Остап Вишня “Як ми колись учились” аналіз твору

як ми колись учились аналіз твору Аналіз твору

“Як ми колись учились” аналіз твору (паспорт)

Автор – Остап Вишня (Павло Губенко)

Літературний рід: епос

Жанр: автобіографічна усмішка

Тема: розповідь про навчання дітей у селах на початку ХХ століття.

Головна ідея: сільська освіта, хоча й мала свої недоліки, була важливим етапом у вихованні та формуванні характеру дитини.

Основна думка – традиційна сільська освіта була не лише засобом навчання, але й способом інтеграції дитини в суспільство.

Автор майстерно використовує сатиру та іронію, щоб висміяти особливості навчання в українському селі.

Головні герої

1. Хлопчик (Ванько) – типовий образ сільського хлопчика, який проходить різні етапи навчання, від пасіння гусей до догляду за кіньми. Це збірний образ, за допомогою якого автор показує, яким булодитинство багатьох селянських дітей.

2. Мати – сувора, але турботлива.

3. Батько – привчає свого сина до праці та дисципліни. Він суворий та справедливий. Його образ теж є збірним, символізуючи типового сільського чоловіка, який вимагає від своїх дітей відповідальності.

Остап Вишня “Як ми колись учились” аудіокнига

“Як ми колись учились” Остап Вишня сюжет

«Як ми колись учились» — це гумористичний твір, у якому автор із ностальгією іронічно згадує своє дитинство та «освіту» на селі. Вишня описує, як діти, ще малими, починали навчатися сільським професіям, починаючи з пасіння гусей. Це була своєрідна перша «школа», де діти навчалися відповідальності та витривалості. Якщо дитина не могла впоратися з цим завданням, її не переводили на наступний «курс», який полягав у пасінні свиней.

Далі йшли інші «курси»: телята, вівці, корови, і, нарешті, коні. Пасіння кожної нової тварини вимагало більших навичок і серйозності. Весь цей процес супроводжувався гумором, а також суворими виховними методами батьків, які нагадували дітям про відповідальність.

Паралельно з цими сільськими обов’язками діти отримували загальну освіту в церковнопарафіяльній або народній школі, але це залежало від наявності школи та взуття, щоб до неї ходити.

На завершення, автор порівнює свою юність з сучасною молоддю, яка має доступ до різноманітних навчальних закладів, висловлюючи з гумором своє захоплення тим, як змінилися часи і можливості для навчання.

“А тепер, як подивишся, і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії… Ой, як “тяжко” тепер нашій молоді!”

Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!

Оцініть статтю
Додати коментар