«Пісні про Роланда» характеристика Карла Великого з цитатами наведена в цій статті.
«Пісні про Роланда» образ Карла Великого
Карл Великий – король Франції. У творі він зображений як ставний чоловік з гордою поставою. Сиве волосся, біліша, ніж сніг, борода, величний і прекрасний. Цей портрет, однак, не відповідає дійсності, адже у 778 році Карлові було лише 36 років. Таке зображення Карла є характерним для епічних поем.) (вірш 8). Могутність Карла, його досвід, уміння завойовувати держави визнає та поважає і цар сарацин Марсилій. Це мудрий правитель, який усім серцем вболіває за свою державу та своїх васалів. Карл глибоко переживає за долю військового походу. У «Пісні про Роланда» Карлові сняться два сни, які стають «віщими». Перший він бачить тоді, коли дружина короля наближається до сарагоських земель. Карлу сниться, що Ганелон схопив списа, а той розсипався. А потім неначе на Карла накинувся ведмідь, а з Арденських гір на нього мчиться страшенний леопард. Карл відкусив у ведмедя вухо, а з леопардом вступив у бій. Усе це віщує, що незабаром станеться велика битва. А в іншому сні, коли Роланд бився з маврами, Карлові сниться страшенна буря, грім, блискавиця, вогонь, які падають з неба на франків. На військо напали страшні чудовиська, грифи, змії, леопарди, і воно застогнало. А на Карла накинувся величезний лев і зав’язалася страшна сутичка. Хто переможе — невідомо. Але в другому сні Карлові з’являється ангел. Це є свідченням того, що Бог все ж таки на боці франків і вони переможуть ворога, але зі значними втратами.
У творі є й інші прикмети. Так, коли Карл, відправляючи Ганелона послом до маврів, подав йому рукавицю зі своєї правої руки, вона упала. Це було поганою прикметою перед початком будь-якої справи. Взагалі, обряд передачі рукавиці кілька разів повторюється у творі. Передача рукавиці є ознакою васальської залежності від сюзерена і необхідності виконання його наказу.
Ці прикмети готують і читача до наступних трагедійних подій. Адже улюбленець короля – Роланд загине через зраду Ганелона.
Карл проявив себе по відношенню до зрадника як справедливий король. Адже зрада має бути покараною. Взагалі, в епоху Середньовіччя вершити суд могло лише зібрання рівних, тому сеньйор мав зібрати увесь двір для того, щоб усі разом винесли вирок. Окрім того, аби знищити зраду у своїй державі, усі мають бачити, чим закінчується подібне. «Щоб люта смерть кінець поклала зраді»,— таким був вирок короля.
Герой мудрий, розсудливий, поміркований, уміє прислухатися до думки інших, рішучий, хоробрий воїн, непримиренний до ворогів, уміє цінувати відданість своїх васалів, справедливий, людяний. Карл — добрий до своїх воїнів, прямий та благородний. Карл горює, бачачи загибель франків, дорікає собі, що не зміг урятувати своїх воїнів. Він чуйний, його переживання щирі. Іноді він буває жорстоким до близьких, але, можливо, це пояснюється жорстоким часом.
Карл не просто символ, а жива людина зі своїми емоціями і уподобаннями; у «Пісні» неодноразово автор показує його розчуленим, зі сльозами на очах (61, 66, 68, 204, 205, 207).
Протягом твору Карл проявляє велич, мудрість: «Необдуманим слово Карла не було, знати він хоче думку французів, І, взнавши її, справу розсудить».(10, 11); Він справді демократичний володар, адже наближені не бояться звернутися до короля, дають поради (сцена виборів посла до Марсілія). Невідомий автор називає Карла божественним, посланником Божим. Мета короля – охрестити маврів, тому сам Бог його заступник (179, 180, 203).
Образ Карла у творі ідеалізований, щоб підкреслити могутність Франції як держави. Адже сильна держава має і сильного короля.
Карл Великий став епічним героєм в народної творчості: благородним, величним, могутнім королем, він ідеал державної мудрості. Французький король Карл, що наділяється епітетом Великий, уособлює в собі ідею державної єдності та християнської віри.
«Пісні про Роланда» цитатна характеристика Карла Великого
«Великий Карл, володар наш славетний».
«І Карл Великий також заридав:
В Іспанії лишивсь його племінник!
Король не в силі скрити сліз у тузі».
«В великій тузі їде Карл Великий,
Весь панцир вкрила сива борода».
«»І що я, Боже, варт? — сказав король.—
Чому в цій битві не було мене?”
Він з горя-туги бороду всю рве,
А рицарі заплакали й собі ж».
«Для Карла Бог зробив велике чудо:
На небі сонце стало непорушно».
«Коли володар суд свій закінчив
І прояснив свій превеликий гнів,
Він наказав хрестити Брамімонду»
