пропонує запросити дядька Тараса з Києва. Мати каже: «Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять».
А поки що про зміну прізвища:
— Прощай, Мазайло! Здрастуй…
А Мокій закінчує: — Мазайло-Квач, наприклад.
Він продовжує перебирати різноманітні типово українські прізвища ( Убийвовк, Стокоз, Семиволос, Загнибога).
Уля повідомляє Рині, що вони з Мокієм йдуть у кіно.
2 дія
Складається з 9 сцен.
До Мазайлів приходить Уля, яка переповідає Рині про свої успіхи. Мокій розповідав їй про красу українських слів, поетизував її українське прізвище Розсоха. Рина весь час умовляє Улю прискорити процес «закохування», щоб Мокій «…взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо…», радить їй, як правильніше поводити себе з братом: «Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою…»
Заходить Мокій у кімнату. Уля каже йому, що хоче попросити в нього книгу, і просить порекомендувати щось. Мокій дає їй книгу з української етнографії та антропології. Дівчина родить вигляд, що захоплена: «Гарна книжка — в палітурках…». Мокій говорить лише про значення українських слів, жаліється на те, що всі мало знають українську.
До Мини приходить учителька російської мови Баронова-Козино, від якої Мокій і почув уперше про майбутні зміни. Мока обурений, він вигукує: «Однині… у мене папи нема!».
Мокій злиться на батька, йому хочеться мати щирого друга, до якого можна було говорити словами із Грінченкового словника. Мокій просить Улю: “Улю! Давайте я вас українізую!». Хлопиць переконує дівчину, що вона є справжньою українкою — «прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське».
Вчителька даремне намагається навчити Мину правильної російської вимови — у того нічого не виходить. У сусідній кімнаті Мокій вчить Улю української. Учителі — Баронова-Козино та Мокій — перекрикують один одного. Через шум та крики урок переносять на наступний день.
Батько із Мокієм сваряться — син не може повірити, що батько насправді хоче змінити прізвище. Раптом лунає дзвінок у двері: приїхала тьотя Мотя з Курська. Мати радіє: «Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…». Тьотя Мотя була роздратована та незадоволена, бо ще на вокзалі побачила, що на станції написано не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?».
Приїзд тітки ще більше ускладнює обставини. Вона зневажливо ставиться до всього українського, чим безперестанку дратує Мокія. Він підтримує, те що назву міста змінили на Харків.
Тітка вважає, що це катастрофа… Родина не знає, що їм робити, пропонують різні варіанти вирішення проблеми — проклясти, убити чи оженити Мокія.
Тут раптово лунає дзвінок. Приїжджає і брат Мини дядько Тарас: «Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!».
3 дія
Рина попереджає Улю, що настав вирішальний момент у їхньому житті. Тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію. Мокій же запросив ще й своїх друзів-комсомольців. З-за дверей чути крики.
Рина розповідає Улі, що брат з дядьком посварився через якийсь там стиль. Хлопець звинувачує того у шовінізмі, ще й спересердя прибив дядькові носа, зачинивши двері.
Потім Рина розпитує Улю про її відносини з братом. Вона хвилюється, чи зможе Уля втілити її план, та жахається, коли розуміє що подруга потрапила під вплив Мокія й вже сама захоплена українською мовою.
В процесі вибору голови («пресідатєля») дядько Тарас проявляє мрійництво та відірваність від життя: саме його відмова проголосувати за комсомольця Тертику, бо він «не з тих Тертик … що на Запоріжжі курінним отаманом» дала можливість тьоті Моті отримати більшість голосів.
Дядька Тараса звинувачують у шовінізмі, чим він дуже незадоволений.
Дискусія з приводу українізації триває. Всі розглядають яке прізвище вибрати для зміни. Рина пропонує варіант «Мазєнін», який відразу сподобався батькові.
4 дія
Четверта дія складається з шістнадцяти сцен.
Уля розказує Рині, як їй вдалося закохати в себе серце Мокія. Виявляється, вона відшукала у бібліотеці вірша, якого Мокій давно не міг знайти. Закоханий Мокій запропонував їй жити разом. Рина планує, як використати почуття Мокія, і просить Улю вмовити брати змінити прізвище. Але Уля не змогла цього зробити, адже Мокій українець, а тепер і вона українка.
До кімнати заходять тьотя Мотя та Мазайлиха, які переконують дівчину, що вона не українка, що вона потрібна Мокію лише для того, щоб «робити на ній українізацію». Рина ставить їй ультиматум — вона каже Мокію, що поїде назавжди до тітки в Одесу, якщо він не змінить прізвище на Мазєнін. Якщо Уля цього не зробить, то вона більше ніколи не переступить поріг їх дому і не побачить Мокія.
Уля йде до Мокія і каже, що їде в Одесу до тітки. Хлопець цілує дівчину і запитує, що йому зробити, щоб вона залишилась. Дівчина каже, що він нічого з цим не вдіє.
Тьотя Мотя називає Улю «маланхольною ідійоткою», каже що момент вже упущений. Мазайлиха плаче.
Мина Мазайло вичитує в газеті, що зміна прізвища вже відбулася. Рина, Мазайлиха і тьотя Мотя божеволіють від радості. Разом з Миною вони починають перевдягатися, уявляючи різні способи звучання свого нового прізвища: Мазєніни. їхні репліки закінчуються рядками з того російського вірша, за допомогою якого вчителька вчить Мину правильно говорити російською мовою. Але замість «ґ» Мина все одно вимовляє «к». Газету вставляють у рамку. Мина просить дружину принести йому парадний сюртук.
Дядько Тарас почуває себе непотрібним. За дверима своєї кімнати страждає Мокій.
Приходить привітати Мину вчителька російської мови. «Широко, навстіж розчинилися двері — від старих Мазайлів і від Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, тьотя Мотя з газетним аркушем у рамці під склом. Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій — з другого боку.». Баронова-Козино поздоровила їх.
З’являються комсомольці разом з Улею. Їм пропонують прочитати радісну звістку в газеті, але один з них випадково читає замітку: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…». Усі розгубилися, Мина закляк. Лише Мокій з Улею та з комсомольцями зберігають спокій. Уля говорить Мокієві, що більше ніколи не поїде до тітки.
