Аналіз поезії «Над Дніпровою сагою» Тараса Шевченка допоможе зрозуміти вірш, визнаяити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби та підготувати літературний паспорт твору.
“Над Дніпровою сагою” аналіз твору (паспорт)
Автор – Тарас Шевченко
Рік написання – 24 червня 1860
Літературний рід – лірика.
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики – пейзажна з елементами філософської.
Тема: Зображення природи, яка віддзеркалює людські емоції, переживання та стан душі.
Головна ідея: природи віддзеркалює людські почуття, нагадуючи про плинність життя, самотність і водночас красу молодості та надії.
Провідний мотив – гармонія людини й природи
Римування: суміжне (аабб).
Образи твору
– Явір – символ старості, самотності, втоми та життєвих випробувань. Він похилився над берегом, як старий козак, що сумує через втрати.
– Дніпро – символ сили природи, яка невпинно змінює все довкола.
– Калина, ялина, лозина – символ молодості, краси, радості. Вони «співають» і «гнуться», як дівчата, безтурботно насолоджуючись своїм існуванням.
– Козак – уособлення людської туги, пошуку кохання і надії.
Художні засоби
– Епітети: «старий», «червона калина», «гнучка лозина», «повбирані, заквітчані».
– Порівняння: «мов козак той зажурився», «мов дівчаточка із гаю».
– Метафора: «Явор каже», «Дніпро берег риє».
Цей вірш справляє глибоке враження своєю мелодійністю, гармонією природи і людини. Викликає почуття спокою, але водночас – туги через самотність явора та козака. Природа тут оживає, вчить нас цінувати молодість і гармонію, але не забувати про швидкоплинність життя.
Вірш «Над Дніпровою сагою» слухати аудіо
«Над Дніпровою сагою» читати
Над Дніпровою сагою
Стоїть явор між лозою,
Між лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: — Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся. —
Козак каже: — Погуляю
Та любую пошукаю. —
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи співають —
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 червня [1860 С.-Петербург]
