Біблійна легенда “Розп’яття та воскресіння Христа” нагадає історію про те, де і коли (в який день розіп’яли Ісуса). Читати повністю українською “Розп’яття Ісуса Христа” варто дітям, адже це повчально історія.
“Розп’яття Ісуса Христа” Біблія
Ісуса Христа було засуджено до розп’яття. Воїни, узявши Його, знущалися і глумилися з Нього. Воїни відвели Ісуса Христа у двір і, роздягши Його, жорстоко били. Потім вдягли на Нього багряницю (короткий червоний одяг без рукаві.) і, сплівши вінець з колючого терну, поклали Йому на голову, і дали Йому у праву руку тростину замість царського жезла. І стали глузувати з Нього. Вони ставали на коліна, кланялись Йому і говорили: «Радуйся, Царю Юдейський!». Плювали на Нього і, взявши тростину, били по голові й лицю.
Насміявшись, вони зняли з Нього багряницю й одягли у власний одяг. Засуджені до розп’яття мали самі нести хрест свій, тому воїни поклали на плечі Спасителю хрест Його і повели на місце, призначене для розп’яття. Це був пагорб, який називали Голгофою. Голгофа знаходилася на захід від Єрусалима, неподалік від міської брами, яка називалася Судною.
За Ісусом Христом ішло безліч народу. Дорога була дуже нерівною. Змучений побоями і катуваннями, втомлений душевними стражданнями, Ісус Христос ледве йшов, кілька разів падаючи під тягарем хреста. Коли дійшли до міської брами, де шлях піднімався на гору, Ісус Христос зовсім знеміг. У цей час воїни побачили поблизу людину, яка зі співчуттям дивилася на Христа. Це був Симон, що повертався після роботи з поля. Воїни взяли його і примусили нести хрест Христа.
Страта через розп’яття на хресті була найганебнішою, найболіснішою і найжорстокішою. На таку смерть у ті часи засуджували найневиправніших злочинців: розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Муки розіп’ятої людини неможливо описати. Крім нестерпного болю в усіх частинах тіла, розіп’ятого мучили страшна спрага і смертельні душевні страждання. Смерть була такою повільною, що багато хто вмирав на хресті лише через декілька днів. Навіть виконавці страти – зазвичай люди жорстокі – часто не могли спокійно дивитися на страждання розіп’ятих. Вони готували питво, яким намагались втамувати неймовірну спрагу, або ж робили суміш з різних речовин, що на якийсь час притуплювали свідомість і полегшували муки. Згідно з єврейським законом, розіп’ятий на дереві вважався проклятим. Вороги хотіли навіки зганьбити Ісуса Христа, засудивши Його на таку смерть.
Коли Ісуса Христа привели на Голгофу, воїни подали Йому кисле вино, змішане з гіркими речовинами, аби полегшити страждання. Але Господь, скуштувавши, не захотів його пити. Він не хотів уживати ніякого засобу для полегшення страждань. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому і бажав витерпіти їх до кінця.
Коли усе було приготовано, воїни розіп’яли Ісуса Христа. Це було близько полудня. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, кажучи: «Отче! Прости їм, бо не відають, що чинять».
Поряд з Ісусом Христом розіп’яли двох злочинців, одного праворуч, іншого ліворуч від Нього.
Між тим, воїни, що розіп’яли Ісуса Христа, взяли Його одяг і стали ділити між собою. Верхній одяг вони розідрали на чотири частини, кожному воїнові по частині. А хітон (нижній одяг) був не шитий, а увесь тканий зверху донизу. Тоді вони сказали один одному: «Не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде». І, кинувши жереб, воїни сіли, охороняючи місце страти.
Вороги не переставали ображати Ісуса Христа і на хресті. Вони, проходячи повз, лихословили, первосвященники, книжники, старійшини і фарисеї, глузуючи, говорили: «Інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і тоді увіруємо в Нього».
Навіть один з розбійників, що був розіп’ятий ліворуч Спасителя, хулив Його і говорив: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас». Інший же розбійник, навпаки, втихомирював того і звернувся до Ісуса Христа з молитвою: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». Милосердний Спаситель прийняв щире покаяння цього грішника, який засвідчив таку дивну віру в Нього, і відповів благорозумному розбійникові: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю».
Біля хреста Спасителя стояли Матір Його, апостол Іоанн, Марія Магдалина і ще кілька жінок, які шанували Його. Неможливо описати скорботу Божої Матері, яка бачила нестерпні муки Сина Свого! Ісус Христос, побачивши Матір Свою та Іоанна, що стояли тут, – Іоанна ж любив Він особливо, – говорить Матері Своїй: «Жоно! Це – син Твій». Потім говорить Іоаннові: «Це – Мати Твоя». Із цього часу Іоанн взяв Матір Божу до себе у дім і піклувався про Неї до кінця Її життя.
Між тим, під час страждань Спасителя на Голгофі сталося велике знамення. З тієї години, як Спаситель був розіп’ятий, сонце погасло і настала темрява по всій землі, і тривала до самої смерті Спасителя.
Господь Ісус Христос промовив: «Пити». Тоді один з воїнів побіг, узяв губку, намочив її оцтом, настромив на тростину і підніс до пересохлих губ Спасителя. Скуштувавши оцту, Спаситель промовив: «Звершилось», тобто виконалась обітниця Божа, здійснено спасіння людського роду. Після цього гучним голосом виголосив: «Отче, в руки Твої віддаю Дух Мій!». І, схиливши голову, віддав дух, тобто помер.
І ось завіса у храмі, що закривала святе святих, розідралася навпіл, зверху донизу; і земля затряслась; і каміння порозпадалось. Сотник же і воїни з ним, які стерегли розіп’ятого, бачачи землетрус і все, що відбувалось перед ними, налякались і сказали: «Воістину, Чоловік цей був Син Божий». А народ, який був при розп’ятті і все бачив, у страху став розходитися, б’ючи себе в груди.
Того ж вечора, невдовзі після того, як все звершилося, знана, добра і справедлива, багата людина Йосип просив дозволу зняти тіло Христове з хреста і поховати. Йосип, купивши плащаницю (полотно для поховання), прийшов на Голгофу. Прийшов також ще один таємний ученик Ісуса Христа Никодим. Він приніс із собою для поховання дорогоцінну запашну мазь – суміш смирни та алое. (Смирна – благовонний бальзам, мазь, якою намащували тіло покійника, готуючи його до погребіння.)
Вони зняли тіло Спасителя з хреста, намастили Його запашною маззю, загорнули в плащаницю. Часу було мало, оскільки наближалося велике свято Пасхи, тому поклали Христа в печері, яку Йосип вирубав у скелі для свого поховання у саду поблизу Голгофи. Потім привалили до дверей гробу великий камінь і пішли. Марія Магдалина та інші жінки були там і дивились, як поклали тіло Христове.
Та вороги Христові не заспокоїлися, незважаючи навіть на велике свято. Побоюючись, що справдиться пророцтво про воскресіння, первосвященники з фарисеями пішли до гробу Ісуса Христа і, оглянувши уважно печеру, наклали на привалений камінь свою печатку; і поставили біля гробу Господнього воїнську варту.
У неділю на світанку Марія Магдалина, Іоанна, Саломія та інші жінки, взявши приготоване запашне миро(ароматична олія), пішли до гробу Господнього, щоб намастити тіло Його, бо не встигли зробити цього під час похорону. Церква іменує цих жінок мироносицями. Вони ще не знали, що до гробу Христового приставлено сторожу і вхід до гробу запечатано.
Підійшли жінки, побачили, що камінь відвалено від гробу. І коли зупинилися, раптом побачили світлосяйного ангела, що сидів на камені. Ангел, звертаючись до них, сказав: «Не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес із мертвих». Вони ввійшли всередину печери і не знайшли тіла Господа Ісуса Христа. Та, глянувши, побачили ангела в білому одязі, що сидів праворуч того місця, де було покладено Господа; їх пройняв жах.
Ангел же сказав їм: «Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розіп’ятого. Він воскрес – Його нема тут». Коли здивовані жінки ще стояли, перед ними раптом знову з’явилися два ангели у сяючих одежах. Жінки зі страхом схилили обличчя свої до землі. Ангели сказали їм: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розіп’ятим, і на третій день воскреснути».
Переклад І. Огієнка
