Шевченко «На панщині пшеницю жала» аналіз
Автор – Тарас Шевченко
Рік написання – 1858
Рід літератури – ліро-епос
Лірика – громадянська
Жанр: елегія.
Тема: Зображення непосильної праці жінки-кріпачки, яка мріє про майбутню щасливу долю своєї дитини.
Ідея: Засудження панства, самодержавства, що гнобило простий люд, лишало його можливості вільно жити і працювати на рідній землі.
Основна думка:
А) кріпацтво є перешкодою для повноцінного щасливого життя народу; непосильна праця, приниження гідності, безправ’я, відсутність волі — ось, що характерно для уярмленого селянства;
Б) сон — це мрія кріпачки, її прагнення здобути волю хоч не собі, а своєму синові.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Віршовий розмір: Ямб.
«На панщині пшеницю жала» художні засоби
- Порівняння: «Попестила; і ніби сном /Над сином сидя, задрімала».
- Повтори: «дожать… дожинать», «вольній… волі».
- Епітет: «веселім полі».
Кому присвячено вірш “Сон”(“На панщині пшеницю жала”)?
Надруковано вірш Сон (На панщині пшеницю жала) вперше в журналі «Русская Беседа» (1859, № 3) з присвятою Марку Вовчку. У січні 1858 року Тарас Григорович познайомився з Марком Вовчком, оповідання якої читав ще в засланні, дуже ними захоплювався, розцінював їх як важливий внесок у тогочасну
Українську літературу. Шевченко мав великий вплив на Марію Олександрівну, заохочував її до творчості. Ці письменники щиро приятелювали.
На яких контрастах побудований вірш “Сон. На панщині пшеницю жала”? В основі твору – протилежності: воля – неволя, реальність — сон (мрія). Тобто, жорстока реальність кріпацтва протиставляється мрії, яку героїня бачить лише в сні.
«На панщині пшеницю жала» читати
Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться ій той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до л а н о в о г о,
Ще копу дожинать пішла.
