Читати скорочено повість “Лісничиха” варто, щоб згадати сюжет розповіді про маленьку лісничиху Улянку.
Олесь Донченко “Лісничиха” скорочено
Розділ 1
Дівчина над струмком
В лубенських лісах над Сулою на початку жовтня тихою лісовою стежкою йшла 13-річна дівчинка. Улянка поверталась зі школи і несла перев’язані мотузкою книжки та зошити. Вона була білявенькою, тому подружки в школі кликали її Улянка-кульбабка. Дівчинка милувалась красою лісу й помічала всі зміни, які принесла з собою осінь. Вона вмочила руки в струмок і відчула, якою холодною стала вода! А поряд великого старого пенька Улянка побачила як вужі сповзались в нору для зимівлі. Дівчинка довго гуляла лісом і думала про своє.
Розділ 2
Хатка в лісі
На галявині серед лісу стояла вкрита очеретом хатина. Поряд неї був сарайчик, в якому мешкала білява коза Білочка. Був тут і город, на якому рясно розрослись різні рослини: соняхи, кукурудза, ріпа та інші. В хатинці жила Улянка з дідом Маврикієм. Батько дівчинки був лісником, та коли прийшла війна, його забрали на фронт. Лісникувати стала мама, але одного дня, як німці були тут, вона не повернулась додому.
«Коли прогнали німців, треба було комусь доглядати ліс, а дід Маврикій старий і хворий, і стала тоді лісничихою на дільниці Улянка. Так і лісничий Макар Макарович сказав:
— Привчайся, Улянко, лісникувати. Я буду навідуватися, та й сусідньому лісникові накажу тобі допомагати».
Дівчинка швидко пообідала й пішла чистити кукурудзу. Їй здалось, що сьогодні купа качанів була дещо меншою, ніж вчора. Вже звечоріло, а Улянка, тільки закінчивши роботу, сіла до уроків. Дід Маврикій вже спав, коли дівчинка засвітила лампу й розгорнула зошит. Вона побачила, що кілька сторінок були залиті чорнилом. Хто ж це міг таке зробити? Не інакше, як Демко Рогоза, син Макара Макаровича. «Хіба ж не посадив він одного разу Улянці на волосся жука-рогача? “І за що він мене так незлюбив? — з образою подумала дівчинка.— То штовхне, то перечепить. А зошит… Демко! Його діло!”».
Та твір «Мій трудовий день» все ж писати треба. Улянка взялась до роботи і так захопилась, що не слідкувала за часом. Відволік її якийсь рух, який вона помітила в шибці. Несподівано дівчинка побачила у вікні чиєсь обличчя, яке пильно до неї придивлялось. Та за кілька хвиль невідомий зник. Зранку вона розповіла про побачене дідусю, на що він сказав, що то могло пригледітись. Та сам дід Маврикій знайшов великі сліди від вікном, але онучці про це нічого не став говорити.
Розділ 3
Демко
Перед початком уроків вчителька Людмила Степанівна покликала Улянку до себе пити чай. Це вже було не вперше і дівчинка не знала, чим заслужила таку прихильність вчительки. Вона намагалась розпитати щось у Людмили Степанівни про тата, але та ухилялась від відповіді. Настав час йти на уроки.
«Улянку в класі зустрів Демко. Наче він навмисне чекав біля дверей. У нього чорне-пречорне волосся, підстрижене під машинку (сам батько стриг — знала Улянка), таке, мабуть, колюче волосся, як у їжака. На Демкові, як завжди, теліпався дуже широкий сукняний піджачок, перешитий з батькового. Цей піджачок добре знали всі школярі, бо на ньому всі ґудзики були різні: один — маленький, другий — великий, той — чорний, а той — білий. Коли б же вони так не губилися, кляті. А то не встигне Демко повернутися — глянь, немає ґудзика. Поборюкається з товаришами — ще один відірвався.
Найбільше губилося ґудзиків під час великої перерви, коли школярі грались у війну. А ходити розхристаному не гаразд, тож Демко сам і пришиває собі вдома ґудзики, які потрапляють під руку. Мати в Демка давно померла, доводиться йому самому бути кравцем…
Сьогодні на піджаці в хлопця було два ґудзики чорних, один сірий і один, маленький, білий. “Мабуть, одкрутив від сорочки й пришив до піджака”,—подумала Улянка».
Хлопець запитав в дівчинки чи смачний був чай і назвав її підлабузою. Улянка ж звинуватила його в тому, що він попсував їй зошита, на що Демко віднікувався і казав, що нічого не знає. Улянка була глибоко ображена від звинувачень однокласника. Добре, хоч подружка Марта вірила їй та втішала.
Розділ 4
Борсук
Уранці в неділю Улянка пішла на город по кукурудзу й побачила, що кілька стебел зламано, а найкращі качани погризено! Саме в цей час під’їхав на своєму коні лісничий Макар Макарович.
«Макар Макарович був низенький і присадкуватий. Його товсті ноги скидались на два дубових стовпчики, на які для чогось натягли новенькі чоботи. Голова в нього була кругла, обличчя кругле, лоб крутий, шишкуватий. Вуса й бороду він завжди голив, голову теж голив начисто, і коли був без картуза, то маківка в нього блищала, як дзеркало, і Улянці завжди хотілося стати на стілець і глянути згори, чи не побачить вона на тій маківці відбиток свого обличчя. Очі в Макара Макаровича —лісові, жовті, прозорі, з поглядом швидким і пильним, а брови — як вушка у пугача».
Він сказав, що це борсук порядкує в Улянки на городі. Треба зробити йому засідку. Дівчинка пішла з лісничим, аби вистежити нору шкідника. Разом вони знайшли нору і дочекались поки звір вийде з неї. Настав час робити засідку. «…Макар Макарович вставив у нору мішок, замаскував його сухою травою, поправив зашморг, ткнув у руки Улянці кінець довгої вірьовки.
— Тепер ховайся. І гляди,— нічичирк!
Улянка сховалася в кущах за дубом, кроків за п’ятнадцять від нори, а постать Макара Макаровича зникла за деревами».
Минуло години з дві, коли дівчинка почула, як лісничий жене борсука до нори. Коли ж звір застрибнув прямісінько в пастку, Улянка зашморгнула мішок і разом з лісничим вони повезли борсука додому. Лишили його на ніч в хижці, а зранку дівчинка дізналась, що звіра прикінчили. Вона спочатку дуже засмутилась і навіть образилась за це на Макара Макаровича, та врешті зрозуміла, що це було правильне рішення.
Розділ 5
На лісовій галявині
Улянка пішла навідати свою таємницю – місце, де вона збиралась насадити молодих дубів замість всіх тих, що їх порубали німці. Дорогою вона милувалась пожовклим листям, а, сівши на пеньок, знайшла поряд дубовий листок і приклеєний до нього горішок. Дівчинка розломила його й побачила, що всередині мушка. Вона задумалась як мушка змогла потрапити туди. Натомившись після копання землі для саджанців, дівчинка задрімала прямо на пеньку. Їй наснився дивний сон, в якому чарівник з лісу перетворив її на мушку і вона полетіла аж до тата.
Поки дівчинка спала, з лісу вийшов старий вовк. Він здивувався, як ця дитина змогла заснути посеред лісу, коли тут є він. Але вовк минув її та пішов відлежуватись після ситого обіду – саме потягнув з якогось двору ягня.
Улянка прокинулась від дивного сну й не знала, що на неї тільки-но дивився вовк. Повернувшись додому вона дізналась від діда Маврикія, що їхніх трьох курей і півня хтось вкрав. Дідусь просив не гуляти лісом пізно ввечері.
Розділ 6
Синій зошит
На уроці Людмила Степанівна насварилась на Улянку за те, що та подала такий брудний зошит. Дівчинці було дуже соромно і вона перепросила за вчинене. Демко думав, що вона його видасть вчительці і дуже здивувався тому, що дівчинка цього не зробила. Спочатку він подумав, що вона просто злякалась його кулаків, та потім… Демко підгледів момент, коли Улянки не було в класі й підклав їй на парту чистий синій зошит. Дівчинка зрозуміла, що це він зробив і повернула йому зошит назад, хоч як Демко віднікувався.
Розділ 7
Таємниця
Після уроків Марта, подружка Улянки, пішла до Людмили Степанівни й розповіла, що то насправді це Демко забруднив зошит її подруги. Майже одразу після Марти до вчительки прийшов Макар Макарович – він приніс сумну звістку. Батько Улянки, який до того був тяжко поранений і лежав у госпіталі, помер. Та Макар Макарович вирішив вдочерити дівчинку й діда Маврикія забрати до себе. Людмила Степанівна застерегла його й розповіла про те, що його син Демко недолюблює Улянку. Та лісничий запевнив, що поговорить з сином і той змінить своє ставлення. Улянці ж про смерть батька вирішили розповісти після того, як вона складе всі іспити й закінчить навчальний рік.
Пізно ввечері, коли Демко вже вкладався спати, батько прийшов до нього в кімнату.
«— Демко,— спитав він,— ти справжній мужчина? Я не помилюся в тобі? Ти будеш хоробрим, відважним захисником Батьківщини — артилеристом, чи льотчиком, чи піхотинцем. Може, ти будеш ученим, мандрівником, розвідником недосліджених пустинь, островів. І ти завжди, я сподіваюсь, будеш чесною людиною, якій можна звірити найважливішу таємницю.
В голосі батька було щось таке незвичайне, від чого в Демка перехопило дихання.
— Таємницю,— з притиском повторив Макар Макарович.— Чи ти даєш слово, що нікому в світі не викажеш таємниці, про яку зараз довідаєшся?
Ці слова зовсім приголомшили хлопця. Холодок пробіг у нього по спині, і він стверджуючи кивнув головою.
— Так ось що,— вів далі батько.— У тебе буде сестра. Так, сестра. Дівчинка, яку я хочу вдочерити, бо тато її загинув на фронті.
Демко чекав чого завгодно, але не такої звістки. Він думав, що батько розповість йому принаймні про знайдений у лісі старовинний скарб. Зрештою, хлопець міг погодитись на печеру, в якій ховався колись легендарний розбійник Гаркуша. А коли батько не має на увазі ні скарбу, ні печери, то, напевне, він відшукав десь у лісовій гущавині покинутий німцями танк, справжнісінький танк!».
Ще більше хлопець здивувався, коли почув, що його сестрою буде Улянка Голуб. Улянка-кульбабка, яку він до цього не надто любив! Макар Макарович сказав, що знає про все, та тепер Демко мусить змінити своє ставлення до дівчинки.
Від таких новин Демко довго не міг стулити очі й заснув аж під ранок. Та довго не спав – прокинувся, швидко зробив домашні справи й першим прийшов до школи – йому чомусь страшенно хотілось бачити тепер Улянку. Та дівчинка прийшла за декілька хвилин до уроку й розповіла Марті, що заспала вдома і тепер в неї болить голова.
«На уроці він скоса поглядав на дівчинку. “Це сидить моя сестра”,— казав він сам собі нишком і не міг повірити своїм словам. Улянка здалась йому непомітною й нецікавою. Хіба такою має бути його сестра?».
Розділ 8
Землянка
Була неділя, тож до школи йти не потрібно було. Улянка поралась по господарству: зібрала гарбузи, вибрала з них насіння й поставила його сушитись, зварила улюблену дідову гарбузову кашу, почистила мак. Після справ пішла блукати лісом. Був листопад, тож майже всі дерева вже стояли голі. Дівчинка довго блукала, роздумуючи то про осінь і природу, то про шкільні справи і про… Демка Рогозу, який сьогодні чомусь не йшов їй з голови. Аж раптом дівчинка помітила, що зайшла в куток лісу, в якому ще не була. Вона вже хотіла вертатись, коли відчула запах диму. Що це може бути? Може хтось не загасив вогнище? Дівчинка пішла на запах і несподівано побачила, що дім підіймається прямо з землі! Улянка зрозуміла, що це землянка. Але хто ж в ній ховається? Відповідь не змусила себе довго чекати – незабаром дівчинка почула кроки, що тихо наближались і впізнала в невідомому того, хто зазирав до неї у шибку.
Розділ 9
В осінньому саду
Цього ж дня Макар Макарович послав Демка в сад, де голова колгоспу скликав усіх школярів на допомогу з боротьбою проти зайців.
«Молодий колгоспний сад починався відразу ж за селом, на косогорі. Коли прийшов Демко, там уже було багато школярів. Вони прив’язували до мотузка папірці, встановлювали на тичинах млинки-тріскачки. Заєць лякливий — зашелестить від подиху вітерця папір, затріщить млинок, косоокий боягуз зараз же навтіки».
Демко почав прив’язувати папірці на мотузок, та тут до нього вчепився Омелько Чичибаба, з яким вони постійно бились-сварились. Він наказав йому йти робити млинки. В інший раз Демко може й почав сперечатись, але тепер швидко згодився, бо млинки робити було цікавіше. Тут вже було чимало Демкових однокласників, серед яких і Марта. Вона сказала, що розповіла Людмилі Степанівні про зошит, який він зіпсував Улянці. Хлопець дуже здивувався з того, що це була Марта і навіть ледь не прохопився про таємницю, яку йому довірив батько. Тут його покликала до себе Людмила Степанівна. Вона запитала в нього про Улянку і його поведінку. Демко вибачився і запевнив, що відтепер поводитиметься інакше.
Розділ 10
Що підслухала стара шафа
Улянка спостерігала за невідомим, коли від необережного руху в неї під ногами хруснула гілочка. Чоловік хутко ліг на землю й прислухався. Дівчинка ж намагалась навіть не дихати. За кілька хвиль невідомий, переконавшись, що йому нічого не загрожує, підвівся й зайшов до землянки. Улянка стрімголов побігла геть.
«Ще не встигло смеркнути, як кілька лісників з рушницями оточили землянку біля Одудового яру. Серед лісників був і Макар Макарович. З піднятими догори руками з-під землі виповзло двоє. Того ж дня їх було відправлено до міста.
— Бандити! — збуджено сказав Макар Макарович.— Поліцаї, калина-малина! При німцях знущалися над людьми, а тепер від народної кари ховаються.
Біля землянки Улянка знайшла куряче пір’я, розвіяне вітром. Вона підняла пір’їну, яка миготіла райдужними кольорами. Такий барвистий хвіст був колись у її півня».
Наступного дня в класі Улянка біля старої шафи про щось жваво розповідала Марті. Демкові було цікаво, та довідатись про що говорили дівчатка, він не міг. Коли почався урок, Людмила Степанівна розповіла, що дівчинка з їхнього класу зробила героїчний вчинок. Школярка знайшла в лісі землянку, в якій переховувалось двоє поліцаїв і розповіла про це лісничим. Всі дуже здивувалась, коли вчителька сказала, що це була Улянка Голуб.
«— Спасибі тобі, Улянко,— сказала вчителька.— Ті двоє розбійників могли б наробити лиха. Привітаймо ж Улянку Голуб, нашу сміливу школярку!
Вона гучно заплескала в долоні, і всі школярі тоді теж встали і так, стоячи, щосили аплодували своїй однокласниці.
А Улянка так зніяковіла, що вже не знала, що їй робити — чи й собі плескати в долоні, чи посміхатись, чи насупитись, чи затулитись рукавом».
Розділ 11
Жолуді
На черговому піонерському зборі піонервожата Ївга розповідала школярам про жолуді та їхню користь. В кожному маленькому жолуді криється майбутній великий дуб. В їхньому лісі німці вирубали чимало дубів, чим значно зашкодили. Кожен ліс затримує сухі вітри, що дмуть з пустель, тож втрачене треба відновлювати. Ївга запропонувала назбирати найближчого вихідного жолудів та іншого насіння, щоб допомогти лісництву у висадці нових дерев.
У лісі була гамірно – діти збирали жолуді та насіння, змагаючись хто назбирає більше. Улянка бідкалась, що назбирає дуже мало – вона порізала праву руку, тож тепер працювала лише лівою. Та Демко, який майже весь час опинявся поблизу, підбадьорював її. Вони говорили про ліс і насіння, про гриби і шкідників. Коли дівчинка була зайнята, Демко висипав в її мішок зібране власноруч насіння. Улянка дуже здивувалась, побачивши, що її мішок такий повний. Марта знайшла їжака, що був весь загорнутий в осіннє листя. Ївга пояснила, що він зробив це спеціально – готується так до зимівлі. Лісничі, що приїхали по «врожай», щиро подякували школярам.
Розділ 12
Пришитий ґудзик
Зима прийшла в ліс вночі. Все замело білим-білим снігом. Улянка готувала узвар з диких груш, коли почула, що хтось йде до хати. Несподівано увійшов Демко. Він приніс з собою трьох білих курочок та чорно-червоного півня. Це Макар Макарович передав замість тих, що поліцаї вкрали. Улянка не хотіла приймати подарунку просто так і обіцяла все відробити. Вона напоїла Демка смачним грушевим узваром і пришила нового ґудзика, що йому саме не вистачало. Хлопець вибачився за свою колишню поведінку. Дівчинка почала мріяти про те, що вони підуть на риболовлю, коли її тато повернеться додому. Демкові на очі навернулись сльози, та він нічого їй не сказав. Розійшлись вони друзями.
Розділ 13
Нічна завірюха
Прийшла справжня зима. Залютували морози й сніги. Улянка з дідом Маврикієм грілись вдома біля пічки.
«Дід і онука мовчки сидять на ослінчиках перед вогнем, і на їхніх лицях моргають багрові бліки.
— Треба, щоб на всій землі цвів сад,— каже раптом Улянка, думаючи якусь свою думку.
Дід Маврикій, що задрімав у теплі, здригається:
— А як же тоді, приміром, із шляхами?
— Усі шляхи, які є на землі, треба теж обсадити яблунями чи грушами,-— пояснює дівчинка.— Можна сливами. Я люблю сливи.
— Ренклод — слива достойна. У-у, куди там!
— Угорка краще, діду. У Макара Макаровича багато угорок, калина-малина! Я люблю, щоб сливу притиснув перший мороз, тоді вона солодша. А як вишня, то треба, щоб її надклював горобець. Ото після того вона прив’яне на сонці, аж підсмажиться,— ой, смачна ж яка тоді буває!».
В один з теплих днів, коли після лютих морозів прийшла відлига, Білочка народила двох козенят: цапика й кізку. Дід Маврикій пив густе козине молоко із задоволенням. Та незабаром морози повернулись. В одну з холодних ночей до сараю з Білочкою підкрався старий вовк. Він намагався підкопатись і протиснутись крізь двері, зі щілинки йому так смачно пахло козячим духом! Та в старого звіра так нічого й не вийшло – вовк пішов назад в ліс голодним.
Улянка лежала вдома хвора. Їй було нудно й вона згадувала школу й товаришів, коли раптом почула знадвору шум. За хвилю до її хатинки зайшли однокласники з піонервожатою Ївгою. Вони нарубали дров і заварили для дівчинки липовий чай з медом, стали розповідати останні шкільні новини, а піонервожата Ївга запропонувала провести ще одні збори. Говорили про ліс і про його мешканців, хто з тварин є шкідником, а хто корисним та розумним, про те, чому ліси важливі і як їх відроджувати. Улянка не втрималась і розповіла про свій задум насаджати багато дубів замість знищених. Друзі її підтримали й вирішили навесні все зробити разом.
Розділ 14
Лист
На уроці географії в Марти з книги випав лист від батька. Улянка здивувалась, чому подружка нічого їй про це не розповіла. Вона взяла адресу Мартиного батька й вирішила написати йому з проханням пошукати її батька, бо давно не отримувала від нього листів. Лист був готовий і зранку перед уроками дівчинка поспішила в село на пошту. Снігу намело багато, тож йти було важко.
«Дівчинка враз зупинилась, бо побачила перед собою кроків за тридцять великого сірого собаку. “Крумк, крумк!” — востаннє прокричав ворон-крумкач.
Собака сидів на задніх лапах і дивився на Улянку. Вона відразу догадалась, що це вовк, і страшенно перелякалась. У ту хвилину, коли дівчинка, отямившись, хотіла кинути книжки й лізти на найближче дерево, звір устав і ліниво, не озираючись, пішов з просіки в кущі».
Улянка кинулась додому. Дід здивувався чому вона так швидко вернулась, та онука сказала, що прийшла по рушницю – може вполює якого зайця дорогою. Йти тою ж дорогою де сидів вовк було страшно, та страх минув з першими будівлями в селі. Листа в поштову скриньку Улянка вкинула, а на урок трохи спізнилась. Однокласники й вчителька здивувались з того, що дівчинка прийшла з рушницею. Вона розповіла, що бачила вовка, тож Людмила Степанівна запропонувала, щоб тепер її до школи підвозив підводою Макар Макарович.
Коли дівчинка повернулась додому, дід Маврикій запитав про зайця, та Улянка відповіла, що нічого впіймати не вдалось. Та найприкріше, дідусь виявив, що рушниця була навіть не заряджена!
Розділ 15
Березовий сік
Макар Макарович тепер приїздив за Улянкою на підводі. З ним часто був і Демко. На Новий рік хлопець захворів, тож справити ялинку як вони домовлялись, не вийшло. Зате дівчинка зліпила біля дому Діда Мороза зі снігу, та ще й такого, що стояв аж до березня! Врешті весна принесла тепло. Спочатку сніг розтанув під деревами, потім стало крапати з даху і згодом разтануло всюди.
Одного дня Улянка гуляла лісом й побачила, що хтось просверлив дірочку в березі й точить сік. Вона вирішила впіймати злодія, та коли прийшла трохи пізніше, глечика вже не було. Додому дівчинка повернулась засмучена, але ненадовго.
«Улянка несподівано побачила на столі щербатий глечик і сплеснула руками.
— Ой, діду! То це ви точили березовий сік? Вона схопила глечик обома руками й оглянула його з усіх боків.
— Та це ж наш глечик!—скрикнула.—Як же я його не впізнала отам, біля берези?
Сердито зиркнула на діда:
— То це ви такі! Береза ж тепер усохне! Та ще яка береза! Вона б ще півсотні років стояла! А я хотіла впіймати напасника, а воно…
— А він—у хаті? Отакої, онуко,—перебив дід Маврикій.—То я, виходить, напасник? Це добре, онуко. Діждався на старість.
— Діду, коли ж береза…
— Ти думаєш, що я дерева не люблю? Тільки любити треба з розумом. Все — на користь людині. І дерево, і його сік, і його кора. Такечки. Хіба тобі не казав Макар Макарович, що та дільниця піде на поруб? То ж то й є. Я з розумом… Ну, випий. У-у, цілющий сік!
Він налив у кухоль із глечика.
— Мир, дідусю! — випила Улянка.
— Мир та лад! — випив і дід.— Хай росте ліс та соком хлюпає землю!».
Розділ 16
Друзі з фронту
«У квітні, коли вперше закувала зозуля і Сула, яка широко розлилася, почала входити в береги, Улянка одержала відповідь на свого листа».
Дівчинка саме повернулась зі школи й повідомила дідусю, що вона склала останній іспит! Але й дід Маврикій мав для неї хорошу звістку – з частини, де служив батько Марти, прийшов Улянці лист, і не один, а цілих дванадцять! То писали військові-колеги Мартиного тата й обіцяли знайти інформацію про Улянчиного батька. Дівчинка дуже зраділа тому, що отримала таку обнадійливу відповідь! Весна набирала обертів, а в дівчинці все співало. Робота йшла до рук. Так, разом з дідом юна лісничиха доглядала за яєчками курки, з якої мали вилупитись курчата. Одного ясного весняного дня піонери разом з вожатою Ївгою та лісником Макаром Макаровичем прийшли в ліс садити молоді саджанці в землю. Робота кипіла, ліс наповнював радісний гамір, а в повітрі відчувалось те особливе щастя, яке є навесні.
Розділ 17
Несподіваний гість
Весна швидко перейшла в літо. Роботи не меншало. Улянка бідкалась від нападу хрущів, які, здавалось, обсіли всю городину. Та дід Маврикій обіцяв, що скоро прибудуть помічники. І справді, скоро прилетіли галки й стали нищити хрущів. Незабаром до дівчинки прийшов Макар Макарович. Виявилось, що короїди знову почали нищити дерева, тож перед Улянкою постало завдання вибрати старі дерева на знищення, на які вони й приманять жуків. Хоч як важко було юній лісничисі вибрати такі деревця, та все ж з завданням вона впоралась і короїдів успішно позбулись. Квочка вже висиділа курчат, а двох з них вже встиг схопити шуліка, тож тепер дід Маврикій пильнував птаха з рушницею.
Теплими літніми днями Улянка часто блукала лісом. Їй подобалось спостерігати за життям тут. Одного разу, коли вона лежала на галявині, згадалась їй дідова казка.
«Є у лісі закуток — найглухіший з усіх закутків. Ніхто там ніколи не бував. Захований він і від звірів, і від людей. Залетить туди часом зозуля, та ні разу своє “ку-ку” не вигукне на гілці і вже поспішає геть, налякана завороженою тишею. Тільки їжаки, як смеркне, перекочуються там таємничими клубками, і під чорним каменем живе старий вужак — такий старий, що жовтогарячі цятки на лакованій голові вицвіли і стали білими, як кружальця з березової кори.
В тому закутку, схилившись над ручаєм, цвіте під кручею полум’яна квітка, чарівна Чарнамай-зілля. В стародавні роки, кажуть, жив у лубенських лісах дід Чарнамай. Усі звірі, і всі птахи, і всі лісові гади були в нього на послузі, бо знав він таке віще слово. Вовки приносили йому м’ясо вепра, птахи збирали для нього по всьому лісі найкращу полуницю, а всякі гади — вужі, гадюки, та ящірки — діставали для нього дивні гриби, духмяні та ніжні, які ростуть під землею і ніколи не показуються на денне світло.
А коли дожив дід до півтораста років, прийшла до нього смерть.
Давно це було. Змінився ліс. Розрослися дуби.
І ось у тих місцях, де ніби жив колись старий Чарнамай, виросло над ручаєм товсте м’ясисте стебло, а на ньому розцвіла червона, гаряча, як вогонь, квітка. Ніхто ще її не бачив ніколи. А хто знайде її й зірве, той ніколи-ніколи, скільки житиме, не буде сиротою. Кожна стрічна жінка буде йому матір’ю, кожний чоловік — батьком, юнак — братом, а дівчина — сестрою. В кожній сім’ї стане він рідним, серед усього народу — улюбленим сином. Як ітиме він пущею глухою — розступиться пуща, шлях широкий проляже. Як ітиме через болото — висохне твань, ствердне трясовина.
Таку дивну казку розповідав дід Маврикій».
Одного дня примарилось Улянці, що зайшла вона далеко-далеко в ліс і несподівано знайшла чарівну квітку Чарнамая. Простягнула вона за нею руки… і враз все зникло! Сама дівчинка так і лежала на галявині.
Федір Корсак, давній друг Андрія Голуба, батька Улянки, повернувся з війни. Він йшов лісом і не знав як має сказати дружині й дочці свого товариша, що його вже немає. Коли він зустрівся з Улянкою, та спочатку не впізнала його. Але по тому запросила в дім і пригостила смаженою яєчнею, а дід Маврикій чарчиною горілки, настояної на деревії. Тут Федір дізнався, що дружина Андрія теж загинула від рук німців і не зміг сказати Улянці, що вона лишилась круглою сиротою, бо батька теж вже немає.
Розділ 18
У Макара Макаровича
Наступного дня Улянка зварила діду зеленого борщу й поспішила до Макара Макаровича поділитись новиною і сподіваннями про те, що батько живий. Лісничий з помічниками гнули ободи для колес, тож поки батько був зайнятий, до себе Улянку покликав Демко. Він показав дівчинці свою колекцію комах – здебільшого це були шкідники, яких він впіймав власноруч. Коли Макар Макарович звільнився, то показав дітям і свою колекцію – грибів у різних банках. Тут були і їстівні, і отруйні. Потім лісничий послав Демка на пошту. Хлопець осідлав білосніжного коня Фріца, якого колись відбили у німців. Він довго не від’їздив з двору, бо хотів щоб його побачила верхи Улянка. Для цього навіть попросив у неї води, хоч пити йому зовсім не хотілось.
Розділ 19
Буря
Осінь ще не починалась, але її швидкій прихід був вже не за горами. Одного дня, коли Улянка прийшла до Макара Макаровича, вона побачила там на ґанку Федора і попросила його щось розповісти про батька. Та дядько Федір поспішив далі до роботи, що немало збентежило дівчинку. Тоді лісничий попросив її сісти біля нього.
«— Сядь тут, доню. Я хочу з тобою поговорити. Дівчинка слухняно сіла на сходинці ґанку.
— Улянко,— продовжував Макар Макарович.— Скажи мені, коли б так трапилось, що тато твій не повернеться, чи хотіла б ти, щоб я став тобі замість рідного батька?
Дівчинка не відповіла. Вона мовчки дивилась на Макара Макаровича, і він бачив, як круглішають її очі, і в них стигне страшна невимовна догадка.
— Тато не повернеться? — спитала вона тихо, майже самими губами.— А як же дядько Федір… Він казав…
— Він не сказав тобі правди, доню,— так само тихо відповів лісничий, почуваючи, як глибокий жаль і любов до цієї дівчинки крають йому серце.
— Що з татом? — спитала вона й уся затремтіла. І тоді Макар Макарович розповів усе що знав про смерть Андрія Голуба.
Горе було так тяжке і так воно приголомшило Улянку, що навіть сльози не змочили її сухих гарячих очей.
Дівчинка встала.
— Я піду…
— Куди? Почекай! — схопився Макар Макарович.
— Додому.
Вона не послухала умовлянь і пішла до воріт».
Макар Макарович пропонував їй підвезти її, але дівчинка не послухала. Вона зайшла глибоко в ліс, впала на галявину й гірко заплакала. В цей час надійшла буря. Лісничий занепокоївся чи дійшла дівчинка додому і, приїхавши до хатинки, дізнався від діда Маврикія, що Улянка так і не приходила. Макар Макарович до ночі об’їжджав ліс з кількома іншими лісничими поки лютувала буря. Вже настала ніч і негода закінчилась, в світлі місяця Макар Макарович продовжував пошуки Улянки й відганяв від себе недобрі думки. Несподівано він знайшов дівчинку в дуплі під старим дубом. Вона лежала непритомна.
Улянка прийшла до тями й почула, що поруч неї стоять рідні люди – Людмила Степанівна і Макар Макарович.
«Улянка з зусиллям розплющує очі й бачить сонячні зайчики, які гасають по білій стіні кімнати. “Як же я довго спала”,—думає дівчинка і тут помічає, що біля її ліжка хтось стоїть. “Та це ж Макар Макарович!” — немов у тумані впізнає вона обличчя, яке схилилось над нею. Вона схоплюється й простягає вперед руки і тепер бачить, що Макар Макарович не сам, з ним Людмила Степанівна. Світла радість огортає Улянку — десь далеко позаду лишилася лиховісна ніч, і злива, і страшне дупло, і холод, який сковував дихання. Легкі крила підхоплюють дівчинку, голова її знову відкидається на подушку, та крила не дають упасти, гойдають і вколисують…».
Автор переказу: cup_of_flowers
Авторські права на опублікований переказ твору “Лісничиха” належать сайту dovidka.biz.ua.
