Панас Мирний “Повія” читати скорочено варто кожному, хто хоче дізнатися про трагічну долю бідної дівчини, чия доля була зруйнована через жорстокість чиновників та байдужість багатіїв.
Панас Мирний “Повія” скорочено
У творі розповідається про трагічну долю української селянської дівчини Христини. Христя була невисока на зріст, з повним рожевим обличчям, молодими очима, чорними бровами. Батьки Христі, в недавньому кріпаки, любили свою єдину дочку – вродливу, добру душею, веселу вдачею. Їй сімнадцять років. Зростаючи в бідній селянській родині, вона зазнала багато горя, але виросла доброю, лагідною і співчутливою.
Христя любила своїх батьків та переживала за них, і коли батько поїхав у город на ярмарок, вона дуже хвилювалась за нього. Христина з матір’ю по різному сприймають відсутність Пилипа. Незважаючи на свої переживання, донька не забувала про хатні клопоти. Чекаючи батька, вона затопила в печі та зварила борщ. Коли за вікном почалась завірюха, Пріська почала переживати, дочка намагалась її підтримати.
Її батько Пилип Притика, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Виживати Христі з матір’ю було важко, грошей у них не було, Пріська весь час згадувала своє життя – вона рано залишилась без батьків і змушена була весь свій вік працювати у наймах, поки не одружилася з Пилипом, і вони стали працювати на пана. Тому мати жаліє доньку й не хоче віддавати на службу. Христю гнітили злидні, але вона не падала духом.
Христя, як і багато сільських дівчат, щиро покохала одного хлопця. Цього хлопця звали Федором, він був син зборщика Грицька Супруненка , тому він був з грошима. Проте дівчина навіть і не думала про його багацтво, вона просто кохала його , як і він її, та батько його в чисту любов не вірив, бо у його житті головним було – гроші. Грицько зненавидів дівчину і намагався вижити її з села, оскільки через бідність не хотів її бачити своєю невісткою. Як Федір не припадав до дівчини, та Христя була вірною і берегла свою честь.
Саме Грицько Супруненко – сільський зборщик податків, перевернув життя Христі. Грицько за допомогою фальшивої розписки змусив Пріську виплатити неіснуючий борг, а оскільки вона не змогла цього сплатити, Христя змушена іти в найми до міста. Через деякий час Христя дізналася, що її з матір’ю було одурено для того, щоб розлучити з Федором. Грицько так ненавидів сім’ю Притик, що про Христю говорив так: „Здорова дівка. Таким би тільки робити та служити, а вона дурно у матері хліб переводе”.
Не раділо Христине серце, коли вона, попрощавшись з матір’ю, подругами, знайомими та селом, йшла довгим шляхом на місто.
З раннього ранку до пізньої ночі, не розгинаючись, працювала Христя у наймах у Загнибіди, який ненавидів свою жінку Олену і почав залицятись до дівчини. “–Христе! – благим голосом прогув Загнібіда й кинувся до неї. Очі його світилися, як у кота, руки тремтіли; він увесь трусився, мов у лихоманці: як ужака той, холодний і слизький, він обвивався кругом Христиного стану і п’яними устами цілував її лице, очі, шию”. Христя навіть не намагалась скористатися пристрастю хазяїна, вона залишилась вірною своїм моральним переконанням, сформованим життям у селі.
В образі Христі найприкметнішою рисою є доброта. По-доброму ставилася вона і до хазяйки. Між ними був лад, товариські стосунки. Христя має ясний розум і чутливе, щире серце, їдучи до матері в гості, вона помічає соціальну нерівність, бачить багаті крамниці і злиденних людей.
Хазяйка її – Олена Загнібіда, ходила за Христею як за своєю меншою сестрою. Коли Христя забуде щось зробити, Олена не нагадує їй та сама робить. Після свят вона ублагала чоловіка купити дівчині тканину на одяг буденний та святковий, а коли купили, то Загнібідиха сама пошила його. Вони дуже подружилися, коли Загнібіда приходив ввечері додому, то бачив, що дружина і наймичка, впоравшись коло печі, посідають та й розмовляють по душам. Христина теж полюбила свою хазяйку тому, що вони обидві були самотні в цьому місті та нещасливі. Дівчина була вдоволена своєю хазяйкою. Хазяйка була настільки гарною людиною що, відпускаючи Христю в село, казала: “От якби ти пішла, та ще й матір свою привела сюди. Тепер годинка і тепло, – хоч би я на неї подивилася” [8, 244]. Христя полюбила свою хазяйку в першу чергу тому, що вона не цуралась простих, бідних людей.
Загнибіда, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п’ятдесят карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують у співучасті у вбивстві, а гроші Загнибіди стали додатковим доказом її вини. Хоч її вину і не було доведено, але всі спроби влаштуватися на роботу були марні. Вдома дівчину чекає новий удар. Коли вона прийшла додому, то побачила материні похорони. Чи могла Христя залишитися в селі? Мати померла, землю забрали сільські власті, Карпо Здір привласнив хату Притик, а згодом продав її жидові.
Після смерті неньки Христя йде до міста. Незабаром на ринку Христина зустрічає свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там же, на ринку Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець
Інший побут, інші міські звичаї повністю захоплюють Христю. У нових панів дівчина знайомиться з Мар’єю, такою ж наймичкою, як і вона. Їхні долі дуже схожі, бо обидві залишились жити з матерями без батьків, обидві їхні матері померли в самоті, переживаючи за доньками та обом жінкам зруйнували життя паничі. Мар’я, розповідаючи про своє життя, глибше знайомить Христину з важким життям у місті. Мар’я казала Христі, що як вона не намагалась вийти заміж за пана, він одружувався з міщанкою. Подруга Христини Марина, яка вже наймитувала майже три роки, теж змінилась, і не тільки внутрішньо, а й зовні. Вона прийшла до Христі, коли у неї був вільний час. „На порозі появилася Марина. У білому ситцевому платті, у чорному з ластику бурнусі, зав’язана чорним шерстяним платком, – баришня або багата міщанка, а не наймичка! ” Вона була висока, у платті здавалася ще вища, яке міцно обхоплювало її тонкий, високий стан, висовуючи широкі плечі та високі груди. Довге намисто червоніло на її довгій шиї, а на душі блищав великий срібний дукач. Коси калачиком лежали на голові, перевиті голубою лентою, довгобразе лице червоніло, віддавало здоров’ям, а очі грали радістю. Марина жила з Довбнею, як дружина. Лука Федорович Довбня був інтелігент і демократ, який був проти хижацтва, сваволі буржуазії і дворян. Навіть те, що у Марини коси калачиком лежали на голові свідчить , що дівчина була змінена під впливом міського середовища, бо в сільські дівчата таких зачісок ніколи не робили.
Життя у панів поступово ставало тяжким. Інша наймичка – Мар’я, хоч і прагнула стати подругою Христі, намагалася скинути усю свою роботу на дівчину.
Знайомий Христиного хазяїна, секретаря думи Рубця – Селезньов був дуже вражений дівчиною, він навіть сказав: „Девка, как есть девка – настоящая! Не наших городских шлюх”, а Книш, інший знайомий, казав, що „от, підождіть, москаля наживе – почне, як і всі, бігати”. На думку панів, всі дівчата, які наймитують, коли знайомляться з москалями, потім стають шльондрами. Коли Христя несла воду Селезньову, становлячи, почула, що щось трімнуло її за стан, а коли озирнулась, то побачила, що то він тягнув до неї свої руки. Це було вже не перше залицяння чоловіків у місті. Слова Книша ніби пророкували.
Христя закохалась в панича Проценка, який квартирував у її хазяїна. Дівчина навмисно пішла до панича у дім, коли Марина з Мар’єю її добре одягли, щоб подивитись, чи пізнає він її у новому вбранні. На нашу думку, це був перший крок Христини, коли вона зібрала всю свою мужність і хоробрість, та пішла сама розмовляти з Проценко. Це був один з перших кроків, коли Христя розмовляла з чоловіком, та ще й паном, бо раніше вона могла засоромитись. Коли панич сидів і слухав як співають дівчата, він за пісню, яку співала Христя, „витяг їй семигривеника”. „Не хочу! – засмутившись, відказала Христя і мершій вибігла в кухню”.
Молодий панич ставав до Христі уважним, ласкавим і щирим, проте таким він був лише зовні, та дівчина й гадки не мала, що перед нею підступна людина, ловелас.
Христя починає потайки зустрічатись з Проценком. Заставши Христю, яка виходить вночі з кімнати квартиранта, хазяйка, що теж була коханкою квартиранта, з ганьбою виганяє Христину з дому, квартирант ж при цьому абсолютно байдужий до долі Христини.
Після того, як про роман Христі дізнається її господиня, вона виганяє наймичку і створює дівчині таку репутацію, з якою та вже не може влаштуватися на гарну роботу. ні в одному будинку.
Притулком нещасної жінки стало кав’ярня «Шантан», де спустошена Христина, що втратила сенс у житті, разом з такою ж знедоленою подругою Мариною розважала ситу, байдужу до її долі публіку.
Так Христя стає повією. Через п’ять років Христя з’являється у творі в образі співачки, вона молода, весела, гарна. Дівчина вже далека від своєї селянської зовнішності та моральних норм села. Ці сумні роки життя не зламали молодого завзяття. Тепер вона називається Наташка. Ставши повією, вона просто зобов’язана вдавати веселу, безтурботну ляльку, щоб її не вигнали на вулицю. Христя дуже вродлива, вся її сила – в красі, але дівчина добре розуміє: найменша помилка – і вона знову безпритульна. Такі перспективи лякають її, бо понад усе хочеться спокою, родинного затишку, як у колишньої подруги Горпини.
Один з відвідувачів кафе вмовляє її поїхати до нього в маєток. Так Христя стала коханкою Колісника – члена земства, який згодом відвіз її у маєток Веселий Кут, який він купив за земські гроші. В минулому Христя була наймичкою, багато працювала, а тепер стала заможною хазяйкою. Але вона, на відміну від Колісника, дуже вболівала за своїх односельців. Цей період життя дівчини є дуже важким, бо Христя вся в тривогах, муках і переживаннях. Христя мріє про те, щоб багатий коханець купив їй невеликий будиночок у селі, але він так і не втілює цю мрію. Христя є сильна натура, яка, пройшовши крізь важкі життєві випробування, зберегла кращі якості людини. Селяни казали, що Христя добра душа, багато добра робить, не те що другі, як розбагатіють, – забули Бога і людей. Христю ніхто не пізнає, живе як багата дама, переїжджає у рідне село. Вона бачиться з Федором Супруненком, якого раніше дуже кохала, бувала в його хаті, спілкувалась з його дружиною та дітьми. Вона стала думати: хто ж вона є – утриманка Колісника, яка віється від одного пристановища до іншого. Христя усвідомлює, наскільки вона далека від свого першого кохання, від села, вона бачить шлях життя, який вона пройшла, вийшовши з того середовища, де вона народилась і жила. Вона знову потрапляє у чергову прірву. Проти Колісника відкрили справу за те, що пропали гроші з губернії, та зі страху він повісився. Христя не знала, що робити далі. Через крах Колісника та його самогубство Христя втрачає останній свій притулок. Дівчина знову опиняється на вулиці. Проценко, який вже одружився, пропонував їй піти до нього працювати прислужницею, та вона відмовила.
Під кінець Христя бродить по місту в п’яному тумані, але зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне здоров’я. На дворі — зима, мете хуртовина.
Вона нікому не потрібною, хворою на якусь інфекцію, прикритою рядниною жебрачкою-повією появилася вона на темних і брудних вулицях у драному одязі, з обмороженими руками і ногами добирається до рідної Мар’янівки вночі.
Вона стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це хата того самого багатія, який спочатку обманом спровадив її в наймички. Але Христю не впускають…
Помирає дівчина в селі біля своєї хати, яка вже давно стала шинком. Важка хвороба зовсім спотворила обличчя повії.
Автор переказу – Гнатюк Юлія.
Стислий переказ надано лише для сайту dovidka.biz.ua
