“Микола Джеря” скорочено читати
І
Село Вербівка розкинулось на березі річки Роставиця і поправу отримало свою назву: всі вулиці були засаджені вербами. Хата Петра Джері стояла на краю села. Він був високим, уже з сивуватими вусами та смутними очима. Тяжка праця додала зморшок та зігнула його стан.
За будинком дрімав його син Микола. Через сон чорноволосий та чорнобровий юнак чув голосок дівчини, що співала. Прокинувшись він побачив красуню, яка набирала воду з річки. Вона була не місцева.
Стара Джериха сиділа біля хати та хвалила свого сина перед іншими жінками: він читав та писав, співав у церкві. Єдине, що оженити його давно пора. Серед всіх дівчат обрали для нього доньку місцевого заможного чоловіка – Варку. І дарма, що вони самі бідні. Зате син справжній красень. Розмови перервав осавул, який роздавав роботу на завтрашню панщину.
До вечора Миколі не сходила з думки незнайомка. На вечорницях він чекав, що вона прийде. Від інших дізнався, що дівчина приїхала працювати наймичкою з іншого села. По дорозі на панщину в гурті дівчат він побачив її – Минодору. Але її ім’я ніхто не запам’ятав тому кликали дівчину Нимидорою. Працюючи вона розповіла про своє життя: залишившись без батьків, її виховував дядько з дружиною. З малечку довелось тяжко працювати. Нимидора часто згадувала маму. Дивлячись в добрі карі очі Миколи також повідала, що працює в Кавуна. Він до неї ставився добре, а от його жінка постійно лаяла та кричала.
Одного разу дівчина втекла до коханого. Кавуниха уквітчала всю драбину колючками на горище і коли Нимидора лізла назад, то все собі поколола. Микола пообіцяв восени одружитися, і батьки зрештою дали згоду.
Але потрібно ще було отримати дозвіл у пана з присілка, де раніше жила дівчина. Зрозуміло, що за гроші. Джериха все весілля думала про сплату боргів і скоса подивлялась на невістку: краще б син женився на багатій Варці. Дівчина була щаслива в новій родині. Крім того, Нимидора виявилась вправною та хазяйновитою. Але Джериха ненавиділа невістку і казала про це сину. Але Микола сказав, що кохає її і гроші за борг він заробить.
ІІ
У кожного була своя робота: батько з сином молотили панську пшеницю, а невістка з свекрухою тіпали коноплю. Робота була каторжна. Микола ж тепер думав не тільки за себе, а й за радість своєї дружини. Тому запитав у батька навіщо пану так багато хліба. Якби вони мали бодай малу частину, то були б уже щасливі. Петро молився, щоб наглядач не почув цього та не передав пану ці слова.
Після панщини хлопець намовив людей у згінні дні вийти обробляти свої поля. Пан Бжозовський за таке нахабство наказав вибити всіх батогами. Микола з Нимидорою, не дивлячись на біль від побоїв, пішли вночі жати свою пшеницю. З того часу пан дивився на хлопця як на бунтаря.
Через рік Нимидора народила дівчинку Любку. На третій день після народження дитини повз будинок їхав осавул та побачив, що вона не на панщині. Він вдарив дівчину батогом. Вона пояснила, що стала матір’ю всього три дні назад (пани давали тільки 3 дні на відновлення). Микола після цього випадку став виношувати помсту.
Старий Джеря захворів і перед смертю попросив сина не займати пана з осавулом, щоб не накликати біди на родину. Цього року селянська пшениця не вродила. Микола знову підбурював людей займатись своїми полями, за що пан пригрозив відправити його у москалі.
По закінченню панщини, пан пообіцяв за додаткову працю видати по скіпу жита. Миколі показався він дуже малим, тому він сказав, що вони підуть до графа працювати. Спочатку чоловіків зачинили для покарання, проте пан злякався бунту та виділив більший сніп.
Одного разу сталась бійка Миколи та Кавуна з осавулом. Ввечері хлопець прийшов додому та сказав дружині, що зі своїми однодумцями тікають з села на заробітки. Як тільки Нимидора не благала чоловіка не кидати її з маленькою дитиною, проте виходу не було. Коли Микола пішов, дівчина ще довго плакала. Поки не побачила червоне сяйво. Злякалась і вибігла надвір з дитиною. Проте то горіло панське жито. Нимидора всю ніч плакала і молила чоловіка повернутись. Свекруха до ранку молилась за невістку, доки вона не заснула тяжким сном.
ІІІ
Втікачі відправились у Стеблів до старого німця, який вигадав їм нові прізвища. Вони жили в казармах, проте все ж краще, ніж раніше.
Через рік Кавун вразив друзів новиною – пан Бжозовський приїхав сюди шукати чоловіків, котрі повтікали з панщини за прикладом Миколи Джері. Він хотів всіх переловити та повернути назад. Микола запропонував вдертись в заїзд та нагадати пану всі знущання. Але пан встиг втекти та заховатись в кущах. Добряче дісталось осавулі. Тому ранком вони вже тікали із Стеблева. А колишні кріпосні прямували на південь до свободи.
На Черкащині вони найнялись на сахарні. Прихисток чоловіки знайшли у клуні молодої дівчини, бо решта боялись пускати бурлаків.
ІV
Чоловіки стали запитувати, де можна знайти роботу. Єврей Абрам Мойсейович Бродовський, який доглядав майно пана у його відсутність, дав добро на роботу на сахарні. Він довго привчав новоприбулих до шанобливого ставлення.
Бурлаки жили в казармах і годували їх жахливо. Якось Микола зустрів дружину єврея та звернувся до неї на «Ви». Вона нажалілась Бродоському і той вирахував зі зарплатні гроші. З горя чоловіки пішли у шинок та все потратили там. Сп’янілий Микола став танцювати гопак. В ньому було важко впізнати молодого, доброго Миколу. Скоріше, то був бурлака, готовий гуляти та пити весь день.
Взимку бурлаки почали помирати: через погане харчування найманці часто хворіли. Микола почав намовляти працівників до бунту. Вони кинулись до будинку єврея, побили вікна. Вербівці думали тікати в херсонські степи, проте занедужав Кавун. Тяжка праця відобразилась на ньому, як і на решті чоловіків. Ввечері Петра не стало. У маренні він просив врятувати його будинок та дружину від вогню.
Декілька днів Джеря йшов зі своїми товаришами степами та полями. До гурту прибився ще один чоловік – втікач Андрій Корчака, котрий прямував на Бесарабію. Грошей у них було небагато, тому довелось зупинить у селі Колонтаївка, щоб трохи заробити.
V
В Бессарабії були інші правила праці селян: потрібно було заплатити приставу за приписку до громади села. Вони зупинились біля села Кривда, а вночі пристав записав Миколу як Івана Посмітюха, а решту його синами. За це він взяв по 15 карбованців з людини.
На березі лиману для них знайшлась робота у ватаги рибалок. В якості оплати вони отримували половину наловленої риби та половину оплати за їжу. Через тиждень рибалки відпливли для риболовлі на море. Вони зупинились у селі Акерманщина, де був будинок отамана Ковбаненко. Його донька Мокрина зашарілась, коли побачила Миколу.
Через кілька верстов від села рибалки почали влаштовуватися для роботи. Нічна рибалка була вдалою: камбала, осетри так і розкидали хвостом пісок навкруги. Через кілька днів дружина та донька отамана привезли води та їжі. Мокрина нагадувала Миколі його дружину, яка залишилась вдома. Чоловік завжди був сумний, за що його прозвали «Смуток». Риболовля йшла все гірше, а Мокрина стала приїжджати все частіше. Її увагу до Миколи помітили всі.
VI
З початком осені чоловіки рушили в Акерман, де витрачали всі гроші. Корчак з товаришами продовжували веселитись та влізли у борги. Ба, навіть більше – вони пограбували жінку. Мокрина випадково дізналась, що поліція збирається здійснити облаву на бурлак і розказала батьку. Отаман велів всім сховатись, однак дівчина веліла Миколі взяти човен і перечекати в морі на всяк випадок.
Увечері вона взяла їжі та на маленькому човнику попливла до Миколи. Вона хотіла провести його в очерети, де можна було перечекати облаву. Чоловіку стало шкода дівчини, яка його кохала, тому про дружину та дитину нічого не сказав.
Наступні два дні Мокрина возила їжу Миколі та зникала кожного вечора. На прощання навіть поцілувала Миколу, змусивши його мучитись переживаннями. Отаман запитав, куди це пропадає його донька і вона відповіла, що носить їжу самому Миколі. Тоді батько і розповів їй, що у нього є дружина. Але Мокрині було байдуже.
Мокрина припливла за Миколою, бо облава вже закінчилась. Чоловік запитав, чому у неї заплакані очі і дівчина розповіла, що знає про все. І сказала: «Коли тому правда, то забудь свою жінку, забудь для мене, бо як не забудеш її, то я сама собі смерть заподію: я повішуся або втоплюсь, я загублю сама себе; і сама не знаю що я собі заподію, тільки не перестану тебе любити, поки й мого віку». Батько навіть пообіцяв, що видасть доньку заміж за пристойного хлопця. Але вона заявила, що кохає лиш Миколу.
Більшість втікачів влаштували нове життя, забувши дім і родину. Проте не Микола: він щось відчував до Мокрини, але хотів повернутись до Немидори та доньки. Він став першим помічником отамана та мав багато грошей. Мокрина мала надію, що вони будуть разом.
VII
Нимидорі постійно ввижався Микола. Скрізь. З часом дівчина заспокоїлась і життя продовжилось. Минуло десять років – мати Миколи померла і вона залишилась одна із Любою. Донька була схожа на маму. Такі ж темні очі та брови, довгі коси. Вона виросла гарною дівчиною. Коли їй виповнилося 16 років, до неї прислав старостів Олекса Чабаненко.
Микола залишив сім’ю 20 років тому, Нимидора вже стала забувати коханого. Вона відчувала, що скоро помре і дуже хотіла його побачити. Щороку жінка відвідувала Київ і молилась, розпитувала, чи хто не бачив Миколи. Так їй хотілось до нього. Часто бувало снився Микола вже старий: і сни були такі бентежні та тривожні.
По селу пішли чутки про майбутню волю. Люди почали її просто вимагати. Нимидора була впевнена, що після скасування панщини Микола точно повернеться додому. В неї з’явилась надія. Жінку здолала тяжка хвороба і перед смертю їй чувся голос Миколи, який просив пробачення за те, що кинув її колись. Вона померла так і не діждавшись його. Люба дуже тужила за мамою.
VIII
Якось Микола затіяв бійку, бо отаман обдурив рибалок на гроші. Через це він шукав нову роботу. Мокрина відмовляла всім, хто до неї залицявся. Лише через рік після звільнення Миколи вона вийшла заміж. Отаман жалів за таким гарним робітником, попросив його повернутися назад. Трапилось так, що на Акерманщину приїхав приятель пана Бжозовського і побачив вербівських бурлак.
Разом з поліцією вони заарештували втікачів та відбувся суд. На нього приїхав пан Бжозовський і побачив не злиденних хлопців, а мужніх, гарно вбраних чоловіків. Колишні втікачі притримувалися версії своїх паспортів, а пан намагався довести, що це його селяни. Після новини про відміну панщини, всіх відпустили.
Багато хто з селян повернувся додому. Микола повернувся до Вербівки і дізнався, що його дружина Нимидора померла минулого року, а донька вийшла заміж. Чоловік побачив доньку – вона була схожа на матір. Любка не відчувала нічого до незнайомої їй людини, проте не вигнала. Вона розповіла Миколі про життя з матір’ю в злиднях.
Селянам роздали землі: переважно не дуже гарні. Микола підбурював не сіяти хліб, поки їм не дадуть кращої землі. А також проти нового голови Вербівської громади. Своїми проханнями він добився передачі єврейських шинків жителям громади.
Джеря відвернувся від церкви через попа, який брав великі гроші за службу та молився у себе на пасіці. Все своє життя Микола йшов проти жидів та панів. На старості він любив розповідати онукам історії із свого життя,а діти залюбки слухали розповіді діда.
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
