Аналіз вірша П.Тичини “Ой не крийся природо, не крийся…” допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Ой не крийся природо, не крийся…” аналіз
Автор – Павло Тичина
Рік написання – 1915
Жанр – пейзажна лірика
Вірш «Ой не крийся, природо» розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені.
Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у вірші Павла Тичини природа.
Автор використовує такі художні засоби як порівняння (А була ж ти — як буря із громом), епітети (ласкава), метафори (Засміялося серце).
“Ой не крийся природо, не крийся…” вірш
Ой не крийся, природо, не крийся,
що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чогось так сичі
розридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від суму
вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно, й серце твоє взолотила печаль,
що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала…
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон.
Тільки зірка упала…
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:
ходить осінь у лузі.
Аналіз вірша П.Тичини “Ой не крийся природо, не крийся…” Ви можете доповнити через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам.
