“Народе мій, замучений, розбитий” аналіз (паспорт)
Автор: Іван Франко
Назва твору: «Народе мій, замучений, розбитий»
Підзаголовок: Пролог до поеми «Мойсей»
Рік написання: 1905, 20 липня.
Рід літератури: ліро-епос
Жанр: Пролог до поеми “Мойсей” (ліричне послання-звернення).
Вид лірики – громадянська та філософська
Напрям (течія): реалізм з елементами неоромантизму
Тема: трагічне становище українського народу, його приниження, страждання та історичні випробування
Ідея: віра в неминуче воскресіння українського народу, його державність та свободу; заклик позбутися «рабської покори».
Головна думка: «Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі».
Ліричний герой: поет-пророк, що звертається до народу як до живої істоти
Художні засоби:
- Епітети: замучений, розбитий народ; облудлива покірність; залізні таблиці; гіркий спів, найсвятіша любов; світляная смуга; огнистий вид; вольне коло; шлях спасенний; хазяїн домовитий.
Порівняння: «Мов паралітик той на роздорожжу», «Людським презирством, ніби струпом, вкритий», «Як хазяїн домовитий» (символ майбутньої самостійності).
Метафори:«бути гноєм», «тяглом у поїздах», «сором… палитиме», «серця горіли любов’ю», «слово… огнем живущим буха», «труснеш Кавказ, впережешся Бескидом» (гіперболізована метафора сили).
Персоніфікація: «пісні… ллється туга», «сміх дзвінкий».
- Риторичні запитання: «Невже тобі на таблицях залізних записано в сусідів бути гноєм?», «Невже задарма стільки серць горіло?»
Риторичні оклики: Виражають емоційне піднесення: «О ні!», «О, якби хвилю вдать..!», «Якби!..»
Анафора (єдинопочаток): Повторення слова «Невже» на початку строф підсилює скепсис, який потім змінюється повторенням слова «Задарма», що нарощує напругу.
Антитеза (протиставлення): минуле/теперішнє (замучений, розбитий) проти Майбутнього (огнистим видом засяєш); «хоч гіркий, та вільний» (про спів).
Образи-символи:
Народ-паралітик на роздорожжі — символ знесиленої, роз’єднаної нації, що не може обрати шлях.
Гній і тягло — символи рабського становища; народ як ресурс для розбудови чужих імперій.
Залізні таблиці (скрижалі) — символ фатуму, історичної долі.
Огнистий вид / Живущий вогонь — символ духовного відродження, енергії та майбутньої слави.
Кавказ, Бескид, Чорне море — символи територіальної цілісності України (від Сходу до Заходу) та її величі.
Хазяїн домовитий — символ державної незалежності; народ, що став господарем на власній землі.
Весільний дар — символ віри поета в майбутнє народу; присвята своєї праці вільній Україні.
Це один із найпотужніших творів української літератури. Це не просто вступ, а духовний заповіт Івана Франка, написаний у часи зневіри, щоб розбудити національну гідність.
Цікаво: Франко писав цей Пролог у 1905 році, коли українці були розділені між двома імперіями. Він замінив політичні гасла релігійними та філософськими образами, що зробило твір позачасовим.
Твір написаний терцинами (схема римування aba bcb cdc). Це створює ефект безперервного руху думки вперед, ніби поет веде нас складними сходами від розпачу до віри.
“Народе мій, замучений, розбитий” Іван Франко
Пролог до поеми “Мойсей”
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м’якість, дотеп і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, —
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
