Ігор Жук «Пісня Йосипа» аналіз твору допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби та підготувати літературний паспорт вірша.
Ігор Жук “Пісня Йосипа” аналіз твору (паспорт)
Автор: Ігор Жук
Рік написання: 14 січня 2004 року
Рід літератури: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики: філософська лірика
Тема: розповідь про зустріч Йосипа уві сні із дорослим Сином (Ісусом) у раю та його внутрішнє переродження
Ідея: утвердження глибокого зв’язку людини з Богом; показ величі божественного через просту людську любов, пам’ять і віру.
Провідні мотиви: батьківська любов, страждання Христа, молитва.
Настрій вірша — сповідальний, щемливий, світло-печальний та водночас піднесений.
Віршовий розмір: вільний вірш (верлібр).
Головні герої:
Йосип — ліричний герой цього вірша, земний батько Ісуса, тесля, людина з чистою душею. Він через сон і молитву торкається таємниці Божого задуму. Автор показує Йосипа не як ікону, а як батька, який звертає увагу на дрібниці: сивина на скронях Сина, те, що «щоки налилися». Момент із «дірами в долонях» нагадує про ціну спасіння людства, про яку батько питає з суто людським болем.
Марія — земна жінка, яка у фіналі постає для Йосипа об’єктом молитви. Символ чистоти й материнської святості.
Син (Ісус) — постає водночас як Бог і як рідна дитина («обняв… міцно, як завше»).
Художні засоби:
Епітети: «неймовірна фреска», «римський фасад», «несподіваний сад», «незвичайний художник».
Метафори: «час зупинився», «спинити хоч тінь тої мрії», «затиснувши повіки».
Порівняння: «обняв мене міцно, як завше», «церква з якимсь наче римським фасадом».
Повтори: «Ти знаєш, Маріє…».
Риторичні оклики та запитання: «Так дивно!», «…хто ж з них?..»
Образи-символи:
-сон — межа між земним і небесним, простір одкровення.
-діри в долонях — символ жертовності, страждань Христа, які «затяглися», але не зникли.
-сад (Рай) — символ вічного спокою та краси.
– стамеска та пензель — протиставлення земної праці теслі (Йосипа) і небесної майстерності Творця.
“Пісня Йосипа” Ігор Жук
Ти знаєш, Маріє – наш Син мені нині приснився
Так гарно, що я й не прокинувся посеред ночі…
Він був біля Бога, а Бог мені в очі дивився –
І були у Бога, Маріє, Ісусові очі.
Ми довго мовчали – я просто не знав, що сказати,
А Син підійшов, і обняв мене міцно, як завше…
І час зупинився – я міг все життя так стояти, –
І Бог відійшов, так ні слова мені й не сказавши…
Ти знаєш, Маріє, Він вже трішки сивий на скронях,
Так само худий – правда, щоки ледь-ледь налилися…
Я брав Його руки – там були ті діри в долонях… –
Ще, каже, ночами болять, але вже затяглися…
А далі пішли ми таким несподіваним садом –
Я знав, що то рай, та його уявляв так наївно!.. –
Стояла там церква з якимсь наче римським фасадом,
І в ній – твій портрет із маленьким Ісусом… Так дивно!
Шкода, що не бачила ти неймовірну ту фреску! –
Я знаю, є добрі майстри, та подумати – хто ж з них?..
Я тесля, Маріє. Я вмію тримати стамеску –
Та пензель в тій церкві тримав не звичайний художник!..
Вже й сон закінчився, а я, затиснувши повіки
Усе намагався спинити хоч тінь тої мрії…
Сірілось… Ти спала.
Я був ще твоїм чоловіком –
Та вже потихеньку Тобі помолився, Маріє…
14.01.2004
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
