Образ вождя, головного героя у творі Олександра Олеся «По дорозі в Казку» розкритий в цій статті.
«По дорозі в Казку» характеристика вождя (головного героя)
У драмі «По дорозі о Казку» Олександр Олесь порушив актуальну за всіх часів проблему вождя й народу. Тематично цей твір схожий на поему Івана Франка «Мойсей», у якій поет розглядає біблійний образ Мойсея, пророка й вождя єврейського народу. Довгих сорок років пророк водив свій народ пустелею в пошуках землі обітовакої, але сам так і не побачив її, бо в Єгипті був рабом, а дорогою «сумнівався в могутності й правоті Бога. Розбіжність між мрією і дійсністю розглядається у творі російського письменника Максима Горького «Стара Ізергіль» у легенді про Данко, який, щоб вивести людей з лісу, вирвав своє палаюче серце з грудей і, високо піднявши його над головою, освітив дорогу тим, хто сумнівався й боявся темряви. Він не дійшов до волі, упав, знесилений, а хтось, обережний та виважений, наступнії на палаюче серце й розтоптав Його.
Проблема вождя й народу стала визначальною у творі «По дорозі в Казку». Дивно, що пророком і вождем народу, який протягом життя багатьох поколінь не бачив сонця, жив серед лісових нетрів, бояося звірів і повністю залежав від природних катаклізмів, став чи не найслабший серед людей. Автор нікому не дає власних імен, тим самим нівелюючи кожну особистість і спільноту в цілому. Суспільство, яке не вміло мріяти, не бажало змін, просто приречене деградувати до стану стада: люди, які живуть серед хащів, навіть готові їсти траву, якщо втратять можливість добувати звичну їжу, але змінити щось не можуть та й не хочуть. І ось серед такого суспільства, що поступово деградує, з’являється людина, яка мріє побачити сонце, жити на просторі, творити добро. Багато хто не вірить хлопцеві. Натовп говорить йому: «Ти йди сам, а ми доживем». У цих словах зашифрована вся сутність безликої маси, яка не ставить перед собою високої мети й нічого не хоче змінювати.
Головний герой твору — хлопець, який, як і всі інші дійові особи, не має імені. Автор просто називає його “хлопець”. Він не найхоробріший серед одноплемінників: якось злякався борсука, чим викликав сміх і зневагу юрби. Але сам він відчуває себе орлом і готовий вивести свій народ із темного лісу на простори, щоб вони побачили сонце, пізнали інше життя. Не всі хочуть іти за ним, дехто готовий жити так, як жило багато поколінь, адже ніхто не зміг знайти не те що виходу з хащів, а навіть галявину, де можна було б побачити промені сонця. Віра Хлопця в те, що вихід з лісу можна знайти, запалила серця одноплемінників, змусила їх повірити в себе й у свого вождя.
“З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі”. — говорить Хлопець. Його слова давали надію, і молодь першою відгукнулася на заклик шукати вихід із лісу, а найкраща у племені Дівчина сплела йому вінок з маків, який сяяв, мов корона. Люди так повірили в силу свого вождя, що навіть про зламане дерево говорять, що зламав його не вітер, а Хлопець. Одні називають його демоном, інші — пророком, а сам він вірить, що бачив сонце, знає, де кінчається ліс і починається країна Казка. Він закликає людей не зважати на тяжкий шлях, на каміння, що перегородило стежку, на втрати, які можуть бути в епоху змін.
Та в якусь мить Хлопцеві здалося, що він ходить по колу. Він загубив свій вінок, зневірився, зморився, перестав розрізняти обличчя людей, які йдуть за ним. Дівчина сплела йому новий вінок із червоних маків, але терен, який найбільше підійшов до яскравих квіток, мов кігтями, впивається в чоло. Країна Казка, терновий вінок, дорога, закидана камінням, густий ліс, образи Дівчини і Хлопчика — це символи, які наповнюють твір і відіграють важливу роль у розкритті теми та головної думки драматичного етюду. Та найбільше ідейно-художнє навантаження має образ Хлопця, який узяв на себе важку й невдячну роль народного поводиря, вождя, пророка. У якусь мить юрба перестає йому вірити, відмовляється від мрії, повертає назад, туди, де панує темрява, але життя там безпечне й зрозуміле. Хлопцеві й самому не вистачило впевненості у своїй правоті, а тому фінал історії закономірний: той, хто сумнівається й боїться змін у житті, не має права на оновлене життя і назавжди залишиться в темряві.
