Олександр Довженко “Щоденник” скорочено читати варто, щоб дізнатися про життя українського письменника та умови в який він створював свої найвідоміші твори.
Довженко “Щоденник” скорочено
“Щоденник” – це особистий літопис Олександра Довженка з 1941 по 1956 рік. В ньому Довженко описує події, думки і переживання, що стосуються його творчого та особистого життя.
Твір розкриває складні моменти життя Довженка, включаючи його роздуми про мистецтво, політику і долю України. Автор часто звертається до теми війни, оскільки більшу частину записів було зроблено під час і після Другої світової війни. Довженко описує свої враження від фронту, зустрічі з солдатами, втрати та трагедії, а також виражає свої надії на майбутнє.
Також, в “Щоденнику” є роздуми про мистецтво та кінематограф, адже Довженко був кінорежисером. Він пише про свої фільми, про ственння сценаріїв, про труднощі, з якими стикався.
Також у щоденнику відображено особисті переживання Довженка, його сумніви, радощі і смутки. Це надає твору особливої емоційної глибини і дозволяє краще зрозуміти автора як людину.
1943 рік
26/Х/1943
Письменник в Москві, привіз з Києва свою матір. Дізнався від Большакова, що повість “Україна в огні” не сподобалася Сталіну, і її заборонили друкувати і ставити. Це тяжко, бо повість — правда про народ і його лихо.
28/Х/ 1943
Батько Довженка, помираючи в Києві від голоду, не вірив у перемогу над нацистами і думав, що Україна загинула навіки разом з українським народом. Він помер у безнадії та великих муках у 80 років. Він був неграмотний, подібний зовнішньо на професора, розумний і благородний чоловік. Шість день лежав він непохованим, поки мати зробила йому гроб, продавши рештки своєї одежі, і поховала його самотня.
Його вигнали з квартири німці та сильно побили. Його було пограбовано, обкрадено і вигнано на вулицю. Батькове життя — це цілий роман, повний смутку і жалю.
5/ХІ/ 1943
Розпочну писати новий сценарій про простих людей, які понесли найбільші втрати на війні. Напишу, як їм жити і що робити, щоб краще жилося після війни за законами божеськими і людськими. Дія починається поверненням на руїну родини.
6/ХІ/ 1943
Україна зруйнована… Зруйновані і пограбовані всі міста, знищені школи, інститути, музеї, бібліотеки, історичні архіви, малярство, скульптура, архітектура, мости, шляхи. Війна зруйнувала народне господарство, вбила і розігнала людей. У нас майже нема вчених, митців.
11/ХІІ 1943
Сьогодні записав від матері десять колядок і п’ять старих пісень. Мати наспівувала їх, згадуючи дитинство. Вона розповіла, як позаминулої зими, вигнані німцями, вони з батьком зимували на Бессарабському ринку. В ніч різдвяну батько попросив матір заспівати колядок, і вони зі сльозами на очах згадували молодість.
21/ХІ/ 1943
Починаю правити “Україну в огні”. Вважаю, що погодився друкуватися рано, послухавши вмовляння редакції “Знамени”. Щербаков був правий, радивши не поспішати і працювати над повістю далі.
1944 рік
1 І1 1944
Новий рік стрічав у генерала О. О. Ігнатьєва. Він та його дружина були добрими і зворушливими людьми.
19 І1 1944
Працюю над сценарієм “Мічурін”. Роботу над ним почав ще до війни. Хоч тема руська, любов до свого народу не є націоналізмом. Пишу про людину, яка бореться за облагородження нашого народу через сади.
25/1 1944
Я ніколи не був метким. Знаходжу потрібні слова не зразу, а вже після бою, десь на самоті.
22/ 1/ 1944
Дописую “Мічуріна”. Люблю цю людину за її відданість комунізму. Мені приємно писати про скромного і глибоко відданого комунізму чоловіка. Я почуваю в ньому себе, прости мені, світе, за порівняння..
I/Ill [19]44
…Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе врівні, на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи прикажчика,,,
I/Ill 1944
Зняли з посади художнього керівника студії. Повернуся до Києва, ще більше посивілим, але убогим, побитим і пораненим.
Годі б уже мені мучитися і спокутувати свій гріх перед Сталіним. Треба прийматись за роботу і роботою довести йому, що я радянський митець… Треба взяти себе в руки, і, забувши про все на світі, створити сценарій і фільм, достойний великої нашої ролі у велику історичну добу.
8/IV 1944
Війна зруйнувала Україну, але об’єднала українські землі. Це крок вперед для нашого народу.
91 IV 1944
Москва. Наступ нашого радянського воїна в це бездоріжжя — більше, ніж чудо. Це непосильний, немислимий труд.
9/IV 1944
Америка одмовилась дивитися мій фільм “Битва ва н[ашу] Р[адянську] Україну”. Вона, підла, і перекупка, і спекулянтка, не захотіла навіть глянути на ту кров, яку купує вона за свій свинячий бекон у консервних банках. Будь же ви прокляті, панове і (нраб) американці.
26 / IV [19]44
Втомився писати, навіть півсторінки – канальський труд. Я втомлююсь часом від одного рядка і все написане мною здається завжди мені нікчемною краплинкою того, що я так пристрасно хотів сказати.
28 / ІV 1944
Учора в ВОКСі шанували творчість Чапліна. Дивилися “Золоту лихоманку”, сміявся як давно не сміявсь.
29 / IV 1944
Учора дзвонив мені мій главковерх кіно. Мій сценарій “Жизнь в цвету” прийняли, але треба скоротити, викинути частину про царів.
30/IV 1944
Вибираю красу замість правди, бо у красі більше глибокої істини. Краса нас всьому учить. Доказ цьому мистецтво — малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було?
(Без дати. Листок міститься після запису від 30/IV 1944 p.)
Записати Історію постановки фільму “Щорс” від самого початку до кінця.
Знімання фільму. Арешт Дубового. Поїздка в Москву до Сталіна.
З IV [19]44
“Повість полум’яних літ” повинна бути реалістичною, але поетичною.
А народ увесь в цілому треба поставити над війною. Щоб він у картині був більший за війну, народ радянський, смертю смерть поправший.
19/VI [19]44
Не можу писати статей, почуваюся ненависним і недовіреним. Мені навіяли, що я ворог народу, небезпечна і шкідлива людина, націоналіст, контрреволюціонер, поплічник Гітлера і диявола. Я душевно захворів.
9/VII [19]І4
Мати ворожить, що Сталін виграє, а Гітлера вб’ють. Вона слідкує за війною і бажає вигнати ворогів з нашої пограбованої нещасної і нещасливої землі.
ІЗ/ІХ [19]44 Москва
Сьогодні мені 50 років. Хотів би ясного розуму на 10 років, щоб зробити щось добре для свого народу.
1945 рік
15/11 [19]45
Західний світ не може зрозуміти гнів слов’янина, який зіштовхнувся з холодним методом злочинного германця. Ці битви формували нову історію світу, де все було жахливим і божевільним.
Світ огидний і страшний. Планетарне безумство цілком очевидне, коли дивлюсь підряд коробок двадцять хроніки-кіно, німецької, нашої, англійської і американської. Все як на долоні. Вся розтерзана, споганена земля…
24 / II [19]45
Радянський народ завжди прагнув подвигу. Їхнє життя, сповнене злигоднів, готувало до величезного подвигу, який вразив світ. Американці думають, що радянські люди перемогли через бідність, але це дурниці. Радянські солдати пишалися своїми досягненнями.
28 / III [19]45
Дивився фільм “Од Вісли до Одера”. Вразили величні сцени боїв у Познані, де полонених німців били як собак, і вражаючі картини розстріляних в’язнів у дворі тюрми.
141IV [19]45
Вшанував 15-ту річницю смерті Володимира Маяковського, найбільшого поета епохи. Згадую його останні дні, коли ми говорили про захист мистецтва.
Пройшло п’ятнадцять літ. Недавно у кремлівській лікарні престарілий Дем’ян Бєдний зустрів мене і сказав, що хоча й критикував його твір “Земля”, але це “произведение подлинного великого искусства”.
5 / VI [19]45
Основна риса нашої родини — гумор. Ми любили сміятись над собою, владою, богом і чортом. Це було нашою родинною та національною ознакою. Я патріот Радянського Союзу і комуніст.
30/Vl [19]45
Сповнилась мрія століть. Велика подія — об’єднання народу в єдину сім’ю. Сповнилась мрія століть. Благословенна будь, моя земля! Щасти тобі, народе мій добрий!
На засіданні сценарної студії Червень 1945
На засіданні сценарної студії письменник N. виклав свої думки про єдність протилежностей і необхідність працювати після війни.
Червень [19]45
Розмова батька з синами-льотчиками, які повернулися з війни і літали по всьому світу. Світ став для них малим, втрачено його велич і красу.
Дитинство дивується, молодість обурюється, старість дає рівновагу та байдужість. Людство завжди залежало від жорстокості. Народились нові умови існування, які примусять народи до миру. Проте, це не означає, що люде стануть кращими. Ми належим війні, що змінить світ.
4/VII [19]45
Я кінорежисер, але жодного разу не бачив своєї картини в хорошому кінотеатрі. Кінотеатри маленькі, звук поганий, плівки брудні. Це було одним з нещасть мого життя. Я ні разу не мав— насолоди, навіть спокою од споглядання результатів своєї безмірно тяжкої і складної праці. І чим далі, тим все більш переконуюсь я, що 20 років кращого свого життя потратив я марно. Що б я міг створити!
17/VII [19]45
Читав “Повість полум’яних літ” на студії. Вона справила враження, але треба багато працювати над нею. Трудно писати, викладати душу, бути точним і ясним.
27/VII [19]45
Розмова з товаришем про Україну. Не вірю, що я націоналіст. Любов до свого народу не є націоналізм. Художник не може стримати сліз, коли народу боляче.
З / VII / [19]45
Задоволений меморандумом Берлінської конференції. Германія — осідлана всерйоз і обеззброєна. Починається нова ера життя. Народ-герой заслуговує нових висот. Ми стали світовою державою, наша культура має стати світовою.
На стадіоні дивився репетицію параду. Милувався молоддю, красою, силою.
5 / VII / [19]45
…І не Україні одній я належу. Я належу людству як художник. Мистецтво моє всесвітнє. Хочу жити добром і любов’ю до людства. Де я вмру, неважливо. Навіть якщо не можу знайти могилу батька в Києві.
14/ VII / [19]45
Зустрів артиста, який читає моє оповідання “На колючому дроті” з успіхом. В деяких містах заборонено читати мої твори, але дозволяють без вказівки мого імені.
14/VII / [19]45
Відвідав “Мосфільм”, де директор Михайло Калатозов прийняв мене добре. Мене вразила жахлива споруда студії, згадав про Київську студію, де я залишив стільки сил і нервів. Відчув радість, що більше не серед них, хоча і сум, що доведеться забути своїх колег.
15 / VIII [19]45
Закінчилася світова війна з винаходом атомної бомби. Японський імперіалізм зазнав поразки. Люди питають про атомну бомбу і її наслідки. Могутній засіб комунізму опинився в руках капіталістів. Що буде, коли ми здобудемо цю бомбу? Індивідуальний терор може нести страшні наслідки. Небо не прояснилося.
16/VIII [19]45
Спробував написати комедію. Сидів над задумом “Молода кров”, вигадуючи персонажів і сюжет, але відчував втому і сумніви. Проте не втрачаю надії створити веселу комедію, адже колись я мріяв робити комедійні фільми.
26 / VI1I [19]45
Гарного керівника має дратувати різноманітність людей, бо це створює багато клопоту і непорозумінь. Останнім часом суспільство і його начальники робили багато для уніфікації. Вони прагнуть спокою та впорядкованості.
Людські імена вже майже однакові: Олег, Ігор, Світлана, Тамара. Коли директор лялькової артілі Кабанець-Певний назвав себе Торохтієм Макогоновичем, всі здивувалися. Він був типовою людиною свого середовища, любив радіо, портрети та гіпсові статуетки.
Люди часто невдячні, і неможливо всім догодити. Краще догоджати начальнику. Торохтій Макогонович робив ляльки відповідно до житейської мудрості.
Характерною рисою тупих людей є швидке прийняття радикальних рішень. Інші людські якості, як порядність, чесність, ввічливість, люб’язність, благородство, трапляються так рідко, що я завжди плачу од зворушення, коли серед людської тайги знаходжу оцю рідну квіточку.
ЗІ IX [19]45
Світова війна закінчилася. Американський президент Трумен загрожує атомною бомбою. Війна коштувала сорок мільйонів радянських життів. Мій батько загинув від голоду, а я ледве вижив. Хочу працювати і вірити, що більше не буде потреби у війні та героях-мучениках.
Академія наук стала на сторожі миру. Хотів би створити пам’ятник усім, хто протистоїть війні.
231 IX [19]45
Старію. Сьогодні снилося мені, що є на світі бог. Снилося, що бог покликав мене і звільнив від смутку, страху та таланту. Я став композитором і створив музику про Радянський Устрій. Вона була складною, з героїчними і нікчемними акордами, як життя. Моя симфонія відображала радість і страждання, перемогу і невміння жити. Її сила була в подоланні зла через любов до людини.
16 / Х [19]45
“Повість полум’яних літ” лякає начальство. Деякі відмовляються говорити про неї, інші бояться. Пошлю її Сталіну з проханням дати якийсь знак, бо так жити більше не можна. Можна загубити не тільки талант, можна втратити розум і бажання жити в цій інерції підозри, перестраховнпцтва. З України ні вітру, ні хвилі. Я вмер.
5 / Х / [19]45
N. уникає мене, кажучи, що “Повість” не читав. Після цього почали уникати і шепотітися інші, включаючи заступників і редакторів.
6 / Х / 1945
Через грип не можу відвідати урочисте свято в столиці. За два роки душа виснажена. Відчуваю себе як мерця чи ворога народу. Мрію про щастя для радянського народу і собі бажаю створити п’ять картин.
7 / Х / 1945
Якби не Велика соціалістична революція 1917 року, Європа була б під диктатурою Гітлера і Муссоліні.
11 / Х / [19]45
Кінематографія вже не моя мета. Виснажений, я створив мало фільмів через варварські умови праці. Мрію написати книгу про український народ, яка стане настільною книгою, приносить радість, відпочинок і розуміння життя. Сьогодні Жовтневе свято, на вулиці сніг, болить серце, чекаю тепла після зими.
9 / Х / 1945
Відчуваю, що мені судилося написати велику книгу, яка жила в моїй підсвідомості багато років. Готовий до ізоляції, щоб написати її і принести народу радість…
Якщо ви хочете прочитати далі переказ твору “Щоденник” пишіть про це нижче у коментарях.
