Олександр Гаврош “Різдвяна історія ослика Хвостика” читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору про подорож віслючка.
“Різдвяна історія ослика Хвостика” скорочено читати
Розділ 1
Крадії
Зима була теплою: у грудні снігу так і не дочекалися. Це був ніби четвертий місяць осені.
Отець Теодор жартував, що тепер два листопади: ранній і пізній. Це був життєрадісний тридцятирічний священник у смугастому светрі з капюшоном. Йому було 30 років, але він був трохи схожий на дитину. У священника були лагідні очі та довірлива усмішка. Він жив з родиною на околиці села, біля лісу, в триповерховому духовному центрі. У цьому центрі влітку працював дитячий табір, а в інший час збиралися священники та віряни.
Але того вечора у будинку була лише родина священника. Вони готувалися до Нового року, який мав бути наступного дня.
Отець Теодор провів із сільською молоддю репетицію вертепу. Потім всі прикрашали сосну біля духовного центру. Так люди створювали собі новорічний настрій.
Увечері подружжя священника прибирало хол до свят. Тоді із сутінків виринули дві чоловічі постаті, подивилися в освітлені вікна першого поверху, а потім квапливо пішли до стайні позаду будинку.
Одного чоловіка звали Карло, очевидно через низький зріст. Щось було в ньому від карлика: може, довгий ніс та скривлені губи. У хліві хтось зарухався, почулося форкання та стукіт копит. Ліхтарик освітив сіру голову дворічного віслюка. Довгов’язий наказав: «Давай мотузок!» На шиї у віслючка був ошийник із залізним кільцем, до якого отець Теодор прив’язував улюбленця духовного центру, коли виводив ослика на свіже повітря.
Сьогодні ці двоє невідомих, які скуповували горіхи у селі, запримітили ослика, коли він пасся.
Незнайомці були підозрілі, тому селяни не радо відчиняли їм оселі. Пів мішка горіхів були їм малою втіхою, тому ослика незнайомці сприйняли, як дарунок долі.
- Ніколи не здавайся, Карле! Бог любить зухвалих, − говорив Гога.
Карло не мав власної думки. Якщо вона з’являлася, то ховав її глибоко на дні свого серця.
Чужаки вивели ослика зі стайні і повели стежкою до лісу. Пес гавкав, але отець Теодор нічого не чув, бо пилососив. Перед незнайомцями на лісовій стежці височів червоний стовп із прибитою картиною з Євангелія. Це був початок хресної дороги із 14 зупинками, яку торік отець Теодор відкрив для прочан. На кожній була невеличка табличка, що розповідала про останні страждання Спасителя.
Було темно. Викрадачі з ослом поволі підіймалися дорогою. Йти було важко по мокрому ґрунту. Гога був упертим і кмітливим, і хоч було й складно, все ж приторочив мішок з горіхами до спини віслючка. Хвостику це не сподобалося, тому коли чоловіки, відпочивши, знову рушили віслючок навіть не ворухнувся. Гога щодуху тягнув мотузку, а осел не зрушив з місця. Карл виламав прута, щоб повчити розуму мерзенну тварину (так вони називали ослика). Коротун сильно вдарив бідолашну тварину, довгов’язий тягнув мотузку, але все ж осляча впертість була непорушною.
За 10 хвилин всі троє захекалися. На вулиці було вогко і холод проймав до кісток. Карло спитав у Гоги навіщо тому осел. Гога хотів продати осла за кілька сотень баксів або пустити його на м’ясо. Їх розмову перервав віслюк, бо сам раптом почав підійматися дорогою. Крадії подалися за ним. Так вони брели, доки не вийшли на полянку в лісі. Посеред галявини стриміло кількаметрове розп’яття Ісуса. Це була остання станція хресної дороги. Гога почав читати текст із таблички на хресті: «Якщо хочеш побачити Божу ласку, постій перед хрестом». Крадії почали сміялися з прочитаного. Та раптом сталося таке від чого сміх на їх обличчях застиг гримасою.
Розділ 2
Чуча Божий
Із-за товстого бука виринула сіра постать і почала наближатися до крадіїв. Постать мала чудернацький вигляд і мовчала. Здавалося, що вона не ступає по землі, а пливе. Крадії з несподіванки заклякли. Коли примара наблизилася так, що можна було роздивитися її обличчя, Карло заголосив на весь ліс: «Нечиста сила!» − і кинувся тікати убік села. Примара видала страшний звук і простягла руки до Гоги, той кинувся тікати. Та він перечепився об ожиння і полетів у ярок, де плюскотів струмок. Примарою виявився сільський мешканець на прізвисько Чуча Божа. Чуча заворожено розглядає ослика, якого раніше не бачив.
Чоловік жив у протилежному кінці села з матір’ю і майже не з’являвся на людях. Йому вже було за сорок, і він був диваком: ніде не працював, сидів удома і вирізав дерев’яні фігурки пташок. Подейкували, що через аварію він отримав велику дозу опромінення, тому мав лисе тім’я. Обабіч лисини росло волосся, старий парубок його не обрізав і відростив дивні патли. Русява борода випирала, а зубного лікаря він не бачив зроду. Одягнений був у ватник, з якого не вилізав навіть улітку, бо постійно мерз. Він був зовсім не пристосований до життя. Хтось йому порадив помолитися за здоров’я хворої мами на Хресній дорозі, бо там, мовляв, сповнюються всі бажання. Тож він і ходив до лісу, а оскільки сторонився людей, робив це вночі. Спочатку було лячно, а потім він звик. Молодь в селі думала, що Чуча не говорить, бо він весь час мовчав. Проте Чуча говорив, хоча й мав дитячий розум.
Почувши розмову крадіїв, сховався за найближче дерево, а коли побачив осла, забув про обережність: йому дуже схотілося торкнутися до дивної тваринки, яку бачив на малюнках у дитячій Біблії. Чуча наблизився до віслючка, щоб погладити, але той голосно закричав. Наляканий Чуча підняв палицю. Ослик згадав, як нещодавно його незаслужено виховували хворостиною, тому вдарив Чучу задніми копитцями просто в груди. Чоловік впав на купу торішнього листя, а ослик побіг углиб хащі. Зморений зупинився, прислухався, рушив до джерельця, щоб напитися. Побачив щось подібне до хатки. Це було пристанище мисливців.
Ослик прихилився біля довго стола, згадуючи своє дитинство у фермерському господарстві ентузіаста – еколога, приїзд до духовного центру разом із білою овечкою Бертою та ще двома чорними, життя у таборі, де діти пригощали їх смаколиками. Ослик задрімав. Несподівано бахнув постріл, ослик, прокинувшись, не міг зрозуміти, де він. Потім знову лунали постріли. Ослик кинувся в протилежний від стрілянини бік і біг, поки не опинився на асфальтованій дорозі, перебрався на поле та посмакував бадиллям кукурудзи.
Розділ 3
Сержант Кузька
Дільничний поліцейський Степан Кузька поглядав у шибку та лузав насіння. Нічого цікавого не відбувалося. Задзвонив телефон, і йому повідомили про зникнення осла єпископа. Дільничний погнав велосипедом у сусіднє село Підгірці. На території центру він був уперше, бо село Підгірці було крайнім тупиковим і належало до сільської ради Підгайців.
У духовному центрі Степан роздивився все довкола як слід: пішов із отцем Теодором до хлівця, побачив відбитки черевика, зафарбовані у колір дині, і сказав: «Ми їх викрили». Дільничний записав прикмети ослика, що походив із породи ослів-хрестоносців із Близького Сходу. За повір’ям, предки таких віслючків згадуються у Євангелії. Сержанта особливо здивувало ім’я віслючка –Хвостик. Сержант вирішив прогулятися до лісу, повернувся через 2 години втомлений, у руках ніс прострелений картуз Гоги. Але де ослик ніхто не знав. Дільничний вирішив почати з хати, за якою виднівся хрест, що позначав сільську межу. Саме в ній разом із старою матір’ю проживав Чуча Божий, що на світанні ледве дочвалав додому.
Розділ 4
Графський маєток
Ослик перебив голод бадилинням кукурудзи, потім погасав по полю і рушив у бік протилежний від лісу. Прогулянка йому подобалася. Коли почало сутеніти, Ослик почав думати про нічліг. Побачивши закинуте подвір’я, бадьоро помчав до копички сіна, що стояла в дворі. Він не побачив, що на облущених воротях білою фарбою було написано: «Приватна власність. У дворі злий пес». На щастях віслючка породистий пес Трезор перебував на іншому боці цього графського маєтку. Хвостик вирішив заритися в копичку аби зігрітися. Ослик згадував про овечку Берту та Різдвяний вечір і дійство, у якому вони брали участь разом із людьми, а потім заснув.
Ослик прокинувся і відчув, що його хтось нюхає, Хвостик заревів від страху, а невідомий відбіг від копиці і хрипко загавкав. Це був Трезор, який уранці оббігав маєток. Собака гавкав, доки з глибини парку почувся хворий жіночий голос: «Кого там нечиста принесла?». З’явилася постать 70-річної бабусі, що спиралася на міцну палицю, озираючись довкола. Це була онучка тутешнього графа, який володів навколишніми селами. А будинок і парк біля нього – родове гніздо. Перед війною маєтний граф помер, тому не бачив, як нова влада конфіскувала його маєток і влаштувала лікарню для невиліковно хворих. Родину графа вигнали прямо на вулицю, і вона розбрелася, шукаючи притулку в родичів та знайомих.
Минули десятиліття, поки приватну власність знову визнали недоторканною. Десять років тривала судова тяганина щодо повернення майна нащадкам. Тепер у маєтку жили дві онучки графа. На алеї з’явилася друга пані, яка виглядала бадьоріше. Бабці повільно наближалися до копички. Ослик випнув свою голову, і бабці почали його розглядати, а потім повели ослика до будинку. Сестри зробили ремонт у кількох кімнатах, у яких жили, а решта дому нагадувала зруйноване царство.
Розділ 5
Степанова клятва
Після розмови з Чучою Божим сержант їхав додому в піднесеному настрої: Чуча заговорив і розповів, що коли молився за здоров’я матері, бачив двох із викраденим віслючком, але він їх не знає. Отож місцевий детектив зрозумів, що крадіжку здійснили не місцеві, зловмисників двоє – коротун і високий. Чому вони втекли, покинувши здобич, залишилося загадкою. І нарешті головна таємниця: куди подівся сам віслюк? Дільничний зайшов у кафе. Переглядаючи передачу про віслючків, він дає собі обіцянку одружитися з Марусею, яка працювала продавчинею, якщо знайде Хвостика.
Розділ 6
Колесо фортуни
Ослик провів у графському маєтку два щасливі дні. Бабусі тішилися ним, вичесали, годували теплим питвом. До маєтку завітала поштарка, яка принесла не тільки пенсію та листівку від доньки Оніки, а й свіжі новини. Вона розповіла, що лісники застрелили двох вовків, що поліція вперто шукає осла, якого вкрали злодії.
Сестри роздумують що робити з ослом і вирішують вивести його на узлісся. Бабці обійняли ослика на прощання та пояснили, чому він має від них піти. Проте ослик не рухався, і бабці наказали Трезору провести гостя. Хвостик був тямущий і, не обертаючись, рушив уперед. Бабці повернулися до будинку, того вечора вони сумували і майже не розмовляли.
Ослик брів узліссям, поки не побачив дачні ділянки на місці графських виноградників. Ослик почвалав туди, бо ночувати в лісі йому не хотілося.
Розділ 7
Законна влада
Голова Підгайців Іван Кривський не терпів кривди, але тільки до себе. У селі його боялися, наче вогню. Як спрут, він обплутав 4 довколишні села. Головував уже четвертий термін, залякуючи одних і купуючи інших. Здавалося, його влада вічна. Це був кремезний чолов’яга, під два метри зросту з одутлим обличчям і настовбурченими вусами.
Останнім часом Кривського турбував сержант Кузька, якого нещодавно призначили дільничним на його села. Попередній Череватенко робив те, що велів голова. Але його звільнили зі служби за десяту нерозкриту крадіжку. Кривський вирішив знайти осла раніше за дільничного, щоб той бачив, хто тут господар. Він покликав Васю на прізвисько Кобра. Це і водій, і права рука Кривського. Вася невисокого зросту, але мав фігуру «качка», бо зі школи любив «тягати залізо». Відчувалося, що він не зупиниться ні перед чим аби виконати волю хазяїна. Кобра діяв рішуче і безжалісно. Кривський дає розпорядження відшукати віслюка на дачах.
Розділ 8
Зимний Мотиль
Ослик ішов дорогою, обабіч якої були дачі. Узимку тут не було ні душі, але із труби дивного зеленого будиночка курився дим. Ослик почвалав проситися в гості. Хата була малюсінька, але цілком була зроблена із металу. Цю халабуду зварив заводський зварювальник Мотиль із обрізків та непотребу. Цей будиночок міг пережити що завгодно. Тепер Мотиль на пенсії, якої ледве вистачає на життя, і втікає від сварливої дружини на дачу, де проводить вечори за книжкою та пляшкою. Ослик у вікно роздивився і кімнату, і чоловіка. Хвостик ударив копитцями об залізні двері і бив доти, доки на порозі з’явилася худорлява постать брюнета, який вдивлявся у пітьму. Побачивши осла, здивувався, проте забрав його до кімнати та погодував. Ослик приліг і почав дрімати, а Мотиль все говорив.
Хвостик прокинувся, бо в кімнаті було зимно. Мотиль, прокинувшись, збирається додому, закриває будиночок і йде до зупинки. Він дуже дивується, побачивши, що віслючок йде за ним. Побачивши автобус, Мотиль присів і пильно подивившись в очі ослику, пояснив що він не може взяти його з собою. Коли автобус від’їхав, ослик залишився сам на зупинці і не знав, що робити далі.
Розділ 9
Таборяни
Ослик не пройшов по шосе й пів кілометра, як побачив величезні кам’яні мури. Його все цікавило, тому він звернув від дороги і попрямував до руїн середньовічного замку. Колись це була фортеця-монастир могутнього ордену тамплієрів. Сюди регулярно з’їжджалися автобуси із туристами. Ослик обійшов довкола замку, роздивляючись мури фортеці. Він поснідав залишками травички і поговорив із гусаком та гусками, що копошилися біля потічка.
Гуси розповіли йому про Алісу, кобилу циганського барона та про табір, у якому вона жила. І Ослик почимчикував туди. Хвостика першим помітив Оладар Чікош, що мешкав у крайній хатині. Він зав’язав мотузку довкола шиї ослика і завів його в хату. Циганчата з цікавістю розглядали Хвостика, чистили його. Скоро про тваринку в таборі знали всі, а Джекі-чан передав, щоб Хвостика привели до його стаєнки. Барон пропонує Оладару перечекати кілька днів, прислухатися до того про що говорять гаджо (чужинці, тобто не роми), а поки сховати ослика в його стайні. Барон дає Оладару 100 гривень, і той розуміє, що в нього купили ослика за такі мізерні гроші.
Розділ 10
Зрада
Вася Кобра був лютий, як змія, бо не міг знайти ослика. Коли йому сказали, що якийсь циган проситься повіншувати і каже, що може йому дещо шепнути, Вася розуміє, що забув про циганський табір, і ослик може бути там. Оладар втратив надію повернути осла, тому вирішив продати інформацію про нього. Циган отримує від Василя 300 гривень, але попереджає барона про можливий прихід Васі Кобри із його бандою.
Маруся розповідає дільничному про те, що Кобра йде до циганського табору на розбірки через якогось осла. Сержант зрозумів, що йдеться про невловимого осла, який щодня зростав у ціні. Кузька біжить за своїм залізним конем (велосипедом), аби не пропустити кримінальну подію.
На 4 джипах у табір ввірвався Кобра зі своїми «братанами», далеко позаду мчав, крутячи педалі, непідкупний дільничний. Падав перший сніжок.
Розділ 11
Святвечірні дива
Хвостик відчував, що сьогодні незвичайний день, бо збувалися всі його бажання. Його привели до стайні, де стояла велика біла кобила. Барон любив погарцювати на ній. Ослик дивився на неї із захватом. Вони швидко знайшли спільну мову: Хвостик розповів їй про різдвяну виставу, Аліса – про свою мрію набутися із дітьми. Аліса будує план втечі Хвостика у місто і повчає його: життя – це боротьба, і програє той, хто здається.
Тваринки починають діяти за планом, і поки всі намагаються врятувати «хвору» Алісу, Хвостик втікає із стайні барона. Оладар помічає, що Хвостика немає у стайні, і каже про це барону. У табір в’їхали джипи, повискакували «братки» Васі Кобри. Барон вийшов назустріч «гостям». Цигани тісним колом оточують непроханих гостей. Джекі-чан повідомляє, що в таборі немає ніякого осла, а Вася, оглядаючи стайню не бачить нічого, окрім кобили Аліси. Вася обіцяє застрелити Оладара. Сержант в’їхав у табір і забрав у Васі зброю, «братки» намагаються швидко поїхати з табору.
Розділ 12
Нічний мандрівник
Дільничний чекає на експертизу вилученого у Кобри пістолета. Про віслючка всі забули. Хвостик здійснює своє дивовижне паломництво. За орієнтир він обрав у небі найяскравішу зіроньку і вирішив іти до неї, бо сьогодні незвичайний вечір, і Бог має йому допомогти. Ослик не бачить, але за ним спостерігає пара жовтих очей. То останній сіроманець із зграї, яку мисливці розстріляли у передноворічну ніч. Молодому вовку підстрелили передню лапу, але йому і вдалося врятуватися на трьох. Для пораненого вовка ослик був важкою здобиччю. Тож хижак лиш провів його поглядом. Віслючок збавляв темп, тіло огортала втома, йти ставало важче. Нарешті він вибрався на вершину пагорба.
Сніг припинився. На трасі блимали вогники автівок. Ослик подумав, що люди їдуть або в місто, або з міста і побіг до автостради. Він збив копитця, і вони боліли, та ослик біг далі. На шосе він зупинився, бо не знав куди рухатися далі. Авто їхали в обидва боки. Хвостик вирішив довіритися внутрішньому голосу і повернув праворуч. Десь через 20 хвилин ослик був у передмісті, йшов навмання. Ставало холодно, біль, здавалося, добирався аж до серця. Під ліхтарем у парку він побачив синю будку сторожа і ткнувся мордочкою у віконце. Роман Нечиталюк куняв на канапці, розчувши стук, вийшов на вулицю. Все навколо спало, за вагончиком Роман побачив віслючка, який уже не міг говорити. Роман забрав його до вартівні.
Розділ 13
Чи збуваються мрії
Роман Нечиталюк був кмітливим чоловіком, хоча доля ставилася до нього по-різному. Мав п’ятирічного сина Миколку, якого завжди брав із собою, а з дружиною стосунки зіпсувалися. Марина весь час дорікала йому маленькою платнею. Прихід віслючка у різдвяну ніч він сприйняв як знак згори: може він помириться з дружиною. Запропонував їй разом піти на різдвяну виставу. Ослик прокинувся, відчув силу і думав, як продовжити пошуки. Роман вивів Хвостика надвір, але прив’язав. Ослик не знав як вибратися з неволі.
Нарешті причепурений Нечиталюк вийшов зі сторожки, відв’язав віслючка і рушив із парку. Біля воріт вони зустріли Марину і Миколку. Побачивши віслючка, хлопчик аж заплескав у долоньки від радості. А Марина насупилася − сюрприз не сподобався. Роман посадив сина на ослика, і вони пішли прогулянковим кроком. Миколка аж світився від радості, а Марина зробила кілька фото телефоном. Хвостик теж радів, розуміючи, що він хоч комусь потрібен, окрім того він знову мандрував містом.
Яким же було його здивування, коли побачив церкву Стрітення Господнього, біля якої відбувався торішній вертеп. Біля церкви зібралося чимало народу, і його рятівник теж ішов туди. Поруч із храмом була дерев’яна сцена, на якій мало розпочатися дійство. Залунала музика, на сцену вийшли діти, переодягнені янголами. Миколка сидів на осликові, Хвостик прагнув пройти якомога ближче до сцени, та колишній моряк тримав його за мотузку міцно. Миколка закричав, що на сцені теж є віслючок та телятко.
Тваринки на сцені кумедно поїдали сіно, насипане перед ними. Хвостик онімів, посірів – його підмінили, він став непотрібним. Хіба це справедливо? Хвостик опустив голову, а з його ока скотилася сльозинка, друга, третя… Але цього ніхто не помітив, бо всі були захоплені вертепом із живими тваринами. Що ж удача – пані перебірлива: сьогодні ми нагорі, а завтра колесо фортуни опускає нас за саме дно. Таке життя – нічого з цим не вдієш. А ослик плакав, згадуючи слова кобили Аліси про те, що мрії підкоряються тільки сильним натурам. Невже він був слабким, де він припустився помилки? Його охопила величезна втома від пережитого: він відчув себе цілком спустошеним.
- Іа-а-а-а, − заволав він так, що всі довкола аж сахнулися від нього.
Діти одразу захотіли його погладити. До ослика проштовхувався єпископ, високий статний чоловік у темній рясі і дивній маленькій квадратній шапочці. Роман розповів єпископові, якого впізнав, що знайшов ослика вночі в парку. Віслючок, почувши своє ім’я, пригадав, що цей чоловік дивився його на фермі. Єпископ зателефонував отцю Теодору, який теж тут був. Панотець впізнав Хвостика, а ослик, уздрівши свого господаря, щасливо заіржав. Його пригоди нарешті закінчуються, він знову буде у своїй затишній стаєнці. Ослика відвели до інших тварин. Фермер познайомив ослика із його меншою сестричкою. Марісабель замінила його під час різдвяного дійства. Фермер Тимко пообіцяв Хвостику, що завтра він вийде на сцену, бо він справжній артист і має забавляти діток.
Хвостик відчув на собі чийсь погляд, коли оглянувся, то побачив Берту, овечку, яка колись жила в духовному центрі. Хвостик і Берта кинулися назустріч один одному, їхні писочки торкнулися. Тваринки плакали і сміялися, розмовляли про те, що пережили за ці пів року. Хвостик був дуже щасливий: усі його мрії збулися. Це була мить суцільного щастя, бо щастя належить тільки тим, хто готовий за нього боротися і навіть страждати.
Епілог
Що було далі з Хвостиком, його друзями та знайомими?
Дільничний завів справу на Васю Кобру, бо вилучений пістолет був замішаний у дуже неприємну історію. Маруська готувалася до весілля із Степаном.
Мамі Чучі Божого таки полегшало після його моління на нічній дорозі, і тепер він вирізає знову з дерева пташок. Про нього зняли телепередачу.
Гога і Карло подалися в інші краї, начебто на заробітки.
Близнючки впорядковують графський маєток.
Голова Підгайців не написав заяву на звільнення, хоча каже, що втомився головувати.
Барон справно керує табором, поки старший син Йончі не замінить його.
Пенсіонер Мотиль їздить на дачу та розповідає про явлення сірого осла.
Родина Нечиталюка помирилася, Роман знайшов куди вигіднішу роботу – тепер він возить владику. Кобила Аліса думає над тим, як склалася доля ослика, хоч зорі їй підтверджують, що в нього все гаразд. Отець Теодор із владикою планують роботу табору наступного літа: Хвостика чекає особлива роль.
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
